ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Роман Петрів (Роман Писарчук)
Народився 11 лютого 1927 р. в с. Велика Воля Миколаївського району Львівської області в родині хлібороба. У рідному селі закінчив початкову школу. Згодом вступив до Львівської торгівельної школи. Будучи студентом, у 1943 р. вступив у ряди ОУН і долучився до підпільної боротьби проти німецьких окупантів.
Після вигнання німців з України в 1944 р. продовжував боротьбу в підпільних рядах ОУН проти більшовицької окупації. Працював на посаді помічника-референта пропаганди повітової екзекутиви. 22 березня 1945 р. натрапив на засідку військовиків МДБ, був поранений і опинився в Дрогобицькій тюрмі. Звідти етапом вивезений до Воркути й ревтрибуналом засуджений на десять років позбавлення волі та п’ять років позбавлення
громадянських прав. Сидів з кардиналом Йосипом Сліпим, поетом Патрусом-Карпатським. У 1954 р. Р. Петріва звільнено, а у 1957 р. знову заарештовано й Львівським облсудом засуджено за ст. 54-10 ч.1 КК УРСР (ст. 54 КК УРСР відповідає ст. 58 КК РРФСР 1938 р.) на десять років таборів у Дубровлазі в Мордовії. У 1961 р. визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Постановою ПВР УРСР 1960 р. Термін знижено до шести років. Звільнений 11.01.1963 р.
Каторга, надзвичайно тяжкий фізичний труд у складних кліматичних умовах підірвали здоров’я, але не силу духу й інтерес до життя. Пише про те, що думає, про що болить і співає душа. Тематика різноманітна: окрім написання віршів, перекладає українською Лермонтова, Ахматову, польського поета В. Броневского, з української на російську «Мойсея» Франка.
Пішов із життя 18 січня 2015 р.
Бiлi, бiлi, задубiлi,
Нi шматиночки на тiлi,
А барак — труна.
Дошка в дошку — нi щiлини.
З десять кубикiв ялини,
А труна одна.
Лежать рiвно, штабелями,
Наче знятi з пилорами
Мерзлi горбилi.
Скiльки їх — кому цiкаво?
Ікс — налiво, ікс — направо...
Етап до землi.
А земля тверда, холодна
I прийняти їх не годна,
Каже: ждiть весни.
Вчора зеки, нинi — трупи
Щiльно складенi докупи,
Хтозна-ч’ї сини.
На пальцях фанернi бирки,
Скрiзь нудотний запах сiрки,
Чи, може, гниття.
В грудях вiд пробою дiрки —
Слiд останньої провiрки
На смерть i життя.
Тундра бiла, очумiла...
Нiч на снiжну постiль сiла,
Мiсяць пре в зенiт.
Але сонце править свiтом,
Водить промiнним магнiтом —
Пише Богу звiт.
Воркута, 1953 р.
***
Замерзлий брiд,
Вiд броду слiд —
Кривавий слiд в яругу.
Були бої…
Пройшли свої —
Лишили тiло друга.
Лежить навзнак,
Стиснув кулак,
Напiврозкритi очi,
Немов ще раз
В цей грiзний час
На свiт цей глянуть хоче.
Лежить один —
Чийсь брат, чийсь син,
Надiя й оборона.
Трофейний крiс
Надвоє трiс —
Нi одного патрона.
Вiн тут полiг,
Упав на снiг,
Своїй землi на груди —
I вже нема…
Така зима,
I тиша, тиша всюди…
Лиш вдалинi
По круженi
Злiтаються ворони.
Летять, летять
Псалтир читать,
Справляти похорони.
А потiм нiч
Iз всiх сторiч
Засвiтить в небi душi…
Як вiднайду
Твою звiзду,
Мiй незабутнiй друже?
***
Буває хіть в дозвіллях вечорових
сповільнити ходу, призупинити час,
і в пам’яті поміряти ще раз
на всіх широтах пройдені дороги.
Лінивих буднів каторжні обози
з чужим добром утопій та обман,
пролиту кров, солоний піт і сльози,
гектари цвинтарищів каторжан.
І тут подумаю: для кого
ці дані дикої доби?
Хай час замулює сліди
діяній Молоха страшного.
Хай в пам’яті оптичнім склі
на всіх обновлених дорогах
добрі діла, по волі Бога,
стають оздобою Землі.
Та за хвилину — думка справа
з протестом гнівним: «Схаменись,
мовчати ти не маєш права,
бо суд іде, а ти спізнивсь!..
Твої зізнання в ході справи —
свідоцтво Правди під хрестом,
надійний човен переправи
перед розібраним мостом».
Квітень 1995 р.
***
Летять лелеки, знов летять,
Кружляють над старим потоком,
І горда осінь крок за кроком
Останню косить сіножать.
Дотліли хмари вороні
Та й гаснуть в сонячній пожежі.
Пішли по них лелечі стежі,
За ними — літо по стерні.
Мов по весіллі. Тишина,
Роз’їхались співучі гості...
А на калиновому мості
Чиясь прощається весна.
1969 р.
***
Замовкли побілілі солов’ї, зозулі,
Поміж голим гіллям — синя глушина.
Розписом між пнями — свіжий слід козулі
І крізь сон зітхає згорблена сосна.
Біла казка ночі — місячно і тіні.
Іскриться поляна, мов алмазний тік.
І далеко видно в місячнім промінні,
Хтось бреде снігами — звір чи чоловік?
Пахне зріз ялини, а морозна сфера
Освіжа обличчя, мов вода жива.
І яскраво сяє над Дністром Венера —
Новорічна чічка, зірниця Різдва.
Січень 1976 р.
***
Час у поході.
Ідуть віки...
Все боїться часу.
Люди сортують свої думки
На купки, на купки, на купки
Для націй, партій, класів.
І в тім порядку
Понять, ідей —
Кристал людських натур.
А ось і образ: стоїть Антей,
На шиї у нього —
шнур.
***
Ти ще жива, моя стара шептуне?
А я гадав, що пня вже не знайду.
Ти мріяти мене навчила на біду,
Ворушила поволі серця струни.
І, певно, ждеш, що стану на коліна
Під твій густий, пахучий балдахин
І дам тобі, як в притчі блудний син,
Заглянути в своє сумління?
О ні, не жди! Не той я уже нині,
І серце в мене, певно, не брильянт —
Зотліле зверху, з жаром всередині...
На жертовник Свободи свій талант
Я кинув і спалив без ладану і свічів...
За це життя мені сміється в вічі.
Листопад 1965 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роман Петрів (Роман Писарчук)
Народився 11 лютого 1927 р. в с. Велика Воля Миколаївського району Львівської області в родині хлібороба. У рідному селі закінчив початкову школу. Згодом вступив до Львівської торгівельної школи. Будучи студентом, у 1943 р. вступив у ряди ОУН і долучився до підпільної боротьби проти німецьких окупантів.
Після вигнання німців з України в 1944 р. продовжував боротьбу в підпільних рядах ОУН проти більшовицької окупації. Працював на посаді помічника-референта пропаганди повітової екзекутиви. 22 березня 1945 р. натрапив на засідку військовиків МДБ, був поранений і опинився в Дрогобицькій тюрмі. Звідти етапом вивезений до Воркути й ревтрибуналом засуджений на десять років позбавлення волі та п’ять років позбавлення
громадянських прав. Сидів з кардиналом Йосипом Сліпим, поетом Патрусом-Карпатським. У 1954 р. Р. Петріва звільнено, а у 1957 р. знову заарештовано й Львівським облсудом засуджено за ст. 54-10 ч.1 КК УРСР (ст. 54 КК УРСР відповідає ст. 58 КК РРФСР 1938 р.) на десять років таборів у Дубровлазі в Мордовії. У 1961 р. визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Постановою ПВР УРСР 1960 р. Термін знижено до шести років. Звільнений 11.01.1963 р.
Каторга, надзвичайно тяжкий фізичний труд у складних кліматичних умовах підірвали здоров’я, але не силу духу й інтерес до життя. Пише про те, що думає, про що болить і співає душа. Тематика різноманітна: окрім написання віршів, перекладає українською Лермонтова, Ахматову, польського поета В. Броневского, з української на російську «Мойсея» Франка.
Пішов із життя 18 січня 2015 р.
Бiлi, бiлi, задубiлi,
Нi шматиночки на тiлi,
А барак — труна.
Дошка в дошку — нi щiлини.
З десять кубикiв ялини,
А труна одна.
Лежать рiвно, штабелями,
Наче знятi з пилорами
Мерзлi горбилi.
Скiльки їх — кому цiкаво?
Ікс — налiво, ікс — направо...
Етап до землi.
А земля тверда, холодна
I прийняти їх не годна,
Каже: ждiть весни.
Вчора зеки, нинi — трупи
Щiльно складенi докупи,
Хтозна-ч’ї сини.
На пальцях фанернi бирки,
Скрiзь нудотний запах сiрки,
Чи, може, гниття.
В грудях вiд пробою дiрки —
Слiд останньої провiрки
На смерть i життя.
Тундра бiла, очумiла...
Нiч на снiжну постiль сiла,
Мiсяць пре в зенiт.
Але сонце править свiтом,
Водить промiнним магнiтом —
Пише Богу звiт.
Воркута, 1953 р.
***
Замерзлий брiд,
Вiд броду слiд —
Кривавий слiд в яругу.
Були бої…
Пройшли свої —
Лишили тiло друга.
Лежить навзнак,
Стиснув кулак,
Напiврозкритi очi,
Немов ще раз
В цей грiзний час
На свiт цей глянуть хоче.
Лежить один —
Чийсь брат, чийсь син,
Надiя й оборона.
Трофейний крiс
Надвоє трiс —
Нi одного патрона.
Вiн тут полiг,
Упав на снiг,
Своїй землi на груди —
I вже нема…
Така зима,
I тиша, тиша всюди…
Лиш вдалинi
По круженi
Злiтаються ворони.
Летять, летять
Псалтир читать,
Справляти похорони.
А потiм нiч
Iз всiх сторiч
Засвiтить в небi душi…
Як вiднайду
Твою звiзду,
Мiй незабутнiй друже?
***
Буває хіть в дозвіллях вечорових
сповільнити ходу, призупинити час,
і в пам’яті поміряти ще раз
на всіх широтах пройдені дороги.
Лінивих буднів каторжні обози
з чужим добром утопій та обман,
пролиту кров, солоний піт і сльози,
гектари цвинтарищів каторжан.
І тут подумаю: для кого
ці дані дикої доби?
Хай час замулює сліди
діяній Молоха страшного.
Хай в пам’яті оптичнім склі
на всіх обновлених дорогах
добрі діла, по волі Бога,
стають оздобою Землі.
Та за хвилину — думка справа
з протестом гнівним: «Схаменись,
мовчати ти не маєш права,
бо суд іде, а ти спізнивсь!..
Твої зізнання в ході справи —
свідоцтво Правди під хрестом,
надійний човен переправи
перед розібраним мостом».
Квітень 1995 р.
***
Летять лелеки, знов летять,
Кружляють над старим потоком,
І горда осінь крок за кроком
Останню косить сіножать.
Дотліли хмари вороні
Та й гаснуть в сонячній пожежі.
Пішли по них лелечі стежі,
За ними — літо по стерні.
Мов по весіллі. Тишина,
Роз’їхались співучі гості...
А на калиновому мості
Чиясь прощається весна.
1969 р.
***
Замовкли побілілі солов’ї, зозулі,
Поміж голим гіллям — синя глушина.
Розписом між пнями — свіжий слід козулі
І крізь сон зітхає згорблена сосна.
Біла казка ночі — місячно і тіні.
Іскриться поляна, мов алмазний тік.
І далеко видно в місячнім промінні,
Хтось бреде снігами — звір чи чоловік?
Пахне зріз ялини, а морозна сфера
Освіжа обличчя, мов вода жива.
І яскраво сяє над Дністром Венера —
Новорічна чічка, зірниця Різдва.
Січень 1976 р.
***
Час у поході.
Ідуть віки...
Все боїться часу.
Люди сортують свої думки
На купки, на купки, на купки
Для націй, партій, класів.
І в тім порядку
Понять, ідей —
Кристал людських натур.
А ось і образ: стоїть Антей,
На шиї у нього —
шнур.
***
Ти ще жива, моя стара шептуне?
А я гадав, що пня вже не знайду.
Ти мріяти мене навчила на біду,
Ворушила поволі серця струни.
І, певно, ждеш, що стану на коліна
Під твій густий, пахучий балдахин
І дам тобі, як в притчі блудний син,
Заглянути в своє сумління?
О ні, не жди! Не той я уже нині,
І серце в мене, певно, не брильянт —
Зотліле зверху, з жаром всередині...
На жертовник Свободи свій талант
Я кинув і спалив без ладану і свічів...
За це життя мені сміється в вічі.
Листопад 1965 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію