ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2019.08.24 21:21
Клята клізма катаклізму
Позбавляє оптимізму,
Артналіт метеоризму
Розриває на шматки.

Джерело метеоризму –
Підлий збудник ботулізму,
Пороздовбував харизму,

Ігор Федів
2019.08.24 12:46
А чи уміємо ми істину шукати,
Коли озвучуємо свої аргументи,
І варіанти опонентів відкидати,
Не помічаючи, де цінні є моменти?
У силі голосу, до хрипоти волати,
Але не чути нової пропозиції.
Як не погодилися, силою ламати,
Аби вигідні утримати поз

Світлана Майя Залізняк
2019.08.24 12:09
Муж писав про любов шалену,
від повторів товстіли файли.
Змалювавши силу-силенну
поз, осель, піднявсь аж на яйлу.

А насправді - зваривши гречки,
з'ївши кусень сальця рудого,
мацав лиш зашкарублі течки,

Тата Рівна
2019.08.24 11:13
поки інші пишуть вірші крокуючи й колупаючи пальцем у носі -
я згораю не встигнувши впасти —
щосезону в мене - літературна осінь
і будинки із пенопласту -
сто покоїв - домів глухого Гойі
муки вибору Ноя
та дві фури гною з компіляцій і копіпа

Віктор Кучерук
2019.08.24 06:21
Г. С...
Коли, всміхаючись привітно,
Ти віддаєш себе мені, -
Я, наче сад весняний, квітну,
На подив друзям і рідні.
І вже ніяк не приховаю,
Найзаповітніше моє,
Те почуття одне безкрає,

Микола Соболь
2019.08.24 06:08
Недолугі хохли
Віддали булаву і кресало,
І коня пропили,
І свободу зміняли на сало.
Стогне, плаче земля
Її душу ізнов розіп'ято.
Чути сміх москаля
України довічного ката.

Олена Побийголод
2019.08.23 18:41
Із Анни Ахматової

В Кремлі не йде життя - Петро це певно знав,
Там звірства древнього іще кишать мікроби;
Бориса дикий страх і всіх Іванів злоби,
Та самозванців чвань, та скін народних прав.

(2015)

Юлія Радченко
2019.08.23 18:14
Мій любий, Ви, певно, забули, що я вже чужа й вже ніколи до Вас не прийду.
Відтоді, як це зрозуміла, ніколи Ваш дім не здавався таким ще великим...
Та третя зозуля з моєї старої верби знов мені накувала біду.
Була вона дуже самотня, німа, її голос трем

Ірина Залюбовська
2019.08.23 17:25
В зелень поєднані золото й просинь.
Серпень! Цей місяць хворіє на осінь.
Осінь стрілою крізь серпень летить:
плаче - болить.

Вмите росою, туманом повите,
прийде замріяне бабине літо.
Осінь струною в повітрі дзвенить:

Василина Іванина
2019.08.23 16:13
Літо чіпляється за серпень
чіпляється з усіх сил
в"юнкими пагонами гліцинії,
крихкими стеблами винограду,
підступними колючками ожини,
сивими стеблами полину,
вузлуватими петровими батогами,
високими золотими різками -

Нінель Новікова
2019.08.23 15:30
Накотяться хвилі душевні з таємних глибин
І м’яко затихнуть, впадаючи в лагідну сутінь.
Народжена ніжність, фарбована в аквамарин,
Плете візерунки на чорній кримпленовій сукні.

Зариюсь щокою у гриву розпущених кіс…
Вдихну аромати п’янкої знемоги па

Марія Дем'янюк
2019.08.23 14:53
Місяць-серп бере у руки нічка,
Буде зорі в темнім небі жати,
Ще палають ясно зоресвічки,
Та пора світанок сповивати.

Сніп рожевий зорей світоясних,
Хай угледить ясночолий ранок -
Сяєво думок, надій прекрасних

Віктор Кучерук
2019.08.23 13:14
Я іду, обтяжений роками,
Втомлено радіючи життю, –
І щораз дивуюся без тями
Кожному новому відкриттю.
Скільки їх, неждано й безупинно,
Видимими робиться мені
В час оцей, коли роки повинні
Погасити тліючі вогні

Сергій Губерначук
2019.08.23 12:08
Коли кордони розривали Україну,
єдиний розділяючи народ,
з громади завжди піднімалася людина
і рятувала від лихих негод.

За нею йшли вперед, їй вірили, бо знали,
що Україна в нас – на всіх одна,
що той, якого люди більшістю обрали,

Тетяна Левицька
2019.08.23 11:37
Коли не шукаєш - не знайдеш тоді.
Ніхто не озветься на біль і поразку.
В чужім пересерді, в байдужій юрбі
у саван закутати долю не важко.

Без скиглення, смутку пустих нарікань,
усіх не вини ти в своїх долепадах.
Зри в корінь падіння, розверзлася

Олена Малєєва
2019.08.23 07:38
Ластівка впала з неба
Десь за оті кущі...
Не знаю, чи жити треба
Отак навпростець, мерщій.
Вітер волоссям хапати,
Спраглі шукати вуста,
А по ночах рахувати
Рудих слоненят до ста.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Пугачук (1967) / Проза

 Біжить дівча...
Біжить дівча, дрібненько перебирає ніжками, оченята зиркають на світ довірливо і зацікавлено. В руках лозина, нею замахується на гусей – «гиля-гиля», а сама боїться, бо отой гусак величезний, що попереду гелгоче, вже розчепірив крила, і нахиляє до землі голову з довжелезною шиєю, і як гадюка починає шипіти, і біжить на маленьку Оксеню. А вона кричить: «Мамо, ма….», та так пронизливо, що гусак спотикається об спориш і, ще пару раз гелгнувши, розвертається і летить по протоптаній стежці на вигін, а за ним і всі гуси, голосно скрикуючи, вириваються на волю і попасом розбрідаються по вискубаній траві.

Біжить дівча, дрібненько перебирає ніжками. На плечах коромисло, вода з відер хлюпає на босі ноги, та й відра мало що до землі не дістають, така Оксеня маленька. Та маленька-маленька, а хлопці і підійти бояться, бо як скаже щось, так так влучно, що й не знають, де дітися. Один Павло червоніє, але підходить, знімає відра з коромисла і несе. А нести далеко, спочатку на горбок, а потім в самий кінець вулиці. А йому, якби ще дальше, то й краще було б. Отак і доходять до хати. Вона щось розказує захоплено, перебігає йому дорогу раз по раз, а він мовчить та й мовчить. Тільки дивиться зверху вниз на дві коси, що мЕлькають перед очима.

Біжить дівча, дрібненько перебирає ніжками. Чи й не дівча вже, з-під хустки очі зболені, підбігає до листоноші, а та розводить руками - нема листа. Та й ведуть дрібненькі кроки назад до хати, бо треба ще в печі запалити та й борщу зеленого наварити, якраз щавель молодий поліз та й кропива вже є, то й легше, зиму пережили, то й далі жити будемо. Якби ще від Павла звісточка хоч якась була, а то як пішов на фронт, та й з кінцями. Федь зовсім від рук відбився, хлопчиську батьківська рука потрібна, за Женьою теж нема коли дуже дивитись, а Василько.., за Васильком вже другий отець наглядає, небесний, прибрала хвороба дитину, як і не було. Сльози летять, а руки ворушать жар кочергою та заслінку затуляють. Ввечері залізуть утрьох на піч та й будуть слухати, як вітер підвиває в комині.

Біжать ніжки, дрібненько перебирають по землі. Йде лісник, аж спинився - бачить - купа хмизу сама сунеться - а то що за чудасія, аж гаркнув грубо з подиву. І хмиз завмер. А з-під нього баба Оксеня вилізла - а щоб вам, бабо, добре було. Дайте підсоблю, на спину закину. Та чи ви весь ліс підібрали, що я підняти не можу, йдіть з-перед очей моїх. А бабуня звалила знов на плечі гілляччя та й почимчикувала додому, бо хто ж принесе. Павла так і не дочекалася, пропав безвісти, ні пенсії, ні помічі. Федь десь на шахти на Донбас подався. Женя зранку до ночі норму на буряках поле, а взимку на цегельному заводі робить. Та й так життя проходить.

Біжать ніжки, дрібненько перебирають по землі. А назустріч їм ще одні, манюсінькі зовсім, аж летять. Посерединці стрічаються, та й манюсінькі підстрибують і зависають в повітрі і так там залишаються. Баба Оксеня несе онучку до хати і з рук не випускає, і обціловує її, і гладить кіски і ще цілує. І так вони собі удвох щось щебечуть до самого обіду, а як всі встають вже з-за столу, то бабця несе напівсонну малу на піч і співає їй тихенько, а та засинає і крізь сон – бабо, не йди, бабо, не йди - і рученята шию обвивають і тримають цупко….

Біжать ніжки, біжать… Сниться Оксені її Павло. Стоїть в садку біля яблуні. А та цвіте так вже гарно, що цвіт один видно і нічого більше. А біля Павла Василько всміхається, кличе – мамо, та ходіть до нас. Біжать ніжки, біжать, вже й землі не торкаються, відлетіла душа…





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-04-03 01:06:11
Переглядів сторінки твору 2499
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.117 / 5.5  (4.941 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 4.992 / 5.5  (4.875 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.789
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
Автор востаннє на сайті 2019.08.10 21:09
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2016-04-03 10:59:50 ]
Гарно, Ларисо! Неповторний стиль, наративна цілісність і зворушлива лейттема! :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-04-03 12:08:24 ]
Дуже чекала відгуку на цей твір. Пробую себе в прозі. Зовсім інший алгоритм роботи над словом, аніж в поезії. Колись думала, що прозу писати набагато легше. Егеж... поки сама не попробувала:))
Дякую Вам за прочитання.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Роксолана Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2016-04-03 13:32:21 ]
о, як це чудесно писано...дякую і дякую за Ваше слово - неймовірно-красиве, витончене слово!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-04-03 13:40:40 ]
Вам дякую, Роксолано. Приємно до сліз. Це про бабусю свою писала. Всі імена та події реальні. От тільки сон бабусин прийшов від мене...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Маслов (Л.П./М.К.) [ 2016-04-03 14:00:05 ]
Дуже гарно написано, мова і виклад - чудові! Сподобалися задум, зміст і форма твору!
Дякую!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-04-03 14:15:31 ]
Я си тішусь, мов дитина. Дякую, Володимире. Вже впізнаю:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2016-04-03 14:58:35 ]
Справді, як у Коцюбинського, поезія в прозі. Проймає, бере за душу. Приєднуюсь до високих оцінок. Вітаю, Ларисо!))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-04-03 15:06:34 ]
Дякую, Ярославе! Мені б ще слів чистих, гарних, справжніх десь набратися, але буду частіше заглядати на Ваші рядки, бо у Вас слово добірне. Шкода, що Ботанічний сад мені недоступний, гадаю, що саме там Ви збираєте смаколики))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-03-17 18:10:10 ]
справді, класична схема вірша у прозі
хоч і не Коцюбинський її винайшов
(хоч тут за змістом, скоріше, Коцюбинський, згода)

можна було би відіслати до Алоїзіуса Бертрана
& Лотреамона також принагідно, щодо витоків

але то не має особливо значення, Ларисо
значення має конкретика тексту

& тут, як на мене, все цілісно, належно
хоч я не гуру, радше, скромний аматор і читач


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2018-03-23 10:34:20 ]
Дякую, СоМі.
Я не сильна в теорії і з цим мушу миритися, але інтуїтивно іноді виходить щось подібне взірцям))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-03-27 01:10:10 ]
я і сам - кінчений інтуїт...