«…Під розірваним небом, що кудись летіло
Саме на тім шляху
Тоді й відчув лиху
«Покрівлю неба», враз немов спустілу…»

(Шеймас Гіні «Переступ»)

Під покровом неба –
Там, де холодний вітер і птахи
Співають про свої сни кольорові
Там люди: стоять серед порожнечі
Між минулим і прийдешнім,
Між замками і халупами,
Між лезом мечів і кулями скорострілів,
Між тьмою віковічною і світлом ранку,
Між вогнями інквізицій і холодним морем,
Між. Посередині. Тут. На острові.
А сороки тим часом мурують міст
Свої хвостами чорними
Через ріку, що ніколи не була прозорою:
А все каламутною – то від крові,
То від бруду, а то просто від темряви:
Бо ріка, бо тече, бо там брід,
А ми коло броду – хто з мечем, хто в вилами,
Бо там володіння чи то чужого графа-зайди,
Чи то чужого клану зі своїм гонором
І своїм розумінням волі, а ми такі неотесані,
А ми такі танцюристи джиги шаленої,
А нам аби воювати за землю свою загублену,
І свободу свою втрачену, а нам аби співати
Про росу туману і брудне старе місто,
А нам або стояти серед порожнечі цієї
Вічної та холодної…