ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Подруга
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Подруга
Місто тікало. З півночі на південь, згори вниз, уздовж широкої асфальтівки, зіщулившись під хододним дощем, сумно наспівуючи дахівками, зло посміхаючись вікнами багатоповерхівок. Місто бігло навіжено, щодуху, хапалося за вітер, перестрибувало калюжі, придивлялося до потоків, які стікали з його сірого плаща в каналізаційні люки. Місто не знало, куди подітися, коли соромилося свого бігу, зупинялося, і Віра наздоганяла його, пестила коси верб над річкою біля моста і розраджувала: десяток років тому їй, українській заробітчанці в Польщі, теж хотілося тікати з чужини, що накидалася на неї мачухою, теж мчала світ за очі, бо танцювати полонянкою перед злиднями вдома – остання справа. Телефонувала односельцям, одногрупницям, однорейсівцям з України, всім, хто міг зарадити у скруті на польській землі, - намарно. Вгомонилася, вивчивши добре польську, - не пропаде, хай би що, напитає легшу працю в місцевих: як підказує прислів’я, – язик до Києва доведе, хоча який там Київ, її проблеми можна сяк-так приборкати зарплатнею в Євросоюзі. За тиждень покинула теплиці, де вибухали від тиску скроні, полюбила затишний будинок, в якому доглядала янгола: інакше й не назвеш перестарілу полячку, лагідну та невибагливу. Про таких мовлять: притулися раною – загоїться. В одній із кімнат будинку, на першому поверсі, обладнав приватний стоматологічний кабінет син перестарілої, п’ятдесятилітній кавалер, лисуватий, сутулий, товстий, з обличчям, спотвореним трьома великими прищами, з усього видно – роботоголік, що відволікає себе роботою від дошкульних думок про непривабливу зовнішність. Перестаріла розповідала Вірі про синові сльози, які нещодавно скапували на сторінки роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері». Помітивши матір, закрив книгу, прошептав.
- Квазімодо... Квазімодо... Ми як брати...
Вірі дихалося вільно, працювалося із задоволенням: переодягала немічну, куховарила, прибирала, за прибирання у стоматологічному – додаткова зарплатня. Не вимагали постійного руху, впораєшся з обов’язками – відпочивай, смакуй телесеріалом чи музикою. Єдина заборона: стороннім до будинку – зась! Вересневим ранком янгол відлетів на небеса, не потривоживши ні Віри, ні того, для кого долав життєвий відтинок у метушливому місті. Некрасиве прищаве обличчя здригалося над труною, поки не зникла під землею.
- Залишайся, нічого не зміниться, - знайомий голос зупинив засмучену Віру на виході з кладовища, - праця та сама, догляд за покійною замінимо приготуванням стоматологічних препаратів.
.... Зупинене місто струшувало крила вітру з вербового гілля. Віра пригадала: втечі міста почалися уві сні, сниво налякало, поселилося в її думках. Чого вартує без цього міста, без заробітку, що тримає на плаву родину на Тернопільщині? Поганий настрій господаря, криве слово, спередсердя сказане, – місто галопом! Не людина примножує у своєму житті: речі, дороги, будинки самі сповнюють його на земному просторі, - гадалося Вірі, - а будь-яка дисгармонія змушує щезати надбане і пройдене. Особливо чуттєвим дано відчути це майже фізично на очах сотень, тисяч людей, що ніколи не засвідчать ніяких переміщень... Заспокоївшись, Віра уподібнюється тим сотням і тисячам і мовчазно крокує парком. Ліворуч, на лавочці, зайшлася надривним плачем жінка, забіткалася українською, відвернулася від перехожих. Відчувши дотик Віри, стрепенулася.
- Не займай!
- Схоже, уперше в Польщі... Що трапилося?
- Безвихідь! Перевізник гарантував працю, залишив під воротами фірми, а власник, якого покликали, розвів руками: не потрібна!
- Телефонуй перевізникові.
- Не бере слухавки!
- Відома ситуація... – Віра простягнула бідоласі сотню злотих, - вистачить на продукти... на тиждень.
- А з ночівлею як?
- Проблематично. До себе не заберу – проженуть обидвох.
- Рятуй, подруго! – землячка припала до колін Віри.
Вірі не до душі емоції нової знайомої, тим паче надто імпульсивний та завчасний її порив до дружби, начебто за сто злотих куплений. Але засуджувати жінку в такому становищі – якось зверхньо.
- Гаразд, кілька діб мешкатимеш зі мною. Таємно. Господар на другий поверх піднімається зрідка – не помітить, сподіваюся.
Доточили бесіди в спальні, увечері. Співмешканка виявилася балакучою.
- Сонею мене звати. Ой, дали ім’я, не подумавши, - гомоніла рятівниці в самісіньке вухо, - спала б і вдень, і вночі. Недарма кажуть, що до імені доля прив’язана...
- Кажуть, - погодилася рятівниця.
- І найкраще часто у снах лишень, ну, романтичне кохання, принц на білому коні...
- Незаміжня?
- О ні! Засватав однокласник, відслуживши у війську. Близнятам у вересні в перший клас.
- Яким іще принцем переймаєшся?
- Та дістався мені... на тракторі. Освідчувався – кожне друге слово у словнику приписки немає... Не те, щоб зумисне – вони, трактористи, влучають собі молотками по пальцях, самотужки піднімають тяжкі залізяки, довго відмиваються від мазуту – кепські словечка так і крутяться в них на язику. Звиклося. А до рутини копійчаної звикнути не змогла: здох колгосп, відібрали трактор, і принца мого тримає за горло у кнайпах оковита: половина заробленого – коту під хвіст!
- Співчуваю. Тому й подалася до Польщі?
- Тому... не знаю, чи тільки тому...
Невпевнена відповідь Соні насторожила Віру: поженеться тимчасова співмешканка за вітром в полі, потрапить у халепу, й оком не моргнувши, або ж...
- Віруню, якби не ти, - Соня поправила подушку під головою, - тремтіла б я на вокзалі, жахалася безгрошів’я й кожного затриманого на мені погляду... Віруню, будемо подругами – довіку!
- Час покаже.
- Розумію... Мій крок назустріч, моя вдячність – тоді вже...
- Не обов’язково Не повинно бути підніжки... - Віра усміхнулася, - од завтра шукатиму подрузі працю.
На світанку Вірі зателефонували з дому – помер батько.
- Соню, - вичавила зі сліз, - відрекомендую тебе панові дантисту: заміниш мене в цьому домі на тиждень.
Нова хатня робітниця ніжилася у ванні після праці. Утоми – обмаль. І часу, на жаль, - обмаль... Завтра повертається її попередниця. Чому іншій жінці, а не їй, благодатне місце. Мусить надриватися на виробництві якомусь... Або з боргами на Україну... А може... Ех, язичок жіночий: навіщо назвала попередницю подругою! За одну вечерю та ночівлю... Підвелася. В об’ємному дзеркалі навпроти розкішне жіноче тіло рушило в напрямку дверей.
П’ятдесятилітній кавалер похитнувся від надміру відчуттів, мимоволі затулив прищаве обличчя долонями, щоб не сполохати дивовижу, про яку мріяв десятилітнями: йому, схожому на Квазімодо, віддається красуня. В житті есмеральди покірніші, ніж у книзі, - пробубнів, цілуючи тугі перса...
Віра безперервно тиснула на кнопку дзвінка.
- Оглухла Соня, заблукала в кімнатах....
Врешті вхідні відчинив господар. Подивував мімікою: на обличчі, між прищами, зійшлися в герці сумніви – до зблиску в очах, спричиненого згадкою про минулу ніч...
- Пані, тут розрахункові, - тицьнув Вірі конверт, - залишаю на праці Соню.
Місто побігло хутчіше од сльози Віри. Місто боялося втопитися у сльозі, остерігалося, що солоне поглине міські вулиці та сквери, вітрини крамниць і вікна офісів. Місто зазвичай віддалялося згори вниз, сповільнювало біг, очікуючи Віру, – до пори. Віра й незчулася, як ця пора вдарила у дзвін і місто злетіло в небо, обтяжене жіночими гіркими думками. Нехай летить за обрій її життя. Трапилася дисгармонія...
2015р.
- Квазімодо... Квазімодо... Ми як брати...
Вірі дихалося вільно, працювалося із задоволенням: переодягала немічну, куховарила, прибирала, за прибирання у стоматологічному – додаткова зарплатня. Не вимагали постійного руху, впораєшся з обов’язками – відпочивай, смакуй телесеріалом чи музикою. Єдина заборона: стороннім до будинку – зась! Вересневим ранком янгол відлетів на небеса, не потривоживши ні Віри, ні того, для кого долав життєвий відтинок у метушливому місті. Некрасиве прищаве обличчя здригалося над труною, поки не зникла під землею.
- Залишайся, нічого не зміниться, - знайомий голос зупинив засмучену Віру на виході з кладовища, - праця та сама, догляд за покійною замінимо приготуванням стоматологічних препаратів.
.... Зупинене місто струшувало крила вітру з вербового гілля. Віра пригадала: втечі міста почалися уві сні, сниво налякало, поселилося в її думках. Чого вартує без цього міста, без заробітку, що тримає на плаву родину на Тернопільщині? Поганий настрій господаря, криве слово, спередсердя сказане, – місто галопом! Не людина примножує у своєму житті: речі, дороги, будинки самі сповнюють його на земному просторі, - гадалося Вірі, - а будь-яка дисгармонія змушує щезати надбане і пройдене. Особливо чуттєвим дано відчути це майже фізично на очах сотень, тисяч людей, що ніколи не засвідчать ніяких переміщень... Заспокоївшись, Віра уподібнюється тим сотням і тисячам і мовчазно крокує парком. Ліворуч, на лавочці, зайшлася надривним плачем жінка, забіткалася українською, відвернулася від перехожих. Відчувши дотик Віри, стрепенулася.
- Не займай!
- Схоже, уперше в Польщі... Що трапилося?
- Безвихідь! Перевізник гарантував працю, залишив під воротами фірми, а власник, якого покликали, розвів руками: не потрібна!
- Телефонуй перевізникові.
- Не бере слухавки!
- Відома ситуація... – Віра простягнула бідоласі сотню злотих, - вистачить на продукти... на тиждень.
- А з ночівлею як?
- Проблематично. До себе не заберу – проженуть обидвох.
- Рятуй, подруго! – землячка припала до колін Віри.
Вірі не до душі емоції нової знайомої, тим паче надто імпульсивний та завчасний її порив до дружби, начебто за сто злотих куплений. Але засуджувати жінку в такому становищі – якось зверхньо.
- Гаразд, кілька діб мешкатимеш зі мною. Таємно. Господар на другий поверх піднімається зрідка – не помітить, сподіваюся.
Доточили бесіди в спальні, увечері. Співмешканка виявилася балакучою.
- Сонею мене звати. Ой, дали ім’я, не подумавши, - гомоніла рятівниці в самісіньке вухо, - спала б і вдень, і вночі. Недарма кажуть, що до імені доля прив’язана...
- Кажуть, - погодилася рятівниця.
- І найкраще часто у снах лишень, ну, романтичне кохання, принц на білому коні...
- Незаміжня?
- О ні! Засватав однокласник, відслуживши у війську. Близнятам у вересні в перший клас.
- Яким іще принцем переймаєшся?
- Та дістався мені... на тракторі. Освідчувався – кожне друге слово у словнику приписки немає... Не те, щоб зумисне – вони, трактористи, влучають собі молотками по пальцях, самотужки піднімають тяжкі залізяки, довго відмиваються від мазуту – кепські словечка так і крутяться в них на язику. Звиклося. А до рутини копійчаної звикнути не змогла: здох колгосп, відібрали трактор, і принца мого тримає за горло у кнайпах оковита: половина заробленого – коту під хвіст!
- Співчуваю. Тому й подалася до Польщі?
- Тому... не знаю, чи тільки тому...
Невпевнена відповідь Соні насторожила Віру: поженеться тимчасова співмешканка за вітром в полі, потрапить у халепу, й оком не моргнувши, або ж...
- Віруню, якби не ти, - Соня поправила подушку під головою, - тремтіла б я на вокзалі, жахалася безгрошів’я й кожного затриманого на мені погляду... Віруню, будемо подругами – довіку!
- Час покаже.
- Розумію... Мій крок назустріч, моя вдячність – тоді вже...
- Не обов’язково Не повинно бути підніжки... - Віра усміхнулася, - од завтра шукатиму подрузі працю.
На світанку Вірі зателефонували з дому – помер батько.
- Соню, - вичавила зі сліз, - відрекомендую тебе панові дантисту: заміниш мене в цьому домі на тиждень.
Нова хатня робітниця ніжилася у ванні після праці. Утоми – обмаль. І часу, на жаль, - обмаль... Завтра повертається її попередниця. Чому іншій жінці, а не їй, благодатне місце. Мусить надриватися на виробництві якомусь... Або з боргами на Україну... А може... Ех, язичок жіночий: навіщо назвала попередницю подругою! За одну вечерю та ночівлю... Підвелася. В об’ємному дзеркалі навпроти розкішне жіноче тіло рушило в напрямку дверей.
П’ятдесятилітній кавалер похитнувся від надміру відчуттів, мимоволі затулив прищаве обличчя долонями, щоб не сполохати дивовижу, про яку мріяв десятилітнями: йому, схожому на Квазімодо, віддається красуня. В житті есмеральди покірніші, ніж у книзі, - пробубнів, цілуючи тугі перса...
Віра безперервно тиснула на кнопку дзвінка.
- Оглухла Соня, заблукала в кімнатах....
Врешті вхідні відчинив господар. Подивував мімікою: на обличчі, між прищами, зійшлися в герці сумніви – до зблиску в очах, спричиненого згадкою про минулу ніч...
- Пані, тут розрахункові, - тицьнув Вірі конверт, - залишаю на праці Соню.
Місто побігло хутчіше од сльози Віри. Місто боялося втопитися у сльозі, остерігалося, що солоне поглине міські вулиці та сквери, вітрини крамниць і вікна офісів. Місто зазвичай віддалялося згори вниз, сповільнювало біг, очікуючи Віру, – до пори. Віра й незчулася, як ця пора вдарила у дзвін і місто злетіло в небо, обтяжене жіночими гіркими думками. Нехай летить за обрій її життя. Трапилася дисгармонія...
2015р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Михайло Десна | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Лілея Дністрова | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію