ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юхим Семеняко
2025.09.16 16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,

Світлана Пирогова
2025.09.16 14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,

Віктор Кучерук
2025.09.16 07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.

Борис Костиря
2025.09.15 22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,

Артур Сіренко
2025.09.15 11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово

Ігор Шоха
2025.09.15 10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.

***
А після європейського фуршету

Юрій Гундарєв
2025.09.15 09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…

Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!

Ко

Віктор Кучерук
2025.09.15 05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.

Володимир Бойко
2025.09.15 00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом. Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться. Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий. Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.

Борис Костиря
2025.09.14 21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.

С М
2025.09.14 16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені

Євген Федчук
2025.09.14 15:59
Іду якось тихцем по вулиці села.
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,

Віктор Кучерук
2025.09.14 15:00
Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.

Леся Горова
2025.09.13 22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.

Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,

Борис Костиря
2025.09.13 22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.

Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,

Марія Дем'янюк
2025.09.13 13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.

Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1991) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Еклога 4-та (зимня)

Ultima Сumaei venit iam carminis aetas:
magnus ab integro saeclorum nascitur ordo...
Virgil. Eclogue IV *

Дереку Волкотту

I
Узимку смеркає разом після обіду.
За годину голодні нагадують зовні ситих.
Зівок заганяє в барлогу слова знадвору.
Сухе, знерухоміле світло, з виду –
сніг – обрікає вільхи, які обсипав,
на безсоння і на полегшу зору

уві млі. Ружі і незабудці
годі знітити мовцю фізію. Собаки з в’ялим
ентузіазмом поводять, принюхуючись, носами,
мітять наст і собі. Ніч входить в місто, буцім
в дитячу: застає дитину під укривалом;
і перо скрипить, як чужинця сани.

II
Так життя і триває. В речитативі хуги
налаштований слух вловлює мимоволі тему
обледеніння. Усякі там "во саду лі"
виглядають заціплими "буги-вуги".
Лютий мороз басом вістить твоєму
тілу про мінуси люлі-люлі

в лоні Землі, що зітха багатим
Галактичним минулим, лютим морозом.
І щока на те багровіє, буцім редиска.
Космос завсяк відливає сліпим агатом,
і відіслане геть, відкіль лине, "морзе"
зійде писком, бо не знайде радиста.

III
У лютому ліловіють порослі красноталю.
Незмінна в профілі снігової баби,
здорожчує морква. Сіпаючи бровою,
взір на холодний предмет, на шматок металу,
лютіший тамтого металу – як би
не самого, та з кров’ю

віддирати судилось. Казна-чим далі
переймався, – осьмого дня і після,
Бог. Взимку, звільна від збору ягід,
затикають щілі пуками паклі,
раючи купи ліпитись мислі,
і речі рік з року застарівають.

IV
В холод панель подібна вапленій карамелі.
Пара зі уст частіше стигне, чим уст парує.
Рідше сняться домівки, де вже не приймуть.
Так життя і триває. У акварелі
вірних прикмет з горою вистачить і на друге
життя. Прикмет навизбирується на клімат,

краєвид в нім. Ліпше, аби безлюдний,
в білім одінні цнот з пеленами мережив,
світ – що не чув про лондони і парижі,
світ, де розсіяне світло генерує будні й
де зненацька жахаєшся, якщо стежив,
що і тут почовгали чиїсь лижі.

V
Час і є холод. Будь-яке тіло, рано,
або пізно, стає поживою телескопу:
остигає роками, віддаляється від світила.
Скло розквітає білим узором: рама
суто джунглі криштального хвоща, кропу
і всього, що зростила

ревна самота. Геж, як у бюста в ніші,
взимку око радше підкочується, ніж плаче.
Там, де рояться сни, їм подібні речі,
час, чиї позначки значно нижчі
нуля, обпікає звивини, ніби пальчик
пустунові у віршику для малечі.

VI
Взимку час озирнутись. Холод, він і є холод,
час, він і є час. Річ суто у перепоні,
теплім ще тілі. Уперте, буцім ослиця,
воно собі бовваніти, як бачте, волить,
як стовпи гербові на кордоні,
застує будучині зійтися

зі минущим. Взимку, що не "добридень" –
вівтороквінжесубота й дідькозназпонеділка:
світло не увімкнули, чи мить тому відключили?
Газета може верстатись і раз на тиждень.
Час потребує дзеркала, як солістка,
що без нього не відає – з "Тоски" це, чи з "Лючії".

VII
Сон у холодну пору чіткіш, триваліш.
Хід конем картатому одіялу
на порі, немов шахівниці паркетній капці.
Чимдуж її віхоли люті навіч,
палкіше прагнення ідеалу
голого тіла в нічній піжамці.

І вам сняться настурції, шумний Терек,
вузька ущелина, мушиний кужіль
в проймі стіни й боковини тумби:
свято кінчиків пальців, служок бретельок.
Опісля́ все стихає. Тільки гарячий угіль
тліє в сірій імлі і дубне.

VIII
Холод цінує простір. Не оголивши шаблі,
він бере урочища, весі, гради.
Облікує тубільні триухи, краги.
Міста – особливо, чиї ансамблі,
їх пілястри і колонади
стоять, як пророки його звитяги,

тьмаво біліючи. Холод сідає з неба
на парашуті. Перша-ліпша колона
удає п’я́ту, марить переворотом.
Тільки ворона знає, що та – дурепа,
і ви чуєте, як кричить ворона
простудженим голосом патріота.

IX
В лютому, що пізніше, то менше ртуті.
Себто, ночі супроти ртуть стискається. Зорі
як друзки термометра: ніч по всій квадратурі
ними всіяна щільно, мов при салюті.
Удень, коли небеса прозорі,
Казимир і схибити міг у натурі,

білій на білім. Ось чом удень незримі
янголи, чом холоди корисні
їхньому воїнству: їх, крилатих,
ми і виявили б, прозрій ми
горілиць, де янголи, як по кризі
майнуть біло-фінами в маскхалатах.

X
Я не годен жити у нижчих широтах.
Я пронизаний холодом, як рожнами.
Слава колючкам хвоїн, назі берізки,
лампочці жовтій в пустих воротах,
– слава всьому, розколиханому вітрами!
У поважному віці – цей варіант колиски,

Північ – правдива річ. "Набіло слід линяти"–
напучає вона – шепотом, в повний голос,
в довголітнім житті – і різними голосами.
Пальці клякнуть ув унтах із оленяти,
як нагадування мандрівцям на полюс
про халепу з годинними поясами.

XI
В лютий мороз пісня сирен завчасна.
У космосі щонайглибший видих
не гарантує вдиху, ні вихід – входу.
Час є усесвіту німе м’ясо.
Там нічого не тíкає. Упади ви
зі осідланого зорельоту,

годі хвиль упіймати там, або пісню
Ярославни, ні післаної зигзиці.
Вас убиває на неземній орбіті
не разюча навіть відсутність кисню,
а масив убивчого Часу, в чистім,
без натяку на життя в нім, виді.

XII
Зимо! Зі посмаком журавлини в чашці
чаю, блюдцем з дольками мандарина,
твій мигдаль з арахісом, грамів двісті.
Ти розціпляєш дзьоби курчачі
іменами "Ольга" або "Марина"
з тою ж ніжністю, пошепки, як у дитинстві,

у теплі. Я співаю синь смеркового
замету, шерех фольги, чистоту бемоля –
буцім "чижика" пестували персти Господні.
І колоди, не колоті лунко в дворі сирого
міста на півночі, біля моря,
мене зігрівають і по сьогодні.

XIII
У належному віці пасує долі
і часина року. Мимохіть в їх колах,
та певної днини ви́знаєте: на ліпше.
На цю пору ви збудетесь мимоволі
очікувань; і рядовий фенолог
згодом детально її опише.

У цю пору ваш зір відстає від жесту.
І трикутник більше не гріє, як теорема:
всі кути поступово затягує павутина,
пил. В розмірковуванні про Лету
роль місця з'ясовується окремо,
і не п’ятак, то слина

XIV
обпікає язик. Ріки менше потужні
сковує лід; час одягти рейтузи;
до підошви кріпити залізний полоз.
Зуби опісля чечітки стужі
лячно не цокотітимуть. І голос Музи
тому і стриманий, що приватний голос.

