ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Надвірнянський (1953) /
Вірші
До Львова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До Львова
Я їду поїздом до Львова,
Шукаючи живого слова,
Дивлюсь в задимлене вікно.
Де ще зовсім не так давно,
Буяли трави і росли копиці сіна,
Усе біліє навкруги.
Лежать під снігом береги,
Біліє снігом Україна.
Везуть мене сталеві коні,
Беруть розгін на просто гоні,
А потім гальмами скриплять.
Сусід мій зморений поник,
Вагоном ходить провідник.
Їй теж поспати би охота,
Але обов’язок, робота.
Вагонний дух б’є в перенісся,
І я уявою понісся,
Скоріше поїзда швидкого,
Туди, вперед, до міста того.
До Львова, де в м’яких постелях,
Львів’яни сплять в своїх оселях.
Лише в ранковій цій порі,
Не спить на замковій горі,
Той, хто десь там, в сталевій вежі,
Веде ефір в телемережі.
Ще сонні всі, ще місто спить,
І лиш підкова цокотить.
І в’яли вуха без привички,
З різкого шуму тої брички,
В якій колись на цій землі,
Лиш розїзжали королі.
Чи я оглух від того шуму,
Чи на підкови вділи гуму,
Та дійсно, цокоту не стало,
Ну й що, чи шуму стало мало?
Що ж стало тут на самім ділі?
Не брички вже – автомобілі.
Не кінський на бруківці слід,
Блистить як лезо голо лід.
Я став, а труби вихлопні,
В той час дмухнули по мені.
Від того диху, того дмуху,
Я біг, втікаючи щодуху.
Не знаю що зі мною сталось,
Та моє тіло задихалось.
Мені здалося в ту пору,
На землю впаду і помру.
Пішов я далі, Львів ласкаво,
Уже манив мене на каву.
Такі незвичні і п’янкі,
Були ті запахи тонкі.
Нові будови й старі мури,
Десь тут Франко терпів тортури.
В заслінках Львівської тюрми,
Сидів він з іншими людьми.
О, як би він мені зустрівся,
Попив би кави, обігрівся.
Йому б сказав я, вуйку Йване,
В тобі без волі серце в’яне.
У тебе слово камінне,
Будь ласка, вислухай мене.
Своєму промислу навчи мене хоч трохи.
Ти геній, ти герой епохи.
Ти Прометей, ти Каменяр,
Ти душ, витійливий різьбяр.
Ти ніс в скарбницю слово нове,
Ти той коваль що рве окови.
Прошу тебе, навчи мене,
Кувати слово вогняне.
Завдай мені на мої плечі,
Оті свої незбутні речі,
Що написати ти не вспів.
Здаруй мені тих добрих слів.
Чиясь рука мене торкнула,
Мою уяву знов вернула,
У той задимлений вагон.
Я зрозумів – то був лиш сон.
Почув я всього кілька слів,
Вже просипайтесь, скоро Львів.
2009р.
Шукаючи живого слова,
Дивлюсь в задимлене вікно.
Де ще зовсім не так давно,
Буяли трави і росли копиці сіна,
Усе біліє навкруги.
Лежать під снігом береги,
Біліє снігом Україна.
Везуть мене сталеві коні,
Беруть розгін на просто гоні,
А потім гальмами скриплять.
Сусід мій зморений поник,
Вагоном ходить провідник.
Їй теж поспати би охота,
Але обов’язок, робота.
Вагонний дух б’є в перенісся,
І я уявою понісся,
Скоріше поїзда швидкого,
Туди, вперед, до міста того.
До Львова, де в м’яких постелях,
Львів’яни сплять в своїх оселях.
Лише в ранковій цій порі,
Не спить на замковій горі,
Той, хто десь там, в сталевій вежі,
Веде ефір в телемережі.
Ще сонні всі, ще місто спить,
І лиш підкова цокотить.
І в’яли вуха без привички,
З різкого шуму тої брички,
В якій колись на цій землі,
Лиш розїзжали королі.
Чи я оглух від того шуму,
Чи на підкови вділи гуму,
Та дійсно, цокоту не стало,
Ну й що, чи шуму стало мало?
Що ж стало тут на самім ділі?
Не брички вже – автомобілі.
Не кінський на бруківці слід,
Блистить як лезо голо лід.
Я став, а труби вихлопні,
В той час дмухнули по мені.
Від того диху, того дмуху,
Я біг, втікаючи щодуху.
Не знаю що зі мною сталось,
Та моє тіло задихалось.
Мені здалося в ту пору,
На землю впаду і помру.
Пішов я далі, Львів ласкаво,
Уже манив мене на каву.
Такі незвичні і п’янкі,
Були ті запахи тонкі.
Нові будови й старі мури,
Десь тут Франко терпів тортури.
В заслінках Львівської тюрми,
Сидів він з іншими людьми.
О, як би він мені зустрівся,
Попив би кави, обігрівся.
Йому б сказав я, вуйку Йване,
В тобі без волі серце в’яне.
У тебе слово камінне,
Будь ласка, вислухай мене.
Своєму промислу навчи мене хоч трохи.
Ти геній, ти герой епохи.
Ти Прометей, ти Каменяр,
Ти душ, витійливий різьбяр.
Ти ніс в скарбницю слово нове,
Ти той коваль що рве окови.
Прошу тебе, навчи мене,
Кувати слово вогняне.
Завдай мені на мої плечі,
Оті свої незбутні речі,
Що написати ти не вспів.
Здаруй мені тих добрих слів.
Чиясь рука мене торкнула,
Мою уяву знов вернула,
У той задимлений вагон.
Я зрозумів – то був лиш сон.
Почув я всього кілька слів,
Вже просипайтесь, скоро Львів.
2009р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію