ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Петро Скоропис
2017.08.17 12:40
Узимку смеркає зразу після обіду.
У цю пору голодних неважко мати за ситих.
Зівок заганяє в барлогу словесну форму.
Сухе, знерухоміле світло, з виду –
сніг – обрікає вільхи, які обсипав,
на безсоння та на досяжність зору

уві млі. Розі і неза

Анонім Я Саландяк
2017.08.17 11:39
Аргумент дванадцять (спроба простої логічної схеми) З Канта. Математика і філософія в реальному світі... ... найпростіший приклад, якщо іде про математику: число два... Два додати два дорівнює чотири, чотири поділити на два дорівнює два, чотири

Ірина Вовк
2017.08.17 06:37
О земле вкраїнська…
Розкішная земле вольготно козацької слави.
Тебе осіяло від сходу до заходу сонце премудре стоглаве,
Тебе ізорали волами, засіяли диво-словами…
То ж чим проростеш?

- Синами-орлами… дівками-зірками...
всебожих нащадків мали

Микола Соболь
2017.08.17 06:37
Книжки не модно стало купувати,
Живити душу нічим. Злидні!
А кажуть, що колись були багаті
Та все проїли, стали – бідні.
Душа вона вимолює і хоче
Шматочка хліба на ім’я – духовність.
А тіло упирається охоче: –
Ось ковбаса! Не до книжок натомість…

Микола Дудар
2017.08.16 22:57
Безмовний міжпланетний діалог
ми мордами торкаємось об всесвіт
я вірю що у нас єдиний Бог -
одна із тисячі подібних бесід…

У нього завжди кістка на обід
і він такої ж як і я окраси
ось тільки лап чотири, вуха, хвіст

Марія Дем'янюк
2017.08.16 21:37
На синій дзвоник прилетіла бджілка -
Вітально уклонилася голівка,
І стала квітка радісно дзвеніти:
У синє небо надсилати звуки-міти...

Церковний дзвін розлився по містечку -
Небесна радість кожному сердечку.
Летів високо...З небом поріднився...

Олександр Сушко
2017.08.16 17:43
Підкинула хлібець нога,
Розтоптано пахку скоринку.
Не відчуваємо гріха -
Голодного не чули крику.

Не бачили сирих могил,
Незнані із ботви узвари...
Мій рід залишився без крил-

Катя Тихонова
2017.08.16 16:02
Її втома була схожа до втоми старого трамваю,
Що поволі по рейках тягнув свої зимні вагони.
Здається він є і ніхто його не помічає,
Окрім тих, що чекають на нього під парасолями втоми…

Вона далеко від своєї зупинки, та річ не в тому
Вона взагалі да

Ірина Вовк
2017.08.16 15:55
ПЕТРА І ПАВЛА (12 липня за н. ст.) "Святий Петро за плугом ходить, Святий Павло волоньки водить, А сам Господь-Бог пшеничку сіє, А святий Ілля заволочує". До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до початку жнив, звідси і пі

Катя Тихонова
2017.08.16 15:23
Світ ходить навшпиньки по довгих своїх коридорах,
Він сам у собі – задихається від метастазів –
Рубцюються шрамами вбивства, насильства, образи
Але не одразу, на жаль, не стираються в порох –
Ні спогади дивні, протяжністю в сотні метрів,
Ні дотики б

Вітер Ночі
2017.08.16 12:59
Ще трохи, потерпи. Вже скоро відболить.
Прозрієш без вини і без напасті.
І стане легко враз, щоб іншого любить,
Як всі – у звичайнісінькому щасті.

І знову возведеш на припічок життя
Благополуччя хатньої родини,
І попіл скинеш геть – огидні відчутт

Ніна Виноградська
2017.08.16 11:38
Душа летить, скоріш за потяг плине,
З вікна вагона літо вигляда.
Додому, в Піски, я на батьківщину,
До рідного родинного гнізда.

До вулиці, до саду і до хати,
Яких, на жаль, сьогодні вже нема.
І нікому тепер мене стрічати.

Олександр Сушко
2017.08.16 11:15
Не порушу чужих бовванів,
Маю власний магічний круг.
Серця щит - це моя кохана,
А достаток - важезний плуг.

На вустах - материнська мова,
У садку - клопітка бджола.
Є любов - оберіг-підкова,

Ніна Виноградська
2017.08.16 10:56
Вже відцвіли, відпахли матіоли,
І починають квітнути жоржини.
А яблука в садах висять довкола,
І біля Сейму визріли ожини.

Заполонила світ серпнева спека,
Де небо гарячуще, ні хмаринки.
Літати вчаться молоді лелеки,

Ніна Виноградська
2017.08.16 10:54
Моя державо, все у тебе є –
І нафта, й газ, і землі багатющі.
А люди – бідні, хліба не стає.
Та не згубились у вселенській гущі.

