«in geschlossenem licht
trieb ich dem abschied entgegen
die ruder bereitgelegt
sie zuruckzugeben»

(Hannes Vyoral)*

Місто клаптиків неба –
Місто якого ніколи не існувало,
Ніде і ніколи
Крім хіба що темних куточків
Уривків пам’яті скрипаля-блукальця,
Що грає між дахами і вікнами
У світ нездійсненого
Все ті ж мелодії дощу.
Коли я чую його музику:
Рапсодії жовтого листя,
Зникає докучливе бажання –
Тікати з міста холодного дихання,
Де світло зачиняють у комірчинах,
У скриньках з вирізаним ножем візерунком,
Де світло замикається в коло –
Зачароване, замкнуте і нескінченне.
Місто розтинає ріка
У мінливому світлі сутінків:
Там злагодив я човник,
Щоб плисти назустріч прощанню.
І вкотре,
Вкотре торкались весла
Води цієї холодної річки часу
Але завжди
Я повертався назад –
В місто холодного дихання
Каменів кольору вічних сутінків,
Бо мушу я слухати
Голос кроків втомлених ніг
Взутих в шкіряні черевики
На вулицях мовчання.


Примітки:

* - «у замкненому світлі
плив я назустріч прощанню
весла приготувавши
щоб повернутись назад»
(Ганнес Віораль) (нім.)