ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Багрянцева
2019.02.17 01:12
Ця історія знову почнеться для нас із кінця.
Не тривожся даремно, минуле пустивши за вітром.
Знаю, серце твоє крижане не зумію зігріти.
Знаю, вперте мовчання не буде ніяк до лиця.

Може, завтра зійдуть нанівець всі важливі слова.
І роздмухає хтось н

Вероніка Новікова
2019.02.17 00:27
Бачу тебе просту, гілля смаглявих рук,
в жилах свята вода, сповнена темних звуків.
Груди твої гіркі - грона зимових вин,
полум'я губить глузд поміж твоїх колін.

Хто ти мені така? Згуба моя й усе.
Може заснув би з ким, тільки печеш у серці.
Жінка

Юрій Сидорів
2019.02.16 12:19
Бузиною заварюють в Хотові
Для гурманів чаї бергамотові.
Дозріває полин
Між дерев і рослин.
І його культивують у Хотові.

Завалили метро у Батурині
Наркомани, «Паміром» обкурені.

Вероніка Новікова
2019.02.16 00:47
Темна чи світла буде твоя сторона,
іди до горіха, спускайся в старий підвал.
Спалимо ковдру і, може, старий диван.
Заліземо вище, до Інчиного вікна.

Там, за вікном, хтось провалився в тінь.
Скло у руці, зіниці блищать, як сталь.
Краще тримайся, мо

Віктор Кучерук
2019.02.16 00:13
Не так, як сусід подарунками
До свята дружину лишень, -
Вітаю тебе поцілунками,
Кохана моя, повсякдень!
Пробач, що плекати обновами
Тебе не навчуся чомусь, -
Що тільки з вітанням віршованим
Щоранку до тебе горнусь.

Ірина Вовк
2019.02.15 21:10
Якось дниною ясною
Стрінулась Зима з Весною.
Так уже з віків ведеться –
День цей «СТРІТЕННЯМ» зоветься…

Зима й каже: «Весно, люба!»
А сама – бліда й беззуба
Трусить снігом понад бором:

Іван Потьомкін
2019.02.15 12:45
Ейн сомхім ал ганес На Бога покладайся, а розуму тримайся. Бог то Бог, та не будь і сам плох. Богу молись, а до берега гребись. Боже, поможи, а сам не лежи. Надія в Бозі, коли хліб у стозі. Ейн ані ела бедАат Бідний лише той, хто не має знань.

Олександр Сушко
2019.02.15 12:32
Дописав елегію таки,
Прочитай, мій братику, не бійся.
Космос чхнув, посипались зірки,
Захитався в піднебессі місяць.

Ласий люд до незвичайних тем,
А мені екзотики не треба.
Про любов писати - це святе,

Ігор Деркач
2019.02.15 10:13
Зима минає. Літо наступає.
Але нічого кращого немає
як на порядку денному – весна,
коли сигнали подає вона, –
зима минає.

Але коли – ніхто не доганяє.
Бо це не те, що буча затяжна.

Віктор Кучерук
2019.02.15 00:01
Мерехтлива віхола лютнева,
Попелом сріблястим уночі, –
Ластиться вагомо на деревах
І хоронить глибоко корчі.
Кружеляє, сиплеться і гусне
Втомлено на влежаних снігах,
Давній наст винищуючи з хрустом
І невидним роблячи весь шлях.

Сонце Місяць
2019.02.14 21:45
у вечір подібний на цей
без будь~ яких панацей
змальований трохи криво
та прискіпливим олівцем

мов деінде альтернатива
дощовий чи сум чи то дзен
градієнт карамельно~ сивий

Олександр Сушко
2019.02.14 21:06
Поете! Не сиди у хаті пнем!
Від компа геть! Існуднув як, ой леле!
Немає мавки - пишеться сумне,
А є красуня - радісне й веселе.

Ти з виду - кремез, ще не у літах,
Цікавити повинні пані пишні.
А в тебе - тьху! - в паперах борода,

Ярослав Чорногуз
2019.02.14 21:05
Не печаль брови ясної
Ти, красуне чарівна.
За холодною зимою
Сонцесяйна йде весна.
Не тривож сердечну рану,
Не роз`ятрюй самоти.
Ще веселка за туманом
Буде квіткою цвісти.

