ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Ерметов
2017.04.23 16:30
А не лиш у Парижі квітнуть вікна,
І здіймає пгони власні душа;
Ах, яка вона студена – зима,
Не відпускає й хапає за лікті...

А терпиш іноді до прозріння,
До спадання завіс із плеч –
Зустрічаєш лагідно і спокійно

Світлана Майя Залізняк
2017.04.23 15:38
Бувають різні дні, букетики, невдачі.
Ось дівчинка-піранья зустрілася - дрібна...
Пильнуй, прокусить все: п`яту, долоню, м`ячик.
Пошлеш її - нещасну. Наступний вже пірна...

Насниться ще не раз маршрут глибоководний.
Читатимеш у зливу бульбисті смс.

Серго Сокольник
2017.04.22 23:44
маленька філософська поема***

Доля без дорікання
В камені... Жанна Дарк
Вкотре зі здивуванням
Переглядає, як
Муху прадавню гарно
Капсулював бурштин...

Олександр Жилко
2017.04.22 21:04
Я дебютую в двадцятих роках
маленькою книжкою віршів.
Двадцять шість коротких історій
поміж золотавих форзаців.
Бо двадцяті роки твердо стоять
на пустих сторінках антологій,
бо неминуча спрага для них
ці темні пробіли заповнити.

Юрій Ерметов
2017.04.22 17:45
Почему что-то мучает
и зовёт?
Кто же и где она –
иль ждёт?

Бьётся упрямо мечта,
кричит!..
Вьётся зигзагом судьба,

Олександр Сушко
2017.04.22 16:13
Оказія відбулась за столом ,
Сиджу похмурий, і прямий мов тичка.
У плоть устрягла й коле як жало
Маленька але дуже гостра шпичка.

Її руками витягнути зась -
Угрузла вглиб, вилазити не хоче.
І наче на пательні той карась

Сергій Сірий
2017.04.22 14:45
Із-за хмарки вийшло
Сонечко ласкаве:
Зашарілись вишні,
Розімліли трави...
Колоски пшениці
Сонечко зігріло,
На гніздо синиці
Променем присіло.

Юрій Ерметов
2017.04.22 12:41
Ты не хочешь слушать музыку –
ты хочешь слушать тишину...
Она живёт в тебе, кричит –
тянет и зовёт ко дну...

Все певцы и музыканты мира
не способны заглушить её звук!..
Ты так надеешься на кого-то,

Іван Потьомкін
2017.04.22 11:10
Сусідами були багатир і бідняк. У багатія було стільки овець, що й полічить не сила. А в бідняка – одна-однісінька вівця. Але ж яка! Їла з його руки, пила з його кухля. А ще -полюбляла тулитись до його щоки. Словом, була бідоласі, мов донька. Щоран

Нінель Новікова
2017.04.22 09:31
Білі лебеді
Сяють на темній воді.
Холодна весна…

2017

Микола Соболь
2017.04.22 05:25
Ченці то звісно не солдати,
Та і вони в лиху годину
Ставали землі захищати,
За вольну неньку – Україну.
А нині бачу їх в оскалі,
Лютують, що скажені звірі,
Ченці проти країни стали,
Вони московської бо віри.

Олександра Камінчанська
2017.04.21 21:52
Батько сіяв пшеницю озиму, вклонявся землі,
У Бога просив урожайного, щедрого року…
Ми, такі безпечальні, ще зовсім дітиська малі,
Раділи за таткове: «Дякую, Боже!...нівроку…».

Далі босими п’ятами йшли по колючій стерні,
Мама вслід нам кричала: «Бо

Юрій Ерметов
2017.04.21 15:35
І не відмовляйся,
будь-ласка!..
Ти ж бо – заслуговуєш...
Усе стає таким
однозначним –
наче когось й не
вмовиш!..

Олександр Сушко
2017.04.21 14:43
На самоті пишу свої пісні
Під супровід старенької гітари.
Дива тоді ввижаються мені,
І відчуваю я себе мольфаром.

У слові - крик. Або гаряча кров.
У ноті - спів, чи гуркоти металу.
Щемливий звук - це зраджена любов,

Лесь Українець
2017.04.21 14:20
Навчайтеся добре, діти,
На високий рівень,
Тоді підете робити
За три тищі гривень.

Бо програму написали
Щурі кабінетні,
І це все фінансувалось

Лариса Пугачук
2017.04.21 13:11
о як мало треба для зваби
зваблення
люблення

мить — i бринить мить
i тонке рве
i униз йде
млiсть
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28

Василь Дерій
2016.01.31

Христина Букатчук
2016.01.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Михайло Карасьов (1949) / Критика | Аналітика

 Код Портяка.
Про новелу Василя Портяка «Охоронителі діви».

Василь Портяк написав десяток новел та кілька сценаріїв. Проте цього виявилося достатньо, щоб стати одним з кращих письменників України і заслужити похвалу критиків. Тут маємо і відгуки поважних філологів з притаманними їм надскладними смисловими конструкціями, і людською мовою висловлені враження: блискучий новеліст, майстер малих форм, тексти, що ставлять історичну пам’ять, спресований згусток буття, неординарне поєднання змісту і форми. Практично всі оповідання Портяка досліджені, переказані, розібрані на цитати і проаналізовані критиками.
Всі, крім одного. Надруковане ще в давнішній книзі «В снігах», оповідання «Охоронителі діви» до цих пір мовчазно проминається рецензентами, а в гіршому разі звучать і такі слова: «... обсяг книжки цілком достатній, а може, навіть і завеликий. Могло би бути на одну новелу менше – якщо зняти «Охоронителі діви», що, на мою думку, має найневиразнішу поетичну мову та фабулу, яка «виламується» із загальної тематичної канви книжки. Те, що залишилося би, – то й є добра проза» (Богдана Матіяш, часопис «Критика» 2007 рік).
Воно й правда. Сюжету, як такого, в оповіданні немає. Бачимо на пагорбі бабу з козами, внизу розвалини античного міста, а за містом зеленаве море. Вгледівши бабу, до неї піднімаються від розвалин туристи: чоловік і жінка. Між туристами, яким закортіло екзотики, та бабою зав’язується ні про що розмова. Тим часом внизу, на рештках кам’яного підмурівку, з’являється танцівниця, а її танець фільмує на відеокамеру юнак. Розмова переходить на танцівницю та її супутника. Далі до баби приходить хворий калічка-хлопчик. Обмінявшись ще кількома фразами з туристами, баба, кози і хлопчик йдуть додому. Очевидно, що в порівнянні з іншими новелами тут немає ні щемливо-пронизливого фіналу, ні того нерва оповіді, яким славиться автор.
І раптом Василь Портяк у своїй новій книзі виділяє це оповідання, давши всій збірці назву «Охоронителі діви»! Закрадається думка: не міг письменник такого рівня виділити серед інших не найкращий за всіма відгуками твір. Певно, є щось знакове в оповіданні, чого не помітили критики з читачами.
Щоб розібратися в цьому, спробуємо змінити кут зору. Досі тексти Василя Портяка сприймалися як відтворення реальних подій. А що, як баба з козами, змальована письменником в оповіданні ‒ не реальний, а містичний образ? Така собі Вічна Баба на тлі вічного міста. Тим більше, що й «коза» в перекладі на грецьку звучить як «химера».
Варто було поглянути на текст з цього ракурсу – і враз пазли склалися! Заграла, як і в інших оповіданнях Портяка, кожна фраза, кожне слово набуло ваги, всі інтертекстуальні натяки знайшли свою нішу, а з простих персонажів постали символи.
Цьому підтвердження знаходимо вже в перших абзацах. Зрозумілою стає поблажлива до смертних усмішка старої:
«‒ Здається, що ці кози паслися тут, коли стояло місто, ‒ сказав він.
‒ Вічні кози, вічне море і місто, ‒ відповіла вона.
Стояли неподалік. Баба усміхнулася, чуючи їхню бесіду».
При такому прочитанні вже не здаються дивними невластиві селянці ірраціональні знання:
«‒Чому павич є символом воскресіння?
‒ Від греків...
...‒ Павич нетутешній,‒ зронила стара, не відриваючи погляду від моря.
‒ Звичайно, це птах Сходу, ‒ згодився чоловік.
‒ Він і там, він всюди нетутешній, ‒ так само, не повертаючи голови, сказала стара».
Неземним тепер виглядає і хворий хлопчик. «Божий черв’ячок» ‒ каже баба. Первісна простодушність його означена словами чоловіка: «Він і є сама природа». В цьому образі зримо втілене біблійське: «Блаженні вбогі духом, бо таких є Царство Небесне». А в поєднанні з бабою народжується симбіоз мудрості та нелукавої простоти, притаманний пастухам і гречкосіям.
Портяк дивовижно володіє підтекстом. Жодного разу не називаючи почуття, а лише викликаючи його через діалоги, автор дає нам відчути глибинну протилежність між туристами та бабою з хлопчиком.
Туристи ‒ не злі люди. Але вони, зі своїм інтелектом, згадкою про Токутамі Рока і декламацією Зерова, виглядають метеликами-одноденками на тлі Вічної Баби. Відчуваючи це, чоловік іронізує, дратується, то здивовано, то з надією дивиться на стару. Але баба ніяк не реагує на потуги своїх «гостей». Зваби цивілізації, як і дорога цукерка, котру простягла хлопчикові жінка, не торкають її.
Останнім цвяхом в характеристику туристів стає розмова про стародавні мозаїки:
«‒ Ми собі таке на дачі зробимо, ‒ сказала. ‒ З павичами, канфарами і виногронами.
...‒ А знаєш, масік, це ідея».
Міщанський дух, котрий пахтить з діалогу, лише відтінює незнищенну сутність старої з козами.
Віншує персонажів сама Діва.
Знак зодіака Діва ‒ жіночий знак. Астрея, богиня невинності і чистоти в греків, останньою з богів покинула землю, коли людське суспільство переповнилося гріхом і беззаконням ‒ з надією колись повернутися сюди. Вона стала центральною зіркою в сузір’ї Діви під назвою Спіка, що в перекладі з латинської означає «пшеничний колос». Додамо сюди, що стихія Діви ‒ земля, а колір ‒ червоні маки.
«Їй гарно в маках. Красива» ‒ каже баба про дівчину, котра танцює в древньому місті. І трохи далі додає: «Вона вже тут була. Колись». Перед з’явою танцівниці лунає над морем дзвін, а незрозуміла спершу фраза про зміну оптики додає дещицю чуда ‒ хоч танець відбувається далі внизу, «баба їх бачила отут, коло ближніх колон. І теперішні бабині «гості» бачили ту пару зблизька».
До того ж Діва, як і належить небожителям, має свиту. Юнак з відеокамерою, цей «натхненний дух на древніх мурах», дух мистецтва, схиляється перед нею, як перед божеством.
Нарешті, автор ставить всі крапки над «і», єднаючи Діву з бабою і хлопчиком помахом шалика:
«Вона зняла з шиї білий шалик і помахала їм. Білий шалик тріпотів, як чайки над прибережною смугою моря, і так само тріпотів ‒ уже далеко в морі ‒ білий косинець вітрила.
Хлопець щось промугикав.
‒ Я бачила, ‒ відповіла стара. ‒ Ти ‒ теж?
Хлопчик озвався схвильовано.
‒ Ні, ‒ сказала йому, ‒ вона вже не буде танцювати. Але якщо хочеш, посидимо».
Врешті, ідея твору при такому прочитанні звучить тривіально: безхитрісний і мудрий сільський люд, втіленням якого є баба з козами та блаженний хлопчик, ‒ цей люд по природі своїй єдиний охоронитель землі, традицій, історії, Бога. Себто, охоронитель Діви. Однак, прописна, здавалось би, думка настільки художньо сильно втілена Портяком, що банальність її злущується, а натомість проступає одвічна справжність Істини.
Можна, звичайно, прочитати оповідання «Охоронителі діви» і без наведеного підтексту. Прочитати, як добре написаний образок з натури. Але проникнення в закодований світ образів, окрім читацької насолоди, дає уявлення про те, як майстерно і самобутньо доносить Василь Портяк читачеві цю філософську, а за великим рахунком ‒ нашу національну ідею. А відтак, маємо нагоду переконатися, що перо Майстра не схибило і цього разу.


..................................







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-03-30 07:53:07
Переглядів сторінки твору 228
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.661 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.523 / 5.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.774
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.04.20 17:35
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вітер Ночі (Л.П./М.К.) [ 2017-03-30 08:13:45 ]
А поважні філологи,- це ХТО?))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2017-03-30 18:06:06 ]
«Портяк у дивовижний спосіб поєднує чи не метафізичну «позачасовість» – принаймні вона дуже виразна, коли йдеться про нарацію, – з дуже чітко конкретизованою часовою перспективою, якій належать описані події і в якій вони єдино мають сенс» - та ж Богдана Матіяш. Просто стаття писалася не для критики критиків, а дещо з іншою метою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2017-03-30 08:56:15 ]
"Але проникнення в закодований світ образів, окрім читацької насолоди, дає уявлення про те, як майстерно і самобутньо доносить Василь Портяк читачеві цю філософську, а за великим рахунком ‒ нашу національну ідею."
Пане Василю! "... за великим рахунком ‒ нашу національну ідею." ЩО ВИ МАЛИ НА УВАЗІ? Яка ж наша національна ідея?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2017-03-30 08:57:33 ]
Пане МИХАЙЛЕ! "... за великим рахунком ‒ нашу національну ідею." ЩО ВИ МАЛИ НА УВАЗІ? Яка ж наша національна ідея?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2017-03-30 18:18:53 ]
Наша національна ідея в тому, що охоронителем України є народ. Усвідомивши це, можна далі боротися за Україну, розбудовувать Україну, гордитися Україною і здійснювать інші дії національного спрямування - маючи на увазі цей визначальний орієнтир. Себто, опираючись на народ. А у Вас інший погляд на національну ідею?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2017-03-30 18:29:51 ]
Про свій погляд на нац. ідею помовчу, бо я не політик. Одначе додам, що однозначного визначення нашої-вашої(української) нац.ідеї взагалі не існує.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2017-03-31 13:28:13 ]
А якщо у Вас немає своїх думок щодо національної ідеї, то прийдеться прийняти мою :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2017-03-31 14:56:01 ]
А якщо у мене є свої думки щодо національної ідеї, то мені не доведеться прийняти Вашу... Логічно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2017-03-30 09:56:33 ]
Дякую, пане Михайле, що поділились Відкриттям...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2017-03-30 18:19:43 ]
Дякую, пані Любов!