ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.22 23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним

Борис Костиря
2026.11.22 22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.

Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1991) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Горіння

М. Б.

Зимний вечір. Дрівця,
феєрія вогняна –
що кучма без гребінця
на вітрі ясного дня.

Як золотиться кіс
пасмо в ряснім огні!
І сліпить, і жадних рис
у нім. І гаразд, як ні.

Ніяко й кочерзі,
зась пасемце ділить:
ярість у всій красі
умить усе попелить.

Я чую жар голіруч.
Мало куди гайне
розпашіле "не руш"
і скинулося "мене!"

У вічі уже пече.
Обвуглює до кости
несамовите "іще!"
і відчайдушне "пусти!"

Палай, пали мене, тни,
пломеню, як блатні,
як безумні кравці,
півня пусти і цій

зимі! Я пізнаю
патли твої. Твою
завивку. Насамкінець,
щипців і пасом герць!

Ти та, яка і була
завше. Не до полегш
роздягненій догола,
жбурячи жмут одеж.

Тільки тобі, вогню
подобі, або зорі,
поталою талану
яріти до звіздарів!

Іскряна, нутряна
поробо заграв пітьмі,
одінь пістряве рвання,
наразі ми геть самі!

Онде – твій жар і шал!
Не відрікайся! Їх –
мало хто спокушав
обвуглинами країв.

Темні краї тамті,
ревні, скорі на суть:
жоден, як ти тоді,
не умів захлиснуть,

духом зібратись враз,
вперейми метнутись, врешт.
Назорею б та страсть,
воістину би воскрес!

Палай, пломеній, гріши,
зволяй і годи собі,
як менада, сочи
сіль кроваву з губи.

Вий, трепечи, тряси
вволю плечем худим.
Той, хто вгорі єси,
най ковтає твій дим!

Так рвуться, тріщать шовки
і оголюють стан.
То приллє до щоки,
то палахнуть уста.

Так падають корпуси,
так, горілиць до зір,
спрагою потрясінь
визвіздиться позір.

Ти та, яка і була.
Від талану, житла
після тебе – зола
паленого дотла,

холод, світанок, сніг,
мерзлих різок танок.
Опіком, – що не зміг
втримати – рій думок.

1981

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2017-09-17 13:06:51
Переглядів сторінки твору 4637
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.765 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.468 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.745
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2026.11.22 22:33
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2017-09-17 13:21:22 ]
И. Бродский

Горение

М. Б.

Зимний вечер. Дрова
охваченные огнём -
как женская голова
ветреным ясным днём.

Как золотится прядь,
слепотою грозя!
С лица её не убрать.
И к лучшему, что нельзя.

Не провести пробор,
гребнем не разделить:
может открыться взор,
способный испепелить.

Я всматриваюсь в огонь.
На языке огня
раздаётся "не тронь"
и вспыхивает "меня!"

От этого - горячо.
Я слышу сквозь хруст в кости
захлебывающееся "ещё!"
и бешеное "пусти!"

Пылай, пылай предо мной,
рваное, как блатной,
как безумный портной,
пламя ещё одной

зимы! Я узнаю
патлы твои. Твою
завивку. В конце концов -
раскалённость щипцов!

Ты та же, какой была
прежде. Тебе не впрок
раздевшийся догола,
скинувший всё швырок.

Только одной тебе
и свойственно, вещь губя,
приравниванье к судьбе
сжигаемого - себя!

Впивающееся в нутро,
взвивающееся вовне,
наряженное пестро,
мы снова наедине!

Это - твой жар, твой пыл!
Не отпирайся! Я
твой почерк не позабыл,
обугленные края.

Как ни скрывай черты,
но предаст тебя суть,
ибо никто, как ты,
не умел захлестнуть,

выдохнуться, воспрясть,
метнуться наперерез.
Назорею б та страсть,
воистину бы воскрес!

Пылай, полыхай, греши,
захлёбывайся собой.
Как менада пляши
с закушенной губой.

Вой, трепещи, тряси
вволю плечом худым.
Тот, кто вверху еси,
да глотает твой дым!

Так рвутся, треща, шелка,
обнажая места.
То промелькнет щека,
то полыхнут уста.

Так рушатся корпуса,
так из развалин икр
прядают, небеса
вызвездив, сонмы искр.

Ты та же, какой была.
От судьбы, от жилья
после тебя - зола,
тусклые уголья,

холод, рассвет, снежок,
пляска замёрзших розг.
И как сплошной ожог -
не удержавший мозг.

1981

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2017-09-17 14:03:21 ]
... читав обидва тексти... щоб щось сказати треба знов читати... з самого початку було взявся : вечір зимовий кайма... але далі - сподобался... тож вітаю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2017-09-17 15:49:38 ]
Радий візиту. Дякую, як то кажуть, коли не жартуєте...
Непростецький текстик, ще міркуватиму.