А вечір – в осінньому танці. Смішні, недбалі
ще рухи його, боязкі, та вже час пустити,
неначе на воду з паперу хиткий кораблик,
і біль, і тривогу, і навіть це ніжне літо,
що так неохоче, немовби на вічний допит,
повільно-повільно по вільхах іде і вербах,
лісів предковічну самотність жовтаво топить
і зорі полоще у чорному морі неба.

Два кроки до вересня, далі – тривала п’єса .
Ми станем осінніми, вивчивши тихі ролі,
бо осінь уся – у сумнім журавлів оркестрі,
коли із природою змінюють душі колір.
Бо осінь – це спокій, розлитий із дзбана сонця,
це ручка й блокнот у кишені. І рими, рими...
А там – листопад, що так ба́йдуже, без емоцій,
дощами змиватиме з овиду решту гриму.

2016