Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.28
18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
2026.09.28
16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
2026.09.28
15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
2026.09.28
15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
2026.09.28
15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
2026.09.28
13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
2026.09.28
10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
2026.09.28
07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ
Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у
2026.09.28
06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
2026.09.28
01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
2026.09.27
23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
2026.09.27
20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
2026.09.27
15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
2026.09.27
10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
2026.09.27
07:07
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Публіцистика
/
Денники з ПМ
Висока поезія і просто віршування - мистецтво і кіч (кітч)?
Ось, коли діти граються в пісочниці - це теж творчість і мистецтво? Але ж суто в контексті процесів "дорослішання", так? І не варто забувати, що дітям, у тому числі й поетичним, абсолютно характерне дорослішання, тобто процес природного зростання. Все цілком нормально, жодних відхилень. Але порівнювання віршів, їх оцінювання, без огляду на явище авторського зростання, часто неможливе. Та ось ніби і автор вже в роках, то чи він автоматично є дорослим, а його творчість - мистецтвом? А ми ж від нього часто в захопленні. Хоча й не всі, напевно.
О так, хай живуть наші уподобання, це справді важливо для кожного з нас, хоча наші уподобання й далеко не все, і зовсім, порою, не істина. Та й нехай, ніби. Ми такі ж, як і наші уподобання, і нічого страшного в цьому немає. Але суть - ми такі ж - дає певну спорідненість процесів, і їх якості.
Хоча, а що таке в поезії істина?
Можливо - це т.з. висока поезія, де істина має проявляти себе найвиразніше?
Одне очевидно, що висока поезія - це трохи інше, аніж уподобання. Хоча поезія, як мистецтво, і різноманітна, і вона (для своїх поціновувачів) є ще тою необхідною музикою наших "я", таких різних і по вертикалі, і в горизонталях - звідси й наші, порою дивні, уподобання.
Тим не менше, є поняття енергетичного обсягу, резонансів у цих обсягах, і, по-суті, глибини взагалі - в цьому плані, де кожне слово вже магія, кожен звук на місці, й існує справді висока поезія... Передусім, українська.
Для прикладу - в контексті явища дорослішання
Ось, прикладом, два твори, просто взяті від відомих авторів на більш-менш схожу тематику. Написані в різні часи і за суттєво різних обставин. Тим не менш...
І так всюди, куди не глянь. І що б це значило?
Пам'ятка
по тонкому льоду вавилонських річок
як по суші дійшли ми до краю
а за краєм – пітьма і не видно нічого
і нічого можливо немає
і не викроїш скраю ні п'яді землі
аби дім збудувати абощо
лиш пунктиром наводити кроки малі
вздовж межі відбуваючи прощу
і живеш де рубіж і помреш де живеш
а обійдеш всю землю довкола –
то побачиш що коло реально без меж
і що пекло – то жити по колу
а в едем потрапляє хто йде поперек –
просто сходить за край і зникає
є у раю врата та немає дверей
і замків і засовів немає
ми пунктиром сліпим залишаємо слід
на льоду що невдовзі розтане
може краще відразу пірнути під лід
просто в теплий гольфстрім індостану
просто в білі піски узбереж і пустель
просто в зарості древнього саду
все потрібне – насправді доступне й просте
час від часу про це собі згадуй
Юрій Іздрик
(https://vk.com/jizdryk)
Еміль-Антуан Бурдель (скульптор)
Велика трагічна маска Бетговена
Веди мене, мелодіє, веди,
Неси мене і сили дай для злету -
Перепливти, перелетіти Лету
І не ковтнути чорної води.
Повстань, мій дух! Мелодіє, постань
Лавиною, і вибухом, і виром,
І вироком осіннім хмарам сірим —
Крізь тишини важку, холодну твань!
Накочуйся, о хвиле звукова, —
Я чую звук нечуваної пісні,
Її акорди й рокотання пізні, —
У тишині оглухла голова.
У душу б’ється музика німа,
Це рокотання врóчисте і чорне
В обличчя б’є. Моє лице — потворне.
Та порятунку й сховища нема.
Веди мене, гармоніє, веди,
Неси мене і сили дай для злету —
Перепливти, перелетіти Лету
І не ковтнути чорної води.
1972 р., Київ
М.Фішбейн
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Висока поезія і просто віршування - мистецтво і кіч (кітч)?
