Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Торон /
Проза
Ловець птахів, або невідпорна чарівливість BPD*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ловець птахів, або невідпорна чарівливість BPD*
Він був великий і вайлуватий. Він ходив широкими кроками, запхавши руки в кишені і наспівуючи. Серед загального напруження він один здавався безтурботним і невимушеним, навіть якимось «домашнім», і це привертало до нього серця. Людина без задніх думок. Часом він через неуважність переплутував робочі халати, брав чужі ручки, інструменти (свої також лишав де- не- попало), потім, на вимогу, повертав так, ніби нічого не сталося, не вибачаючись. Багатьом жінкам це подобалось як вияв широкої натури -- жінки ж бо не виносять у чоловіках дріб’язковості. Найдивовижнішим у ньому було те, що він говорив.Час від часу він несподівано виголошував те, про що усі потай думали, вголос розмірковував над тим, що тривожило й інших. Це раптово й природньо давало вихід загальному напруженню й розв’язувало язики.
Коли ж він залишався з тобою наодинці, він ставав твоїм другим «я». Ніби між іншим, знехотя, він ненароком торкався твоїх проблем, задумливо співчував і невдовзі вже говорив твоєю мовою, звинувачуючи когось у твоїх невдачах і передаючи твої думки так, як ти сам не міг би цього зробити. Він розкривав серця і викликав їх на відвертість. Цьому неможливо було опиратись.
І ось наставала мить, коли він нападав. Здавалось, нічого не віщувало бурі. Зовні він був таким, як завжди, хіба що трохи дратівливим. Потім, з якогось дріб’язкового приводу, він чомусь починав говорити вередливим тоном і несподівано вражав людину у найчутливіше місце. Здебільшого він торкався речей особистих або тих, які не є у нашій владі, але викривав він їх безжалісно, влучно, брутально. Голос у нього зривався на базарно-верескливий, очі ставали вирячкуватими, але він не соромився цього. Навпаки, він насолоджувався — виразом чужої розгубленості, болю, страху, неповторними хвилинами повної влади. Справді, що у світі може зрівнятись із цією насолодою? Насолодою для гурманів, а він, виявляється, був гурманом...
Дурні, вони думали, що з ним можна боротися. Ошелешені, очманілі від несподіванки, вони починали незграбно захищатись, соромлячись своєї недоладності; та це було все одно, що зупинити поїзд на повному ходу руками. Точніше, однією парою рук, тому що він ніколи не нападав за раз більше, ніж на одного. Інші притишено обминали жертву. Боялись чи усе ще перебували під його незрозумілим гіпнозом? Це все одно не мало значення. Головним було те, що коли він знав усе про всіх, запобігти йому було неможливо.
Часом він діяв інакше. Він прослизав у кабінет начальства із високими дверима і бронзовою ручкою. Вийшовши звідти, він був з усіма особливо доброзичливим і товариським.
Після нього залишались трупи...
Коли ж він залишався з тобою наодинці, він ставав твоїм другим «я». Ніби між іншим, знехотя, він ненароком торкався твоїх проблем, задумливо співчував і невдовзі вже говорив твоєю мовою, звинувачуючи когось у твоїх невдачах і передаючи твої думки так, як ти сам не міг би цього зробити. Він розкривав серця і викликав їх на відвертість. Цьому неможливо було опиратись.
І ось наставала мить, коли він нападав. Здавалось, нічого не віщувало бурі. Зовні він був таким, як завжди, хіба що трохи дратівливим. Потім, з якогось дріб’язкового приводу, він чомусь починав говорити вередливим тоном і несподівано вражав людину у найчутливіше місце. Здебільшого він торкався речей особистих або тих, які не є у нашій владі, але викривав він їх безжалісно, влучно, брутально. Голос у нього зривався на базарно-верескливий, очі ставали вирячкуватими, але він не соромився цього. Навпаки, він насолоджувався — виразом чужої розгубленості, болю, страху, неповторними хвилинами повної влади. Справді, що у світі може зрівнятись із цією насолодою? Насолодою для гурманів, а він, виявляється, був гурманом...
Дурні, вони думали, що з ним можна боротися. Ошелешені, очманілі від несподіванки, вони починали незграбно захищатись, соромлячись своєї недоладності; та це було все одно, що зупинити поїзд на повному ходу руками. Точніше, однією парою рук, тому що він ніколи не нападав за раз більше, ніж на одного. Інші притишено обминали жертву. Боялись чи усе ще перебували під його незрозумілим гіпнозом? Це все одно не мало значення. Головним було те, що коли він знав усе про всіх, запобігти йому було неможливо.
Часом він діяв інакше. Він прослизав у кабінет начальства із високими дверима і бронзовою ручкою. Вийшовши звідти, він був з усіма особливо доброзичливим і товариським.
Після нього залишались трупи...
*Borderline personality disorder (Межовий, або пограничний, розлад особистості)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
