Знову кредити, пане ординцю?
Вічне питання: мати чи бути?
Кришимо бій, наче хліб, наодинці
Кольору ночі, смаку цикути.

Вічна лав-сторі з кров'ю і матом,
Ґвалтом і катом, і сміхом – «а хулі!»
Чи з кулемета, чи з автомата
Трепетні птахи - трасуючі кулі.

Доля лягає хлібом на чарку
З пам’яті тої сили напиться,
Я – не касир, й не підніме до Сварги
Душі-рублі з поля бою Жар-птиця.

З праведних душ розгоряються зорі,
Та не для учти і не для шани
Ревно чигають на кредитора
Чорні колектори із калашами.

Всіх до ноги, до копійки, без злості,
Плата й відплата і наче молитва
Траси вогню перекреслюють простір:
Ми погасили тіло кредиту.