І кров їх не загусла у борні,
Бо змушені трудами виживати.
Віками закривати рот брехні

Серго Сокольник
2017.08.16 01:36
На фронті міць.
Та фронт міцніє тилом.
(а по тилах мерзота залягла)
-піди пройдись,
Та видери бадилля...
-та... Краще погламурю у "ай лав"...
-що скиглиш? Осінь?
Та була завжди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Інша поезія):

Христина Татіана
2017.07.27

Любов Матузок
2017.07.04

Садовнікова Катя
2017.06.30

Артем Ємченко
2017.06.19

Ірина Вовк
2017.06.10

Іцхак Скородінський
2017.04.24

Вікторія Гнепа
2017.04.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Шон Маклех / Інша поезія / Ірландський сад

 Срібні черевики

«I cried when the moon was murmuring to the birds:
Let peewit call and curlew cry where they will,
I long for your merry and tender and pitiful words,
For the roads are unending, and there is no place to my mind.»

(William Butler Yeats)

Образ твору У липні 1977 році, подорожуючи графством Кілдер – графством Кілл Дара – графством Церкви Дуба, я відвідав замок Кілкі – давній ґотичний замок рідкісної величі і якоїсь моторошної краси. Правильно називати цей замок, звісно, Кілл Кахах, а не Кілкі, але я не про це. На той час замок вже перетворили в готель – досить фешенебельний і головне романтичний. Графи гордого роду ФітцДжеральд давно вже не жили в ньому. Готель, не дивлячись на те, що розміщений був в замку неймовірної краси, мало користувався популярністю в туристів – був майже порожнім. Я зупинився в одному з номерів. Оглянувши замок, поговоривши з службовцем готелю Брінданом О’Ріганом про старовину я повернувся до себе в номер, відкрив вікно і споглядав літню ніч. Коли вже було далеко за північ і околиця занурилась у мовчання темряви, я почув тупіт копит – до замку під’їхав вершник на білому коні в довгому плащі та береті. Він залишив коня неприв’язаним блукати біля замку і прочинив ворота. Я вийшов з номеру і почав ходити коридорами замку, намагаючись перестріти цього нічного гостя. І справді – в напівтемному коридорі замку біля башти я помітив постать у старовинному камзолі та червоному плащі, накинутому на плечі і взутому в срібні черевики, які блищали і дзвеніли при кожному його кроці. Я одразу зрозумів хто це. Це був Джеральд ФітцДжеральд – ХІ граф Кілдер, якого називали «Граф-чаклун», алхімік і знавець магії, лицар і вигнанець, багач і жебрак, нащадок королів і волоцюг, той хто двічі сходив на ешафот, але вертався з нього з головою на плечах, некоронований повелитель Ірландії. Я промовив до нього ірландською: «Fáilte, Do Mhórgacht! Tá mé do aoi, tá brón orainn gur tháinig sé gan chuireadh…» («Вітаю Вас, Ваша Світлосте! Я Ваш гість, вибачаюсь, що приїхав без запрошення…») Але він навіть не озирнувся і продовжив йти коридором до сходів з тихим мелодійним дзвоном своїх срібних черевиків. Втративши будь-яку чемність я намагався його наздогнати, але він раптом зник – розтанув у повітрі. Зранку я почав розпитувати службовців, але ніхто нічого не бачив. Тільки старий ключник кинув мені: «Кажуть, буває тут таке… Через кожні сім років…» Згадавши цей випадок я уявив на мить, що він відповів би мені, якби захотів і написав на білому листку паперу таке:

«Якщо світ білий чи то посріблений,
А копита коней білих дзвінкі й важкі,
І важко думати: а може я останній –
Лицар-алхімік і граф-чарівник
І просто мрійник – невже останній?
Я шукав золота – а знайшов срібло,
Я шукав світла – а навколо темрява,
Я шукав мудрості – а знайшов забобони,
Я був графом – а став вигнанцем,
Я шукав слави – а знаходив плаху,
Я шукав Вітчизну – а знайшов Тауер,
Башту ґратовану-муровану для таких от
Шляхетних чи то гонорових – надто,
Для таких от неприкаяних-непотрібних,
Навіть для пекла зайвих. Чи то заячих.
І смерть на чужині у місті брудному-чужому,
Де навіть багно чуже, у місті патлатої королеви
І язиків злих зміїних чорнилом фарбованих.
І де вона істина? Серед літер покручених
Фоліантів старих важких і запилених?
Чи може на вістрі меча сталевого
Чи в оцих сутінках таємничих? Де вона?
А в очах людей страх – у зіницях синіх,
А в очах людей відчай – бо де вона,
Земля наша – чи там за пагорбами,
Чи тільки в жмені – і та між пальцями
Піском сухим…»





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-01-06 14:13:05
Переглядів сторінки твору 319
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.971 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.810 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.731
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Наша міфологія, інша поезія
Автор востаннє на сайті 2017.08.12 14:54
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2017-01-06 17:28:06 ]
Чергова казка, в яку хочеться вірити.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Жанна Гайдаш (Л.П./Л.П.) [ 2017-01-06 22:16:17 ]
Можливо і казка ,а можливо і дійсніть..Звернути увагу треба на запитання,бо лиш вони провокують задуматись..Що ж там відбувлось в ту давнину?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2017-01-07 12:43:14 ]
Захоплює, Шоне! Знови Ви мені відкриваєте очі на щось неймовірне, містичне. Дай Вам Бог подорожувати та тисати!