ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Едни Сент Вінсент Мілей
Із Едни Сент Вінсент Міллей 48
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Едни Сент Вінсент Міллей 48
ЕПІТАФІЯ
Не кладіть на цю могилу
Розу, їй раніш так милу:
Пелюсток чар їй не зріти
Й аромат їх не вловити.
Тут навік лягла, щаслива, –
Вже незряча й нечутлива.
Edna St. Vincent Millay
Epitaph
Heap not on this mound
Roses that she loved so well:
Why bewilder her with roses,
That she cannot see or smell?
She is happy where she lies
With the dust upon her eyes.
ПОХОРОННА БЕЗ МУЗИКИ
Не змирюсь я, що в землю лягають найщиріші серця;
Так було, є й так буде, – й тривати цьому уже вічно:
Красиві й розумні відходять у пітьму в оздобі вінця
Із лавра чи лілій. О, як це нестерпно й трагічно!
Коханці й мислителі поряд у землю лягли,
Й вона їхній прах незворушно поглине;
Й що залишиться нам зі скарбів, що надбати змогли? –
Тільки фраза чи формула: а найкраще – загине.
Їхні помисли, ніжність, кохання, ревнощі, сміх
З ними разом пішли – в роз буяння вони уже влиті,
Що ростуть із їх праху і ваблять красою усіх;
Мені ж їх очей блиск цінніший, ніж рози всі на світі.
Донизу, донизу, донизу – в пітьму й німоту могил
Від радості й смутку, від благословення й крамоли
Ідуть вони мужні, красиві, розумні у розквіті сил.
Я знаю. Але це не прийму. І з цим не змирюся ніколи!
Edna St. Vincent Millay
Dirge Without Music
I am not resigned to the shutting away of loving hearts in the hard ground.
So it is, and so it will be, for so it has been, time out of mind:
Into the darkness they go, the wise and the lovely. Crowned
With lilies and with laurel they go; but I am not resigned.
Lovers and thinkers, into the earth with you.
Be one with the dull, the indiscriminate dust.
A fragment of what you felt, of what you knew,
A formula, a phrase remains,—but the best is lost.
The answers quick and keen, the honest look, the laughter, the
love,—
They are gone. They are gone to feed the roses. Elegant and curled
Is the blossom. Fragrant is the blossom. I know. But I do not
approve.
More precious was the light in your eyes than all the roses in the
world.
Down, down, down into the darkness of the grave
Gently they go, the beautiful, the tender, the kind;
Quietly they go, the intelligent, the witty, the brave.
I know. But I do not approve. And I am not resigned.
ДОРОГА В ЛІСІ
Якби я тим шляхом йшла
З Тугою в обнімку,
То побачити б могла
Вже не те, що взимку: –
Як у клена червоніють
Бруньки, наче вишні,
А внизу гниють і скніють
Реп’яхи торішні.
Я ж не довірялась Тузі,
Й ось утрати з тим:
Клен гірський в бруньок напрузі,
Реп’яхи під ним.
Edna St. Vincent Millay
The Wood Road
If I were to walk this way
Hand in hand with Grief,
I should mark that maple-spray
Coming into leaf.
I should note how the old burrs
Rot upon the ground.
Yes, though Grief should know me hers
While the world goes round,
It could not if truth be said
This was lost on me:
A rock-maple showing red,
Burrs beneath a tree.
Не кладіть на цю могилу
Розу, їй раніш так милу:
Пелюсток чар їй не зріти
Й аромат їх не вловити.
Тут навік лягла, щаслива, –
Вже незряча й нечутлива.
Edna St. Vincent Millay
Epitaph
Heap not on this mound
Roses that she loved so well:
Why bewilder her with roses,
That she cannot see or smell?
She is happy where she lies
With the dust upon her eyes.
ПОХОРОННА БЕЗ МУЗИКИ
Не змирюсь я, що в землю лягають найщиріші серця;
Так було, є й так буде, – й тривати цьому уже вічно:
Красиві й розумні відходять у пітьму в оздобі вінця
Із лавра чи лілій. О, як це нестерпно й трагічно!
Коханці й мислителі поряд у землю лягли,
Й вона їхній прах незворушно поглине;
Й що залишиться нам зі скарбів, що надбати змогли? –
Тільки фраза чи формула: а найкраще – загине.
Їхні помисли, ніжність, кохання, ревнощі, сміх
З ними разом пішли – в роз буяння вони уже влиті,
Що ростуть із їх праху і ваблять красою усіх;
Мені ж їх очей блиск цінніший, ніж рози всі на світі.
Донизу, донизу, донизу – в пітьму й німоту могил
Від радості й смутку, від благословення й крамоли
Ідуть вони мужні, красиві, розумні у розквіті сил.
Я знаю. Але це не прийму. І з цим не змирюся ніколи!
Edna St. Vincent Millay
Dirge Without Music
I am not resigned to the shutting away of loving hearts in the hard ground.
So it is, and so it will be, for so it has been, time out of mind:
Into the darkness they go, the wise and the lovely. Crowned
With lilies and with laurel they go; but I am not resigned.
Lovers and thinkers, into the earth with you.
Be one with the dull, the indiscriminate dust.
A fragment of what you felt, of what you knew,
A formula, a phrase remains,—but the best is lost.
The answers quick and keen, the honest look, the laughter, the
love,—
They are gone. They are gone to feed the roses. Elegant and curled
Is the blossom. Fragrant is the blossom. I know. But I do not
approve.
More precious was the light in your eyes than all the roses in the
world.
Down, down, down into the darkness of the grave
Gently they go, the beautiful, the tender, the kind;
Quietly they go, the intelligent, the witty, the brave.
I know. But I do not approve. And I am not resigned.
ДОРОГА В ЛІСІ
Якби я тим шляхом йшла
З Тугою в обнімку,
То побачити б могла
Вже не те, що взимку: –
Як у клена червоніють
Бруньки, наче вишні,
А внизу гниють і скніють
Реп’яхи торішні.
Я ж не довірялась Тузі,
Й ось утрати з тим:
Клен гірський в бруньок напрузі,
Реп’яхи під ним.
Edna St. Vincent Millay
The Wood Road
If I were to walk this way
Hand in hand with Grief,
I should mark that maple-spray
Coming into leaf.
I should note how the old burrs
Rot upon the ground.
Yes, though Grief should know me hers
While the world goes round,
It could not if truth be said
This was lost on me:
A rock-maple showing red,
Burrs beneath a tree.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію