ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.06.20 06:30
Навесні стара верба
Запитала в клена:
Ну, не гарна я хіба
В одязі зеленім?
Бо не видно щовесни
Всім, кому цікаво,
В гущі листя кривини
І гілок трухлявих.

Іван Потьомкін
2026.06.19 21:02
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Мирон Шагало
2026.06.19 20:56
За спогадом летять думки
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.

Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,

Артур Сіренко
2026.06.19 19:13
Колись давно, коли світ ще був молодим і білі хмари називали островами в синьому морі, а не шматками алабамської вати, які хтось (можливо, чорношкірий всезнайка Джо) спересердя підкинув в гору, я познайомився зі старим дідом на ім’я Годі. На відміну від Ґ

Юрій Лазірко
2026.06.19 16:39
о серце моє...
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів

Світлана Пирогова
2026.06.19 15:46
Навколо світ - як молитовний спів,
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.

Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей

Борис Костиря
2026.06.19 12:50
Закінчився ярмарок. Блазні спочили,
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.

Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї

Охмуд Песецький
2026.06.19 12:10
Інерційне чекання того, на що чекаєш, здається безкінечною піснею зоряного неба, жодного куплета якої ти можеш не почути. Та твоя наука чекання не знає ні мойр, ні Кайроса, ні Гамлета. Тут не стежать за стрілками годинника. Тут обслуговують той механізм,

хома дідим
2026.06.19 08:19
стояв мовчав дивився
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого

Віктор Кучерук
2026.06.19 07:02
Вогнем негаснучим москва
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку

Роксолана Вірлан
2026.06.19 06:21
Жвріє вогник знеднілого сонця за містом -
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.

Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.

Тетяна Левицька
2026.06.19 06:18
Коли облітала акація біла
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.

Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала

С М
2026.06.18 22:09
Танець у піску на морі ]

Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були

Євген Федчук
2026.06.18 20:12
Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.

Іван Потьомкін
2026.06.18 20:04
Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?

Артур Курдіновський
2026.06.18 14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.

Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Боговик Владислав Боговик Владислав
2026.06.18

Іван Веселий
2026.06.15

Надія Ляшук
2026.06.14

ВАСИЛЬ КУЗІВ
2026.06.11

Неїл Лорен
2026.06.08

Володимир Журавльов
2026.06.05

Мария Дутко
2026.06.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Артамонов (1992) / Вірші

 Немезіда
Крізь браму снів, де упирі чатують,
В безодню ночі з місяцем блідим,
Життя мої незлічені простують,
І все звучить під поглядом моїм.
До сходу сонця, через крики та борню, мій світ стає безглуздим та страшним.


Світанок нас з землею закрутив,
А небеса палали полум’ям примарним.
Я бачила, як пащу темний світ розкрив,
Коли кружляв планети чорні та безправні.
Небачений їх жах вмить охопив в безславному та рабському кружлянні.


Безкраїми морями я пливла
Під небом злим у сірих хмар лахмітті,
Яке зиґзаґом блискавка рвала,
Істерику приносячи в жахіттях.
А демони невидимі стогнали, бажаючи з води на волю вийти.


Стрімко бігла я оленем через гілки
Посивілих, древніх гаїв,
А дуби відчували владні кроки
Там, де жоден ступити не смів.
І летіла я звідти, а погляд згори мою спину нахабно свердлив.


Спотикалася я у печерах гірських,
Там, де пустка й безпліддя землі.
І пила я з фонтанів смердючих, брудних,
Що течуть у болотні краї.
А видіння мої у глибинах озер краще б і не з’являлись мені.


У порожній палац, оповитий плющем,
Увійшла я, великим блукаючи залом,
Коли місяць холодний, торкнувшись речей,
Силуети творив своїм світлом яскравим.
Пригадати фігури, що були на стіні, ні бажання, ні сили я зовсім не маю.


Розглядала, дивуючись, я у вікно
Стоги сіна, трухляві й гнилі,
Та будинки великі – ціле село
На заклятій могильній землі.
А від урн мармурових білих рядів я жадала почути пісні.


Я блукала в гробницях століть,
Я летіла на крилах жахів,
Де Ереб в своїй злобі димить,
Де вершини в полоні снігів,
Та у землях, де сонце пустельне не лишає нікого в живих.


Я старою була, коли перші царі
Біля Нілу сідали на трони величні.
Я старою була о тій давній порі,
Коли я, лише я, була хитра й двулична.
А людина блаженна жила без турбот у тоді ще квітучій землі Арктичній.


Так, великим був гріх мого духу,
І велика за нього розплата.
Небеса не врятують від муки,
А в могилу не прийде розрада.
З нескінченних еонів вже хлопають крила безжальної темної страти.


Крізь браму снів, де упирі чатують,
В безодню ночі з місяцем блідим,
Життя мої незлічені простують,
І все звучить під поглядом моїм.
До сходу сонця, через крики та борню, мій світ стає безглуздим та страшним.


2015.

(Переклад вірша Говарда Філіпса Лавкрафта "Nemesis" з англійської мови).


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст :


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-03-02 00:16:08
Переглядів сторінки твору 1418
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.731 / 5.5  (4.586 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.351 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.727
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Метафізична поезія
Автор востаннє на сайті 2017.04.08 17:19
Автор у цю хвилину відсутній