ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Кримська (1964) /
Вірші
/
Цикл "Тео навсегда"
Колыбельная для Тео
Так, чтобы сон твой тебя напоил?
Чтобы тревоги твои распорошил,
Тяжесть забрал, а добавил бы сил.
Как мне тебя оградить от ударов,
Слов невпопад и бессонниц ночных?
Где же взять тайные нежные чары,
Чтобы твой сон был уютен и тих?
Может, узнаю я как и откуда…
Может разведаю чем и когда…
Только смогу ль и целебным, и чудным,
Сон твой налить, как святая вода.
Чтобы твой сон между болью и грустью,
Между тревогой и пустотой
В душу твою проливался, как в устье,
В ней разливался на сладкий постой.
Чтобы цветами подушка казалась,
Чтобы лугами казалась постель,
Чтобы ты капельку, самую малость
Слышал сквозь сон соловьиную трель.
Чтобы тебя не будили заботы,
День продолжая в виденьях твоих,
Чтобы во сне ты не помнил работы,
Чтобы весь город ушел и затих
Ради хотя бы одной только ночи,
Где б ты так выспался и отдохнул,
Словно в твои, как смородина, очи
Бог, как избраннику, тайну вдохнул.
Может, от этого Бога касанья
Тяжесть, усталость оставят твой сон.
Вот бы невнятное это гаданье
Темным химерам связало заслон.
Милый, мой ласковый, нежный ребенок,
Мальчик моей одинокой души.
Спи, улыбаясь кому-то спросонок —
Светлому образу в светлой тиши.
Я поцелую неслышно над бровью…
Как же мне хочется рядом прилечь,
Тело прикрыв твое тихой любовью,
Как покрывалом туманным — до плеч.
Как же мне хочется бледной волошкой
Быть на подушке рядом с виском.
Милый! Поспи ты младенцем немножко,
Отроком светлым…. Луны молоком
Я напою твою ночь до забвенья,
Я помолюсь о тебе всем святым,
Их называя в такт сердцебиенья,
Речитативом снабжая простым.
Маленький мой! Островок моей страсти!
Радость далекая, как небеса.
Я соберу все осколки и части,
Говоры, сказки, … словеса,
Чтобы у этой моей колыбельной
Сила молитвы и песни была.
Мира дитя! Но и мой безраздельно,
Как я тебя в своем сне создала.
Так ли тебя, убаюкать, хороший?
Так ли тревоги твои разгонять?
Слабое — пошло. Страшное — в прошлом.
Спи, милый Тео…! Пора уже спать…
2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Колыбельная для Тео
Милой мечте
Как мне тебя убаюкать, хороший,
Так, чтобы сон твой тебя напоил?
Чтобы тревоги твои распорошил,
Тяжесть забрал, а добавил бы сил.
Как мне тебя оградить от ударов,
Слов невпопад и бессонниц ночных?
Где же взять тайные нежные чары,
Чтобы твой сон был уютен и тих?
Может, узнаю я как и откуда…
Может разведаю чем и когда…
Только смогу ль и целебным, и чудным,
Сон твой налить, как святая вода.
Чтобы твой сон между болью и грустью,
Между тревогой и пустотой
В душу твою проливался, как в устье,
В ней разливался на сладкий постой.
Чтобы цветами подушка казалась,
Чтобы лугами казалась постель,
Чтобы ты капельку, самую малость
Слышал сквозь сон соловьиную трель.
Чтобы тебя не будили заботы,
День продолжая в виденьях твоих,
Чтобы во сне ты не помнил работы,
Чтобы весь город ушел и затих
Ради хотя бы одной только ночи,
Где б ты так выспался и отдохнул,
Словно в твои, как смородина, очи
Бог, как избраннику, тайну вдохнул.
Может, от этого Бога касанья
Тяжесть, усталость оставят твой сон.
Вот бы невнятное это гаданье
Темным химерам связало заслон.
Милый, мой ласковый, нежный ребенок,
Мальчик моей одинокой души.
Спи, улыбаясь кому-то спросонок —
Светлому образу в светлой тиши.
Я поцелую неслышно над бровью…
Как же мне хочется рядом прилечь,
Тело прикрыв твое тихой любовью,
Как покрывалом туманным — до плеч.
Как же мне хочется бледной волошкой
Быть на подушке рядом с виском.
Милый! Поспи ты младенцем немножко,
Отроком светлым…. Луны молоком
Я напою твою ночь до забвенья,
Я помолюсь о тебе всем святым,
Их называя в такт сердцебиенья,
Речитативом снабжая простым.
Маленький мой! Островок моей страсти!
Радость далекая, как небеса.
Я соберу все осколки и части,
Говоры, сказки, … словеса,
Чтобы у этой моей колыбельной
Сила молитвы и песни была.
Мира дитя! Но и мой безраздельно,
Как я тебя в своем сне создала.
Так ли тебя, убаюкать, хороший?
Так ли тревоги твои разгонять?
Слабое — пошло. Страшное — в прошлом.
Спи, милый Тео…! Пора уже спать…
2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію