Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.23
06:18
Через стишену дорогу
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.
2026.04.22
21:23
направду побоку хто й що про це помислить
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
2026.04.22
16:30
Вже за фіранками минуле —
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
2026.04.22
15:20
Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
2026.04.22
14:43
Співають пісень вовки,
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом хоч якоїсь дози.
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом хоч якоїсь дози.
2026.04.22
07:45
Л.Давидович (1900-1986), В.Драгунський (1913-1972)
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
2026.04.22
05:29
На теплих крилах весняних вітрів
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
2026.04.21
22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
2026.04.21
21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
2026.04.21
16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Шон Маклех /
Інша поезія
/
Ірландський сад
Замок Пака
В Ірландії, не так далеко від Дубліна стоять руїни одного замку. Про нього, на відміну від інших замків Ірландії нічого не відомо – ні хто його збудував, ні коли. Здогадуються тільки, що його будували з каменів давньої язичеської святині Беарна Дерг. Будували його англійські завойовники на землях ірландського клану Мік Тайл. Будували для захисту англійської колонії Пейл від «диких ірландців» - так нас називали оті сасанех. Хто володів тим замком в середні віки – так і лишилося загадкою. Відомо тільки, що в руїнах цього замку ховався у 1690 році король Джеймс ІІ після поразки на річці Бойн, яка стала не тільки його поразкою, але і катастрофою для всіх ірландців. Потім Джеймс ІІ втік звідси до Франції. Нині замок лежить в повних руїнах. Місцеві жителі його обминають і не радять нікому туди ходити. Кажуть, що це замок Пака – загадкової потойбічної істоти, що нібито живе в цьому замку незримим. Зайти туди можна тільки тоді, коли цього захоче сам Пак. Якщо Пак не захоче візиту, то зайти туди можна маючи накреслений таємний знак. Біля замку є незримі ворота, які стереже Пак і пасеться на луці його незрима худоба. Пак жорстокий і підступний. Він може схопити людини і занести далеко – на якісь полота або скелі, або взагалі в потойбічний світ. Він любить жорстоко посміятися над людьми, інколи дарує їм такі подарунки, що приносять оточуючим нещастя. Біля цього замку часто пропадають люди – і це задокументовано. Так у 1867 році біля замку зникла Елеонора Шеррард – дочка місцевого англійця, яка гуляла собі біля замку і збирала квіти. Поліція шукала її, але марно. Останній, хто її бачив – це місцевий листоноша, який повідомив, що вона наблизилась до замку Пака. Доля її досі лишається невідомою. Згадавши про цей замок я написав таке:
Не лишаю слідів,
Коли йду з темряви в темряву
У володіння цього волохатого.
А на болотах Ірландії крик
Журавлів і того кулика біснуватого,
В якого тричі стріляли мисливці –
І все мимо, все коло серця, коло душі,
І все кулями з чорної криці – залізними,
І все в душу.
А над болотами-моховищами
Крила – птахів, що летять у ніщо
І з собою не кличуть,
А на тофовищі-сумовищі журавлина:
Для журавлів, але тих, що вже відлетіли
І не вернуться в пустку страшну,
Яку ти - сивочолий книжник
Чомусь називаєш Вітчизною.
Колись це мурували чужинці –
Проти нас – «дикунів» рудочубих,
Тепер живе Пак –
Той що дарує волинки злі,
Що грають мелодії смерті.
Той, що заносить тіло на місяць,
А душу у пустище – де блукати одвічно
Судилось.
Я би сказав йому,
Пояснив би, що то все намарно,
Безглуздо, як і все на землі оцій,
Якби цей волохатець-дивак
Не ховався від мене
У своє потойбіччя незриме:
Від мене – відлюдника,
Що свої чорні книги гортає
Вечорами ірландськими темними
Біля свічки, що блимає оком
Жовтим.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Замок Пака
«Джозефе, ти пам’ятаєш сей ритм?
Оден – твій улюблений брит
Плівся під тупіт таких же ніг
Проводжаючи Єйтса в гріб.»
(Шеймус Гіні)
В Ірландії, не так далеко від Дубліна стоять руїни одного замку. Про нього, на відміну від інших замків Ірландії нічого не відомо – ні хто його збудував, ні коли. Здогадуються тільки, що його будували з каменів давньої язичеської святині Беарна Дерг. Будували його англійські завойовники на землях ірландського клану Мік Тайл. Будували для захисту англійської колонії Пейл від «диких ірландців» - так нас називали оті сасанех. Хто володів тим замком в середні віки – так і лишилося загадкою. Відомо тільки, що в руїнах цього замку ховався у 1690 році король Джеймс ІІ після поразки на річці Бойн, яка стала не тільки його поразкою, але і катастрофою для всіх ірландців. Потім Джеймс ІІ втік звідси до Франції. Нині замок лежить в повних руїнах. Місцеві жителі його обминають і не радять нікому туди ходити. Кажуть, що це замок Пака – загадкової потойбічної істоти, що нібито живе в цьому замку незримим. Зайти туди можна тільки тоді, коли цього захоче сам Пак. Якщо Пак не захоче візиту, то зайти туди можна маючи накреслений таємний знак. Біля замку є незримі ворота, які стереже Пак і пасеться на луці його незрима худоба. Пак жорстокий і підступний. Він може схопити людини і занести далеко – на якісь полота або скелі, або взагалі в потойбічний світ. Він любить жорстоко посміятися над людьми, інколи дарує їм такі подарунки, що приносять оточуючим нещастя. Біля цього замку часто пропадають люди – і це задокументовано. Так у 1867 році біля замку зникла Елеонора Шеррард – дочка місцевого англійця, яка гуляла собі біля замку і збирала квіти. Поліція шукала її, але марно. Останній, хто її бачив – це місцевий листоноша, який повідомив, що вона наблизилась до замку Пака. Доля її досі лишається невідомою. Згадавши про цей замок я написав таке:Не лишаю слідів,
Коли йду з темряви в темряву
У володіння цього волохатого.
А на болотах Ірландії крик
Журавлів і того кулика біснуватого,
В якого тричі стріляли мисливці –
І все мимо, все коло серця, коло душі,
І все кулями з чорної криці – залізними,
І все в душу.
А над болотами-моховищами
Крила – птахів, що летять у ніщо
І з собою не кличуть,
А на тофовищі-сумовищі журавлина:
Для журавлів, але тих, що вже відлетіли
І не вернуться в пустку страшну,
Яку ти - сивочолий книжник
Чомусь називаєш Вітчизною.
Колись це мурували чужинці –
Проти нас – «дикунів» рудочубих,
Тепер живе Пак –
Той що дарує волинки злі,
Що грають мелодії смерті.
Той, що заносить тіло на місяць,
А душу у пустище – де блукати одвічно
Судилось.
Я би сказав йому,
Пояснив би, що то все намарно,
Безглуздо, як і все на землі оцій,
Якби цей волохатець-дивак
Не ховався від мене
У своє потойбіччя незриме:
Від мене – відлюдника,
Що свої чорні книги гортає
Вечорами ірландськими темними
Біля свічки, що блимає оком
Жовтим.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