Творчість може бути й цілком "побутовою",
творчість усюди і в усьому творчість,
але ж не будь-яка творчість - мистецтво?
Напевно ж таки, насправді не все так жорстко.
Ось, коли діти граються в пісочниці - це теж творчість і мистецтво? Але ж суто в контексті процесів "дорослішання", так? І не варто забувати, що дітям, у тому числі й поетичним, абсолютно характерне дорослішання, тобто процес природного зростання. Все цілком нормально, жодних відхилень. Але порівнювання віршів, їх оцінювання, без огляду на явище авторського зростання, часто неможливе. Та ось ніби і автор вже в роках, то чи він автоматично є дорослим, а його творчість - мистецтвом? А ми ж від нього часто в захопленні. Хоча й не всі, напевно.
О так, хай живуть наші уподобання, це справді важливо для кожного з нас, хоча наші уподобання й далеко не все, і зовсім, порою, не істина. Та й нехай, ніби. Ми такі ж, як і наші уподобання, і нічого страшного в цьому немає. Але суть - ми такі ж - дає певну спорідненість процесів, і їх якості.
Хоча, а що таке в поезії істина?
Можливо - це т.з. висока поезія, де істина має проявляти себе найвиразніше?
Одне очевидно, що висока поезія - це трохи інше, аніж уподобання. Хоча поезія, як мистецтво, і різноманітна, і вона (для своїх поціновувачів) є ще тою необхідною музикою наших "я", таких різних і по вертикалі, і в горизонталях - звідси й наші, порою дивні, уподобання.
Тим не менше, є поняття енергетичного обсягу, резонансів у цих обсягах, і, по-суті, глибини взагалі - в цьому плані, де кожне слово вже магія, кожен звук на місці, й існує справді висока поезія... Передусім, українська.
Для прикладу - в контексті явища дорослішання
Ось, прикладом, два твори, просто взяті від відомих авторів на більш-менш схожу тематику. Написані в різні часи і за суттєво різних обставин. Тим не менш...
І так всюди, куди не глянь. І що б це значило?
Пам'ятка
по тонкому льоду вавилонських річок
як по суші дійшли ми до краю
а за краєм – пітьма і не видно нічого
і нічого можливо немає
і не викроїш скраю ні п'яді землі
аби дім збудувати абощо
лиш пунктиром наводити кроки малі
вздовж межі відбуваючи прощу
і живеш де рубіж і помреш де живеш
а обійдеш всю землю довкола –
то побачиш що коло реально без меж
і що пекло – то жити по колу
а в едем потрапляє хто йде поперек –
просто сходить за край і зникає
є у раю врата та немає дверей
і замків і засовів немає
ми пунктиром сліпим залишаємо слід
на льоду що невдовзі розтане
може краще відразу пірнути під лід
просто в теплий гольфстрім індостану
просто в білі піски узбереж і пустель
просто в зарості древнього саду
все потрібне – насправді доступне й просте
час від часу про це собі згадуй
Юрій Іздрик
(https://vk.com/jizdryk)
Еміль-Антуан Бурдель (скульптор)
Велика трагічна маска Бетговена
Веди мене, мелодіє, веди,
Неси мене і сили дай для злету -
Перепливти, перелетіти Лету
І не ковтнути чорної води.
Повстань, мій дух! Мелодіє, постань
Лавиною, і вибухом, і виром,
І вироком осіннім хмарам сірим —
Крізь тишини важку, холодну твань!
Накочуйся, о хвиле звукова, —
Я чую звук нечуваної пісні,
Її акорди й рокотання пізні, —
У тишині оглухла голова.
У душу б’ється музика німа,
Це рокотання врóчисте і чорне
В обличчя б’є. Моє лице — потворне.
Та порятунку й сховища нема.
Веди мене, гармоніє, веди,
Неси мене і сили дай для злету —
Перепливти, перелетіти Лету
І не ковтнути чорної води.
1972 р., Київ
М.Фішбейн
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мойсей Фішбейн. ПРОРОК"
• Перейти на сторінку •
"Тим, хто голосував за порошенка не соромно? Чи коні завжди не винні?"
• Перейти на сторінку •
"Тим, хто голосував за порошенка не соромно? Чи коні завжди не винні?"
Про публікацію