Так родяться еклоги. Взамін світила
мляво блимає лампа: кирилиця, грішним ділом,
вихилясами прописом, як з похмілля,
знає більше, чим та сивіла
за майбутнє. Об тім, як чорніть на білім,
поки те біле ще, і опісля.

«1980»



*Час вже надходить останній по давніх пророцтвах кімейських:
Низка щасливих віків на землі починається знову. (Вергілій. Еклога IV. Укр. пер. М. Зерова)


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2017-08-17 12:40:59
Переглядів сторінки твору 2799
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.786 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.487 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2025.09.01 20:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2017-08-17 12:51:41 ]
Иосиф Бродский


Эклога 4-я


Ultima Сumaei venit iam carminis aetas:
magnus ab integro saeclorum nascitur ordo...
Virgil. Eclogue IV

Дереку Уолкотту
I
Зимой смеркается сразу после обеда.
В эту пору голодных нетрудно принять за сытых.
Зевок загоняет в берлогу простую фразу.
Сухая, сгущенная форма света -
снег - обрекает ольшаник, его засыпав,
на бессоницу, на доступность глазу

в темноте. Роза и незабудка
в разговорах всплывают все реже. Собаки с вялым
энтузиазмом кидаются по следу, ибо сами
оставляют следы. Ночь входит в город, будто
в детскую: застает ребенка под одеялом;
и перо скрипит, как чужие сани.

II
Жизнь моя затянулась. В речитативе вьюги
обострившийся слух различает невольно тему
оледенения. Всякое "во-саду-ли"
есть всего-лишь застывшее "буги-вуги".
Сильный мороз суть откровенье телу
о его грядущей температуре

либо - вздох Земли о ее богатом
галактическом прошлом, о злом морозе.
Даже здесь щека пунцо'веет, как редиска.
Космос всегда отливает слепым агатом,
и вернувшееся восвояси "морзе"
попискивает, не застав радиста.

III
В феврале лиловеют заросли краснотала.
Неизбежная в профиле снежной бабы
дорожает морковь. Ограниченный бровью,
взгляд на холодный предмет, на кусок металла,
лютей самого металла - дабы
не пришлось его с кровью

отдирать от предмета. Как знать, не так ли
озирал свой труд в день восьмой и после
Бог? Зимой, вместо сбора ягод,
затыкают щели кусками пакли,
охотней мечтают об общей пользе,
и вещи становятся старше на год.

IV
В стужу панель подобна сахарной карамели.
Пар из гортани чаще к вздоху, чем к поцелую.
Реже снятся дома, где уже не примут.
Жизнь моя затянулась. По крайней мере,
точных примет с лихвой хватило бы на вторую
жизнь. Из одних примет можно составить климат

либо пейзаж. Лучше всего безлюдный,
с девственной белизной за пеленою кружев,
- мир, не слыхавший о лондонах и парижах,
мир, где рассеянный свет - генератор будней,
где в итоге вздрагиваешь, обнаружив,
что и тут кто-то прошел на лыжах.

V
Время есть холод. Всякое тело, рано
или поздно, становится пищею телескопа:
остывает с годами, удаляется от светила.
Стекло зацветает сложным узором: рама
суть хрустальные джунгли хвоща, укропа
и всего, что взрастило

одиночество. Но, как у бюста в нише,
глаз зимой скорее закатывается, чем плачет.
Там, где роятся сны, за пределом зренья,
время, упавшее сильно ниже
нуля, обжигает ваш мозг, как пальчик
шалуна из русского стихотворенья.

VI
Жизнь моя затянулась. Холод похож на холод,
время - на время. Единственная преграда -
теплое тело. Упрямое, как ослица,
стоит оно между ними, поднявши ворот,
как пограничник держась приклада,
грядущему не позволяя слиться

с прошлым. Зимою на самом деле
вторник он же суббота. Днем легко ошибиться:
свет уже выключили или еще не включили?
Газеты могут печататься раз в неделю.
Время глядится в зеркало, как певица,
позабывшая, что' это - "Тоска" или "Лючия".

VII
Сны в холодную пору длинней, подробней.
Ход конем лоскутное одеяло
заменяет на досках паркета прыжком лягушки.
Чем больше лютует пурга над кровлей,
тем жарче требует идеала
голое тело в тряпичной гуще.

И вам снятся настурции, бурный Терек
в тесном ущелье, мушиный куколь
между стеной и торцом буфета:
праздник кончиков пальцев в плену бретелек.
А потом все стихает. Только горячий уголь
тлеет в серой золе рассвета.

VIII
Холод ценит пространство. Не обнажая сабли,
он берет урочища, веси, грады.
Населенье сдается, не сняв треуха.
Города - особенно, чьи ансамбли,
чьи пилястры и колоннады
стоят как пророки его триумфа,

смутно белея. Холод слетает с неба
на парашюте. Всяческая колонна
выглядит пятой, жаждет переворота.
Только ворона не принимает снега,
и вы слышите, как кричит ворона
картавым голосом патриота.

IX
В феврале чем позднее, тем меньше ртути.
Т. е. чем больше времени, тем холоднее. Звезды
как разбитый термометр: каждый квадратный метр
ночи ими усеян, как при салюте.
Днем, когда небо под стать известке,
сам Казимир бы их не заметил,

белых на белом. Вот почему незримы
ангелы. Холод приносит пользу
ихнему воинству: их, крылатых,
мы обнаружили бы, воззри мы
вправду горе', где они как по льду
скользят белофиннами в маскхалатах.

X
Я не способен к жизни в других широтах.
Я нанизан на холод, как гусь на вертел.
Слава голой березе, колючей ели,
лампочке желтой в пустых воротах,
- слава всему, что приводит в движенье ветер!
В зрелом возрасте это - вариант колыбели,

Север -- честная вещь. Ибо одно и то же
он твердит вам всю жизнь - шепотом, в полный голос
в затянувшейся жизни - разными голосами.
Пальцы мерзнут в унтах из оленьей кожи,
напоминая забравшемуся на полюс
о любви, о стоянии под часами.

XI
В сильный мороз даль не поет сиреной.
В космосе самый глубокий выдох
не гарантирует вдоха, уход - возврата.
Время есть мясо немой Вселенной.
Там ничего не тикает. Даже выпав
из космического аппарата,

ничего не поймаете: ни фокстрота,
ни Ярославны, хоть на Путивль настроясь.
Вас убивает на внеземной орбите
отнюдь не отсутствие кислорода,
но избыток Времени в чистом, то есть
без примеси вашей жизни, виде.

XII
Зима! Я люблю твою горечь клюквы
к чаю, блюдца с дольками мандарина,
твой миндаль с арахисом, граммов двести.
Ты раскрываешь цыплячьи клювы
именами "Ольга" или "Марина",
произносимыми с нежностью только в детстве

и в тепле. Я пою синеву сугроба
в сумерках, шорох фольги, чистоту бемоля -
точно "чижика" где подбирает рука Господня.
И дрова, грохотавшие в гулких дворах сырого
города, мерзнувшего у моря,
меня согревают еще сегодня.

XIII
В определенном возрасте время года
совпадает с судьбой. Их роман недолог,
но в такие дни вы чувствуете: вы правы.
В эту пору неважно, что вам чего-то
не досталось; и рядовой фенолог
может описывать быт и нравы.

В эту пору ваш взгляд отстает от жеста.
Треугольник больше не пылкая теорема:
все углы затянула плотная паутина,
пыль. В разговорах о смерти место
играет все большую роль, чем время,
и слюна, как полтина,

XIV
обжигает язык. Реки, однако, вчуже
скованы льдом; можно надеть рейтузы;
прикрутить к ботинку железный полоз.
Зубы, устав от чечетки стужи,
не стучат от страха. И голос Музы
звучит как сдержанный, частный голос.

Так родится эклога. Взамен светила
загорается лампа: кириллица, грешным делом,
разбредаясь по прописи вкривь ли, вкось ли,
знает больше, чем та сивилла,
о грядущем. О том, как чернеть на белом,
покуда белое есть, и после.


(1980)