ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.04.10 10:39
Чи замку старовинного уламок?
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет

Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо

Ігор Шоха
2021.04.10 08:53
                І
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,

Сергій Губерначук
2021.04.10 07:24
Я все скажу, бо не скажу нічого.
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.

Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –

Микола Соболь
2021.04.10 04:30
Зорею у холодні роси,
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…

Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть

Микола Дудар
2021.04.09 20:09
У подумках своїх про вишкіл і повагу
Де кожен з нас підскарбій і рушій
Спочатку я заколотив би брагу
І кілька діб посидів би у ній…

У подумках своїх про смертне і безсмертне
Де кожен з нас державець і ключар…
Зізнався б я вам, людоньки, відверто

Сергій Губерначук
2021.04.09 16:29
Ай, риба..,
ніби вдих у воді…
потрапив до сита вихор,
вітре мій ти…
Розтинала ти тіло таємне
і зябра знайшла,
на тарелі тонка тарантела
перестала звучать…

Микола Соболь
2021.04.09 12:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.

Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,

Ігор Шоха
2021.04.09 11:14
Коли надій на мир уже немає
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?

Володимир Бойко
2021.04.09 09:33
Хтось сильний правдою, а хтось – побрехеньками. Хто дивиться на світ поганим оком, погане й бачить. Влада без корупції, як холодець без хрону. Не важливо, якої породи пташка. Головне, аби її яйця приносили прибуток. Любов за гроші – продажніст

Тетяна Левицька
2021.04.09 08:36
На Покрову, я поспішала в Романів до мами на її День народження. На трасі, біля метро Житомирська, стояла вервечка маршруток. Я заглянула в салон, потрібної мені, і побачила єдине порожнє місце, біля водія. - Це сидіння вільне? Чи можна тут присісти?, -

Микола Соболь
2021.04.09 06:06
«Спасителі» крокують по землі
у колір крові їх криваві стяги.
Де підлість править не чекай відваги.
Убивці смерть смакують у кремлі.

Вони ідуть на захід і на схід…
Вбивають просто так, заради втіхи.
З убитих тіл течуть криваві ріки,

Юлія Івченко
2021.04.08 23:18
врешті яка різниця коли вона голосна
стає принишклою і мовчки іде додому
коли слово чує різке то планета їй затісна
а може у неї сьогодні нестримно боліли скроні

а може не треба під ребра пускати дим
бо не палить і сумніви часу у торбу збирає

Євген Федчук
2021.04.08 21:22
Чутки, одна другої тривожніш, долітали
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Н

Олена Музичук
2021.04.08 12:51
Перецвітають проліски у лісі.
Ще й не було, а вже нема весни.
Сіяє сонце у блакитній висі,
а білий світ усе-таки сумний.

І є чого. У ньому стільки візій
од пандемії, голоду, війни
і до найголовнішої із місій...

Ігор Деркач
2021.04.08 12:45
Наче вирушаємо в дорогу
як у перший і останній раз
вимолити прощення у Бога,
що напевне пожаліє нас.

А якщо ніде нема нікого
і не чути піднебесний глас,
то іду я сам до гаю того,

Іван Потьомкін
2021.04.08 08:49
«Якби можна було зупинить сонце,
то це треба було б зробить зараз»
Януш Корчак
(напередодні відправлення в концтабір Треблінка
разом з 200 єврейських сиріт)

Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анна Марічка
2021.03.24

Віктор Михайлович Насипаний
2021.03.06

Пан Сам
2021.03.01

Оля Мовшук
2021.02.22

Неоніла КОВАЛЬСЬКА
2021.02.22

Вікторія Павлишин
2021.02.03

Валентина Інклюд
2021.01.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Арсеній Тарковський (1907) / Вірші

 Вірші 1926-1935
* * *
Летийский ветер веет надо мной
Забвением и медленным блаженством.
— Куда идти с такою немотой,
С таким слепым, бесплодным совершенством.

Изнемогая, мертвенный гранит
Над мрачною водою холодеет.
Пора, мой друг. Печальный город спит,
Редеет ночь и улицы пустеют;

И — как тогда — сверкает голубой,
Прозрачный лед. Январь и ожиданье,
И над бессонной, медленной Невой
Твоей звезды далекое мерцанье.
1926

* * *
Цветет и врастает в эфир
Звезды семигранный кристалл,
Чтоб я этот призрачный мир
В подъятых руках осязал.

На пальцах летучий налет —
Пространства святая вода,
И острою льдинкой растет
На длинной ладони звезда.

Но мерно колышет эфир
Созвездия тающих тел,
Чтоб я этот призрачный мир
В руках удержать не сумел.
1926

СВЕЧА
Мерцая желтым язычком,
Свеча все больше оплывает.
Вот так и мы с тобой живем
Душа горит и тело тает.
1926

* * *
Твое изумление или твое
Зияние гласных. Какая награда
За тающее бытие!

И сколько дыханья прозрачного дня,
И сколько высокого непониманья
Таится в тебе для меня.

Не осень, а голоса слабый испуг,
Сияние гласных в открытом эфире,
Что лед ускользнувший из рук...
1928

* * *
Запамятовали, похоронили
Широкий плес и шорох тростника
И тонешь ты в озерном нежном иле,
Монашеская, тихая тоска.

Что помню я? Но в полумрак вечерний
Плывет заря, и сонные леса
Еще хранят последний стих вечерний
И хора медленные голоса.

И снятся мне прозрачные соборы, —
Отражены в озерах купола,
И ткут серебряные переборы
Волоколамские колокола.
Апрель 1928

* * *
Ты горечью была, слепым,
Упрямым ядрышком миндальным,
Такою склянкою, таким
Расчетом в зеркальце вокзальном,

Чтобы раскрылся саквояж
Большого детского вокзала,
И ты воочью увидала
И чемодан, и столик наш,

Чтобы рассыпанный миндаль
Возрос коричневою горкой,
Или проникнул запах горький
В буфетный, кукольный хрусталь,

Чтобы, толкаясь и любя,
Кружиться в зеркальце вокзальном,
И было множество тебя,
По каждой в ядрышке миндальном.
1928

МУЗЕ
Что мне пропитанный полынью ветер.
Что мне песок, впитавший за день солнце.
Что в зеркале поющем голубая,
Двойная отраженная звезда.

Нет имени блаженнее: Мария, —
Оно поет в волнах Архипелага,
Оно звенит, как парус напряженный
Семи рожденных небом островов.

Ты сном была и музыкою стала,
Стань именем и будь воспоминаньем
И смуглою девической ладонью
Коснись моих полуоткрытых глаз,
Чтоб я увидел золотое небо,
Чтобы в расширенных зрачках любимой,
Как в зеркалах, возникло отраженье
Двойной звезды, ведущей корабли.
1928

* * *
Все ты ходишь в платье черном.
Ночь пройдет, рассвета ждешь,
Все не спишь в дому просторном,
Точно в песенке живешь.

Веет ветер колокольный
В куполах ночных церквей,
Пролетает сон безвольный
Мимо горницы твоей.

Хорошо в дому просторном —
Ни зеркал, ни темноты,
Вот и ходишь в платье черном
И меня забыла ты.

Сколько ты мне снов развяжешь,
Только имя назови
Вспомнишь обо мне — покажешь
Наяву глаза свои.

Если ангелы летают
В куполах ночных церквей,
Если розы расцветают
В темной горнице твоей.
1932

* * *
Плыл вниз от Юрьевца по Волге звон пасхальный,
И в легком облаке был виден город дальний,
Дома и пристани в дыму береговом,
И церковь белая на берегу крутом.
Но сколько б из реки чужой воды я не пил,
У самых глаз моих висит алмазный пепел,
Какая б на глаза ни оседала мгла,
Но в городе моем молчат колокола
Освобожденные...
И было в них дыханье,
И сизых голубей глухое воркованье,
Предчувствие мое; и жили в них, шурша,
Как стебли тонкие сухого камыша,
Те иглы звонкие, смятенье в каждом слове,
Плеск голубиных крыл, и юный шелест крови
Испуганной...
В траве на кладбище глухом,
С крестом без надписи, есть в городе моем
Могила тихая. — А все-таки он дышит,
А все-таки и там он шорох ветра слышит
И бронзы долгий гул в своей земле родной.
Незастилаемы летучей пеленой
Открыты глубине глаза его слепые
Глядят перед собой в провалы голубые.
1932

* * *
Под сердцем травы тяжелеют росинки,
Ребенок идет босиком по тропинке,
Несет землянику в открытой корзинке,
А я на него из окошка смотрю,
Как будто в корзинке несет он зарю.
Когда бы ко мне побежала тропинка,
Когда бы в руке закачалась корзинка,
Не стал бы глядеть я на дом под горой,
Не стал бы завидовать доле другой,
Не стал бы совсем возвращаться домой.
1933

* * *
Если б, как прежде, я был горделив,
Я бы оставил тебя навсегда;
Все, с чем расстаться нельзя ни за что,
Все, с чем возиться не стоит труда, —
Надвое царство мое разделив.

Я бы сказал:
— Ты уносишь с собой
Сто обещаний, сто праздников, сто
Слов. Это можешь с собой унести.

Мне остается холодный рассвет,
Сто запоздалых трамваев и сто
Капель дождя на трамвайном пути,
Сто переулков, сто улиц и сто
Капель дождя, побежавших вослед.
25 июня 1934

* * *
Записал я длинный адрес на бумажном лоскутке,
Все никак не мог проститься и листок держал в руке.
Свет растекся по брусчатке. На ресницы и на мех,
И на серые перчатки начал падать мокрый снег.

Шел фонарщик, обернулся, возле нас фонарь зажег,
Засвистел фонарь, запнулся, как пастушеский рожок.
И рассыпался неловкий, бестолковый разговор,
Легче пуха, мельче дроби... Десять лет прошло с тех пор.

Даже адрес потерял я, даже имя позабыл
И потом любил другую, ту, что горше всех любил.
А идешь — и капнет с крыши: дом и ниша у ворот,
Белый шар над круглой нишей, и читаешь: кто живет?

Есть особые ворота и особые дома,
Есть особая примета, точно молодость сама.
1935

МЕЛЬНИЦА В ДАРГАВСКОМ УЩЕЛЬЕ
Все жужжит беспокойное веретено —
То ли осы снуют, то ли гнется камыш, —
Осетинская мельница мелет зерно,
Ты в Даргавском ущелье стоишь.

Там в плетеной корзине скрипят жернова,
Колесо без оглядки бежит, как пришлось,
И, в толченый хрусталь окунув рукава,
Белый лебедь бросается вкось.

Мне бы мельника встретить: он жил над рекой,
Ни о чем не тужил и ходил по дворам,
Он ходил — торговал нехорошей мукой,
Горьковатой, с песком пополам.
1935





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-03-11 12:13:57
Переглядів сторінки твору 1225
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (4.900 / 5.75)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.784 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.705
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній