Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.04
00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити.
Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний.
На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки.
Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе.
Дзеркало душі
2025.12.04
00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
2025.12.03
22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
2025.12.03
21:51
НЕ ТРЕБА "ПОТІМ" (діалог у співавторстві з Лілія Ніколаєнко)
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
2025.12.03
21:39
Куди і з ким — не коментую.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
2025.12.03
18:52
Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
2025.12.03
15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою в розквіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою в розквіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Арсеній Тарковський (1907) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
ПРОВОДЫ
Вытрет губы, наденет шинель,
И не глядя жену поцелует
А на улице ветер лютует,
Он из сердца повыдует хмель.
И потянется в город обоз,
Не добудешь ста грамм по дороге.
Только ветер бросается в ноги
И глаза обжигает до слез.
Был колхозником — станешь бойцом
Пусть о Родине, вольной и древней,
Мало песен сложили в деревне —
Выйдешь в поле, и дело с концом.
А на выезде плачет жена,
Причитая и руки ломая,
Словно черные кони Мамая,
Где-то близко, как в те времена
Мчатся, снежную пыль подымая,
Ветер бьет, и звенят стремена.
1943
* * *
Тебе не наскучило каждому сниться,
Кто с князем твоим горевал на войне
О чем же ты плачешь, княгиня-сестрица,
О чем ты поешь на кремлевской стене?
Твой Игорь не умер в плену от печали,
Погоне назло доконал он коня
А как мы рубились на темной Каяле -
Твой князь на Каяле оставил меня.
И в пору бы мне тетивой удавиться,
У каменной бабы воды попросить...
О том ли в Путивле тоскуешь, сестрица
Что некому раны мои остудить?
Так долго я спал, что по русские очи
С каленым железом пришла татарва.
А смерть твоего кукованья короче,
От крови моей почернела трава.
Спасибо тебе, что стонала и пела -
я ветром иду по горячей золе,
А ты разнеси мое смертное тело
На сизом крыле по родимой земле.
1945-1946
ЗЕМЛЯ
За то, что на свете я жил неумело,
За то, что не кривдой служил я тебе,
За то, что имел небессмертное тело,
Я дивной твоей сопричастен судьбе.
К тебе, истомившись, потянутся руки
С такой наболевшей любовью обнять;
Я снова пойду за Великие Луки,
Чтоб снова мне крестные муки принять.
И грязь на дорогах твоих не сладима,
И тощая глина твоя солона.
Слезами солдатскими будешь xранима
И вдовьей смертельною скорбью сильна.
1944
* * *
Мало ли на свете
Мне давно чужого, —
Не пред всем в ответе
Музыка и слово.
А напев случайный,
А стихи — на что мне?
Жить без глупой тайны
Легче и бездомней.
И какая малость
От нее осталась, —
Разве только жалость,
Чтобы сердце сжалось,
Да еще привычка
Говорить с собою,
Спор да перекличка
Памяти с судьбою.
1944
* * *
С утра я тебя дожидался вчера
Они догадались, что ты не придешь,
А помнишь, какая погода была?
Как в праздник! И я выходил без пальто.
Сегодня пришла, и устроили нам
Какой-то особенно пасмурный день,
И дождь, и особенно поздний час,
И капли бегут по холодным ветвям.
Ни словом унять, ни платком утереть...
2 января 1941
Вытрет губы, наденет шинель,
И не глядя жену поцелует
А на улице ветер лютует,
Он из сердца повыдует хмель.
И потянется в город обоз,
Не добудешь ста грамм по дороге.
Только ветер бросается в ноги
И глаза обжигает до слез.
Был колхозником — станешь бойцом
Пусть о Родине, вольной и древней,
Мало песен сложили в деревне —
Выйдешь в поле, и дело с концом.
А на выезде плачет жена,
Причитая и руки ломая,
Словно черные кони Мамая,
Где-то близко, как в те времена
Мчатся, снежную пыль подымая,
Ветер бьет, и звенят стремена.
1943
* * *
Тебе не наскучило каждому сниться,
Кто с князем твоим горевал на войне
О чем же ты плачешь, княгиня-сестрица,
О чем ты поешь на кремлевской стене?
Твой Игорь не умер в плену от печали,
Погоне назло доконал он коня
А как мы рубились на темной Каяле -
Твой князь на Каяле оставил меня.
И в пору бы мне тетивой удавиться,
У каменной бабы воды попросить...
О том ли в Путивле тоскуешь, сестрица
Что некому раны мои остудить?
Так долго я спал, что по русские очи
С каленым железом пришла татарва.
А смерть твоего кукованья короче,
От крови моей почернела трава.
Спасибо тебе, что стонала и пела -
я ветром иду по горячей золе,
А ты разнеси мое смертное тело
На сизом крыле по родимой земле.
1945-1946
ЗЕМЛЯ
За то, что на свете я жил неумело,
За то, что не кривдой служил я тебе,
За то, что имел небессмертное тело,
Я дивной твоей сопричастен судьбе.
К тебе, истомившись, потянутся руки
С такой наболевшей любовью обнять;
Я снова пойду за Великие Луки,
Чтоб снова мне крестные муки принять.
И грязь на дорогах твоих не сладима,
И тощая глина твоя солона.
Слезами солдатскими будешь xранима
И вдовьей смертельною скорбью сильна.
1944
* * *
Мало ли на свете
Мне давно чужого, —
Не пред всем в ответе
Музыка и слово.
А напев случайный,
А стихи — на что мне?
Жить без глупой тайны
Легче и бездомней.
И какая малость
От нее осталась, —
Разве только жалость,
Чтобы сердце сжалось,
Да еще привычка
Говорить с собою,
Спор да перекличка
Памяти с судьбою.
1944
* * *
С утра я тебя дожидался вчера
Они догадались, что ты не придешь,
А помнишь, какая погода была?
Как в праздник! И я выходил без пальто.
Сегодня пришла, и устроили нам
Какой-то особенно пасмурный день,
И дождь, и особенно поздний час,
И капли бегут по холодным ветвям.
Ни словом унять, ни платком утереть...
2 января 1941
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
