ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Анастасія Поліщук
2020.07.15 08:00
Цую - сезон дощів у Японії (з кінця травня і до середини липня, принаймні в Токіо)

Цую* ще тут. Безперестанку мряка.
І вітер хижо пелехатить хмари.
Так сіро, млосно, стишено і м’яко.
Найкращий час для запашної кави.
Пішли на ґанок? Дихати дощами
І

Сергій Губерначук
2020.07.15 07:53
Піч холодні млинці пече.
Сонце на схід заходить.
Річка з долу навзгір тече.
Мертве живе народить.

Нісенітниця, та й усе!
А назирни пильніше –
і прочитай: "Такі есе –

Віктор Кучерук
2020.07.15 06:29
Розляглася безкрая
Понад шанцями ніч, –
Кулі наче співають
У пітьмі навсібіч.
Гримнув гучно, мов бубон,
Край траншеї снаряд
І наповнює груди
Швидко вибуху чад.

Олександр Сушко
2020.07.15 01:46
Нарешті отримав змогу презентувати Вам нову книжку "Скарбничка усмішок Тут є і проза, і гуморески, і навіть більше: те, що називають ВИСОКОЮ ПОЕЗІЄЮ. Дехто скаже: "Пхе! Все, що крапає з пера Олександра Сушка - версифікація та графоманія». Чорта з два

Володимир Бойко
2020.07.15 00:44
Чи ти бач, а чи не бач –
Я стрибаючий стрибач.
Вище себе я стрибну,
Вище неба зазирну.

Я легкий, немов пір'їнка,
Застрибну я на хмаринку,
А коли навшпиньки стану,

Серго Сокольник
2020.07.14 22:50
андеграунд**

Мов хлібчик із маслом... Зі здоби богиню
Зліпили Боги, до екстрімуму ласі.
Здавалось, про тебе повік, до загину,
Писати творіння я матиму настрій...
Не хлібчик ти, "бутер", що маслом на горе
Упав, і чужею дожертий свинею.

Євген Федчук
2020.07.14 19:42
Прийшов якось до бабуся я погостювати,
А вона в садочку вишні в цеберко зриває.
Взявся я тоді хутенько їй допомагати,
Бо вже лазити на вишні гарний досвід маю.
Доки вона ходить знизу, ягід там не густо,
Я заліз по віттям вгору та відерце повню.
Доп

Ігор Деркач
2020.07.14 15:50
Проминає усе, що було і не буде
на чиємусь віку, на останній межі...
а найбільша печаль, що поховані люди
не залишать напам’ять свої міражі.

Що не знає ніхто, чим багата людина,
поки лямку свою дотягне до кінця...
Ну і що, якщо дуже любив Ук

Ірина Саковець
2020.07.14 15:26
Знайти себе - і знову загубити
межи ночами й днями, навмання
блукаючи у срібній тиші літа,
де вирізьблені наші імена,
де смертний гріх - лише заговорити,
проміння перше ніжиться на склі.
Не клич мене: до тебе тільки вітер
озветься голосами поколінь

Нінель Новікова
2020.07.14 15:19
Вам не здолати нас, тяжкі часи,
Бо ми у добровільному полоні
Кохання і цвітіння, і краси,
У таїні і магії гармоній.

А ця весна – комусь вона страшна –
Коронавірусу жахливе лихо…
Та я іду з тобою, не одна,

Іван Потьомкін
2020.07.14 12:03
Это случилось где-то через полгода после того, как Шломо решил расстаться со мной. Тогда я уже работал охранником в двух фирмах, познакомился с людьми совершенно другого толка, чем мой первый хозяин, и понял, что не он воплощает в себе черты настоящего из

Олександр Бобошко Заколотний
2020.07.14 11:46
Літо змиває в якусь величезну калюжу
всі сподівання, що мали ми ще донедавна.
Дощ – остогидлий, холодний і навіть колючий.
Сонячних променів червень чомусь недодав нам.

Літо – в калюжу. Усі його пляжі та зорі;
всі його трави духмяні й нагострені ко

Сергій Губерначук
2020.07.14 07:48
Вуста, помадою так старанно відтиснені
в кінці листа твого, нагадують печать.
Солодкий логотип любові й відстані
наказує писати і чекать.

Отак ти завжди б’єш найбільшим козирем
полки думок моїх, які вступили в гру –
на лід крихкий… У темнім теплім

Віктор Кучерук
2020.07.14 06:59
Синім сяєвом світання
Заясніло звіддалі
І змінилося блищання
Крапель випару на склі.
Різь в очах від сотень іскор
Випробовує своє, –
То повіки мружить різко,
То прищулить не дає.

Олександр Сушко
2020.07.14 01:17
Нова книжка Олександра Сушка – «Скарбничка усмішок» – містить і поезію, і прозу. На відміну від попередніх видань – «Вітражі» (2019, вірші), «Берегиня» (2020, есеї, повість). Гумористичні та сатиричні твори частково були представлені в книжках Сушка й р

Володимир Бойко
2020.07.14 00:09
По стежині коло плота
Ходить-нипає жеброта,
Виглядає-вичисляє –
Чи господаря немає.

Хто не викопав цибулю –
Той на ранок має дулю.
Хто не вибрав ще часник –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Проза

 Подруга
    Місто тікало. З півночі на південь, згори вниз, уздовж широкої асфальтівки, зіщулившись під хододним дощем, сумно наспівуючи дахівками, зло посміхаючись вікнами багатоповерхівок. Місто бігло навіжено, щодуху, хапалося за вітер, перестрибувало калюжі, придивлялося до потоків, які стікали з його сірого плаща в каналізаційні люки. Місто не знало, куди подітися, коли соромилося свого бігу, зупинялося, і Віра наздоганяла його, пестила коси верб над річкою біля моста і розраджувала: десяток років тому їй, українській заробітчанці в Польщі, теж хотілося тікати з чужини, що накидалася на неї мачухою, теж мчала світ за очі, бо танцювати полонянкою перед злиднями вдома – остання справа. Телефонувала односельцям, одногрупницям, однорейсівцям з України, всім, хто міг зарадити у скруті на польській землі, - намарно. Вгомонилася, вивчивши добре польську, - не пропаде, хай би що, напитає легшу працю в місцевих: як підказує прислів’я, – язик до Києва доведе, хоча який там Київ, її проблеми можна сяк-так приборкати зарплатнею в Євросоюзі. За тиждень покинула теплиці, де вибухали від тиску скроні, полюбила затишний будинок, в якому доглядала янгола: інакше й не назвеш перестарілу полячку, лагідну та невибагливу. Про таких мовлять: притулися раною – загоїться. В одній із кімнат будинку, на першому поверсі, обладнав приватний стоматологічний кабінет син перестарілої, п’ятдесятилітній кавалер, лисуватий, сутулий, товстий, з обличчям, спотвореним трьома великими прищами, з усього видно – роботоголік, що відволікає себе роботою від дошкульних думок про непривабливу зовнішність. Перестаріла розповідала Вірі про синові сльози, які нещодавно скапували на сторінки роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері». Помітивши матір, закрив книгу, прошептав.
- Квазімодо... Квазімодо... Ми як брати...
    Вірі дихалося вільно, працювалося із задоволенням: переодягала немічну, куховарила, прибирала, за прибирання у стоматологічному – додаткова зарплатня. Не вимагали постійного руху, впораєшся з обов’язками – відпочивай, смакуй телесеріалом чи музикою. Єдина заборона: стороннім до будинку – зась! Вересневим ранком янгол відлетів на небеса, не потривоживши ні Віри, ні того, для кого долав життєвий відтинок у метушливому місті. Некрасиве прищаве обличчя здригалося над труною, поки не зникла під землею.
- Залишайся, нічого не зміниться, - знайомий голос зупинив засмучену Віру на виході з кладовища, - праця та сама, догляд за покійною замінимо приготуванням стоматологічних препаратів.
