Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
2025.12.22
13:39
Дама. Вино.
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
2025.12.22
09:43
Сліди імперської сваволі
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
Рясніють досі навкруги,
Бо заганяють у неволю
Нас знов неправедні торги.
Вчуваю ясно силу впливу
Боліт на дії та думки,
Коли читаю директиви
Про те, куди нам йти з руки.
2025.12.22
07:16
Пройшло сьогодні найкоротший шлях,
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
Торкаючись верхівок, сонце срібне,
Й занурилось у жовте сяйво німба,
Який за лісом підіймався, ніби
Фантомна позолота із гіллЯ.
А стовбурів увіткнуті списИ
Врізалися у небо, рвали хустя
2025.12.21
22:38
Політиків із бездоганною репутацією не буває, є недостатньо скомпрометовані.
Спільні вороги об’єднують надійніше, аніж спільні друзі.
Люди приручаються набагато краще за тварин завдяки розвиненим товарно-грошовим відносинам.
Інстинкт самознищенн
2025.12.21
18:35
А ми на мапі світу трохи інші.
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
Воюємо, не вішаємо ніс
як і раніше...
та у моно більше
спецоперацій, бо у них безвіз.
***
А бути дурнями відомими
2025.12.21
16:13
Самотня ніч. Холодне підвіконня.
Зима в душі, негода за вікном.
Гостей немає. Тиша безпардонна
Заволоділа дійсністю та сном.
Покрились льодом почуття бездонні,
Зів'яв букет яскравих еустом.
Тепер мій світ - безбарвне царство сонне,
Зима в душі, негода за вікном.
Гостей немає. Тиша безпардонна
Заволоділа дійсністю та сном.
Покрились льодом почуття бездонні,
Зів'яв букет яскравих еустом.
Тепер мій світ - безбарвне царство сонне,
2025.12.21
16:03
А на кону – на видимому фронті
ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.
***
А у раю не яблуко дешеве,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ніякої містерії нема.
Тяжка робота
бити ідіотів,
бо їх уже не тисячі, а тьма.
***
А у раю не яблуко дешеве,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Горіння
феєрія вогняна –
що кучма без гребінця
на вітрі ясного дня.
Як золотиться кіс
пасмо в ряснім огні!
І сліпить, і жадних рис
у нім. І гаразд, як ні.
Ніяко й кочерзі,
зась пасемце ділить:
ярість у всій красі
умить усе попелить.
Я чую жар голіруч.
Мало куди гайне
розпашіле "не руш"
і скинулося "мене!"
У вічі уже пече.
Обвуглює до кости
несамовите "іще!"
і відчайдушне "пусти!"
Палай, пали мене, тни,
пломеню, як блатні,
як безумні кравці,
півня пусти і цій
зимі! Я пізнаю
патли твої. Твою
завивку. Насамкінець,
щипців і пасом герць!
Ти та, яка і була
завше. Не до полегш
роздягненій догола,
жбурячи жмут одеж.
Тільки тобі, вогню
подобі, або зорі,
поталою талану
яріти до звіздарів!
Іскряна, нутряна
поробо заграв пітьмі,
одінь пістряве рвання,
наразі ми геть самі!
Онде – твій жар і шал!
Не відрікайся! Їх –
мало хто спокушав
обвуглинами країв.
Темні краї тамті,
ревні, скорі на суть:
жоден, як ти тоді,
не умів захлиснуть,
духом зібратись враз,
вперейми метнутись, врешт.
Назорею б та страсть,
воістину би воскрес!
Палай, пломеній, гріши,
зволяй і годи собі,
як менада, сочи
сіль кроваву з губи.
Вий, трепечи, тряси
вволю плечем худим.
Той, хто вгорі єси,
най ковтає твій дим!
Так рвуться, тріщать шовки
і оголюють стан.
То приллє до щоки,
то палахнуть уста.
Так падають корпуси,
так, горілиць до зір,
віч, в жазі потрясінь,
визвіздиться позір.
Ти та, яка і була.
Від талану, житла
після тебе – зола
спаленого дотла,
холод, світанок, сніг,
мерзлих різок танок.
Опіком, – що не зміг
втримати – рій думок.
1981
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Горіння
М. Б.
Зимний вечір. Дрівця,
феєрія вогняна –
що кучма без гребінця
на вітрі ясного дня.
Як золотиться кіс
пасмо в ряснім огні!
І сліпить, і жадних рис
у нім. І гаразд, як ні.
Ніяко й кочерзі,
зась пасемце ділить:
ярість у всій красі
умить усе попелить.
Я чую жар голіруч.
Мало куди гайне
розпашіле "не руш"
і скинулося "мене!"
У вічі уже пече.
Обвуглює до кости
несамовите "іще!"
і відчайдушне "пусти!"
Палай, пали мене, тни,
пломеню, як блатні,
як безумні кравці,
півня пусти і цій
зимі! Я пізнаю
патли твої. Твою
завивку. Насамкінець,
щипців і пасом герць!
Ти та, яка і була
завше. Не до полегш
роздягненій догола,
жбурячи жмут одеж.
Тільки тобі, вогню
подобі, або зорі,
поталою талану
яріти до звіздарів!
Іскряна, нутряна
поробо заграв пітьмі,
одінь пістряве рвання,
наразі ми геть самі!
Онде – твій жар і шал!
Не відрікайся! Їх –
мало хто спокушав
обвуглинами країв.
Темні краї тамті,
ревні, скорі на суть:
жоден, як ти тоді,
не умів захлиснуть,
духом зібратись враз,
вперейми метнутись, врешт.
Назорею б та страсть,
воістину би воскрес!
Палай, пломеній, гріши,
зволяй і годи собі,
як менада, сочи
сіль кроваву з губи.
Вий, трепечи, тряси
вволю плечем худим.
Той, хто вгорі єси,
най ковтає твій дим!
Так рвуться, тріщать шовки
і оголюють стан.
То приллє до щоки,
то палахнуть уста.
Так падають корпуси,
так, горілиць до зір,
віч, в жазі потрясінь,
визвіздиться позір.
Ти та, яка і була.
Від талану, житла
після тебе – зола
спаленого дотла,
холод, світанок, сніг,
мерзлих різок танок.
Опіком, – що не зміг
втримати – рій думок.
1981
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
