
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.24
15:51
В старенькім альбомі, розчулені миті
зібрало по крихтах, минуле життя.
Ромашки і маки застигли у житі
і я з ними поряд - сердечна, проста.
Розпущені кучері, очі зелені,
на щічках рум'янець, невже це теж я?
І яблучка райські, і жолуді в жмені -
зібрало по крихтах, минуле життя.
Ромашки і маки застигли у житі
і я з ними поряд - сердечна, проста.
Розпущені кучері, очі зелені,
на щічках рум'янець, невже це теж я?
І яблучка райські, і жолуді в жмені -
2021.01.24
15:03
Живлом сніги напоять землю,
А люди скажуть, що відлига...
Себе в собі не відокремлю,
Як болем в серці - давня крига.
Чи досягне тепло любові
Ущелин темних у міжгір'ях?
Там слів гортанних щемна сповідь
Й молочно віку у сузір'ях.
А люди скажуть, що відлига...
Себе в собі не відокремлю,
Як болем в серці - давня крига.
Чи досягне тепло любові
Ущелин темних у міжгір'ях?
Там слів гортанних щемна сповідь
Й молочно віку у сузір'ях.
2021.01.24
13:14
Ця війна – не остання,
Буде кілька іще.
Ми пішли на заклання
Там, де слізно пече
Переспівана пісня,
Безголоса уже.
Буде млосно і тісно
Буде кілька іще.
Ми пішли на заклання
Там, де слізно пече
Переспівана пісня,
Безголоса уже.
Буде млосно і тісно
2021.01.24
12:41
Поету місце – в стратосфері!
Напівживий лечу до втрат.
У шатрах раю в ефемері
стоїть нова епоха страт.
Уроджений слуга народу,
нового Риму кошовий –
поет – не я, мій сад – без плоду.
Напівживий лечу до втрат.
У шатрах раю в ефемері
стоїть нова епоха страт.
Уроджений слуга народу,
нового Риму кошовий –
поет – не я, мій сад – без плоду.
2021.01.24
10:36
А сніг все йшов. По всій землі, за дальні межі.
Свіча горіла на столі
Немов пожежа.
Як влітку роєм мошкара
Летить бездумно
В вікно, дивись,
Летить сніжок,
На це полум' я.
Свіча горіла на столі
Немов пожежа.
Як влітку роєм мошкара
Летить бездумно
В вікно, дивись,
Летить сніжок,
На це полум' я.
2021.01.23
21:49
Печальні видива розвіяв
Мого уривчастого сну
Цей день сяйливий, наче мрія,
Коли зустрів тебе, ясну.
Немов троянди, флокси, кали
Раптово почали цвісти.
Сніги розчулені розтали...
Мого уривчастого сну
Цей день сяйливий, наче мрія,
Коли зустрів тебе, ясну.
Немов троянди, флокси, кали
Раптово почали цвісти.
Сніги розчулені розтали...
2021.01.23
20:34
Д. Павличко
О, если б знать, как тяжко ранит слово
Забытое, но все -таки мое.
Оно меня ударило внезапно,
Тупое, будто камня острие.
Ну почему не убивает слово,
А только вновь оно стыдит меня?
Возможно, я писал его в испуге,
О, если б знать, как тяжко ранит слово
Забытое, но все -таки мое.
Оно меня ударило внезапно,
Тупое, будто камня острие.
Ну почему не убивает слово,
А только вновь оно стыдит меня?
Возможно, я писал его в испуге,
2021.01.23
19:59
атоми міста є завжди безхатні
у хмарочосах молекул
де електрони з віп-охорони
хваляться східцям-парсекам
швидкістю світла
й тим що вони захистити їх здатні
вектором кожним східці скрегочуть
у хмарочосах молекул
де електрони з віп-охорони
хваляться східцям-парсекам
швидкістю світла
й тим що вони захистити їх здатні
вектором кожним східці скрегочуть
2021.01.23
19:21
Колись над лісом хата стояла,
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.
2021.01.23
17:15
Священник сидів на снарядному ящику, заглиблений у невтішні думки. Поруч з ним, притулившись до стіни окопу, дрімав я. Три години тому, прямо тут, у брудній, наскрізь пропахченій порохом ямі, він сповідав солдатів. І тих, хто залишився живий після бою, і
2021.01.23
16:49
Летить Козеня, наче
вихор,
Біжить по зеленій
траві,
Стрибають Розрада
і Втіха
В рогатій малій
голові.
вихор,
Біжить по зеленій
траві,
Стрибають Розрада
і Втіха
В рогатій малій
голові.
2021.01.23
16:26
А печеніги на хазар ідуть...
завоювати іго путінізму
і солов'їну Чудь,
що обирає путь...
які ведуть її до комунізму.
***
А на агонізуючу орду
завоювати іго путінізму
і солов'їну Чудь,
що обирає путь...
які ведуть її до комунізму.
***
А на агонізуючу орду
2021.01.23
14:12
Свати", "квартальчик", тру-ля-ля -
Оце воно! А розум - гирі.
От і зліпили короля
Із лицедія дезертири.
Вручили владну булаву
Та власну долю балабону.
Бо обіцяв нам пахлаву,
Оце воно! А розум - гирі.
От і зліпили короля
Із лицедія дезертири.
Вручили владну булаву
Та власну долю балабону.
Бо обіцяв нам пахлаву,
2021.01.23
11:42
В останньому танку роковані планети
Щезали без слідів у вихорі буття.
Куйовдили екстрим розхристані поети,
Здіймаючи до хмар нестямні почуття.
Летіли навсібіч, як вітер в чистім полі,
Розмінюючи глузд на марну суєту,
І не один у тім польоті боже
Щезали без слідів у вихорі буття.
Куйовдили екстрим розхристані поети,
Здіймаючи до хмар нестямні почуття.
Летіли навсібіч, як вітер в чистім полі,
Розмінюючи глузд на марну суєту,
І не один у тім польоті боже
2021.01.23
10:49
Кошмар століття – ядерний грибок,
а ми у кирзі відбиваєм крок,
ми звиклі до обмежень у їді,
роками лиш на хлібі та воді,
а то й без ріски в роті, рік у рік
продовжувати надилися рід,
твердити генералів імена,
от і на "хакі" мода не мина;
а ми у кирзі відбиваєм крок,
ми звиклі до обмежень у їді,
роками лиш на хлібі та воді,
а то й без ріски в роті, рік у рік
продовжувати надилися рід,
твердити генералів імена,
от і на "хакі" мода не мина;
2021.01.23
08:30
„Макс-фактором“ почав писати твори,
все яскравішою поезія стає.
Захоплень і похвал відразу море,
їм туш виразності й об‘єму додає!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...все яскравішою поезія стає.
Захоплень і похвал відразу море,
їм туш виразності й об‘єму додає!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
2020.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Мій "подвиг"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мій "подвиг"
- У житті завжди є місце подвигу – згадав я і кинув палити. Я і раніше кидав, але якось не так, щоб конкретно і остаточно. Мабуть, не ті зорі відповідали за силу моєї волі… А тут відпустка – вересень 1987 року. Я у батьків. Опеньків у лісі – косою коси, тож я щодня, зранку й до вечора, поринав у доволі важку, але оздоровчу, з точки зору переміни занять, і корисну, з точки зору поповнення сімейного бюджету, роботу по збиранню і переробці дарів лісу. Докурив свої останні цигарки, стрільнув двійко у знайомого і все… Аж цілих 12 днів без тютюнової трунки. І нічого такого – ні вуха не пухли, ні безсоння не дошкуляло. Але усе хороше, рано чи пізно, закінчується. Не виключення і мій трудовий відпочинок. Вийшов на роботу, всі колеги давно роз’їхалися по об’єктах, так що спокус зайвих не мав. Виписав і я собі відрядження, та уже наступного дня добирався до місця призначення. Дороги прямої не було, тож пересадками – з поїзда на автобус. В Рогатині вийшов трохи розім’яти засиджені ноги, ковтнути свіжого повітря. Замість вітряного подиху у ніздрі потрапив запашний тютюновий димок, що смачно і густо клубився із вузького кола пасажирів того ж автобуса, які, на відміну від мене, не особливо переймалися вічним питанням «ту бі ор нот ту бі»… І так мені закортіло, засвербіло, запекло, що я мимоволі піддався спокусі, обіцяючи сам собі, що ще трохи посмалю, а потім… з понеділка, з першого числа, з Нового року, точно кину… Бігцем, бо час підпирав, до кіоску, де в ті часи поруч із газетами продавалися ще і цигарки. Дістав із кишені монету більшого діаметру, тобто металевого карбованця, і тягну руку у вузьке віконце, в яке видно продавщицю класичного типу – старшу жінку із вічно незадоволеним виразом обличчя. Коли рука з карбованцем зупинилася майже біля її носа, я на деякий час втратив дар мови. Наче щось заклинило, заціпило, защемило… чи то язик, чи підвідні до нього нервові волокна. Жіночка питально дивилася на мене, очікуючи хоч якогось звуку… Але я мовчав, як партизан на допиті. Не пам’ятаю точно, про що я думав, але процес внутрішнього боріння між миттєвим бажанням купити пачку цигарок і застарілим потягом позбутися шкідливої звички тривав секунди три-чотири. Після чого я, не проронивши і слова, чим, мабуть, таки спантеличив ту кіоскерку, витягнув руку із тісного вмістилища паперової інформації і шкідливих зваб та й пішов собі геть. Уже біля автобуса розтиснув пальці і глянув на монету. На мене мудро і авторитетно дивився сам товариш Ленін…, наче хотів сказати: - Правільной дорогой ідьош, товарішь… - А дідько тебе забирай – подумав би я нині з висоти історичного прозріння, але тоді нічого такого у мислі не завітало. Більше у житті я не випалив жодної цигарки, хоча ситуаційних спокус траплялося аж занадто. Було тоді мені 33 роки. Вік Ісуса Христа. Кожному хрест по його силах, мабуть. Комусь на смерть іти заради спасіння інших, комусь руку з грошима вчасно забрати… Усім бажаючим кинути палити я міг би сказати: Ленін у поміч, але де ту монету тепер взяти, хіба що у нумізматів? Та й не в пошані той вождь у людей нині, чого тільки «ленінопад» у три попередні роки вартує. Та й за ідола тих часів тепер Бонда чи якогось іншого марочного крутія вже не продадуть. Отака, пані і панове, моя оповідка про свій доленосний вчинок минувшини, яким я і досі пишаюся…
22.02.2017
22.02.2017
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію