... про перевертання в свідомості Кант, здається, каже як про помилку: “Der zweite Fehler, der aus der Mißdeutung des gedachten Prinzips der systematischen Einheit entspringt, ist der der verkehrten Vernunft (perversa ratio, υστερον προτερον rationis) . - Друга помилка, із перекручування мисленого принципу систематичної єдності походить-утікає, є зворотністю розуму (Perversa ratio-викривлення, ύστερον πρότερον rationis-перевертання) ”. (згідно словника).*
    Що я вичитав так: “Друга помилка (в процесі пізнання) витікає із верткості (Mißdeutung-міс тлумачення) мисленого принципу систематичної єдності і є так званою зворотністю розуму (Perversa ratio-викривлена система, ύστερον πρότερον rationis- перевертання причини) ”. Здається - за помилку, тут, Кант, очевидно, має – що-коли щось припустиме та проаналізоване перевертається, далі, на істинне невідворотно – коли ж то сама дійсність, завжди, є не однозначною - тож істину знати може лиш Бог... Але перевертання чогось припущеного на щось реальне – механізм життєво необхідний та постійно-присутній в нашій свідомості – інакше один лиш сумнів буде там, присутнім, що небезпечно, найперше для психіки... Продуктивнішим, звичайно, буде постійний аналіз та постійне перевертання, як врахування помилок... це, очевидно мав на увазі Кант: першу помилку – похідну з лінивого розуму, другу добуту в процесі перевертання, а не помилковими такі процеси само собою (що, начебто, звучить у перекладі)... Зрештою – це одна помилка – коли розум перевернувши щось припущене на реальне – зробиться лінивим.
    *( І Кант Критика чистого розуму Додаток до трансцендентальної діалектики Про кінцеву мету природної діалектики людського розуму, двадцять перший абзац).
30.03.2017 р.
    ...про лінивий розум * Кант каже: “Der erste Fehler, der daraus entspringt, daß man die Idee eines höchsten Wesens nicht bloß regulativ, sondern (welches der Natur einer Idee zuwider ist) konstitutiv braucht, ist die faule Vernunft (ignava ratio) [Fußnote]. Man kann jeden Grundsatz so nennen, welcher macht, daß man seine Naturuntersuchung, wo es auch sei, für schlechthin vollendet ansieht, und die Vernunft sich also zur Ruhe begibt, als ob sie ihr Geschäft völlig ausgerichtet habe. - Перша помилка (недолік, хиба), з того витікаюча, це ідея одної вищої сутності не голо регулятивно, але (якою природа одної ідеї всупереч є) визначально вживати (застосовувати), є лінивий розум (ignava ratio- бездіяльність системи) .* Можливо кожне основне правило так називається, як робить, це його природне-дослідження, так воно теж є, для (за, на) просто-коротко і ясно завершено побачене, і розум собі отже до спокою відправляється, як чи він їх справу повну вивіреною має”. (згідно словника).
    Що я зрозумів та вичитав так: “Першою помилкою (для процесу пізнання), витікаючою з того, що ідея вищої сутності є не лише голо регулятивною, а застосовується (чому суперечить сама природа ідеї) визначально (конститутивно) - є лінивий розум (ignava ratio- боязка система) *. Так можна назвати будь-яке основне правило, котре робить природне дослідження завершеним так наче воно є, просто-коротко і ясно побачене і, отже, розум може собі заспокоїтись, так наче ця справа повністю вивірена”.
    А далі: розуміючи потребу такого виокремлення лінивого розуму для пізнавального процесу... але, насправді, весь розум не є, собі, окремо лінивим – окремо активним, тож слід усвідомлювати різноманітність справжнього (а хоч би власного) здорового глузду – ліниво-активного поперемінно... варто мати на увазі таку його (окремо-ліниву) природу, наприклад, для деяких людей, а чи їх, певних, станів: віри чи невіри, дитячої наївності чи старечого маразму і так далі... То ж, напевне, продуктивнішим буде усвідомлення стану оптимістичного сумніву цілого розуму у всьому-всякому... Це я в Канта бачу-усвідомлюю кожну мить, бо реальність, - хай якою химерною вона є – найоптимістичніша...
    *( І Кант Критика чистого розуму Додаток до трансцендентальної діалектики Про кінцеву мету природної діалектики людського розуму, дев’ятнадцятий абзац).
17.03.2017 р.
Дрібниці перекладу...
    ... Антон Санченко (фейсбук): “ А перекладач може переписати закінчення книжки, яке йому не сподобалося?”
    Іммануїл Кант Критика чистого розуму Додаток до трансцендентальної діалектики Про кінцеву мету природної діалектики людського розуму, останній абзац: “...але ніколи не перетинати межі природи, за якими для нас немає нічого, крім порожнього простору - ... но никогда не переходить границы природы, за которыми для нас нет ничего, кроме пустоты.” переклад з німецької Ігоря Бурковського - “Русский Гуманитарный Интернет Университет”. - Ці варіанти перекладу додають до оригінального Кантового тексту два слова: “немає нічого - нет ничего” … Але читаємо оригінал: “... niemals aber ihre Grenze zu überfliegen, außerhalb welcher für uns nichts als leerer Raum ist. - ...ніколи але їх границя до перелітати, зовні яких для нас тільки порожній (чистий, голий) простір є.” (згідно словника).
    Що я зрозумів: “...не перелітати границь, за якими для нас є тільки порожній простір.” – І одночасно з цим… у Шона Маклеха в “Сонце померло” потрапили мені на очі зрозумілі образи, як мені здається, отого Кантового “порожнього (чистого, голого) простору”, ось: “…Риба луската моря Ніщо спокійного…” та “…колисали Ніщо у скрині Плеяд…”, що слід розуміти як присутність - “ніщо є”, хай за межею нашого життя - а тут, поки ми живі, в свідомості є перспектива присутності того-такого простору “Ніщо”… Є!
Яке тут тобі: “немає нічого - нет ничего”?http://maysterni.com/publication.php?id=123487
05.03.2017 р.
    ... говорячи про Бога Кант , між іншим, сказав таке: “Diese höchste formale Einheit, welche allein auf Vernunftbegriffen beruht, ist die zweckmäßige Einheit der Dinge, und das spekulative Interesse der Vernunft macht es notwendig... - Ця вища формальна єдність, яка одна за розумові поняття зачіпає, є доцільною єдністю речі, і ці спекулятивні інтереси розуму робить воно (це) необхідним...” (згідно словника). ( І Кант Критика чистого розуму Додаток до трансцендентальної діалектики Про кінцеву мету природної діалектики людського розуму, сімнадцятий абзац).
    ... що я зрозумів так: “Ця вища формальна єдність, яка зачіпає лише розумові поняття, є доцільною єдністю речей, і цим спекулятивним інтересом розуму робить її необхідною (notwendig - потребо-рухомо) ...”
    ... думаю Кант мав на увазі що: інтерес людського розуму, до останнього подиху... завжди і у всьому спекулятивний є!
    Контури нісенітного (абсурдного) поняття...
… Logik – це слово є у словнику німецької мови... отже Кант мислив логічно... хай вас це-таке, банальне, твердження не дивує. В контексті заголовку “Контури абсурдного поняття” людській свідомості слід перестати дивуватись, вже, а хоч би чомусь, бо дивуватись це – логічний ряд висновків - хоч би й з абсурдних засновків зроблений...
    Зайшовши на абсурдне світ втрачає контури, чи може, отримує інші... але людина – істота логічна і... світ – простір логічний... хоч, насправді, для самої логіки цього замало бо - всяка логічність передбачає й якусь абсурдність цілком логічно... і, далі, цей ряд претендує уже на безконечність переходів з одного на інше... тому, тут, слід переходити на конкретне абсурдне твердження.
    От вам, будь ласка: Тільки тому, що, очевидно, жити не варто і секунди – варто жити завжди...
Не знаю хто це першим сказав, чи, кому першому таке прийшло в голову... логічно що: перша половина твердження (жити не варто) - безпричинному песимісту-самовбивці в мить натхнення, а друга частина (варто жити) - безпричинному оптимісту в час безвиході... Є ще цікава версія про чуму котра, убиваючи людей, убиває сама себе... щоб жити вічно...
    З цього приводу в мене уже є дослідження... Заледве що я, зараз, скажу краще, от воно: http://
maysterni.com/publication.php?id=100822
16.02.2017 р.
    ... про апріорність Кант, поміж іншим, сказав: “Lasset von eurem Erfahrungsbegriffe eines Körpers alles, was daran empirisch ist, nach und nach weg: die Farbe, die Härte oder Weiche, die Schwere, selbst die Undurchdringlichkeit, so bleibt doch der Raum übrig, den er (welcher nun ganz verschwunden ist) einnahm, und den könnt ihr nicht weglassen”. – “Пустіть з досвідного поняття одного тіла-корпусу все, що проте досвідним-емпіричним є, на і на далеко: колір, твердість чи м’якість, вагу, навіть саму непроникність, таким чином залишиться все таки простір інший, він (який тепер весь остаточно втрачений є) втримує, і в силі їх не відпускати” (згідно словника). ( І Кант Критика чистого розуму Вступ ІІ. Ми перебуваємо у володінні апріорних знань, і навіть звичайного розуму без таких знань не буває, другий абзац).
    ... що я зрозумів так: “Суньте в свідомості, хай безконечно далеко, з досвідного поняття єдиного (доторканного та усвідомленого) тіла все, що досягається досвідом мислення (емпірично) як поняття: колір, твердість чи м’якість, вагу, навіть саму непроникність, - та все ж залишиться той, інший простір, - він (такий, що тепер остаточно втрачений як поняття) є чимсь попереднім (апріорним) і має, тут, таку силу, що дальше вже його не відсунути”.
    ... Попередність (апріорність). Те, що стоїть перед усім... кажуть, наче, Кант мав на увазі: поперед досвідом... Начебто з нього (попереднього) всякий людський досвід і береться. Хтось, певний час, думав-думає, що це матерія... аж дійшов, у тому досвіді, до ідеї - Теорії великого вибуху... що перед ним (вибухом) усе, наче, було з макову зернину... поза часом, бо час це вже досвід... та поза простором – маковою зерниною - котрою, як поняттям розміру-простору, очевидно, можна знехтувати...
    Але, й тут, попередність (так звана апріорність) є... точкою Ідеї... Вічною точкою ідеї в усьому – поза усім – без усього - за, лиш, одного Бога... присутності.
11.02.2017 р.
    ... про математику: “Zuvörderst muß bemerkt werden: daß eigentliche mathematische Sätze jederzeit Urteile a priori und nicht empirisch sind, weil sie Notwendigkeit bei sich führen, welche aus Erfahrung nicht abgenommen werden kann. - Насамперед мусить зазначено робитися: ці власне математичні положення завжди судження апріорні і не емпірично послані, бо вони необхідність (потребо-рухомість) при собі мають, яка з досвіду не знята робитися може” (згідно словника). ( І Кант Критика чистого розуму Вступ V. Всі теоретичні науки оперують знаннями взявши апріорні синтетичні судження за принципи (начала-основу), другий абзац)
    ... що я зрозумів так: “Насамперед усвідом собі: справжні математичні положення завжди - суть передуючі (апріорні), а не емпірично (досвідом думання) надані, бо вони мають у собі таку (потойбічну) необхідність (Notwendigkeit – потребо-рухомість) , яку не можна взяти з досвіду (реального життя)”.
    ... про душу: “Denn, wollte ich auch nur fragen, ob die Seele nicht an sich geistiger Natur sei, so hätte diese Frage gar keinen Sinn. Denn durch einen solchen Begriff nehme ich nicht bloß die körperliche Natur, sondern überhaupt alle Natur weg, d. i. alle Prädikate irgendeiner möglichen Erfahrung, mithin alle Bedingungen, zu einem solchen Begriffe einen Gegenstand zu denken, als welches doch einzig und allein es macht, daß man sagt, er habe einen Sinn. - Тому що хочу я також лиш питати, чи душа-людини не в своїй духовно-розумовій природі є, так мати це питання готовим ніяке чуття. Тому що через одне таке поняття маю я не голу тілесну природу, розділяючи взагалі всю природу геть, тобто всі предикати-сказане складові можливого досвіду, тому всі умови, до одного такого поняття одного предмета до думати, як який однак єдиний і сам це робить, це каже, він має одне чуття”. (згідно словника). ( І Кант Критика чистого розуму Додаток до трансцендентальної діалектики Про кінцеву мету природної діалектики людського розуму, чотирнадцятий абзац).
    ... що я переповів так: “Тому що, якщо я схочу лиш запитати, чи суть людської душі полягає не у власній духовно-розумовій природі, то для обґрунтування цього питання виявиться неготовим будь-яке моє тілесне чуття. Тому що через таке поняття (духовно-розумової природи) я маю не лише голу тілесну природу, а розділяю взагалі геть всю природу, тобто всі складові твердження (предикати-сказане) можливого досвіду і додумую всі умови до такого поняття предмета, котрий однак єдиний і самостійно відбувається, і стверджує що так (через душу) він (предмет) досягає відчуття єдності”.
06.02.2017 р.
    “...цей принцип систематичної єдності (що є прикладом чистої ідеї) є також об’єктивним (матеріальним) через присутність цього принципу в кожнім, безпосередньо досліджуванім, предметі...” (вільний переклад).
    “...das Prinzipium ... systematischen Einheit ist auch objektiv ... um etwas in Ansehung seines direkten Gegenstandes zu bestimmen… - ...цей принцип ... систематичної єдності є також об’єктивним ... через в зауваженість його безпосередньому предметі до визначення...” (згідно словника). ( І Кант Критика чистого розуму Додаток до трансцендентальної діалектики Про кінцеву мету природної діалектики людського розуму, одинадцятий абзац).
    30.01.2017 р.