Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.03
14:22
Прекрасний ранок, трохи сонний,
І трішки гріє сонцедень.
Залиті сяйвом злотодзвонним,
Пташині виляски пісень
Пробуджують медові ріки,
Що витікають із небес.
Сварог сьогодні світлоликий
І трішки гріє сонцедень.
Залиті сяйвом злотодзвонним,
Пташині виляски пісень
Пробуджують медові ріки,
Що витікають із небес.
Сварог сьогодні світлоликий
2025.11.03
09:53
і черги на вулиці
І черги в метро
О боже, як тулиться
Прийдешнє добро…
А хтось не противиться
А хтось відганя
З очей на потилицю
Місцева фіґня…
І черги в метро
О боже, як тулиться
Прийдешнє добро…
А хтось не противиться
А хтось відганя
З очей на потилицю
Місцева фіґня…
2025.11.02
21:31
Пожовкле листя падає в обличчя,
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
2025.11.02
20:59
Слова сліпі, тавровані тобою
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
2025.11.02
20:29
Розгулявся північний, та так уже крепко і пристрасно!
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
2025.11.02
18:46
Я люблю не стільки з кимось чи з комп’ютером грати, скільки відтворювати партії майстрів з шахів. Для мене це щось схоже на читання цікавої книжки чи прослуховування класичної музики.
І ось серед інших видатних майстрів сициліанського захисту я натрапи
2025.11.02
15:21
Прочитав Василько книжку про Лєвшу Лєскова.
Про те, як Лєвша спромігся блоху підкувати.
Та і став тоді бабусі своєї питати:
- Що то за звір – блоха ота? Щось для мене нове.
- То комаха. Така мала, навіть менше мухи.
І стрибає, й кусається. Зараз то ї
Про те, як Лєвша спромігся блоху підкувати.
Та і став тоді бабусі своєї питати:
- Що то за звір – блоха ота? Щось для мене нове.
- То комаха. Така мала, навіть менше мухи.
І стрибає, й кусається. Зараз то ї
2025.11.02
08:48
Звучить дочасно і потужно…
А дефіцит завис в коморі
Но є надія… є Залужний
І Закарпаття чемний говір
Демократична послідовність
Гуртує спокою контракти
І зупиняється у Львові…
Принаймні, висловились «Факти»
А дефіцит завис в коморі
Но є надія… є Залужний
І Закарпаття чемний говір
Демократична послідовність
Гуртує спокою контракти
І зупиняється у Львові…
Принаймні, висловились «Факти»
2025.11.01
22:04
Ми дивимось на світло,
якого немає, -
світло погаслих зірок.
Але так само згасає світло
від людей, воно поглинається
киплячою магмою небуття.
Ми дивимося на світло
домівок, але потрібних людей
якого немає, -
світло погаслих зірок.
Але так само згасає світло
від людей, воно поглинається
киплячою магмою небуття.
Ми дивимося на світло
домівок, але потрібних людей
2025.11.01
20:33
Усе на ліпше хоч би як
І я божеволів у школі
Мої вчителі були кволі
Мене зупиняли й
Усе загортали
У правила щодо & щоби
Та й визнав, що усе на ліпше
І я божеволів у школі
Мої вчителі були кволі
Мене зупиняли й
Усе загортали
У правила щодо & щоби
Та й визнав, що усе на ліпше
2025.11.01
20:10
Не напишу про тебе мемуари,
Хоча мотиви вже робили кроки.
Ще від Кармен звучало стільки арій,
І павутинням заплітались роки.
Не напишу про тебе мемуари.
Приходить розуміння надто пізно.
Не збудувати тріумфальну арку.
Хоча мотиви вже робили кроки.
Ще від Кармен звучало стільки арій,
І павутинням заплітались роки.
Не напишу про тебе мемуари.
Приходить розуміння надто пізно.
Не збудувати тріумфальну арку.
2025.11.01
19:34
До подиху останнього збережи для мене, Боже,
незмірну тугу й біль за тих дітей Твоїх,
що й на схилку літ не в змозі позабути,
як їх в палеоліт війна триклята вкинула.
Там кременем-кресалом добувавсь вогонь,
поживою єдиною, а не дієтою, лобода була,
незмірну тугу й біль за тих дітей Твоїх,
що й на схилку літ не в змозі позабути,
як їх в палеоліт війна триклята вкинула.
Там кременем-кресалом добувавсь вогонь,
поживою єдиною, а не дієтою, лобода була,
2025.11.01
13:17
Піврічне немовля з матусею і татком…
Якби ж по своїй волі майнули в небеса…
Якби ж прийдешня ніч цікавилась малятком —
З очей текли б не сльози, а сонячна роса…
Якби ж то сприйняла задіяне свідомість,
Я б малював це світ з пошкоджень і пожеш… і
Ні
Якби ж по своїй волі майнули в небеса…
Якби ж прийдешня ніч цікавилась малятком —
З очей текли б не сльози, а сонячна роса…
Якби ж то сприйняла задіяне свідомість,
Я б малював це світ з пошкоджень і пожеш… і
Ні
2025.11.01
12:28
Братам по крові і братам по духу
Ми білі ворони
у цьому суспільстві,
ми сіль України,
йдемо звідусіль.
Із возом моїм
поєднається віз твій,
Ми білі ворони
у цьому суспільстві,
ми сіль України,
йдемо звідусіль.
Із возом моїм
поєднається віз твій,
2025.10.31
21:49
Стоїш на крутому березі,
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
2025.10.31
21:06
Сприймай її надійним обладунком,
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Арсеній Тарковський (1907) /
Вірші
ПАМЯТИ А.А.АХМАТОВОЙ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПАМЯТИ А.А.АХМАТОВОЙ
I
Стелил я нежную постель,
Луга и рощи обезглавил,
К твоим ногам прильнуть заставил
Сладчайший лавр, горчайший хмель.
Но марта не сменил апрель
На страже росписей и правил.
Я памятник тебе поставил
На самой слезной из земель.
Под небом северным стою
Пред белой, бледной, непокорной
Твоею высотою горной
И сам себя не узнаю,
Один, один в рубахе черной
В твоем грядущем, как в раю.
Август 1968
II
Когда у Николы Морского
Лежала в цветах нищета,
Смиренное чуждое слово
Светилось темно и сурово
На воске державного рта.
Но смысл его был непонятен,
А если понять — не сберечь,
И был он, как небыль, невнятен
И разве что — в трепете пятен
Вокруг оплывающих свеч.
И тень бездомовной гордыни
По черному Невскому льду,
По снежной Балтийской пустыне
И по Адриатике синей
Летела у всех на виду.
Апрель 1967
III
Домой, домой, домой,
Под сосны в Комарове...
О, смертный ангел мой
С венками в изголовье,
В косынке кружевной,
С крылами наготове!
Как для деревьев снег,
Так для земли не бремя
Открытый твой ковчег,
Плывущий перед всеми
В твой двадцать первый век,
Из времени во время.
Последний луч несла
Зима над головою,
Как первый взмах крыла
Из-под карельской хвои,
И звезды ночь зажгла
Над снежной синевою.
И мы тебе всю ночь
Бессмертье обещали,
Просили нам помочь
Покинуть дом печали,
Всю ночь, всю ночь, всю ночь.
И снова ночь в начале.
Апрель 1967
IV
По льду, по снегу, по жасмину,
На ладони, снега бледней,
Унесла в свою домовину
Половину души, половину
Лучшей песни, спетой о ней.
Похвалам земным не доверясь,
Довершив земной полукруг,
Полупризнанная, как ересь,
Через полог морозный, через
Вихри света —
смотрит на юг.
Что же видят незримые взоры
Недоверчивых светлых глаз?
Раздвигающиеся створы
Верст и зим иль костер, который
Заключает в объятия нас?
3 января 1967
V
И эту тень я проводил в дорогу
Последнюю — к последнему порогу,
И два крыла у тени за спиной,
Как два луча, померкли понемногу.
И год прошел по кругу стороной.
Зима трубит из просеки лесной.
Нестройным звоном отвечает рогу
Карельских сосен морок слюдяной.
Что, если память вне земных условий
Бессильна день восстановить в ночи?
Что, если тень, покинув землю, в слове
Не пьет бессмертья?
Сердце, замолчи,
Не лги, глотни еще немного крови,
Благослови рассветные лучи.
12 января 1967
Стелил я нежную постель,
Луга и рощи обезглавил,
К твоим ногам прильнуть заставил
Сладчайший лавр, горчайший хмель.
Но марта не сменил апрель
На страже росписей и правил.
Я памятник тебе поставил
На самой слезной из земель.
Под небом северным стою
Пред белой, бледной, непокорной
Твоею высотою горной
И сам себя не узнаю,
Один, один в рубахе черной
В твоем грядущем, как в раю.
Август 1968
II
Когда у Николы Морского
Лежала в цветах нищета,
Смиренное чуждое слово
Светилось темно и сурово
На воске державного рта.
Но смысл его был непонятен,
А если понять — не сберечь,
И был он, как небыль, невнятен
И разве что — в трепете пятен
Вокруг оплывающих свеч.
И тень бездомовной гордыни
По черному Невскому льду,
По снежной Балтийской пустыне
И по Адриатике синей
Летела у всех на виду.
Апрель 1967
III
Домой, домой, домой,
Под сосны в Комарове...
О, смертный ангел мой
С венками в изголовье,
В косынке кружевной,
С крылами наготове!
Как для деревьев снег,
Так для земли не бремя
Открытый твой ковчег,
Плывущий перед всеми
В твой двадцать первый век,
Из времени во время.
Последний луч несла
Зима над головою,
Как первый взмах крыла
Из-под карельской хвои,
И звезды ночь зажгла
Над снежной синевою.
И мы тебе всю ночь
Бессмертье обещали,
Просили нам помочь
Покинуть дом печали,
Всю ночь, всю ночь, всю ночь.
И снова ночь в начале.
Апрель 1967
IV
По льду, по снегу, по жасмину,
На ладони, снега бледней,
Унесла в свою домовину
Половину души, половину
Лучшей песни, спетой о ней.
Похвалам земным не доверясь,
Довершив земной полукруг,
Полупризнанная, как ересь,
Через полог морозный, через
Вихри света —
смотрит на юг.
Что же видят незримые взоры
Недоверчивых светлых глаз?
Раздвигающиеся створы
Верст и зим иль костер, который
Заключает в объятия нас?
3 января 1967
V
И эту тень я проводил в дорогу
Последнюю — к последнему порогу,
И два крыла у тени за спиной,
Как два луча, померкли понемногу.
И год прошел по кругу стороной.
Зима трубит из просеки лесной.
Нестройным звоном отвечает рогу
Карельских сосен морок слюдяной.
Что, если память вне земных условий
Бессильна день восстановить в ночи?
Что, если тень, покинув землю, в слове
Не пьет бессмертья?
Сердце, замолчи,
Не лги, глотни еще немного крови,
Благослови рассветные лучи.
12 января 1967
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
