ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2020.02.27
20:48
Нічний туман, як молоко,
Чаклунство чари колихало,
Звільніти мала я його,
А я кохаю і кохала.
Кохала, не вживала чар,
Дружина в нього, бач, і діти…
Він добровільно взяв тягар,
Чаклунство чари колихало,
Звільніти мала я його,
А я кохаю і кохала.
Кохала, не вживала чар,
Дружина в нього, бач, і діти…
Він добровільно взяв тягар,
2020.02.27
20:07
«Цвіте терен, терен цвіте,
Та й цвіт опадає…»
Лине пісня понад світом,
В серце западає.
Слухав я та все питався,
Хто би поділився?
Що той терен? Звідки взявся?
На світ появився?
Та й цвіт опадає…»
Лине пісня понад світом,
В серце западає.
Слухав я та все питався,
Хто би поділився?
Що той терен? Звідки взявся?
На світ появився?
2020.02.27
19:14
Давно не п’ю, підшився, зав’язав
Тебе як хальстух на червоній шиї.
І туго так, що котиться сльоза,
І психіятр мені сорочку шиє.
Нам добре вдвох. Мабуть. Колись було.
Тепер тупик, де вчора був провулок.
Останній зуб віддав на твій кулон
Тебе як хальстух на червоній шиї.
І туго так, що котиться сльоза,
І психіятр мені сорочку шиє.
Нам добре вдвох. Мабуть. Колись було.
Тепер тупик, де вчора був провулок.
Останній зуб віддав на твій кулон
2020.02.27
18:00
А провожали по утру.
Встречали, правда, как-то странно:
Глаза в глаза, и точка ru -
И звук сродни фортепиано…
Слова какие-то… - Не сметь!
Подумать только, испугали?!..
Я трижды за день видел смерть
Встречали, правда, как-то странно:
Глаза в глаза, и точка ru -
И звук сродни фортепиано…
Слова какие-то… - Не сметь!
Подумать только, испугали?!..
Я трижды за день видел смерть
2020.02.27
14:23
В сповиточку, люлі доню,
люлі немовлятко.
До матусі очка сонні,
туляться курчатком.
Тиша бродить попід тином,
матінка тихенько
заколисує дитину...
люлі немовлятко.
До матусі очка сонні,
туляться курчатком.
Тиша бродить попід тином,
матінка тихенько
заколисує дитину...
2020.02.27
12:43
Зрілі стосунки , які напрочуд
зіткані пружністю сильної нитки.
Крила зміцніли, рішуче несуть!
Цінні, довершені мудрістю, злитки.
Сталося так, заблукали вони:
довго, стежками тернистими в полі.
Вже одружились їх доньки й сини.
зіткані пружністю сильної нитки.
Крила зміцніли, рішуче несуть!
Цінні, довершені мудрістю, злитки.
Сталося так, заблукали вони:
довго, стежками тернистими в полі.
Вже одружились їх доньки й сини.
2020.02.27
10:33
Вештався люд, і серед його слідів
я на нюх переслідував дві валянкові плямки.
Ти стояла біля розкладу електропоїздів
і хотіла їхати у північному напрямку.
Я присів коло ніг твоїх, потім ліг,
нагло лестячись з ними хвостом і гривою.
Ти не зразу поб
я на нюх переслідував дві валянкові плямки.
Ти стояла біля розкладу електропоїздів
і хотіла їхати у північному напрямку.
Я присів коло ніг твоїх, потім ліг,
нагло лестячись з ними хвостом і гривою.
Ти не зразу поб
2020.02.27
08:52
Варто писати про різні дурниці й дріб‘язок,
Адже усе складається саме з них.
Патосні тексти давно на шматки порізані,
Ті, що не спалені - кинуті у смітник.
Ось подивись: Гора, під горою - крокуси.
Що важливіше - крокуси чи гора?
Це є питання ракур
Адже усе складається саме з них.
Патосні тексти давно на шматки порізані,
Ті, що не спалені - кинуті у смітник.
Ось подивись: Гора, під горою - крокуси.
Що важливіше - крокуси чи гора?
Це є питання ракур
2020.02.27
07:05
Барабанить дощ у підвіконня.
Скаженіє вітер у цю мить, –
Підвиває арію безсоння,
Із небес, чи в небеса летить.
Межи хмар налитий кров’ю місяць
Заглядає зрідка у вікно,
Щось недобре його погляд містить,
Скаженіє вітер у цю мить, –
Підвиває арію безсоння,
Із небес, чи в небеса летить.
Межи хмар налитий кров’ю місяць
Заглядає зрідка у вікно,
Щось недобре його погляд містить,
2020.02.27
01:10
Кажуть люди, я - слова художник,
Можу з титлів зварити борщ.
Та писать про кацапів не можна,
Про братів у ярмулках такОж.
Люд розумний, не хоче халепи,
Оминає всі гострі кути.
Я ж за бороду торсаю небо
Можу з титлів зварити борщ.
Та писать про кацапів не можна,
Про братів у ярмулках такОж.
Люд розумний, не хоче халепи,
Оминає всі гострі кути.
Я ж за бороду торсаю небо
2020.02.26
21:09
Там, де місяць, угорі,
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»
2020.02.26
17:21
То в часи далекі усе відбулося.
Жила дівчинонька золоте волосся,
Жила молоденька у селі одному,
Віддала серденько хлопцю молодому.
Як вони кохали – все село гляділо,
Заздрили недобрі, а добрі раділи.
Не могли і хвильку без другого жити
Їм би
Жила дівчинонька золоте волосся,
Жила молоденька у селі одному,
Віддала серденько хлопцю молодому.
Як вони кохали – все село гляділо,
Заздрили недобрі, а добрі раділи.
Не могли і хвильку без другого жити
Їм би
2020.02.26
16:41
У натовпі, оточений юрбою,
Аби ніхто тебе не розкусив,
Ти заховався сам перед собою –
І навіть дуже правильно вчинив.
Коли ти в світі сам себе не бачиш,
Захований від друзів й ворогів –
Ніхто вже за тобою не заплаче,
Аби ніхто тебе не розкусив,
Ти заховався сам перед собою –
І навіть дуже правильно вчинив.
Коли ти в світі сам себе не бачиш,
Захований від друзів й ворогів –
Ніхто вже за тобою не заплаче,
2020.02.26
16:31
Тільки змії залишають шкіру,
Щоб душа старіла і росла.
Ми, на жаль, зі зміями на схожі,
Змінюємо душі, не тіла.
Пам'ять, ти величною рукою
Знову поведеш моє життя.
Згадую, хто жив у цьому тілі,
Що пішли у ніч без вороття.
Щоб душа старіла і росла.
Ми, на жаль, зі зміями на схожі,
Змінюємо душі, не тіла.
Пам'ять, ти величною рукою
Знову поведеш моє життя.
Згадую, хто жив у цьому тілі,
Що пішли у ніч без вороття.
2020.02.26
14:36
Переспів вірша О. Блока
Я ее победил, наконец!
Я завлек ее в мой дворец!
Три свечи в бесконечной дали.
Мы в тяжелых коврах, в пыли.
И под смуглым огнем трех свеч
Я ее победил, наконец!
Я завлек ее в мой дворец!
Три свечи в бесконечной дали.
Мы в тяжелых коврах, в пыли.
И под смуглым огнем трех свеч
2020.02.26
13:59
Перон… Вагон… Вона в обіймах вітру:
збиває з ніг, розвіявши туман.
Вдивляючись в закриті щільно вікна,
про свій нестерпний забуває стан.
Шалений буревій в думках клекоче.
Душі частинку залишає тут.
Журливі надто, виплакані очі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...збиває з ніг, розвіявши туман.
Вдивляючись в закриті щільно вікна,
про свій нестерпний забуває стан.
Шалений буревій в думках клекоче.
Душі частинку залишає тут.
Журливі надто, виплакані очі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2020.02.26
2020.02.17
2020.02.12
2020.02.11
2020.02.03
2020.02.02
2020.01.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Вірші
А квіти мовлять – прощавай (переклад з Сергія Єсеніна)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А квіти мовлять – прощавай (переклад з Сергія Єсеніна)
А квіти мовлять – прощавай,
Голівками схилившись долу,
Що не побачу я ніколи
Її лице і отчий край.
Кохана, ну то що ж! То що ж!
Я бачив їх і бачив землю,
І я оцей могильний дрож
Прийму, як ласку потаємну.
Я повз життя отак пройшов,
Та встиг чимало зрозуміти,
І промовляю знов і знов,
Що все повторюється в світі.
Не все одно – прийде новий,
Колишній з туги не зів'яне.
Залишеній і дорогій
Складе пісні новий коханий.
І, наслухаючи пісень,
Кохана іншого пригорне,
Згадавши, може, і мене,
Неначе квітку неповторну.
Голівками схилившись долу,
Що не побачу я ніколи
Її лице і отчий край.
Кохана, ну то що ж! То що ж!
Я бачив їх і бачив землю,
І я оцей могильний дрож
Прийму, як ласку потаємну.
Я повз життя отак пройшов,
Та встиг чимало зрозуміти,
І промовляю знов і знов,
Що все повторюється в світі.
Не все одно – прийде новий,
Колишній з туги не зів'яне.
Залишеній і дорогій
Складе пісні новий коханий.
І, наслухаючи пісень,
Кохана іншого пригорне,
Згадавши, може, і мене,
Неначе квітку неповторну.
Текст оригіналу:
Цветы мне говорят - прощай,
Головками склоняясь ниже,
Что я навеки не увижу
Ее лицо и отчий край.
Любимая, ну, что ж! Ну, что ж!
Я видел их и видел землю,
И эту гробовую дрожь
Как ласку новую приемлю.
И потому, что я постиг
Всю жизнь, пройдя с улыбкой мимо,-
Я говорю на каждый миг,
Что все на свете повторимо.
Не все ль равно - придет другой,
Печаль ушедшего не сгложет,
Оставленной и дорогой
Пришедший лучше песню сложит.
И, песне внемля в тишине,
Любимая с другим любимым,
Быть может, вспомнит обо мне
Как о цветке неповторимом.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0892 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0892 seconds