Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Редакція Майстерень (1963) /
Публіцистика
/
Денники з ПМ
Висока поезія і просто віршування - мистецтво і кіч (кітч)?
Ось, коли діти граються в пісочниці - це теж творчість і мистецтво? Але ж суто в контексті процесів "дорослішання", так? І не варто забувати, що дітям, у тому числі й поетичним, абсолютно характерне дорослішання, тобто процес природного зростання. Все цілком нормально, жодних відхилень. Але порівнювання віршів, їх оцінювання, без огляду на явище авторського зростання, часто неможливе. Та ось ніби і автор вже в роках, то чи він автоматично є дорослим, а його творчість - мистецтвом? А ми ж від нього часто в захопленні. Хоча й не всі, напевно.
О так, хай живуть наші уподобання, це справді важливо для кожного з нас, хоча наші уподобання й далеко не все, і зовсім, порою, не істина. Та й нехай, ніби. Ми такі ж, як і наші уподобання, і нічого страшного в цьому немає. Але суть - ми такі ж - дає певну спорідненість процесів, і їх якості.
Хоча, а що таке в поезії істина?
Можливо - це т.з. висока поезія, де істина має проявляти себе найвиразніше?
Одне очевидно, що висока поезія - це трохи інше, аніж уподобання. Хоча поезія, як мистецтво, і різноманітна, і вона (для своїх поціновувачів) є ще тою необхідною музикою наших "я", таких різних і по вертикалі, і в горизонталях - звідси й наші, порою дивні, уподобання.
Тим не менше, є поняття енергетичного обсягу, резонансів у цих обсягах, і, по-суті, глибини взагалі - в цьому плані, де кожне слово вже магія, кожен звук на місці, й існує справді висока поезія... Передусім, українська.
Для прикладу - в контексті явища дорослішання
Ось, прикладом, два твори, просто взяті від відомих авторів на більш-менш схожу тематику. Написані в різні часи і за суттєво різних обставин. Тим не менш...
І так всюди, куди не глянь. І що б це значило?
Пам'ятка
по тонкому льоду вавилонських річок
як по суші дійшли ми до краю
а за краєм – пітьма і не видно нічого
і нічого можливо немає
і не викроїш скраю ні п'яді землі
аби дім збудувати абощо
лиш пунктиром наводити кроки малі
вздовж межі відбуваючи прощу
і живеш де рубіж і помреш де живеш
а обійдеш всю землю довкола –
то побачиш що коло реально без меж
і що пекло – то жити по колу
а в едем потрапляє хто йде поперек –
просто сходить за край і зникає
є у раю врата та немає дверей
і замків і засовів немає
ми пунктиром сліпим залишаємо слід
на льоду що невдовзі розтане
може краще відразу пірнути під лід
просто в теплий гольфстрім індостану
просто в білі піски узбереж і пустель
просто в зарості древнього саду
все потрібне – насправді доступне й просте
час від часу про це собі згадуй
Юрій Іздрик
(https://vk.com/jizdryk)
Еміль-Антуан Бурдель (скульптор)
Велика трагічна маска Бетговена
Веди мене, мелодіє, веди,
Неси мене і сили дай для злету -
Перепливти, перелетіти Лету
І не ковтнути чорної води.
Повстань, мій дух! Мелодіє, постань
Лавиною, і вибухом, і виром,
І вироком осіннім хмарам сірим —
Крізь тишини важку, холодну твань!
Накочуйся, о хвиле звукова, —
Я чую звук нечуваної пісні,
Її акорди й рокотання пізні, —
У тишині оглухла голова.
У душу б’ється музика німа,
Це рокотання врóчисте і чорне
В обличчя б’є. Моє лице — потворне.
Та порятунку й сховища нема.
Веди мене, гармоніє, веди,
Неси мене і сили дай для злету —
Перепливти, перелетіти Лету
І не ковтнути чорної води.
1972 р., Київ
М.Фішбейн
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Висока поезія і просто віршування - мистецтво і кіч (кітч)?
Творчість може бути й цілком "побутовою",
творчість усюди і в усьому творчість,
але ж не будь-яка творчість - мистецтво?
