Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.17
12:06
Стійка душа розчинить у собі
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.
Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.
Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття
2026.04.16
19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
2026.04.16
19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
2026.04.16
17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
2026.04.16
17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
2026.04.16
13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь -
Тільки ми побачимося знову,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь -
Тільки ми побачимося знову,
2026.04.16
13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
2026.04.16
12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Шон Маклех /
Інша поезія
/
Ірландський сад
Леді Лейсі
У 1986 – 1989 роках я часто відвідував замок Кастлкнок, що й досі лежить в повних руїнах всіма забутий. А стільки пам’ятають його стіни, нині повиті плющем забуття… Я все хотів добитися реставрації замку Кастлкнок, але всі мої зусилля були марними. Колись під час громадянської війни на Британських островах – так званої «Війни Трьох Королівств» замком Кастлкнок володіла родина Лейсі. У 1641 році почалося ірландське повстання за незалежність. Ірландці-католики-роялісти почали воювати з англійцями-протестантами-республіканцями. Над баштами замку Кастлкнок підняли прапор Ірландської конфедерації. Гарнізон захисників замку Кастлкнок становив 50 ірландських добровольців – переважно з кланів О’Тул та О’Брінн. Командувала гарнізоном леді Лейсі. Її чоловік – лорд Лейсі в цей час воював в лавах ірландської армії далеко від замку. З Дубліна вирушила в похід англійська протестантська армія під командою генерала Монка, що нараховувала 4000 багнетів, 500 шабель і десяток гармат. Армія прямувала в графство Міт. Але по дорозі в неї були замки, зайняті ірландцями, які англійці не могли лишити в своєму тилу. Почався штурм замку Кастлкнок. Захисники замку відбивали атаку за атакою, замок постійно обстрілювала артилерія. Коли стало зрозуміло, що замок втримати не вдасться, леді Лейсі підпалила замок, щоб він не дістався ворогу, взяла в руки меч і промовила своєму загону повстанців: «Солдати! Не чекайте милості від ворогів наших, бийтесь до смерті за Вітчизну, віру і нашого Спасителя! За мною, на смерть!» І повела воїнів в останню безнадійну атаку. Майже всі вони загинули в бою, в полон потрапили тільки кілька поранених. Англійці повісили полонених на стінах замку, який вони так запекло і віддано захищали. Після боїв під замком Кастлкнок англійська армія змушена була повернутися назад до Дубліна за підкріпленням і амуніцією. Згадавши всі ці події я написав такі рядки:
Століття-судома висить в зеніті
Сонцем-калікою. А ми
Все, що загублено, все, що втрачено,
Все, що в нас вкрадено
Намагались вернути крицею,
Вчепившись за мертві камені
Старих і сліпих замків
Громаджених
З каменів цієї землі – важких і білих
Наче кавалки хмар сновиди неба.
Вони не зникнуть, вони не розтануть,
Як тане цукор в горнятках нащадків –
Тихих любителів чаю.
Вони будуть волати
В простір майбутнього
Про правду і справедливість.
Навіть коли втопляться
В глибинах землі-ненажери,
Що звикла ставати безоднею
Наших могил-острівців,
Навіть тоді з-під торфу
Камені зниклих замків
Будуть гудіти дзвонами
Потойбічного храму незримого
Про наш останній псалом
Ірландський.
Вони просто стискали
Важкі крем’яні кріси,
Вони просто вмирали
За віру і за Вітчизну,
Їм просто здалося на мить,
Що ця тендітна леді
В платті зеленому,
Що дзвінким голосом віри
Кликала нас на смерть,
Що підняла правицею меч,
Давній, блискучий,
Що ця тендітна леді –
Це сама Ірландія…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Леді Лейсі
«Народилась жахлива краса!»
(Вільям Батлер Єйтс)
У 1986 – 1989 роках я часто відвідував замок Кастлкнок, що й досі лежить в повних руїнах всіма забутий. А стільки пам’ятають його стіни, нині повиті плющем забуття… Я все хотів добитися реставрації замку Кастлкнок, але всі мої зусилля були марними. Колись під час громадянської війни на Британських островах – так званої «Війни Трьох Королівств» замком Кастлкнок володіла родина Лейсі. У 1641 році почалося ірландське повстання за незалежність. Ірландці-католики-роялісти почали воювати з англійцями-протестантами-республіканцями. Над баштами замку Кастлкнок підняли прапор Ірландської конфедерації. Гарнізон захисників замку Кастлкнок становив 50 ірландських добровольців – переважно з кланів О’Тул та О’Брінн. Командувала гарнізоном леді Лейсі. Її чоловік – лорд Лейсі в цей час воював в лавах ірландської армії далеко від замку. З Дубліна вирушила в похід англійська протестантська армія під командою генерала Монка, що нараховувала 4000 багнетів, 500 шабель і десяток гармат. Армія прямувала в графство Міт. Але по дорозі в неї були замки, зайняті ірландцями, які англійці не могли лишити в своєму тилу. Почався штурм замку Кастлкнок. Захисники замку відбивали атаку за атакою, замок постійно обстрілювала артилерія. Коли стало зрозуміло, що замок втримати не вдасться, леді Лейсі підпалила замок, щоб він не дістався ворогу, взяла в руки меч і промовила своєму загону повстанців: «Солдати! Не чекайте милості від ворогів наших, бийтесь до смерті за Вітчизну, віру і нашого Спасителя! За мною, на смерть!» І повела воїнів в останню безнадійну атаку. Майже всі вони загинули в бою, в полон потрапили тільки кілька поранених. Англійці повісили полонених на стінах замку, який вони так запекло і віддано захищали. Після боїв під замком Кастлкнок англійська армія змушена була повернутися назад до Дубліна за підкріпленням і амуніцією. Згадавши всі ці події я написав такі рядки:Століття-судома висить в зеніті
Сонцем-калікою. А ми
Все, що загублено, все, що втрачено,
Все, що в нас вкрадено
Намагались вернути крицею,
Вчепившись за мертві камені
Старих і сліпих замків
Громаджених
З каменів цієї землі – важких і білих
Наче кавалки хмар сновиди неба.
Вони не зникнуть, вони не розтануть,
Як тане цукор в горнятках нащадків –
Тихих любителів чаю.
Вони будуть волати
В простір майбутнього
Про правду і справедливість.
Навіть коли втопляться
В глибинах землі-ненажери,
Що звикла ставати безоднею
Наших могил-острівців,
Навіть тоді з-під торфу
Камені зниклих замків
Будуть гудіти дзвонами
Потойбічного храму незримого
Про наш останній псалом
Ірландський.
Вони просто стискали
Важкі крем’яні кріси,
Вони просто вмирали
За віру і за Вітчизну,
Їм просто здалося на мить,
Що ця тендітна леді
В платті зеленому,
Що дзвінким голосом віри
Кликала нас на смерть,
Що підняла правицею меч,
Давній, блискучий,
Що ця тендітна леді –
Це сама Ірландія…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
