Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Михайлик /
Критика | Аналітика
Український Донбас: Вечір пам'яті Івана Низового (26.04.2015, Львів)
26 квітня 2015 року у музеї "Тюрма на Лонцького" у м.Львові відбувся вечір пам'яті українського поета-шістдесятника Івана Даниловича Низового (1942-2011). Це вже другий подібний захід (перший вечір пам'яті Івана Низового на Львівщині відбувся 24.04.2015 у м.Городку), підготований і проведений творчими силами учителів та учнів Малої академії мистецтв ім.П.Андрусіва з райцентру Городок Львівської області та городоцькими активістами в галузі культури (зокрема Романом Смілкою), у співпраці з донькою поета Лесею Низовою, яка через драматичні події на Сході України змушена була покинути Луганськ.
Львівщина була вибрана родиною не випадково, адже саме тут, у Львові та на Закарпатті, свого часу духовно і національно свідомо змужнів сирота розкуркулених Великородів (рід по матері) з Сумщини, саме тут він створив свою першу сім'ю, і сюди завше прагнув прилинути з далекого Луганська, якому віддав 40 років свого творчого життя.
Як розповіла на вечорі сама Леся, найціннішим скарбом, який вона насамперед рятувала - це архів батька (рукописи, видані збірки, документи, нагороди, фото та інш.матеріали). У приміщенні, де відбувався захід, присутні мали можливість ознайомитись з невеликою часткою перелічених скарбів.
Але основне дійство відбувалося на сцені - коридори колишньої катівні почули зворушливе дитяче і юначе декламування віршів І.Низового - присвячених матері, Україні, Т.Шевченкові, козацькому минулому, сьогоденню... Так, саме сьогоденню, незважаючи на те, що поета вже з 2011 року немає серед живих. Однак більшість його віршів звучать так, наче написані нині, у сучасних реаліях...
Уміло зрежисована директором Малої академії Ольгою Богданівною Пивовар та проведена ведучими Мар'яною Рап та Ігорем Ланем поетично-пісенна вистава була оздоблена інформативним інтерактивним відеорядом з великого екрану(світлинами та текстами віршів)(надані Лесею Низовою). Розворушили присутніх оптимістичні пісенні номери юних виконавиць-школярок з Городка, а також пісня городоцького поета і композитора Ярослава Рапа про чотири пори року - чотири пори життя, у виконанні його доньки - ведучої вечора Мар'яни Рап. А згодом - зворушливо звучало акапельне виконання пісні Б.Лепкого "Чуєш, брате мій" у виконанні читця-художника Василя Луціва ( який впродовж тижня перед першим вечором пам'яті створив живописний портрет Івана Низового (на основі фото), що став неодмінним атрибутом обох вечорів, створюючи візуальну присутність поета на сцені-мольберті). Художнім візуальним доповненням заходу стали також малюнки вихованців Малої академії, створені за мотивами творів Низового, які оживили холодні стіни каземату...
Роздинкою вечора стала "моновистава" Лесі про батька. Кажу так, бо і як оповідач, і як декламатор поезій, і як режисер тематичної подачі творів, вона була на висоті. У 30-40-хвилинному виступі їй вдалося охопити різні аспекти життя поета, різноманітні тематичні напрямки, і все це проілюструвати віршованими рядками.
А завершився вечір переглядом документального відео, з якого присутні мали нагоду почути і побачити Івана Низового на екрані, його розповіді про матір, про Олексу Гірника, а також думки його колег з Луганської спілки письменників на урочистостях, присвячених врученню Низовому премії ім.О.Гірника (2003).
Щиро вдячна господарям дійства, що дали можливість і мені на завершення сказати декілька слів про своє знайомство з творчістю І.Низового, та вплести свою поетичну гілочку у вінок його шани і пам'яті.
Серед гостей вечора були присутні: Голова львівської організації НСПУ Ярослав Камінецький, проректор НУ ім.Франка (...), голова Львівської "Просвіти" Ярослав Пітко, львівські письменники-спілчани Любов Долик, Іван Гентош, Ярослав Петришин, поети-митці, -освітяни, -науковці - Оксана Мазур, Олена Кіс-Федорук, Галина Гнатюк, Галина Виноградська,Богдан Бовшик, Галина Фітель, знаний львівський художник Ігор Гапон, львів'яни та городоччани...
Багато хто з присутніх колег-поетів уже знайомі з творчістю Івана Низового, завдяки невтомній популяризаторській праці Лесі Низової на різних інтернетресурсах (у ФБ, на "Поетичних майстернях"), але були гості, які вперше відкривали для себе його творчість, і бажали придбати щось із видань поета.