Ігор Деркач
2019.02.14 19:27
Коли любов'ю пахне і весна
свої права качає в повну силу,
ми віддаємось почуттю сповна
і де б тоді по світу не носило,
хміліємо, буває, без вина,
коли приходить щастя і весна.

І навіть лютий майже не лютує,

Вероніка Новікова
2019.02.14 17:06
Цей вірш я писала нікому, тож він нічий.
Складала, як дім чи казку, з простих речей.
Ховаючи світло сорому, страху тінь
У темінь північну з виру його очей.

У темені цій північній горять ліси,
Як губи горять, які цілували мідь.
Хай спогад про це бе

Микола Дудар
2019.02.14 16:21
Фітотерапія
поучні… роки
затікають вії
хліб хіба з муки?
і тіла не з крови
більше - не з води
все воно із Мови
й зникне теж туди…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Надін Ко
2018.12.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Проза

 Подруга
    Місто тікало. З півночі на південь, згори вниз, уздовж широкої асфальтівки, зіщулившись під хододним дощем, сумно наспівуючи дахівками, зло посміхаючись вікнами багатоповерхівок. Місто бігло навіжено, щодуху, хапалося за вітер, перестрибувало калюжі, придивлялося до потоків, які стікали з його сірого плаща в каналізаційні люки. Місто не знало, куди подітися, коли соромилося свого бігу, зупинялося, і Віра наздоганяла його, пестила коси верб над річкою біля моста і розраджувала: десяток років тому їй, українській заробітчанці в Польщі, теж хотілося тікати з чужини, що накидалася на неї мачухою, теж мчала світ за очі, бо танцювати полонянкою перед злиднями вдома – остання справа. Телефонувала односельцям, одногрупницям, однорейсівцям з України, всім, хто міг зарадити у скруті на польській землі, - намарно. Вгомонилася, вивчивши добре польську, - не пропаде, хай би що, напитає легшу працю в місцевих: як підказує прислів’я, – язик до Києва доведе, хоча який там Київ, її проблеми можна сяк-так приборкати зарплатнею в Євросоюзі. За тиждень покинула теплиці, де вибухали від тиску скроні, полюбила затишний будинок, в якому доглядала янгола: інакше й не назвеш перестарілу полячку, лагідну та невибагливу. Про таких мовлять: притулися раною – загоїться. В одній із кімнат будинку, на першому поверсі, обладнав приватний стоматологічний кабінет син перестарілої, п’ятдесятилітній кавалер, лисуватий, сутулий, товстий, з обличчям, спотвореним трьома великими прищами, з усього видно – роботоголік, що відволікає себе роботою від дошкульних думок про непривабливу зовнішність. Перестаріла розповідала Вірі про синові сльози, які нещодавно скапували на сторінки роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері». Помітивши матір, закрив книгу, прошептав.
- Квазімодо... Квазімодо... Ми як брати...
    Вірі дихалося вільно, працювалося із задоволенням: переодягала немічну, куховарила, прибирала, за прибирання у стоматологічному – додаткова зарплатня. Не вимагали постійного руху, впораєшся з обов’язками – відпочивай, смакуй телесеріалом чи музикою. Єдина заборона: стороннім до будинку – зась! Вересневим ранком янгол відлетів на небеса, не потривоживши ні Віри, ні того, для кого долав життєвий відтинок у метушливому місті. Некрасиве прищаве обличчя здригалося над труною, поки не зникла під землею.
- Залишайся, нічого не зміниться, - знайомий голос зупинив засмучену Віру на виході з кладовища, - праця та сама, догляд за покійною замінимо приготуванням стоматологічних препаратів.
