ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2021.10.18 19:23
Кохайтеся, чорнобриві,
З ким кохатись - неважливо,
Аби лихо звідкіля
Не принесло москаля.

Мирохович Андрій
2021.10.18 12:53
ціхутко ціхутко ціхутко
сміється дитиняче-весело-весело
так ніби лоскочуть ребра і п'яти
ціхутко хлопчику мій каже
а то ти завше метушливо і хутко
ніби крадеш ніби брешеш ніби зловили і зараз знехотя битимуть
світ ловить тебе ніби кіт паперову мишу

Іван Потьомкін
2021.10.18 11:38
Таж і хочу лиш це:
Позабуть гірку мить,
Серця крик, заблукалий в пустині,
Повернутись і жить,
Як жилося колись,-
Ой, дубочку ти мій...
Ой, озерце моє ти синє...

Ігор Герасименко
2021.10.18 10:10
Нависла ненависна сіра хмара,
похмура і жахлива, як мара.
Та думка буйнобарвна, наче ара:
«Вам, – закричала, – допоможе Ра!»
«Нам, – заспівала, – допоможе Ра!» –
Надія гарнобарвна, наче ара.
Загинула, розтанула мара,
і стала білоайстровою хмара.

Олена Музичук
2021.10.18 09:30
Я поспішаю на урок.
Не буду ранити словами,
якщо найбільше помилок
ми наробили між рядками.

Почую не один дзвінок,
побачу декого між нами
і не поставлю у куток,

Ігор Деркач
2021.10.18 09:25
Ніхто не знає достеменно,
якій кебеті завдяки
пересікаються таємно
непересічні диваки.

І чують їх у ночі темні
далекі душі крізь віки,
коли у небі ойкумени

Тетяна Левицька
2021.10.18 09:24
Місяць — дозрілою скибкою дині,
вікна — очицями в чорну пітьму.
Боже Всевишній, у чому ж ми винні?
Я не збагну, все ніяк, не збагну.

Листя на вітрі тремтить від застуди,
Хмара плахтиною світ поглина —
все оповила туманом полуди.

Віктор Кучерук
2021.10.18 05:40
Не дає мені заснути
Суміш споминів і мрій, –
І донині незабутий
Неповторний образ твій.
Та і як не пригадати,
Наодинці уночі, –
Дівки коси вогкуваті
На юначому плечі.

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа

Микола Дудар
2021.10.17 18:02
Відтепер, відтепер
Світ поважчав на центнер
Ну а я, ну а я…
В тілі знову бугая
І не мав і нема
Ліків "звиду" зокрема
Запалю, запалю
Відпочину і звалю…

Володимир Бойко
2021.10.17 17:47
Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна

Ігор Деркач
2021.10.17 15:03
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.

Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –

Олена Музичук
2021.10.17 14:58
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.

Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю

Іван Потьомкін
2021.10.17 13:37
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Татьяна Квашенко
2021.10.17 13:08
Прощальная нежность октябрьских речных вечеров
Подарит на память перо придорожных павлинов.
Золой заметает следы от недавних костров.
А Буг не готов к холодам, от заката малинов.
А Буг хорошеет при осени – старый коньяк.
И выдержки точно ему занимат
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1980) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Еклога 5-та

Марго Пікен

I
Чую твої пісні, комарине моє ти літо!
Заспані муравлі пітніють під куросліпом.
Чахла муха нудьгує на лопушинім
еполеті, розжалуванім у чині.
Уперше за "нижче трави" рослинам
пояснюють гусені. На бурильні

вишки кипреєві та на рейвах
джунглів повоєво-пирієвих
удоста синяви в емпіреях.
Салют парасольок болиголова
здригається грабками чималого
богомола. Темно-лілова

серцевиною, лопушина вдає з себе міну,
завбачно вибухнулу наполовину.
Дягель вимахує, що рука графину.
І павук, як рибалки жона, що сітку
cкрушно латає, сотає нитку
з нехворощі на золоту суріпку.

Життя – сума рухів мізерних. Сумерк
піхов осоки, трепет грицевих сумок,
негайно змінюваний рисунок
щавлію кінського, дрож люцерни,
чебрецю, тимофіївки – геж знаменні
для усього перебігу дій на сцені,

де ні краю, ні центру. І злакам звільна
Півночі з плевелами від Півдня
кидати тінь, – тих і тих насіння
посівав сіяч вітряний, що обрік їх
на сусідські пересуди, без'язиких.
Вчуймо ж пошум у шелестівках

півника-або-курочки! тонконіжки-
ромашки оривки від чету-лишки!
Ба, мати-й-мачусі геж не смішки,
об чім і лепече притомна ледве,
зім’ята під лободою Леда
зелен-м’яти. О, літні зела,

опромінені сонцем! мотиль-безхатько,
кропиви піраміда, спекотно, парко.
Пагоди папороті. Неборака
ганус, що долу поклав колону,
мінарет шавлії в момент поклону –
трав’яниста копія Вавилону,

зеленава версія Третьоримська!
відкіля, як праворуч податись стрімко,
то опинитесь зліва. І генде, й близько.
І цвіркунчик, освідчившись балерині-
капустянці, буцім герой в билині,
ковзає поглядом по бадилині.

II
Зблизу прозорий, етер в пейзажі
стає геть синім. Деінде – майже
темно-синім. Ті ж антуражі
сприяють рослинності: погляд на неї
переконає вас в привілеї
зел – зеленіти. Тінь на зеленій

флорі у поміч натуралістам:
відтінки, усотані її листям,
передаються смагою лицям.
Сумі красивих і некрасивих,
даліючи, близячись, геж у силах
вічі нітити ліпше синіх

і якихось там барв. Окраска
речі – спра́вдішня радше маска
безконечності в масі деталей. Маса,
еге ж, не кращий для сховку засіб
енергії, що поділявся б
квадратом швидкості від тертя об

собі подібну. О, коб на неї спертись!
пійняти одежин її потертість
поблизу і поодалік! упертість
просторіней, які допіру
і зелу, і блавату міру
якось, та знають. Це – ніби ймеш на віру,

вид фанатизму! Як досвід мухи,
чий дзум на липучці – не голос муки,
а втілені в автопортреті звуки
«ж». Як буквиця – алфавіту,
тіло є знак просування виду
за горизонт. І пейзаж – за свиту

гайнулим до Азії, радим пальмам
особам. Відданий щиро спальням,
ранок липневий ялозить пальцем
в пачці ясминових облігацій,
струччі, луснулім у акацій,
і обрій прозоріший комбінацій

красуні невиспаної. У оковидах
синява, зелень – зі знакомитих
форм існування. У віч орбітах –
нагло зупинене, мов Атилла
вм’ятинами щита, світило:
далі попросту не хопило

подиву гідної голубіні
етеру. Ним і натхненне, в липні
світло цінує потуги тіні
удатись до логіки переломлень
в дальній дорозі, яку і промінь
геть не охопить. Гідні захоплень

III
мальви, бабки, духмяності сіна,
на Сеймі, Оредежі, картинно
обсілі річок береги родини
дачників, викапані наяди,
згідні з ризиками у платті,
плюск; на паузі у руладі

сойки, умить зашарілий шелюг,
білений смужками від бретельок
намість купальників у купелях
віч подалі; пахощі хвої, ріні
охра й глини; коктейль жари і
хмаринок; буцім лусочки рибні,

хвилі. О, літо з водоймами! чаші –
чимдуж блискучі, що далі в хащі,
чистіші, чим вічі зрячі,
– озерні, в оточенні суші; вільгість,
осока і комиші, замшілість
корчаки, ласкавість ряски, свіжість

глечиків жовтих, тендітність лілій
в лататті – чом бо не рай для ліній –
щойно гайне, мов Христос, по синій
гладіні жучок-плавунець. Чи окунь
сплескує, окидає оком
світ. І, не випасти щоб, прожогом,

відсахнеться назад, як з дупельця писок.
Літо! Час сорочок навипуск,
поголосу грибників про ризик
трут од поганок, цятки біленькі
мухомора, полеміки за опеньки
і зморшки; пóкою оберемки

і тиші, і сонна лісна галява,
де опівдні вічі злипають мляво,
де пчола, як і жалить зайва,
то зосліпу, мавши вас за махровий
мак, чи за млинець корови
на мураві, і летить, од проби

зніяковіла, що в спеку квітка.
Ліс – як через зубець гребінка.
І осіле осібно в умі підлíтка
"вище від кущика, нижче дуба",
ошелешує так, як ніяка дружба
зі трелями жайвора-життєлюба

у небі. Літо! Ігрики решток
зазубрених формул, орлів і решок;
в одних – бубонів, прищів, задержок
в инших – од ляку, що не осилиш;
силуети технікумів, училищ
навіть вві сні. Лиш прути удилищ

зі свистом дрож угамують, врешті.
В просвіті смаглі ключиці шкетів,
сандалі, колеса велосипедів
у траві, нікельовані їх педалі,
петлиці мов кітелів, мов медалі.
В їхній гумі або металі

тавро – їх майбутнього, мітка віку
Європи, її залізниць, що вітку
в полі, буцім поривом вітру
озеленили у полустанки –
ліс, водокачка, лице селянки,
горожа, і долі – твої, з бляшанки,

право, ліво повзуть наївні,
викопані біля хліва в гноївні
черв’яки. І підвода з кіньми
і наваляними у ній кулями,
і виляє вижатими полями
манівець. Колодязі з журавлями,

церква – графином, копиці, хати,
шифером криті і толем скати,
скло у вікні, чиїх рам заради
сонце сідає. І тінь од шпиці,
ген до польської мало що не границі,
гасає обочиною за матюком візниці,

як та Жучка кудлата, чи інша шавка;
на сандалеті твоїм пиляка,
в зубах травинка, в мізках білявка,
камін на дачі – і, в верхотурі,
геж – журавель, а не вісник бурі.
Слава нормальній температурі!

На десять градусів нижче тіла.
Слава всьому, до чого є діло,
чим перейматися не обридло!
Сорочці, мотузці, де сохне одяг,
панамі, крислатішій, аніж сонях,
вальсу в далечині "На сопках".

IV
Відсвіжущий, з полегшею, легіт жаданих
сутінок! Піт у льоху на жбанах,
сталін-він-же-хрущов останніх
новин і хор цвіркунів. З брусниці,
браної неподалік в цім місці,
варення. І вибілені, вапнисті

щиколотки яблуневої алеї,
біліші у млі, що навколо неї;
а далі висяться бармалеї
дикорослого дерева в гущі синьки
вечора. Кухні, зади, косинки,
пчихи пекельного, з керосинки,

синього пломеню. Трапези на верандах!
Картопля у всіх її варіантах.
Редис, цибулька – подиву вартих
розмірів, кріп, огірочки із кадки,
помідори, і все це – прямцем зі грядки,
і, у довершення, склянки-банки –

ємкі, опасисті. Кіпоть лампи.
Тіней танок на стіні. Таланти
і шанувальники цих обрядів. Лати
самовара і рафінад, од солі
відокремлюваний мухвою. Соло
одуда в листі, із-за стодоли

ущухле, мов жаб у канаві чвари.
У латах скипілого самовара
гримаси овал і пускання пари,
шерех газети, вуркіт відрижок;
у вітальні вилунює чітко «чижик»;
абзац з Симоніда стосовно ніжок

хутко звіє осоловілий
погляд з оглядин шпалер і гілей
глоду: Ба, од колін безсилі й
вічі відвестися. Тим-бо і цінна
зору, як сховок, одінь тканина,
що ковзнути дає з коліна,

перекинутись візерунком ткані
вверх. Наразі, чай у стакані
остигає, туманить грані,
і пломінь лампи дедалі никне.
А після, під одіялом, дрібне,
мерхлої стрілки дрижання, гідне

нового компаса, що обере і
Північ не гірш, як роки буремні,
як прокурор який. Псячі брехні,
пази розсохлого табурета,
з курника ку-ку-рі – тричверта,
крик паровоза. Опісля й решта

звуків тлумиться. А згодом – глухо,
буцім те не обходить вухо –
листя безлічі древ, як духи
булих до нас на землі, лопоче
щось, як ті язики пророчі,
на діалекті зела́, чий почерк

– плями, клинопису повней цяти,
ні тобі, ні стіні не дляти.
І довго соваюся на м’ятім
рядні матраца, щось розплітаю,
де ієрогліф, де в'язь сотаю;
і буяє, не убуває,

зовні не жовта ще, міць Китаю.

(1981)

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2017-08-04 23:59:26
Переглядів сторінки твору 2247
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.815 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.418 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2021.10.18 20:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2017-08-05 00:09:55 ]
Иосиф Бродский.

Эклога 5-я (1981)

Марго Пикен

I

Вновь я слышу тебя, комариная песня лета!
Потные муравьи спят в тени курослепа.
Муха сползает с пыльного эполета
лопуха, разжалованного в рядовые.
Выраженье "ниже травы" впервые
означает гусениц. Буровые

вышки разросшегося кипрея
в джунглях бурьяна, вьюнка, пырея
синеют от близости эмпирея.
Салют бесцветного болиголова
сотрясаем грабками пожилого
богомола. Темно-лилова,

сердцевина репейника напоминает мину,
взорвавшуюся как бы наполовину.
Дягиль тянется точно рука к графину.
И паук, как рыбачка, латает крепкой
ниткой свой невод, распятый терпкой
полынью и золотой сурепкой.

Жизнь - сумма мелких движений. Сумрак
в ножнах осоки, трепет пастушьих сумок,
меняющийся каждый миг рисунок
конского щавеля, дрожь люцерны,
чабреца, тимофеевки - драгоценны
для понимания законов сцены,

не имеющей центра. И злак, и плевел
в полдень отбрасывают на север
общую тень, ибо их посеял
тот же ветреный сеятель, кривотолки
о котором и по сей день не смолкли.
Вслушайся, как шуршат метелки

петушка-или-курочки! что лепечет
ромашки отрывистый чет и нечет!
как мать-и-мачеха им перечит,
как болтает, точно на грани бреда,
примятая лебедою Леда
нежной мяты. Лужайки лета,

освещенные солнцем! бездомный мотыль,
пирамида крапивы, жара и одурь.
Пагоды папортника. Поодаль -
анис, как рухнувшая колонна,
минарет шалфея в момент наклона -
травяная копия Вавилона,

зеленая версия Третьеримска!
где вправо сворачиваешь не без риска
вынырнуть слева. Все далеко и близко.
И кузнечик в погоне за балериной
капустницы, как герой былинный,
замирает перед сухой былинкой.

II

Воздух, бесцветный вблизи, в пейзаже
выглядит синим. Порою - даже
темно-синим. Возможно, та же
вещь случается с зеленью: удаленность
взора от злака и есть зеленость
оного злака. В июле склонность

флоры к разрыву с натуралистом,
дав потемнеть и набрякнуть листьям,
передается с загаром лицам.
Сумма красивых и некрасивых,
удаляясь и приближаясь, в силах
глаз измучить почище синих

и зеленых пространств. Окраска
вещи на самом деле маска
бесконечности, жадной к деталям. Масса,
увы, не кратное от деленья
энергии на скорость зренья
в квадрате, но ощущенье тренья

о себе подобных. Вглядись в пространство!
в его одинаковое убранство
поблизосте и вдалеке! в упрямство,
с каким, независимо от размера,
зелень и голубая сфера
сохраняет колер. Это - почти что вера,

род фанатизма! Жужжанье мухи,
увязшей в липучке, - не голос муки,
но попытка автопортрета в звуке
"ж". Подобие алфавита,
тело есть знак размноженья вида
за горизонт. И пейзаж - лишь свита

убежавших в Азию, к стройным пальмам,
о'собей. Верное ставням, спальням,
утро в июле мусолит пальцем
пачки жасминовых ассигнаций,
лопаются стручки акаций,
и воздух прозрачнее комбинаций

спящей красавицы. Душный июль! Избыток
зелени и синевы - избитых
форм бытия. И в глазных орбитах -
остановившееся, как Аттила
перед мятым щитом, светило:
дальше попросту не хватило

означенной голубой кудели
воздуха. В одушевленном теле
свет узнает о своем пределе
и преломляется, как в итоге
длинной дороги, о чьем истоке
лучше не думать. В конце дороги -

III

бабочки, мальвы, благоуханье сена,
река вроде Оредежи или Сейма,
расположившиеся подле семьи
дачников, розовые наяды,
их рискованные наряды,
плеск; пронзительные рулады

соек тревожат прибрежный тальник,
скрывающий белизну опальных
мест у скидывающих купальник
в зарослях; запах хвои, обрывы
цвета охры; жара, наплывы
облаков; и цвета мелкой рыбы

волны. О, водоемы лета! Чаще
всего блестящие где-то в чаще
пруды или озера - части
воды, окруженные сушей; шелест
осоки и камышей, замшелость
коряги, нежная ряска, прелесть

желтых кувшинок, бесстрастность лилий,
водоросли - или рай для линий -
и шастающий, как Христос, по синей
глади жук-плавунец. И порою окунь
всплеснет, дабы окинуть оком
мир. Так высовываются из окон

и немедленно прячутся, чтоб не выпасть.
Лето! пора рубах на выпуск,
разговоров про ядовитость
грибов, о поганках, о белых пятнах
мухоморов, полемики об опятах
и сморчках; тишины объятых

сонным покоем лесных лужаек,
где в полдень истома глаза смежает,
где пчела, если вдруг ужалит,
то приняв вас сослепу за махровый
мак или за вещь, коровой
оставленную, и взлетает, про'бой

обескуражена и громоздка.
Лес - как ломаная расческа.
И внезапная мысль о себе подростка:
"выше кустарника, ниже ели"
оглушает его на всю жизнь. И еле
видный жаворонок сыплет трели

с высоты. Лето! пора зубрежки
к экзаменам формул, орла и решки;
прыщи, бубоны одних, задержки
других - от страха, что не осилишь;
силуэты техникумов, училищ,
даже во сне. Лишь хлысты удилищ

с присвистом прочь отгоняют беды.
В образовавшиеся просветы
видны сандалии, велосипеды
в траве; никелированные педали
как петлицы кителей, как медали.
В их резине и в их металле

что-то от будущего, от века
Европы, железных дорог - чья ветка
и впрямь, как от порыва ветра,
дает зеленые полустанки -
лес, водокачка, лицо крестьянки,
изгородь - и из твоей жестянки

расползаются вправо-влево
вырытые рядом со стенкой хлева
червяки. А потом - телега
с наваленными на нее кулями
и бегущий убранными полями
проселок. И где-то на дальнем плане

церковь - графином, суслоны, хаты,
крытые шифером с толью скаты
и стекла, ради чьих рам закаты
и существуют. И тень от спицы,
удлиняясь до польской почти границы,
бежит вдоль обочины за матерком возницы

как лохматая Жучка, она же Динка;
и ты глядишь на носок ботинка,
в зубах травинка, в мозгу блондинка
с каменной дачей - и в верхотуре
только журавль, а не вестник бури.
Слава нормальной температуре! -

на десять градусов ниже тела.
Слава всему, до чего есть дело.
Всему, что еще вам не надоело!
Рубашке болтающейся, подсохнув,
панаме, выглядящей, как подсолнух,
вальсу издалека "На сопках".

IV

Развевающиеся занавески летних
сумерек! крынками полный ледник,
сталин или хрущев последних
тонущих в треске цикад известий,
варенье, сделанное из местной
брусники. Обмазанные известкой

щиколотки яблоневой аллеи
чем темнее становится, тем белее;
а дальше высятся бармалеи
настоящих деревьев в сгущенной синьке
ве'чера. Кухни, зады, косынки,
слюдяная форточка керосинки

с адским пламенем. Ужины на верандах!
Картошка во всех ее вариантах.
Лук и редиска невероятных
размеров, укроп, огурцы из кадки,
помидоры, и все это - прямо с грядки,
и, наконец, наигравшись в прятки,

пыльные емкости! Копоть лампы.
Пляска теней на стене. Таланты
и поклонники этого действа. Латы
самовара и рафинад, от соли
отличаемый с помощью мухи. Соло
удода в малиннике. Или - ссоры

лягушек в канаве у сеновала.
И в латах кипящего самовара -
ужимки вытянутого овала,
шорох газеты, курлы отрыжек;
из гостиной доносится четкий "чижик";
и мысль Симонида насчет лодыжек

избавляет на миг каленый
взгляд от обоев и ответвлений
боярышника: вид коленей
всегда недостаточен. Тем дороже
тело, что ткань, его скрыв, похоже
помогает скользить по коже,

лишенной узоров, присущих ткани,
вверх. Тем временем чай в стакане,
остывая, туманит грани,
и пламя в лампе уже померкло.
А после под одеялом мелко
дрожит, тускло мерцая, стрелка

нового компаса, определяя
Север не хуже, чем удалая
мысль прокурора. Обрывки лая,
пазы в рассохшемся табурете,
сонное кукареку в подклети,
крик паровоза. Потом и эти

звуки смолкают. И глухо - глуше,
чем это воспринимают уши -
листва, бесчисленная, как души
живших до нас на земле, лопочет
нечто на диалекте почек,
как языками, чей рваный почерк

- кляксы, клинопись лунных пятен -
ни тебе, ни стене невнятен.
И долго среди бугров и вмятин
матраса вертишься, расплетая,
где иероглиф, где запятая;
и снаружи шумит густая,

еще не желтая, мощь Китая.

1981