На жаль, багатонакладних паперових тиражів батькових збірок Леся зараз не має. Але ще до трагічних військових подій на Сході України, у Луганську, вона підготувала до видання п'ятитомник Івана Низового (кожен том по 900-1000 сторінок) і має його готовий макет - таке видання було б коштовною знахідкою для будь-якого видавництва... Справа за малим - за видавцем...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Український Донбас: Вечір пам'яті Івана Низового (26.04.2015, Львів)
Львівщина була вибрана родиною не випадково, адже саме тут, у Львові та на Закарпатті, свого часу духовно і національно свідомо змужнів сирота розкуркулених Великородів (рід по матері) з Сумщини, саме тут він створив свою першу сім'ю, і сюди завше прагнув прилинути з далекого Луганська, якому віддав 40 років свого творчого життя.
Як розповіла на вечорі сама Леся, найціннішим скарбом, який вона насамперед рятувала - це архів батька (рукописи, видані збірки, документи, нагороди, фото та інш.матеріали). У приміщенні, де відбувався захід, присутні мали можливість ознайомитись з невеликою часткою перелічених скарбів.
Але основне дійство відбувалося на сцені - коридори колишньої катівні почули зворушливе дитяче і юначе декламування віршів І.Низового - присвячених матері, Україні, Т.Шевченкові, козацькому минулому, сьогоденню... Так, саме сьогоденню, незважаючи на те, що поета вже з 2011 року немає серед живих. Однак більшість його віршів звучать так, наче написані нині, у сучасних реаліях...
Уміло зрежисована директором Малої академії Ольгою Богданівною Пивовар та проведена ведучими Мар'яною Рап та Ігорем Ланем поетично-пісенна вистава була оздоблена інформативним інтерактивним відеорядом з великого екрану(світлинами та текстами віршів)(надані Лесею Низовою). Розворушили присутніх оптимістичні пісенні номери юних виконавиць-школярок з Городка, а також пісня городоцького поета і композитора Ярослава Рапа про чотири пори року - чотири пори життя, у виконанні його доньки - ведучої вечора Мар'яни Рап. А згодом - зворушливо звучало акапельне виконання пісні Б.Лепкого "Чуєш, брате мій" у виконанні читця-художника Василя Луціва ( який впродовж тижня перед першим вечором пам'яті створив живописний портрет Івана Низового (на основі фото), що став неодмінним атрибутом обох вечорів, створюючи візуальну присутність поета на сцені-мольберті). Художнім візуальним доповненням заходу стали також малюнки вихованців Малої академії, створені за мотивами творів Низового, які оживили холодні стіни каземату...
Роздинкою вечора стала "моновистава" Лесі про батька. Кажу так, бо і як оповідач, і як декламатор поезій, і як режисер тематичної подачі творів, вона була на висоті. У 30-40-хвилинному виступі їй вдалося охопити різні аспекти життя поета, різноманітні тематичні напрямки, і все це проілюструвати віршованими рядками.
А завершився вечір переглядом документального відео, з якого присутні мали нагоду почути і побачити Івана Низового на екрані, його розповіді про матір, про Олексу Гірника, а також думки його колег з Луганської спілки письменників на урочистостях, присвячених врученню Низовому премії ім.О.Гірника (2003).
Щиро вдячна господарям дійства, що дали можливість і мені на завершення сказати декілька слів про своє знайомство з творчістю І.Низового, та вплести свою поетичну гілочку у вінок його шани і пам'яті.
Серед гостей вечора були присутні: Голова львівської організації НСПУ Ярослав Камінецький, проректор НУ ім.Франка (...), голова Львівської "Просвіти" Ярослав Пітко, львівські письменники-спілчани Любов Долик, Іван Гентош, Ярослав Петришин, поети-митці, -освітяни, -науковці - Оксана Мазур, Олена Кіс-Федорук, Галина Гнатюк, Галина Виноградська,Богдан Бовшик, Галина Фітель, знаний львівський художник Ігор Гапон, львів'яни та городоччани...
Багато хто з присутніх колег-поетів уже знайомі з творчістю Івана Низового, завдяки невтомній популяризаторській праці Лесі Низової на різних інтернетресурсах (у ФБ, на "Поетичних майстернях"), але були гості, які вперше відкривали для себе його творчість, і бажали придбати щось із видань поета.
На жаль, багатонакладних паперових тиражів батькових збірок Леся зараз не має. Але ще до трагічних військових подій на Сході України, у Луганську, вона підготувала до видання п'ятитомник Івана Низового (кожен том по 900-1000 сторінок) і має його готовий макет - таке видання було б коштовною знахідкою для будь-якого видавництва... Справа за малим - за видавцем...
Автор допису і фото - Галина Виноградська
https://www.facebook.com/100008197470750/videos/vb.100008197470750/1572280739721827/?type=2&theater
https://www.facebook.com/profile.php?id=100008197470750&sk=photos&collection_token=100008197470750%3A2305272732%3A69&set=a.1572810646335503.1073741838.100008197470750
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
