Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
20:12
Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
2026.06.18
20:04
Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Михайлик /
Критика | Аналітика
Український Донбас: Вечір пам'яті Івана Низового (26.04.2015, Львів)
26 квітня 2015 року у музеї "Тюрма на Лонцького" у м.Львові відбувся вечір пам'яті українського поета-шістдесятника Івана Даниловича Низового (1942-2011). Це вже другий подібний захід (перший вечір пам'яті Івана Низового на Львівщині відбувся 24.04.2015 у м.Городку), підготований і проведений творчими силами учителів та учнів Малої академії мистецтв ім.П.Андрусіва з райцентру Городок Львівської області та городоцькими активістами в галузі культури (зокрема Романом Смілкою), у співпраці з донькою поета Лесею Низовою, яка через драматичні події на Сході України змушена була покинути Луганськ.
Львівщина була вибрана родиною не випадково, адже саме тут, у Львові та на Закарпатті, свого часу духовно і національно свідомо змужнів сирота розкуркулених Великородів (рід по матері) з Сумщини, саме тут він створив свою першу сім'ю, і сюди завше прагнув прилинути з далекого Луганська, якому віддав 40 років свого творчого життя.
Як розповіла на вечорі сама Леся, найціннішим скарбом, який вона насамперед рятувала - це архів батька (рукописи, видані збірки, документи, нагороди, фото та інш.матеріали). У приміщенні, де відбувався захід, присутні мали можливість ознайомитись з невеликою часткою перелічених скарбів.
Але основне дійство відбувалося на сцені - коридори колишньої катівні почули зворушливе дитяче і юначе декламування віршів І.Низового - присвячених матері, Україні, Т.Шевченкові, козацькому минулому, сьогоденню... Так, саме сьогоденню, незважаючи на те, що поета вже з 2011 року немає серед живих. Однак більшість його віршів звучать так, наче написані нині, у сучасних реаліях...
Уміло зрежисована директором Малої академії Ольгою Богданівною Пивовар та проведена ведучими Мар'яною Рап та Ігорем Ланем поетично-пісенна вистава була оздоблена інформативним інтерактивним відеорядом з великого екрану(світлинами та текстами віршів)(надані Лесею Низовою). Розворушили присутніх оптимістичні пісенні номери юних виконавиць-школярок з Городка, а також пісня городоцького поета і композитора Ярослава Рапа про чотири пори року - чотири пори життя, у виконанні його доньки - ведучої вечора Мар'яни Рап. А згодом - зворушливо звучало акапельне виконання пісні Б.Лепкого "Чуєш, брате мій" у виконанні читця-художника Василя Луціва ( який впродовж тижня перед першим вечором пам'яті створив живописний портрет Івана Низового (на основі фото), що став неодмінним атрибутом обох вечорів, створюючи візуальну присутність поета на сцені-мольберті). Художнім візуальним доповненням заходу стали також малюнки вихованців Малої академії, створені за мотивами творів Низового, які оживили холодні стіни каземату...
Роздинкою вечора стала "моновистава" Лесі про батька. Кажу так, бо і як оповідач, і як декламатор поезій, і як режисер тематичної подачі творів, вона була на висоті. У 30-40-хвилинному виступі їй вдалося охопити різні аспекти життя поета, різноманітні тематичні напрямки, і все це проілюструвати віршованими рядками.
А завершився вечір переглядом документального відео, з якого присутні мали нагоду почути і побачити Івана Низового на екрані, його розповіді про матір, про Олексу Гірника, а також думки його колег з Луганської спілки письменників на урочистостях, присвячених врученню Низовому премії ім.О.Гірника (2003).
Щиро вдячна господарям дійства, що дали можливість і мені на завершення сказати декілька слів про своє знайомство з творчістю І.Низового, та вплести свою поетичну гілочку у вінок його шани і пам'яті.
Серед гостей вечора були присутні: Голова львівської організації НСПУ Ярослав Камінецький, проректор НУ ім.Франка (...), голова Львівської "Просвіти" Ярослав Пітко, львівські письменники-спілчани Любов Долик, Іван Гентош, Ярослав Петришин, поети-митці, -освітяни, -науковці - Оксана Мазур, Олена Кіс-Федорук, Галина Гнатюк, Галина Виноградська,Богдан Бовшик, Галина Фітель, знаний львівський художник Ігор Гапон, львів'яни та городоччани...
Багато хто з присутніх колег-поетів уже знайомі з творчістю Івана Низового, завдяки невтомній популяризаторській праці Лесі Низової на різних інтернетресурсах (у ФБ, на "Поетичних майстернях"), але були гості, які вперше відкривали для себе його творчість, і бажали придбати щось із видань поета.
На жаль, багатонакладних паперових тиражів батькових збірок Леся зараз не має. Але ще до трагічних військових подій на Сході України, у Луганську, вона підготувала до видання п'ятитомник Івана Низового (кожен том по 900-1000 сторінок) і має його готовий макет - таке видання було б коштовною знахідкою для будь-якого видавництва... Справа за малим - за видавцем...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Український Донбас: Вечір пам'яті Івана Низового (26.04.2015, Львів)
Львівщина була вибрана родиною не випадково, адже саме тут, у Львові та на Закарпатті, свого часу духовно і національно свідомо змужнів сирота розкуркулених Великородів (рід по матері) з Сумщини, саме тут він створив свою першу сім'ю, і сюди завше прагнув прилинути з далекого Луганська, якому віддав 40 років свого творчого життя.
Як розповіла на вечорі сама Леся, найціннішим скарбом, який вона насамперед рятувала - це архів батька (рукописи, видані збірки, документи, нагороди, фото та інш.матеріали). У приміщенні, де відбувався захід, присутні мали можливість ознайомитись з невеликою часткою перелічених скарбів.
Але основне дійство відбувалося на сцені - коридори колишньої катівні почули зворушливе дитяче і юначе декламування віршів І.Низового - присвячених матері, Україні, Т.Шевченкові, козацькому минулому, сьогоденню... Так, саме сьогоденню, незважаючи на те, що поета вже з 2011 року немає серед живих. Однак більшість його віршів звучать так, наче написані нині, у сучасних реаліях...
Уміло зрежисована директором Малої академії Ольгою Богданівною Пивовар та проведена ведучими Мар'яною Рап та Ігорем Ланем поетично-пісенна вистава була оздоблена інформативним інтерактивним відеорядом з великого екрану(світлинами та текстами віршів)(надані Лесею Низовою). Розворушили присутніх оптимістичні пісенні номери юних виконавиць-школярок з Городка, а також пісня городоцького поета і композитора Ярослава Рапа про чотири пори року - чотири пори життя, у виконанні його доньки - ведучої вечора Мар'яни Рап. А згодом - зворушливо звучало акапельне виконання пісні Б.Лепкого "Чуєш, брате мій" у виконанні читця-художника Василя Луціва ( який впродовж тижня перед першим вечором пам'яті створив живописний портрет Івана Низового (на основі фото), що став неодмінним атрибутом обох вечорів, створюючи візуальну присутність поета на сцені-мольберті). Художнім візуальним доповненням заходу стали також малюнки вихованців Малої академії, створені за мотивами творів Низового, які оживили холодні стіни каземату...
Роздинкою вечора стала "моновистава" Лесі про батька. Кажу так, бо і як оповідач, і як декламатор поезій, і як режисер тематичної подачі творів, вона була на висоті. У 30-40-хвилинному виступі їй вдалося охопити різні аспекти життя поета, різноманітні тематичні напрямки, і все це проілюструвати віршованими рядками.
А завершився вечір переглядом документального відео, з якого присутні мали нагоду почути і побачити Івана Низового на екрані, його розповіді про матір, про Олексу Гірника, а також думки його колег з Луганської спілки письменників на урочистостях, присвячених врученню Низовому премії ім.О.Гірника (2003).
Щиро вдячна господарям дійства, що дали можливість і мені на завершення сказати декілька слів про своє знайомство з творчістю І.Низового, та вплести свою поетичну гілочку у вінок його шани і пам'яті.
Серед гостей вечора були присутні: Голова львівської організації НСПУ Ярослав Камінецький, проректор НУ ім.Франка (...), голова Львівської "Просвіти" Ярослав Пітко, львівські письменники-спілчани Любов Долик, Іван Гентош, Ярослав Петришин, поети-митці, -освітяни, -науковці - Оксана Мазур, Олена Кіс-Федорук, Галина Гнатюк, Галина Виноградська,Богдан Бовшик, Галина Фітель, знаний львівський художник Ігор Гапон, львів'яни та городоччани...
Багато хто з присутніх колег-поетів уже знайомі з творчістю Івана Низового, завдяки невтомній популяризаторській праці Лесі Низової на різних інтернетресурсах (у ФБ, на "Поетичних майстернях"), але були гості, які вперше відкривали для себе його творчість, і бажали придбати щось із видань поета.
На жаль, багатонакладних паперових тиражів батькових збірок Леся зараз не має. Але ще до трагічних військових подій на Сході України, у Луганську, вона підготувала до видання п'ятитомник Івана Низового (кожен том по 900-1000 сторінок) і має його готовий макет - таке видання було б коштовною знахідкою для будь-якого видавництва... Справа за малим - за видавцем...
Автор допису і фото - Галина Виноградська
https://www.facebook.com/100008197470750/videos/vb.100008197470750/1572280739721827/?type=2&theater
https://www.facebook.com/profile.php?id=100008197470750&sk=photos&collection_token=100008197470750%3A2305272732%3A69&set=a.1572810646335503.1073741838.100008197470750
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