Напевно ж таки, насправді не все так жорстко.
Ось, коли діти граються в пісочниці - це теж творчість і мистецтво? Але ж суто в контексті процесів "дорослішання", так? І не варто забувати, що дітям, у тому числі й поетичним, абсолютно характерне дорослішання, тобто процес природного зростання. Все цілком нормально, жодних відхилень. Але порівнювання віршів, їх оцінювання, без огляду на явище авторського зростання, часто неможливе. Та ось ніби і автор вже в роках, то чи він автоматично є дорослим, а його творчість - мистецтвом? А ми ж від нього часто в захопленні. Хоча й не всі, напевно.
О так, хай живуть наші уподобання, це справді важливо для кожного з нас, хоча наші уподобання й далеко не все, і зовсім, порою, не істина. Та й нехай, ніби. Ми такі ж, як і наші уподобання, і нічого страшного в цьому немає. Але суть - ми такі ж - дає певну спорідненість процесів, і їх якості.
Хоча, а що таке в поезії істина?
Можливо - це т.з. висока поезія, де істина має проявляти себе найвиразніше?
Одне очевидно, що висока поезія - це трохи інше, аніж уподобання. Хоча поезія, як мистецтво, і різноманітна, і вона (для своїх поціновувачів) є ще тою необхідною музикою наших "я", таких різних і по вертикалі, і в горизонталях - звідси й наші, порою дивні, уподобання.
Тим не менше, є поняття енергетичного обсягу, резонансів у цих обсягах, і, по-суті, глибини взагалі - в цьому плані, де кожне слово вже магія, кожен звук на місці, й існує справді висока поезія... Передусім, українська.
Для прикладу - в контексті явища дорослішання
Ось, прикладом, два твори, просто взяті від відомих авторів на більш-менш схожу тематику. Написані в різні часи і за суттєво різних обставин. Тим не менш...
І так всюди, куди не глянь. І що б це значило?
Пам'ятка
по тонкому льоду вавилонських річок
як по суші дійшли ми до краю
а за краєм – пітьма і не видно нічого
і нічого можливо немає
і не викроїш скраю ні п'яді землі
аби дім збудувати абощо
лиш пунктиром наводити кроки малі
вздовж межі відбуваючи прощу
і живеш де рубіж і помреш де живеш
а обійдеш всю землю довкола –
то побачиш що коло реально без меж
і що пекло – то жити по колу
а в едем потрапляє хто йде поперек –
просто сходить за край і зникає
є у раю врата та немає дверей
і замків і засовів немає
ми пунктиром сліпим залишаємо слід
на льоду що невдовзі розтане
може краще відразу пірнути під лід
просто в теплий гольфстрім індостану
просто в білі піски узбереж і пустель
просто в зарості древнього саду
все потрібне – насправді доступне й просте
час від часу про це собі згадуй
Юрій Іздрик
(https://vk.com/jizdryk)
Еміль-Антуан Бурдель (скульптор)
Велика трагічна маска Бетговена
Веди мене, мелодіє, веди,
Неси мене і сили дай для злету -
Перепливти, перелетіти Лету
І не ковтнути чорної води.
Повстань, мій дух! Мелодіє, постань
Лавиною, і вибухом, і виром,
І вироком осіннім хмарам сірим —
Крізь тишини важку, холодну твань!
Накочуйся, о хвиле звукова, —
Я чую звук нечуваної пісні,
Її акорди й рокотання пізні, —
У тишині оглухла голова.
У душу б’ється музика німа,
Це рокотання врóчисте і чорне
В обличчя б’є. Моє лице — потворне.
Та порятунку й сховища нема.
Веди мене, гармоніє, веди,
Неси мене і сили дай для злету —
Перепливти, перелетіти Лету
І не ковтнути чорної води.
1972 р., Київ
М.Фішбейн
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мойсей Фішбейн. ПРОРОК"
• Перейти на сторінку •
"Тим, хто голосував за порошенка не соромно? Чи коні завжди не винні?"
• Перейти на сторінку •
"Тим, хто голосував за порошенка не соромно? Чи коні завжди не винні?"
Про публікацію
