«Будь-яка плоть пісок є
І мирська вся слава,
І її вся гидота солодка.
Возлюби шлях вузький, втікай
Від загалу звичаїв...»

(Григорій Сковорода)

Стежка вузька, наче лезо –
Крізь ліс темний, як сама смерть.
Одягніть годинники
На лапу кожному зайцю,
На кігті кожному вовкулаку,
На вуха кожному песиголовцю.
Бо чим же тоді хронотоп міряти?
Не ножами ж посмугованими
(Булату дамаського візерунок).
Веду свою плоть
Стежкою вузькою, як лезо
Бритви, якою голять череп
Мисливців за вурдалаками.
Веду свою плоть
Неслухняну, як човен рибалки,
Що ловить морських окунів –
Черлених та колючих, наче слова єретиків
Століття-потворки Розколу Великого.
Петрарка – ти теж соняшник,
Геліофіт каштелянів.
Кому за мури – ховатися,
А кому лезо: йди,
А може й тікати:
Знаю кому й навіщо:
Та не скажу – не сподівайтеся,
Не заспіваю про це навіть пісеньку,
Що на кладовищі хлопчик сліпий
Мугикав собі й катеринці потрощеній.
Хтось йому до капелюха
Монету кинув –
Таки.