Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.15
10:51
Двовірш - архіскладна поетична форма із двох віршових рядків, де перший і другий римуються між собою. Причому рима читається згори вниз і знизу вгору, зберігаючи ритм.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.25
2026.02.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.08.04
2025.06.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Шон Маклех /
Інша поезія
/
Ірландський сад
Замок Пака
В Ірландії, не так далеко від Дубліна стоять руїни одного замку. Про нього, на відміну від інших замків Ірландії нічого не відомо – ні хто його збудував, ні коли. Здогадуються тільки, що його будували з каменів давньої язичеської святині Беарна Дерг. Будували його англійські завойовники на землях ірландського клану Мік Тайл. Будували для захисту англійської колонії Пейл від «диких ірландців» - так нас називали оті сасанех. Хто володів тим замком в середні віки – так і лишилося загадкою. Відомо тільки, що в руїнах цього замку ховався у 1690 році король Джеймс ІІ після поразки на річці Бойн, яка стала не тільки його поразкою, але і катастрофою для всіх ірландців. Потім Джеймс ІІ втік звідси до Франції. Нині замок лежить в повних руїнах. Місцеві жителі його обминають і не радять нікому туди ходити. Кажуть, що це замок Пака – загадкової потойбічної істоти, що нібито живе в цьому замку незримим. Зайти туди можна тільки тоді, коли цього захоче сам Пак. Якщо Пак не захоче візиту, то зайти туди можна маючи накреслений таємний знак. Біля замку є незримі ворота, які стереже Пак і пасеться на луці його незрима худоба. Пак жорстокий і підступний. Він може схопити людини і занести далеко – на якісь полота або скелі, або взагалі в потойбічний світ. Він любить жорстоко посміятися над людьми, інколи дарує їм такі подарунки, що приносять оточуючим нещастя. Біля цього замку часто пропадають люди – і це задокументовано. Так у 1867 році біля замку зникла Елеонора Шеррард – дочка місцевого англійця, яка гуляла собі біля замку і збирала квіти. Поліція шукала її, але марно. Останній, хто її бачив – це місцевий листоноша, який повідомив, що вона наблизилась до замку Пака. Доля її досі лишається невідомою. Згадавши про цей замок я написав таке:
Не лишаю слідів,
Коли йду з темряви в темряву
У володіння цього волохатого.
А на болотах Ірландії крик
Журавлів і того кулика біснуватого,
В якого тричі стріляли мисливці –
І все мимо, все коло серця, коло душі,
І все кулями з чорної криці – залізними,
І все в душу.
А над болотами-моховищами
Крила – птахів, що летять у ніщо
І з собою не кличуть,
А на тофовищі-сумовищі журавлина:
Для журавлів, але тих, що вже відлетіли
І не вернуться в пустку страшну,
Яку ти - сивочолий книжник
Чомусь називаєш Вітчизною.
Колись це мурували чужинці –
Проти нас – «дикунів» рудочубих,
Тепер живе Пак –
Той що дарує волинки злі,
Що грають мелодії смерті.
Той, що заносить тіло на місяць,
А душу у пустище – де блукати одвічно
Судилось.
Я би сказав йому,
Пояснив би, що то все намарно,
Безглуздо, як і все на землі оцій,
Якби цей волохатець-дивак
Не ховався від мене
У своє потойбіччя незриме:
Від мене – відлюдника,
Що свої чорні книги гортає
Вечорами ірландськими темними
Біля свічки, що блимає оком
Жовтим.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Замок Пака
«Джозефе, ти пам’ятаєш сей ритм?
Оден – твій улюблений брит
Плівся під тупіт таких же ніг
Проводжаючи Єйтса в гріб.»
(Шеймус Гіні)
В Ірландії, не так далеко від Дубліна стоять руїни одного замку. Про нього, на відміну від інших замків Ірландії нічого не відомо – ні хто його збудував, ні коли. Здогадуються тільки, що його будували з каменів давньої язичеської святині Беарна Дерг. Будували його англійські завойовники на землях ірландського клану Мік Тайл. Будували для захисту англійської колонії Пейл від «диких ірландців» - так нас називали оті сасанех. Хто володів тим замком в середні віки – так і лишилося загадкою. Відомо тільки, що в руїнах цього замку ховався у 1690 році король Джеймс ІІ після поразки на річці Бойн, яка стала не тільки його поразкою, але і катастрофою для всіх ірландців. Потім Джеймс ІІ втік звідси до Франції. Нині замок лежить в повних руїнах. Місцеві жителі його обминають і не радять нікому туди ходити. Кажуть, що це замок Пака – загадкової потойбічної істоти, що нібито живе в цьому замку незримим. Зайти туди можна тільки тоді, коли цього захоче сам Пак. Якщо Пак не захоче візиту, то зайти туди можна маючи накреслений таємний знак. Біля замку є незримі ворота, які стереже Пак і пасеться на луці його незрима худоба. Пак жорстокий і підступний. Він може схопити людини і занести далеко – на якісь полота або скелі, або взагалі в потойбічний світ. Він любить жорстоко посміятися над людьми, інколи дарує їм такі подарунки, що приносять оточуючим нещастя. Біля цього замку часто пропадають люди – і це задокументовано. Так у 1867 році біля замку зникла Елеонора Шеррард – дочка місцевого англійця, яка гуляла собі біля замку і збирала квіти. Поліція шукала її, але марно. Останній, хто її бачив – це місцевий листоноша, який повідомив, що вона наблизилась до замку Пака. Доля її досі лишається невідомою. Згадавши про цей замок я написав таке:Не лишаю слідів,
Коли йду з темряви в темряву
У володіння цього волохатого.
А на болотах Ірландії крик
Журавлів і того кулика біснуватого,
В якого тричі стріляли мисливці –
І все мимо, все коло серця, коло душі,
І все кулями з чорної криці – залізними,
І все в душу.
А над болотами-моховищами
Крила – птахів, що летять у ніщо
І з собою не кличуть,
А на тофовищі-сумовищі журавлина:
Для журавлів, але тих, що вже відлетіли
І не вернуться в пустку страшну,
Яку ти - сивочолий книжник
Чомусь називаєш Вітчизною.
Колись це мурували чужинці –
Проти нас – «дикунів» рудочубих,
Тепер живе Пак –
Той що дарує волинки злі,
Що грають мелодії смерті.
Той, що заносить тіло на місяць,
А душу у пустище – де блукати одвічно
Судилось.
Я би сказав йому,
Пояснив би, що то все намарно,
Безглуздо, як і все на землі оцій,
Якби цей волохатець-дивак
Не ховався від мене
У своє потойбіччя незриме:
Від мене – відлюдника,
Що свої чорні книги гортає
Вечорами ірландськими темними
Біля свічки, що блимає оком
Жовтим.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
