Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
2026.04.26
11:19
Ще тримається
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
2026.04.26
10:31
Весляр потребує репостів,
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
2026.04.26
09:45
Не стримать років цибатих,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
2026.04.26
09:01
В уяві літає жар-птиця.
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
2026.04.26
08:34
А місто дитинства шумить соковитим березовим листям,
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
2026.04.26
07:11
Над містом ширяє пронизливий вітер
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні
2026.04.25
17:50
Немов старенька бабця враз,
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
2026.04.25
14:59
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
2026.04.25
14:11
Мовчання огортає душу,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
/
Епістолярне
Відгук Левка Різника на збірку "Літа проминальна літургія"
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відгук Левка Різника на збірку "Літа проминальна літургія"
4.05.2017 П.Любові Бенедишин
Вельми Шановна пані Любове!
Прошу вибачення, що затримався з подякою за «весняно-літньо-осінньо-зимову» ліричну літургію…
(…) А найголовніше, що мене дуже приємно вразила поезія, – давно я не читав такої чистої, природної, правдивої лірики… не твореної професіоналом для накопичення творчого доробку, а черпаної безпосередньо з душевних зрухів, з власних авторських емоцій.
Прощаюся з весною, рад-не-рад…
Ця туга, мов сама природа, древня.
Істинна лірика! – коли людина ось так собі спокійно, душевно, лірично висловлює чуття з розумною щирістю, – без штучного пафосу чи надмірної метафорики… Гарно! Гарно! Прочитав я з насолодою відразу, але не зміг в ту ж мить висловлювати своє захоплення, поки не продумав… Цікава навіть структура збірки – цей календар…
На перший погляд – щось навмисне… А як замислитись: так і живуть наші почуття, забарвлені особливостями пір року. Це підтверджує наш зв’язок з природою. Це засвідчує ментальність української поезії, – у літературах сусідів такого близького і багатого звернення до природи нема. Як почав я читати, то відразу згадав Свідзінського… Колись давно Володимир Лучук дав був мені читати збірку з 1940 року. Досі пам’ятаю таке ж захоплення від чистоти відкриття ліричної глибини навколишнього, барвистого, живого, зеленого і снігового українського світу, як оце у Вас.
Як тільки звільнюся від цупких кліщів прози, що стискає мене за горло, то охоче візьмуся за докладний аналіз – на тлі сучасного «ліричного» процесу в нашій літературі. (…)
… Дуже дякую за збірочку! Чекаю нових див!
З повагою – Левко Різник.
Вельми Шановна пані Любове!
Прошу вибачення, що затримався з подякою за «весняно-літньо-осінньо-зимову» ліричну літургію…
(…) А найголовніше, що мене дуже приємно вразила поезія, – давно я не читав такої чистої, природної, правдивої лірики… не твореної професіоналом для накопичення творчого доробку, а черпаної безпосередньо з душевних зрухів, з власних авторських емоцій.
Прощаюся з весною, рад-не-рад…
Ця туга, мов сама природа, древня.
Істинна лірика! – коли людина ось так собі спокійно, душевно, лірично висловлює чуття з розумною щирістю, – без штучного пафосу чи надмірної метафорики… Гарно! Гарно! Прочитав я з насолодою відразу, але не зміг в ту ж мить висловлювати своє захоплення, поки не продумав… Цікава навіть структура збірки – цей календар…
На перший погляд – щось навмисне… А як замислитись: так і живуть наші почуття, забарвлені особливостями пір року. Це підтверджує наш зв’язок з природою. Це засвідчує ментальність української поезії, – у літературах сусідів такого близького і багатого звернення до природи нема. Як почав я читати, то відразу згадав Свідзінського… Колись давно Володимир Лучук дав був мені читати збірку з 1940 року. Досі пам’ятаю таке ж захоплення від чистоти відкриття ліричної глибини навколишнього, барвистого, живого, зеленого і снігового українського світу, як оце у Вас.
Як тільки звільнюся від цупких кліщів прози, що стискає мене за горло, то охоче візьмуся за докладний аналіз – на тлі сучасного «ліричного» процесу в нашій літературі. (…)
… Дуже дякую за збірочку! Чекаю нових див!
З повагою – Левко Різник.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