    .... Зупинене місто струшувало крила вітру з вербового гілля. Віра пригадала: втечі міста почалися уві сні, сниво налякало, поселилося в її думках. Чого вартує без цього міста, без заробітку, що тримає на плаву родину на Тернопільщині? Поганий настрій господаря, криве слово, спередсердя сказане, – місто галопом! Не людина примножує у своєму житті: речі, дороги, будинки самі сповнюють його на земному просторі, - гадалося Вірі, - а будь-яка дисгармонія змушує щезати надбане і пройдене. Особливо чуттєвим дано відчути це майже фізично на очах сотень, тисяч людей, що ніколи не засвідчать ніяких переміщень... Заспокоївшись, Віра уподібнюється тим сотням і тисячам і мовчазно крокує парком. Ліворуч, на лавочці, зайшлася надривним плачем жінка, забіткалася українською, відвернулася від перехожих. Відчувши дотик Віри, стрепенулася.
- Не займай!
- Схоже, уперше в Польщі... Що трапилося?
- Безвихідь! Перевізник гарантував працю, залишив під воротами фірми, а власник, якого покликали, розвів руками: не потрібна!
- Телефонуй перевізникові.
- Не бере слухавки!
- Відома ситуація... – Віра простягнула бідоласі сотню злотих, - вистачить на продукти... на тиждень.
- А з ночівлею як?
- Проблематично. До себе не заберу – проженуть обидвох.
- Рятуй, подруго! – землячка припала до колін Віри.
    Вірі не до душі емоції нової знайомої, тим паче надто імпульсивний та завчасний її порив до дружби, начебто за сто злотих куплений. Але засуджувати жінку в такому становищі – якось зверхньо.
- Гаразд, кілька діб мешкатимеш зі мною. Таємно. Господар на другий поверх піднімається зрідка – не помітить, сподіваюся.
    Доточили бесіди в спальні, увечері. Співмешканка виявилася балакучою.
- Сонею мене звати. Ой, дали ім’я, не подумавши, - гомоніла рятівниці в самісіньке вухо, - спала б і вдень, і вночі. Недарма кажуть, що до імені доля прив’язана...
- Кажуть, - погодилася рятівниця.
- І найкраще часто у снах лишень, ну, романтичне кохання, принц на білому коні...
- Незаміжня?
- О ні! Засватав однокласник, відслуживши у війську. Близнятам у вересні в перший клас.
- Яким іще принцем переймаєшся?
- Та дістався мені... на тракторі. Освідчувався – кожне друге слово у словнику приписки немає... Не те, щоб зумисне – вони, трактористи, влучають собі молотками по пальцях, самотужки піднімають тяжкі залізяки, довго відмиваються від мазуту – кепські словечка так і крутяться в них на язику. Звиклося. А до рутини копійчаної звикнути не змогла: здох колгосп, відібрали трактор, і принца мого тримає за горло у кнайпах оковита: половина заробленого – коту під хвіст!
- Співчуваю. Тому й подалася до Польщі?
- Тому... не знаю, чи тільки тому...
    Невпевнена відповідь Соні насторожила Віру: поженеться тимчасова співмешканка за вітром в полі, потрапить у халепу, й оком не моргнувши, або ж...
- Віруню, якби не ти, - Соня поправила подушку під головою, - тремтіла б я на вокзалі, жахалася безгрошів’я й кожного затриманого на мені погляду... Віруню, будемо подругами – довіку!
- Час покаже.
- Розумію... Мій крок назустріч, моя вдячність – тоді вже...
- Не обов’язково Не повинно бути підніжки... - Віра усміхнулася, - од завтра шукатиму подрузі працю.
    На світанку Вірі зателефонували з дому – помер батько.
- Соню, - вичавила зі сліз, - відрекомендую тебе панові дантисту: заміниш мене в цьому домі на тиждень.

    Нова хатня робітниця ніжилася у ванні після праці. Утоми – обмаль. І часу, на жаль, - обмаль... Завтра повертається її попередниця. Чому іншій жінці, а не їй, благодатне місце. Мусить надриватися на виробництві якомусь... Або з боргами на Україну... А може... Ех, язичок жіночий: навіщо назвала попередницю подругою! За одну вечерю та ночівлю... Підвелася. В об’ємному дзеркалі навпроти розкішне жіноче тіло рушило в напрямку дверей.
    П’ятдесятилітній кавалер похитнувся від надміру відчуттів, мимоволі затулив прищаве обличчя долонями, щоб не сполохати дивовижу, про яку мріяв десятилітнями: йому, схожому на Квазімодо, віддається красуня. В житті есмеральди покірніші, ніж у книзі, - пробубнів, цілуючи тугі перса...

    Віра безперервно тиснула на кнопку дзвінка.
- Оглухла Соня, заблукала в кімнатах....
    Врешті вхідні відчинив господар. Подивував мімікою: на обличчі, між прищами, зійшлися в герці сумніви – до зблиску в очах, спричиненого згадкою про минулу ніч...
- Пані, тут розрахункові, - тицьнув Вірі конверт, - залишаю на праці Соню.

    Місто побігло хутчіше од сльози Віри. Місто боялося втопитися у сльозі, остерігалося, що солоне поглине міські вулиці та сквери, вітрини крамниць і вікна офісів. Місто зазвичай віддалялося згори вниз, сповільнювало біг, очікуючи Віру, – до пори. Віра й незчулася, як ця пора вдарила у дзвін і місто злетіло в небо, обтяжене жіночими гіркими думками. Нехай летить за обрій її життя. Трапилася дисгармонія...

2015р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Михайло Десна 6 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Лілея Дністрова 5.5 Любитель поезії / Любитель поезії


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-07-09 14:20:12
Переглядів сторінки твору 3193
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.189 / 5.67  (4.994 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 5.405 / 6  (5.039 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Дамський клуб, проза
Автор востаннє на сайті 2020.06.25 16:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2015-07-09 14:54:02 ]
тут очевидно технічна помилка: - Спічуваю. Тому й подалася до Польщі...
а зміст на вищому рівні - актуально!
Натхнення!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-09 16:48:50 ]
Славік, поставлю знак питання, бо речення запитальне. Спочатку героїня висловлює співчуття, а потім запитує.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2015-07-09 17:03:55 ]
...я мав на увазі тех. помилку у слові співчуваю - прочитай... воно зазвичай авторові таку помилку важко помітити - бувай!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2015-07-09 15:50:00 ]
Дуже цікаво вимальований образ міста, рух якого змінюється в залежності від переживань головної героїні. Щось віддалено подібне є у романі Айріс Мердок "Чорний принц", де одним із героїв роману є Башта поштамту.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-09 16:50:55 ]
Олено, дякую! З творчістю Айріс Мердок не знайомий зовсім. Поцікавлюся.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2015-07-09 20:12:39 ]
Оповідання читається і сприймається як, не пожовклий від часу документ.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-09 21:30:11 ]
Вікторе, дякую! Герої оповідання мають прототипів. Свіжа історія...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лілея Дністрова (Л.П./Л.П.) [ 2015-07-09 23:02:18 ]
З такою ніжністю змальовано образ Віри, котра уособлює тисячі українських жінок, що вимушені поневірятись у світах. Дякую, оповідання чудове, вражена до сліз.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-10 12:50:31 ]
Віра справді чудова жінка. Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2015-07-09 23:51:44 ]
Перестаріла розповідала Вірі про синові сльози, які скапували на сторінки роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері». ????? Помітивши матір, закрив книгу, прошептав.
- Квазімодо... Квазімодо... Ми як брати...

..Виходить, що син помітив матір, яка розповідала Вірі).
Може, якось так:
Перестаріла розповідала Вірі про синові сльози, які скапували на сторінки роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері», а він, помітивши матір, закрив книгу, прошептав:
- Квазімодо... Квазімодо... Ми як брати...


Богдане, ти класний оповідач. І цікаво, і хвилююче, і майстерно-образно!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-10 13:17:24 ]
Ксеніє дякую! Добавлю одне слово - нещодавно. ... які нещодавно скапували... Так виразніше буде відмежовано теперішнє від минулого.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Десна (Л.П./М.К.) [ 2015-07-10 20:15:36 ]
так у неї повелося...
а життя..
хіба вдалося?
дружба - згуба
чи ...
якесь сміття?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-11 09:26:07 ]
Я поведеться - так відгукнеться. Дякую, Михайле!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-11 11:07:00 ]
Як поведеться - виправив одруківку


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Артур Сіренко (Л.П./Л.П.) [ 2015-07-15 19:12:18 ]
Дуже цікавий текст!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-27 11:58:07 ]
Артуре, дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2015-07-27 12:22:03 ]
неслаася - линула, летіла, мчала
може, краще - про нещодавні синові сльози, які скапували...

справишся - впораєшся
заставляє - змушує
рідко - зрідка

п'ятдесятилітній (без и)
десятиліТТями?
дзвіНка (н прорущено)

Розповідь цупко тримає читача ) Образи міста - чудові. Закінченню, як на мене, трохи забракло виразності. Останні два слова - чи то дивні, чи то зайві...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-07-28 10:33:49 ]
Останні два слова пов'язані з попередніми роздумами ЛГ, її світосприйняттям. Зазначені огріхи виправлю. Дякую Вам за уважне прочитання!