Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.04
23:53
Яскраве сонце посеред зими –
Твоя краса, жадана і холодна.
Не тане під гарячими слізьми
Душі твоєї крижана безодня.
Застигли в ній обидва полюси,
І хто б не намагався їх зігріти –
Усе дарма. Зі свіжої роси
Твоя краса, жадана і холодна.
Не тане під гарячими слізьми
Душі твоєї крижана безодня.
Застигли в ній обидва полюси,
І хто б не намагався їх зігріти –
Усе дарма. Зі свіжої роси
2026.02.04
19:03
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи:
• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв
Дійові особи:
• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв
2026.02.04
18:27
Погрязло у болоті нице лоббі:
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.
ІІ
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.
ІІ
2026.02.04
18:09
Бородатий мен (у міру сентиментальний)
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода
2026.02.04
11:28
Ах, це літо таке передчасне,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
2026.02.03
19:19
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.02.03
19:03
Немає поки що незамінимих на той світ,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
2026.02.03
10:48
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору часів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору часів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
20:41
Надішліть мої сни лелеками
ген за обрій, за небокрай,
де любов заливає глеками
росянистий карпатський плай,
щоб слова оселились птицями-
емігрантами в далині
і віддали тепла сторицею
тим, хто дав колись крил мені.
ген за обрій, за небокрай,
де любов заливає глеками
росянистий карпатський плай,
щоб слова оселились птицями-
емігрантами в далині
і віддали тепла сторицею
тим, хто дав колись крил мені.
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Лис і Місяць. Маленька поема-діалог
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лис і Місяць. Маленька поема-діалог
Поема створена в співавторстві з поетесою Надією Капінос
Мов темна безодня замерзлі діброви...
І Місяць у небі фатально завис...
І промінь загляне навряд світанковий
У нору... Старий помираючий Лис,
Думками спливаючи, Місяцю скаже
Про час той далекий, коли лисеням
Тулився до мами... Змужнілий, уважно
Чекав, готувався до дивного дня
Коли, сонцесяйно-вогненна цариця,
Мов осені барви, до нього прийшла
Шукаючи щастя, тендітна Лисиця...
Та кляті мисливці... Густіє імла,
І сльози, останнього подиху сльози,
По тій, до якої тобі не дійти,
Хоча би собаки всі збились в облозі...
Хоча всі капкани б тобі обійти...
Його лисенята до іншого лісу
Шукати удачі давно подались...
Кому розказати?.. Кому пожалітись?..
Лиш місяць у небі уважно завис...
Він Місяцю скаже, як хоче туманом
По місячній стежці до неба зійти...
Та тіло ще важить... Ще рано... Ще рано...
А Місяць так дивно... Так тепло світив...
...............................................
...ховає ніч і обриси, і риси,
І срібло ллє на дно гірських криниць.
І чутно... Чутно... Б"ється серце Лиса
Під вічним сяйвом зоряних лисиць,
Які одвіку мчать кудись по колу
Стежками неба... Та сріблястих спин
Не бачить Лис - поСИвілий і кволий...
...Я - Місяць. І самотній, як і він.
Я- Місяць. І гойдатму до ранку
Чи сон...чи спогад? - те серцебиття...
Рудий малюк... Гайда впіймати мамку
За довгий хвіст!.. Нора, весна, життя,
Нора, весна, життя, кохання, постріл,
Нора, весна, життя, весна, життя...
А потім... потім... потім... потім... потім...
Самотній Лис. Як я... Без вороття...
...Все відбулось: і мрії, і кохання.
Він -сивий... Срібний - я... Немов брати...
І ця зима йому - мабуть остання:
Вже йдуть по сліду Вічності Хорти
На білосніжнім Божім полюванні-
Від нього смертним годі утекти.
А за межею - та, мов зірка рання,
Руда і сонцесяйна... як і ти,
Мій дивний Лисе... Справді, зачекалась
Тебе десь там - де ні рушниць, ні сліз.
Та поки поряд пострілу не сталось-
Я - срібний Місяць. Ти - мій Сивий Лис.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116122510902
Мов темна безодня замерзлі діброви...
І Місяць у небі фатально завис...
І промінь загляне навряд світанковий
У нору... Старий помираючий Лис,
Думками спливаючи, Місяцю скаже
Про час той далекий, коли лисеням
Тулився до мами... Змужнілий, уважно
Чекав, готувався до дивного дня
Коли, сонцесяйно-вогненна цариця,
Мов осені барви, до нього прийшла
Шукаючи щастя, тендітна Лисиця...
Та кляті мисливці... Густіє імла,
І сльози, останнього подиху сльози,
По тій, до якої тобі не дійти,
Хоча би собаки всі збились в облозі...
Хоча всі капкани б тобі обійти...
Його лисенята до іншого лісу
Шукати удачі давно подались...
Кому розказати?.. Кому пожалітись?..
Лиш місяць у небі уважно завис...
Він Місяцю скаже, як хоче туманом
По місячній стежці до неба зійти...
Та тіло ще важить... Ще рано... Ще рано...
А Місяць так дивно... Так тепло світив...
...............................................
...ховає ніч і обриси, і риси,
І срібло ллє на дно гірських криниць.
І чутно... Чутно... Б"ється серце Лиса
Під вічним сяйвом зоряних лисиць,
Які одвіку мчать кудись по колу
Стежками неба... Та сріблястих спин
Не бачить Лис - поСИвілий і кволий...
...Я - Місяць. І самотній, як і він.
Я- Місяць. І гойдатму до ранку
Чи сон...чи спогад? - те серцебиття...
Рудий малюк... Гайда впіймати мамку
За довгий хвіст!.. Нора, весна, життя,
Нора, весна, життя, кохання, постріл,
Нора, весна, життя, весна, життя...
А потім... потім... потім... потім... потім...
Самотній Лис. Як я... Без вороття...
...Все відбулось: і мрії, і кохання.
Він -сивий... Срібний - я... Немов брати...
І ця зима йому - мабуть остання:
Вже йдуть по сліду Вічності Хорти
На білосніжнім Божім полюванні-
Від нього смертним годі утекти.
А за межею - та, мов зірка рання,
Руда і сонцесяйна... як і ти,
Мій дивний Лисе... Справді, зачекалась
Тебе десь там - де ні рушниць, ні сліз.
Та поки поряд пострілу не сталось-
Я - срібний Місяць. Ти - мій Сивий Лис.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116122510902
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