    .... Зупинене місто струшувало крила вітру з вербового гілля. Віра пригадала: втечі міста почалися уві сні, сниво налякало, поселилося в її думках. Чого вартує без цього міста, без заробітку, що тримає на плаву родину на Тернопільщині? Поганий настрій господаря, криве слово, спередсердя сказане, – місто галопом! Не людина примножує у своєму житті: речі, дороги, будинки самі сповнюють його на земному просторі, - гадалося Вірі, - а будь-яка дисгармонія змушує щезати надбане і пройдене. Особливо чуттєвим дано відчути це майже фізично на очах сотень, тисяч людей, що ніколи не засвідчать ніяких переміщень... Заспокоївшись, Віра уподібнюється тим сотням і тисячам і мовчазно крокує парком. Ліворуч, на лавочці, зайшлася надривним плачем жінка, забіткалася українською, відвернулася від перехожих. Відчувши дотик Віри, стрепенулася.
- Не займай!
- Схоже, уперше в Польщі... Що трапилося?
- Безвихідь! Перевізник гарантував працю, залишив під воротами фірми, а власник, якого покликали, розвів руками: не потрібна!
- Телефонуй перевізникові.
- Не бере слухавки!
- Відома ситуація... – Віра простягнула бідоласі сотню злотих, - вистачить на продукти... на тиждень.
- А з ночівлею як?
- Проблематично. До себе не заберу – проженуть обидвох.
- Рятуй, подруго! – землячка припала до колін Віри.
    Вірі не до душі емоції нової знайомої, тим паче надто імпульсивний та завчасний її порив до дружби, начебто за сто злотих куплений. Але засуджувати жінку в такому становищі – якось зверхньо.
- Гаразд, кілька діб мешкатимеш зі мною. Таємно. Господар на другий поверх піднімається зрідка – не помітить, сподіваюся.
    Доточили бесіди в спальні, увечері. Співмешканка виявилася балакучою.
- Сонею мене звати. Ой, дали ім’я, не подумавши, - гомоніла рятівниці в самісіньке вухо, - спала б і вдень, і вночі. Недарма кажуть, що до імені доля прив’язана...
- Кажуть, - погодилася рятівниця.
- І найкраще часто у снах лишень, ну, романтичне кохання, принц на білому коні...
- Незаміжня?
- О ні! Засватав однокласник, відслуживши у війську. Близнятам у вересні в перший клас.
- Яким іще принцем переймаєшся?
- Та дістався мені... на тракторі. Освідчувався – кожне друге слово у словнику приписки немає... Не те, щоб зумисне – вони, трактористи, влучають собі молотками по пальцях, самотужки піднімають тяжкі залізяки, довго відмиваються від мазуту – кепські словечка так і крутяться в них на язику. Звиклося. А до рутини копійчаної звикнути не змогла: здох колгосп, відібрали трактор, і принца мого тримає за горло у кнайпах оковита: половина заробленого – коту під хвіст!
- Співчуваю. Тому й подалася до Польщі?
- Тому... не знаю, чи тільки тому...
    Невпевнена відповідь Соні насторожила Віру: поженеться тимчасова співмешканка за вітром в полі, потрапить у халепу, й оком не моргнувши, або ж...
- Віруню, якби не ти, - Соня поправила подушку під головою, - тремтіла б я на вокзалі, жахалася безгрошів’я й кожного затриманого на мені погляду... Віруню, будемо подругами – довіку!
- Час покаже.
- Розумію... Мій крок назустріч, моя вдячність – тоді вже...
- Не обов’язково Не повинно бути підніжки... - Віра усміхнулася, - од завтра шукатиму подрузі працю.
    На світанку Вірі зателефонували з дому – помер батько.
- Соню, - вичавила зі сліз, - відрекомендую тебе панові дантисту: заміниш мене в цьому домі на тиждень.

    Нова хатня робітниця ніжилася у ванні після праці. Утоми – обмаль. І часу, на жаль, - обмаль... Завтра повертається її попередниця. Чому іншій жінці, а не їй, благодатне місце. Мусить надриватися на виробництві якомусь... Або з боргами на Україну... А може... Ех, язичок жіночий: навіщо назвала попередницю подругою! За одну вечерю та ночівлю... Підвелася. В об’ємному дзеркалі навпроти розкішне жіноче тіло рушило в напрямку дверей.
    П’ятдесятилітній кавалер похитнувся від надміру відчуттів, мимоволі затулив прищаве обличчя долонями, щоб не сполохати дивовижу, про яку мріяв десятилітнями: йому, схожому на Квазімодо, віддається красуня. В житті есмеральди покірніші, ніж у книзі, - пробубнів, цілуючи тугі перса...

    Віра безперервно тиснула на кнопку дзвінка.
- Оглухла Соня, заблукала в кімнатах....
    Врешті вхідні відчинив господар. Подивував мімікою: на обличчі, між прищами, зійшлися в герці сумніви – до зблиску в очах, спричиненого згадкою про минулу ніч...
- Пані, тут розрахункові, - тицьнув Вірі конверт, - залишаю на праці Соню.

    Місто побігло хутчіше од сльози Віри. Місто боялося втопитися у сльозі, остерігалося, що солоне поглине міські вулиці та сквери, вітрини крамниць і вікна офісів. Місто зазвичай віддалялося згори вниз, сповільнювало біг, очікуючи Віру, – до пори. Віра й незчулася, як ця пора вдарила у дзвін і місто злетіло в небо, обтяжене жіночими гіркими думками. Нехай летить за обрій її життя. Трапилася дисгармонія...

2015р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Михайло Десна 6 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Лілея Дністрова 5.5 Любитель поезії / Любитель поезії


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-07-09 14:20:12
Переглядів сторінки твору 2641
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.189 / 5.67  (4.994 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 5.405 / 6  (5.039 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Дамський клуб, проза
Автор востаннє на сайті 2019.02.16 15:30
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2015-07-09 14:54:02 ]
тут очевидно технічна помилка: - Спічуваю. Тому й подалася до Польщі...
а зміст на вищому рівні - актуально!
Натхнення!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-09 16:48:50 ]
Славік, поставлю знак питання, бо речення запитальне. Спочатку героїня висловлює співчуття, а потім запитує.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2015-07-09 17:03:55 ]
...я мав на увазі тех. помилку у слові співчуваю - прочитай... воно зазвичай авторові таку помилку важко помітити - бувай!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2015-07-09 15:50:00 ]
Дуже цікаво вимальований образ міста, рух якого змінюється в залежності від переживань головної героїні. Щось віддалено подібне є у романі Айріс Мердок "Чорний принц", де одним із героїв роману є Башта поштамту.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-09 16:50:55 ]
Олено, дякую! З творчістю Айріс Мердок не знайомий зовсім. Поцікавлюся.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2015-07-09 20:12:39 ]
Оповідання читається і сприймається як, не пожовклий від часу документ.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-09 21:30:11 ]
Вікторе, дякую! Герої оповідання мають прототипів. Свіжа історія...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лілея Дністрова (Л.П./Л.П.) [ 2015-07-09 23:02:18 ]
З такою ніжністю змальовано образ Віри, котра уособлює тисячі українських жінок, що вимушені поневірятись у світах. Дякую, оповідання чудове, вражена до сліз.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-10 12:50:31 ]
Віра справді чудова жінка. Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2015-07-09 23:51:44 ]
Перестаріла розповідала Вірі про синові сльози, які скапували на сторінки роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері». ????? Помітивши матір, закрив книгу, прошептав.
- Квазімодо... Квазімодо... Ми як брати...

..Виходить, що син помітив матір, яка розповідала Вірі).
Може, якось так:
Перестаріла розповідала Вірі про синові сльози, які скапували на сторінки роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері», а він, помітивши матір, закрив книгу, прошептав:
- Квазімодо... Квазімодо... Ми як брати...


Богдане, ти класний оповідач. І цікаво, і хвилююче, і майстерно-образно!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-10 13:17:24 ]
Ксеніє дякую! Добавлю одне слово - нещодавно. ... які нещодавно скапували... Так виразніше буде відмежовано теперішнє від минулого.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Десна (Л.П./М.К.) [ 2015-07-10 20:15:36 ]
так у неї повелося...
а життя..
хіба вдалося?
дружба - згуба
чи ...
якесь сміття?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-11 09:26:07 ]
Я поведеться - так відгукнеться. Дякую, Михайле!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-11 11:07:00 ]
Як поведеться - виправив одруківку


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Артур Сіренко (Л.П./Л.П.) [ 2015-07-15 19:12:18 ]
Дуже цікавий текст!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-27 11:58:07 ]
Артуре, дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2015-07-27 12:22:03 ]
неслаася - линула, летіла, мчала
може, краще - про нещодавні синові сльози, які скапували...

справишся - впораєшся
заставляє - змушує
рідко - зрідка

п'ятдесятилітній (без и)
десятиліТТями?
дзвіНка (н прорущено)

Розповідь цупко тримає читача ) Образи міста - чудові. Закінченню, як на мене, трохи забракло виразності. Останні два слова - чи то дивні, чи то зайві...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-28 10:33:49 ]
Останні два слова пов'язані з попередніми роздумами ЛГ, її світосприйняттям. Зазначені огріхи виправлю. Дякую Вам за уважне прочитання!