Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
2026.07.27
06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
2026.07.27
06:01
Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18
Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Львівські музичні салони польської та австрійської ш
2026.07.27
01:40
Липню! Напишімо спільний вірш,
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
2026.07.27
00:13
Теслярі із Антананаріву
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
2026.07.26
19:41
Москалі хвалитись люблять величним минулим,
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
2026.07.26
16:50
Пливу на тебе сонного дивитись,
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Михайлик /
Критика | Аналітика
Український Донбас: Вечір пам'яті Івана Низового (26.04.2015, Львів)
26 квітня 2015 року у музеї "Тюрма на Лонцького" у м.Львові відбувся вечір пам'яті українського поета-шістдесятника Івана Даниловича Низового (1942-2011). Це вже другий подібний захід (перший вечір пам'яті Івана Низового на Львівщині відбувся 24.04.2015 у м.Городку), підготований і проведений творчими силами учителів та учнів Малої академії мистецтв ім.П.Андрусіва з райцентру Городок Львівської області та городоцькими активістами в галузі культури (зокрема Романом Смілкою), у співпраці з донькою поета Лесею Низовою, яка через драматичні події на Сході України змушена була покинути Луганськ.
Львівщина була вибрана родиною не випадково, адже саме тут, у Львові та на Закарпатті, свого часу духовно і національно свідомо змужнів сирота розкуркулених Великородів (рід по матері) з Сумщини, саме тут він створив свою першу сім'ю, і сюди завше прагнув прилинути з далекого Луганська, якому віддав 40 років свого творчого життя.
Як розповіла на вечорі сама Леся, найціннішим скарбом, який вона насамперед рятувала - це архів батька (рукописи, видані збірки, документи, нагороди, фото та інш.матеріали). У приміщенні, де відбувався захід, присутні мали можливість ознайомитись з невеликою часткою перелічених скарбів.
Але основне дійство відбувалося на сцені - коридори колишньої катівні почули зворушливе дитяче і юначе декламування віршів І.Низового - присвячених матері, Україні, Т.Шевченкові, козацькому минулому, сьогоденню... Так, саме сьогоденню, незважаючи на те, що поета вже з 2011 року немає серед живих. Однак більшість його віршів звучать так, наче написані нині, у сучасних реаліях...
Уміло зрежисована директором Малої академії Ольгою Богданівною Пивовар та проведена ведучими Мар'яною Рап та Ігорем Ланем поетично-пісенна вистава була оздоблена інформативним інтерактивним відеорядом з великого екрану(світлинами та текстами віршів)(надані Лесею Низовою). Розворушили присутніх оптимістичні пісенні номери юних виконавиць-школярок з Городка, а також пісня городоцького поета і композитора Ярослава Рапа про чотири пори року - чотири пори життя, у виконанні його доньки - ведучої вечора Мар'яни Рап. А згодом - зворушливо звучало акапельне виконання пісні Б.Лепкого "Чуєш, брате мій" у виконанні читця-художника Василя Луціва ( який впродовж тижня перед першим вечором пам'яті створив живописний портрет Івана Низового (на основі фото), що став неодмінним атрибутом обох вечорів, створюючи візуальну присутність поета на сцені-мольберті). Художнім візуальним доповненням заходу стали також малюнки вихованців Малої академії, створені за мотивами творів Низового, які оживили холодні стіни каземату...
Роздинкою вечора стала "моновистава" Лесі про батька. Кажу так, бо і як оповідач, і як декламатор поезій, і як режисер тематичної подачі творів, вона була на висоті. У 30-40-хвилинному виступі їй вдалося охопити різні аспекти життя поета, різноманітні тематичні напрямки, і все це проілюструвати віршованими рядками.
А завершився вечір переглядом документального відео, з якого присутні мали нагоду почути і побачити Івана Низового на екрані, його розповіді про матір, про Олексу Гірника, а також думки його колег з Луганської спілки письменників на урочистостях, присвячених врученню Низовому премії ім.О.Гірника (2003).
Щиро вдячна господарям дійства, що дали можливість і мені на завершення сказати декілька слів про своє знайомство з творчістю І.Низового, та вплести свою поетичну гілочку у вінок його шани і пам'яті.
Серед гостей вечора були присутні: Голова львівської організації НСПУ Ярослав Камінецький, проректор НУ ім.Франка (...), голова Львівської "Просвіти" Ярослав Пітко, львівські письменники-спілчани Любов Долик, Іван Гентош, Ярослав Петришин, поети-митці, -освітяни, -науковці - Оксана Мазур, Олена Кіс-Федорук, Галина Гнатюк, Галина Виноградська,Богдан Бовшик, Галина Фітель, знаний львівський художник Ігор Гапон, львів'яни та городоччани...
Багато хто з присутніх колег-поетів уже знайомі з творчістю Івана Низового, завдяки невтомній популяризаторській праці Лесі Низової на різних інтернетресурсах (у ФБ, на "Поетичних майстернях"), але були гості, які вперше відкривали для себе його творчість, і бажали придбати щось із видань поета.
На жаль, багатонакладних паперових тиражів батькових збірок Леся зараз не має. Але ще до трагічних військових подій на Сході України, у Луганську, вона підготувала до видання п'ятитомник Івана Низового (кожен том по 900-1000 сторінок) і має його готовий макет - таке видання було б коштовною знахідкою для будь-якого видавництва... Справа за малим - за видавцем...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Український Донбас: Вечір пам'яті Івана Низового (26.04.2015, Львів)
Львівщина була вибрана родиною не випадково, адже саме тут, у Львові та на Закарпатті, свого часу духовно і національно свідомо змужнів сирота розкуркулених Великородів (рід по матері) з Сумщини, саме тут він створив свою першу сім'ю, і сюди завше прагнув прилинути з далекого Луганська, якому віддав 40 років свого творчого життя.
Як розповіла на вечорі сама Леся, найціннішим скарбом, який вона насамперед рятувала - це архів батька (рукописи, видані збірки, документи, нагороди, фото та інш.матеріали). У приміщенні, де відбувався захід, присутні мали можливість ознайомитись з невеликою часткою перелічених скарбів.
Але основне дійство відбувалося на сцені - коридори колишньої катівні почули зворушливе дитяче і юначе декламування віршів І.Низового - присвячених матері, Україні, Т.Шевченкові, козацькому минулому, сьогоденню... Так, саме сьогоденню, незважаючи на те, що поета вже з 2011 року немає серед живих. Однак більшість його віршів звучать так, наче написані нині, у сучасних реаліях...
Уміло зрежисована директором Малої академії Ольгою Богданівною Пивовар та проведена ведучими Мар'яною Рап та Ігорем Ланем поетично-пісенна вистава була оздоблена інформативним інтерактивним відеорядом з великого екрану(світлинами та текстами віршів)(надані Лесею Низовою). Розворушили присутніх оптимістичні пісенні номери юних виконавиць-школярок з Городка, а також пісня городоцького поета і композитора Ярослава Рапа про чотири пори року - чотири пори життя, у виконанні його доньки - ведучої вечора Мар'яни Рап. А згодом - зворушливо звучало акапельне виконання пісні Б.Лепкого "Чуєш, брате мій" у виконанні читця-художника Василя Луціва ( який впродовж тижня перед першим вечором пам'яті створив живописний портрет Івана Низового (на основі фото), що став неодмінним атрибутом обох вечорів, створюючи візуальну присутність поета на сцені-мольберті). Художнім візуальним доповненням заходу стали також малюнки вихованців Малої академії, створені за мотивами творів Низового, які оживили холодні стіни каземату...
Роздинкою вечора стала "моновистава" Лесі про батька. Кажу так, бо і як оповідач, і як декламатор поезій, і як режисер тематичної подачі творів, вона була на висоті. У 30-40-хвилинному виступі їй вдалося охопити різні аспекти життя поета, різноманітні тематичні напрямки, і все це проілюструвати віршованими рядками.
А завершився вечір переглядом документального відео, з якого присутні мали нагоду почути і побачити Івана Низового на екрані, його розповіді про матір, про Олексу Гірника, а також думки його колег з Луганської спілки письменників на урочистостях, присвячених врученню Низовому премії ім.О.Гірника (2003).
Щиро вдячна господарям дійства, що дали можливість і мені на завершення сказати декілька слів про своє знайомство з творчістю І.Низового, та вплести свою поетичну гілочку у вінок його шани і пам'яті.
Серед гостей вечора були присутні: Голова львівської організації НСПУ Ярослав Камінецький, проректор НУ ім.Франка (...), голова Львівської "Просвіти" Ярослав Пітко, львівські письменники-спілчани Любов Долик, Іван Гентош, Ярослав Петришин, поети-митці, -освітяни, -науковці - Оксана Мазур, Олена Кіс-Федорук, Галина Гнатюк, Галина Виноградська,Богдан Бовшик, Галина Фітель, знаний львівський художник Ігор Гапон, львів'яни та городоччани...
Багато хто з присутніх колег-поетів уже знайомі з творчістю Івана Низового, завдяки невтомній популяризаторській праці Лесі Низової на різних інтернетресурсах (у ФБ, на "Поетичних майстернях"), але були гості, які вперше відкривали для себе його творчість, і бажали придбати щось із видань поета.
На жаль, багатонакладних паперових тиражів батькових збірок Леся зараз не має. Але ще до трагічних військових подій на Сході України, у Луганську, вона підготувала до видання п'ятитомник Івана Низового (кожен том по 900-1000 сторінок) і має його готовий макет - таке видання було б коштовною знахідкою для будь-якого видавництва... Справа за малим - за видавцем...
Автор допису і фото - Галина Виноградська
https://www.facebook.com/100008197470750/videos/vb.100008197470750/1572280739721827/?type=2&theater
https://www.facebook.com/profile.php?id=100008197470750&sk=photos&collection_token=100008197470750%3A2305272732%3A69&set=a.1572810646335503.1073741838.100008197470750
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
