Дякую)
"ТО, ЧТО БЫЛО ЗАГАДАНО- ВСЕ ИСПОЛНИТСЯ В СРОК..." Якою б не була Ваша місія в цьому світі, Ларисо (?), майте на увазі- я не створюю воєн, розборок, мстєй... Це не моє, бо я не цим формую свій світ. Хоча зовнішній вплив формує в якійсь мірі світ кожного... І коли Рубікон перейдено (а його перейдено), вже не мають сенсу якісь незграбні вивертання чи екивоки. Бо в будь-якому випадку здійсниться лише те і саме те, що має здійснитись, і нема кому жалітись, і жаліти нема кого...
Можете відмітити і позитив- я абсолютно нічого не заборонив Вам на своїй сторінці, незважаючи на деякі моменти (назвемо їх обережно так), які я категорично не сприймаю і ніколи не сприйму. Бо десь та має бути ота "нічейна земля", де можна по справжньому, по-дорослому дискутувати...
Колись у Першу Світову, на Різдво 1914 року, оті всі бюргери, що їх витягли з теплих борделів від коханок, вдягли в незграбні мундири і кинули під газ і кулі в траншеї з водою по коліна, повилазили та таку от територію з обох сторін... І була казкова ніч з братанням, випивкою, добрими побажаннями... А тоді, на ранок, казка зникла, всі повернулись до своїх обов"язків- потрошити нутрощі одне одному на цьому оскаженілому світі... Зараз, як Ви бачите, цього принаймні в літ. сфері і на понюх нема, отої шляхетності... Бо світ таки котиться в прірву, як СЛОВО, про що мною сказано в минулому моєму вірші (я ще й пом"якшив його, таки на догоду декому...)
То ж приймаю Ваші поздоровлення (відкинувши отой кумар повсякденних узагальнених цмаків, Ви ж розумієте, про що я... Та то таки не моя справа...))), приймаю саме як вияв шляхетності і дякую.
А далі- хай все вирішує доля...
Дякую, ще й за прочитання цього дещо філософського відступу- монолога... Дякую.

Це ВИСОКА ОЦІНКА, Ярославе...

То за те, щоб вони ніколи не кінчались, Вікторе!) Будьмо!)

О, я щиро вдячний Вам, Лілеє... Спасибі...)