Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.19
12:50
Закінчився ярмарок. Блазні спочили,
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
2026.06.19
12:10
Інерційне чекання того, на що чекаєш, здається безкінечною піснею зоряного неба, жодного куплета якої ти можеш не почути. Та твоя наука чекання не знає ні мойр, ні Кайроса, ні Гамлета. Тут не стежать за стрілками годинника. Тут обслуговують механізм, що м
2026.06.19
08:19
стояв мовчав дивився
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
2026.06.19
07:02
Вогнем негаснучим москва
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
2026.06.19
06:21
Жвріє вогник знеднілого сонця за містом -
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
2026.06.19
06:18
Коли облітала акація біла
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
2026.06.18
22:09
Танець у піску на морі ]
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
2026.06.18
20:12
Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
2026.06.18
20:04
Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Торон /
Проза
Ловець птахів, або невідпорна чарівливість BPD*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ловець птахів, або невідпорна чарівливість BPD*
Він був великий і вайлуватий. Він ходив широкими кроками, запхавши руки в кишені і наспівуючи. Серед загального напруження він один здавався безтурботним і невимушеним, навіть якимось «домашнім», і це привертало до нього серця. Людина без задніх думок. Часом він через неуважність переплутував робочі халати, брав чужі ручки, інструменти (свої також лишав де- не- попало), потім, на вимогу, повертав так, ніби нічого не сталося, не вибачаючись. Багатьом жінкам це подобалось як вияв широкої натури -- жінки ж бо не виносять у чоловіках дріб’язковості. Найдивовижнішим у ньому було те, що він говорив.Час від часу він несподівано виголошував те, про що усі потай думали, вголос розмірковував над тим, що тривожило й інших. Це раптово й природньо давало вихід загальному напруженню й розв’язувало язики.
Коли ж він залишався з тобою наодинці, він ставав твоїм другим «я». Ніби між іншим, знехотя, він ненароком торкався твоїх проблем, задумливо співчував і невдовзі вже говорив твоєю мовою, звинувачуючи когось у твоїх невдачах і передаючи твої думки так, як ти сам не міг би цього зробити. Він розкривав серця і викликав їх на відвертість. Цьому неможливо було опиратись.
І ось наставала мить, коли він нападав. Здавалось, нічого не віщувало бурі. Зовні він був таким, як завжди, хіба що трохи дратівливим. Потім, з якогось дріб’язкового приводу, він чомусь починав говорити вередливим тоном і несподівано вражав людину у найчутливіше місце. Здебільшого він торкався речей особистих або тих, які не є у нашій владі, але викривав він їх безжалісно, влучно, брутально. Голос у нього зривався на базарно-верескливий, очі ставали вирячкуватими, але він не соромився цього. Навпаки, він насолоджувався — виразом чужої розгубленості, болю, страху, неповторними хвилинами повної влади. Справді, що у світі може зрівнятись із цією насолодою? Насолодою для гурманів, а він, виявляється, був гурманом...
Дурні, вони думали, що з ним можна боротися. Ошелешені, очманілі від несподіванки, вони починали незграбно захищатись, соромлячись своєї недоладності; та це було все одно, що зупинити поїзд на повному ходу руками. Точніше, однією парою рук, тому що він ніколи не нападав за раз більше, ніж на одного. Інші притишено обминали жертву. Боялись чи усе ще перебували під його незрозумілим гіпнозом? Це все одно не мало значення. Головним було те, що коли він знав усе про всіх, запобігти йому було неможливо.
Часом він діяв інакше. Він прослизав у кабінет начальства із високими дверима і бронзовою ручкою. Вийшовши звідти, він був з усіма особливо доброзичливим і товариським.
Після нього залишались трупи...
Коли ж він залишався з тобою наодинці, він ставав твоїм другим «я». Ніби між іншим, знехотя, він ненароком торкався твоїх проблем, задумливо співчував і невдовзі вже говорив твоєю мовою, звинувачуючи когось у твоїх невдачах і передаючи твої думки так, як ти сам не міг би цього зробити. Він розкривав серця і викликав їх на відвертість. Цьому неможливо було опиратись.
І ось наставала мить, коли він нападав. Здавалось, нічого не віщувало бурі. Зовні він був таким, як завжди, хіба що трохи дратівливим. Потім, з якогось дріб’язкового приводу, він чомусь починав говорити вередливим тоном і несподівано вражав людину у найчутливіше місце. Здебільшого він торкався речей особистих або тих, які не є у нашій владі, але викривав він їх безжалісно, влучно, брутально. Голос у нього зривався на базарно-верескливий, очі ставали вирячкуватими, але він не соромився цього. Навпаки, він насолоджувався — виразом чужої розгубленості, болю, страху, неповторними хвилинами повної влади. Справді, що у світі може зрівнятись із цією насолодою? Насолодою для гурманів, а він, виявляється, був гурманом...
Дурні, вони думали, що з ним можна боротися. Ошелешені, очманілі від несподіванки, вони починали незграбно захищатись, соромлячись своєї недоладності; та це було все одно, що зупинити поїзд на повному ходу руками. Точніше, однією парою рук, тому що він ніколи не нападав за раз більше, ніж на одного. Інші притишено обминали жертву. Боялись чи усе ще перебували під його незрозумілим гіпнозом? Це все одно не мало значення. Головним було те, що коли він знав усе про всіх, запобігти йому було неможливо.
Часом він діяв інакше. Він прослизав у кабінет начальства із високими дверима і бронзовою ручкою. Вийшовши звідти, він був з усіма особливо доброзичливим і товариським.
Після нього залишались трупи...
*Borderline personality disorder (Межовий, або пограничний, розлад особистості)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
