ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2017.10.17 00:06
Усміхнулося сонце і прОзиром*
Огорнуло пейзажні дива.
Мов одлите із золота озеро,
Де смарагду - оздоба жива.

Ти засмійся в гіллі мені, іволго,
Звесели неповторну цю мить.
Хай багрянець із денця красивого

Ірина Вовк
2017.10.16 20:41
БІОГРАФІЯ МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ. Додатки С.9 Геніальна українська артистка Марія Костянтинівна Заньковецька народилася в хуторі Заньки, Ніжинського повіту, на Чернігівщині, 22 липня 1860 року, в родині дрібного, збіднілого поміщика Адасовського. Стара б

Ірина Вовк
2017.10.16 20:36
З АВТОБІОГРАФІЇ АРТИСТКИ ДЕРЖАВНОГО НАРОДНОГО ТЕАТРУ МАРІЇ КОСТЯНТИНІВНИ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ С. 16 «Народилася я в 1860 році 22 липня в селі Заньки, Чернігівської губернії, Ніжинського повіту, в старій дворянській сім’ї поміщика Костянтина Адасовсько

Ґейко Марґо
2017.10.16 18:12
Намагаюсь відкрити храм пам’яті
Підбираю відмичку навколішках
Нахилившись на сходинках паперті
До засувки дверей його зовнішніх

В тому храмі цінні літописи
Хронофаги буття зберігають
Колись юні - вже тлінні образи

Ґейко Марґо
2017.10.16 18:09
Жінка – це половина всього
Чого половина? Чи може його?
Для нього вона є скоріш понад всім,
Бо пекло і рай носить в серці своїм.

Укупі коли, вони плоть є єдина
Кожен окремо - єства половина
Так вирішив Бог: «Сотворімо людину!»

Ґейко Марґо
2017.10.16 18:07
де плазма кадить небосхил
малює фрески крипти неба
царю світил, я прошу сил
не марити вночі про тебе

де диск солярний догорів
в заграві утворивши ербу
лунає спів, не чутно слів

Ґейко Марґо
2017.10.16 18:07
Я вітаю тебе, моя плоте, ница й презренна!
Я твоя господиня, а ти хтива служниця мені,
В тобі тісна обитель моя, приземлена,
Твоя доля - це мить лише, а бажання блудні.

Я схиляю главу, моя вічна панно блаженна!
У юдолі земній я служитиму справно то

Ґейко Марґо
2017.10.16 18:04
Невдалий хід буває робить доля
Фігура кожна в шахах має чин
Вона є королева в межах поля
Хоч не її маневр дає зачин

Ця ситуація цуг-цвангом зветься
Коли залежна від інакших величин
Таких як сила, воля, розум, серце

Ґейко Марґо
2017.10.16 17:58
і кожен з моїх задумів
складається із атомів
ядром у них закладено фантом

гомункулус то звабливо
наділений принадами
ідея що потрапила в симптом

Ґейко Марґо
2017.10.16 17:57
я намалюю ніжними мазками
сюжет на гладі полотна води
переповім наочними казками
той сон, де фігуруєш ти один

де огортаю я тебе сатином
свого волосся, ніжністю долонь
та імпульси іскряться серпантином

Ґейко Марґо
2017.10.16 17:56
а ти б хотів, щоб я тебе торкалась
як в той короткий нескінченний день
коли вже сутеніло і смеркалось
в м'якому світлі сонця наш едем
дійшов кінця і ми були свідомі
що невідомо скільки сплине днів
допоки знов події над-вагомі
мене з Полтави прине

Олександр Сушко
2017.10.16 17:27
Нема про що писати. Цуцик здох.
Злостивець кряче "Вичерпались теми".
Але мене почув, урешті, Бог,
Наснажив на романа у поемі.

За музою далеко не ходив -
За стінкою варнякають сусіди.
В "закоханих" розчахнуті роти,

Маркіяна Рай
2017.10.16 17:16
Ти хворієш, поете! Глупо
Зануряти перо в отруту!
Точно муза цілує скупо -
Кличеш пристрасть давно забуту.

Воском скрапує мить, регоче,
Тінь вірша зазирає в очі,
Щось являє тобі пророче,

Маркіяна Рай
2017.10.16 17:08
Тепло-карим, у горіхову ніч,
коли вітри колисанки свистіли,
і медово пролитим затишком небо вдягаючи не спішили зорі до ранків,
коли бранкою тиші гулкої добровільно й покірно назвалась святошна вишність думок,
й серед викорчуваних днів їх впізнава

Іван Потьомкін
2017.10.16 16:42
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує

Олександр Сушко
2017.10.16 15:57
Прокинувся. Квітник. Пахтить садок.
Муркоче солодяточко на вушко.
Сідай, кохана, хутко у візок,
В амурних справах я удатний служка.

Спускаємося радісно з гори,
Возносимося у захмарні висі.
Усе, що є, любов моя, бери!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Інша поезія):

Лана Нест
2017.10.05

Ді Чубай
2017.08.22

Христина Татіана
2017.07.27

Любов Матузок
2017.07.04

Садовнікова Катя
2017.06.30

Артем Ємченко
2017.06.19

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Шон Маклех / Інша поезія / Ірландський сад

 Срібні черевики

«I cried when the moon was murmuring to the birds:
Let peewit call and curlew cry where they will,
I long for your merry and tender and pitiful words,
For the roads are unending, and there is no place to my mind.»

(William Butler Yeats)

Образ твору У липні 1977 році, подорожуючи графством Кілдер – графством Кілл Дара – графством Церкви Дуба, я відвідав замок Кілкі – давній ґотичний замок рідкісної величі і якоїсь моторошної краси. Правильно називати цей замок, звісно, Кілл Кахах, а не Кілкі, але я не про це. На той час замок вже перетворили в готель – досить фешенебельний і головне романтичний. Графи гордого роду ФітцДжеральд давно вже не жили в ньому. Готель, не дивлячись на те, що розміщений був в замку неймовірної краси, мало користувався популярністю в туристів – був майже порожнім. Я зупинився в одному з номерів. Оглянувши замок, поговоривши з службовцем готелю Брінданом О’Ріганом про старовину я повернувся до себе в номер, відкрив вікно і споглядав літню ніч. Коли вже було далеко за північ і околиця занурилась у мовчання темряви, я почув тупіт копит – до замку під’їхав вершник на білому коні в довгому плащі та береті. Він залишив коня неприв’язаним блукати біля замку і прочинив ворота. Я вийшов з номеру і почав ходити коридорами замку, намагаючись перестріти цього нічного гостя. І справді – в напівтемному коридорі замку біля башти я помітив постать у старовинному камзолі та червоному плащі, накинутому на плечі і взутому в срібні черевики, які блищали і дзвеніли при кожному його кроці. Я одразу зрозумів хто це. Це був Джеральд ФітцДжеральд – ХІ граф Кілдер, якого називали «Граф-чаклун», алхімік і знавець магії, лицар і вигнанець, багач і жебрак, нащадок королів і волоцюг, той хто двічі сходив на ешафот, але вертався з нього з головою на плечах, некоронований повелитель Ірландії. Я промовив до нього ірландською: «Fáilte, Do Mhórgacht! Tá mé do aoi, tá brón orainn gur tháinig sé gan chuireadh…» («Вітаю Вас, Ваша Світлосте! Я Ваш гість, вибачаюсь, що приїхав без запрошення…») Але він навіть не озирнувся і продовжив йти коридором до сходів з тихим мелодійним дзвоном своїх срібних черевиків. Втративши будь-яку чемність я намагався його наздогнати, але він раптом зник – розтанув у повітрі. Зранку я почав розпитувати службовців, але ніхто нічого не бачив. Тільки старий ключник кинув мені: «Кажуть, буває тут таке… Через кожні сім років…» Згадавши цей випадок я уявив на мить, що він відповів би мені, якби захотів і написав на білому листку паперу таке:

«Якщо світ білий чи то посріблений,
А копита коней білих дзвінкі й важкі,
І важко думати: а може я останній –
Лицар-алхімік і граф-чарівник
І просто мрійник – невже останній?
Я шукав золота – а знайшов срібло,
Я шукав світла – а навколо темрява,
Я шукав мудрості – а знайшов забобони,
Я був графом – а став вигнанцем,
Я шукав слави – а знаходив плаху,
Я шукав Вітчизну – а знайшов Тауер,
Башту ґратовану-муровану для таких от
Шляхетних чи то гонорових – надто,
Для таких от неприкаяних-непотрібних,
Навіть для пекла зайвих. Чи то заячих.
І смерть на чужині у місті брудному-чужому,
Де навіть багно чуже, у місті патлатої королеви
І язиків злих зміїних чорнилом фарбованих.
І де вона істина? Серед літер покручених
Фоліантів старих важких і запилених?
Чи може на вістрі меча сталевого
Чи в оцих сутінках таємничих? Де вона?
А в очах людей страх – у зіницях синіх,
А в очах людей відчай – бо де вона,
Земля наша – чи там за пагорбами,
Чи тільки в жмені – і та між пальцями
Піском сухим…»





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-01-06 14:13:05
Переглядів сторінки твору 355
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.971 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.810 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.731
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Наша міфологія, інша поезія
Автор востаннє на сайті 2017.09.16 12:46
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2017-01-06 17:28:06 ]
Чергова казка, в яку хочеться вірити.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Голубка Мирна (Л.П./Л.П.) [ 2017-01-06 22:16:17 ]
Можливо і казка ,а можливо і дійсніть..Звернути увагу треба на запитання,бо лиш вони провокують задуматись..Що ж там відбувлось в ту давнину?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2017-01-07 12:43:14 ]
Захоплює, Шоне! Знови Ви мені відкриваєте очі на щось неймовірне, містичне. Дай Вам Бог подорожувати та тисати!