А квіти мовлять – прощавай,
Голівками схилившись долу,
Що не побачу я ніколи
Її лице і отчий край.

Кохана, ну то що ж! То що ж!
Я бачив їх і бачив землю,
І я оцей могильний дрож
Прийму, як ласку потаємну.

Я повз життя отак пройшов,
Та встиг чимало зрозуміти,
І промовляю знов і знов,
Що все повторюється в світі.

Не все одно – прийде новий,
Колишній з туги не зів'яне.
Залишеній і дорогій
Складе пісні новий коханий.

І, наслухаючи пісень,
Кохана іншого пригорне,
Згадавши, може, і мене,
Неначе квітку неповторну.

Текст оригіналу:

Цветы мне говорят - прощай,
Головками склоняясь ниже,
Что я навеки не увижу
Ее лицо и отчий край.

Любимая, ну, что ж! Ну, что ж!
Я видел их и видел землю,
И эту гробовую дрожь
Как ласку новую приемлю.

И потому, что я постиг
Всю жизнь, пройдя с улыбкой мимо,-
Я говорю на каждый миг,
Что все на свете повторимо.

Не все ль равно - придет другой,
Печаль ушедшего не сгложет,
Оставленной и дорогой
Пришедший лучше песню сложит.

И, песне внемля в тишине,
Любимая с другим любимым,
Быть может, вспомнит обо мне
Как о цветке неповторимом.