Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашіля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашіля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
2026.11.10
23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
2026.11.10
23:00
Є меч такий Кладениць,
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
2026.11.10
21:23
Онкодиспансер. Первинний огляд лікаря.
Пацієнт - чоловік років 45-50.
Підозра на рак легень.
- Палите?
- Палю.
- Як довго?
- З 4го класу. Може з 5го.
- З якого конкретно року?
- Я не помню.
- В школу ви в якому році пішли?
- (кашляє) Точно не п
2026.11.10
21:06
Летять і минають літа суєти,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Горіння
феєрія вогняна –
що кучма без гребінця
на вітрі ясного дня.
Як золотиться кіс
пасмо в ряснім огні!
І сліпить, і жадних рис
у нім. І гаразд, як ні.
Ніяко й кочерзі,
зась пасемце ділить:
ярість у всій красі
умить усе попелить.
Я чую жар голіруч.
Мало куди гайне
розпашіле "не руш"
і скинулося "мене!"
У вічі уже пече.
Обвуглює до кости
несамовите "іще!"
і відчайдушне "пусти!"
Палай, пали мене, тни,
пломеню, як блатні,
як безумні кравці,
півня пусти і цій
зимі! Я пізнаю
патли твої. Твою
завивку. Насамкінець,
щипців і пасом герць!
Ти та, яка і була
завше. Не до полегш
роздягненій догола,
жбурячи жмут одеж.
Тільки тобі, вогню
подобі, або зорі,
поталою талану
яріти до звіздарів!
Іскряна, нутряна
поробо заграв пітьмі,
одінь пістряве рвання,
наразі ми геть самі!
Онде – твій жар і шал!
Не відрікайся! Їх –
мало хто спокушав
обвуглинами країв.
Темні краї тамті,
ревні, скорі на суть:
жоден, як ти тоді,
не умів захлиснуть,
духом зібратись враз,
вперейми метнутись, врешт.
Назорею б та страсть,
воістину би воскрес!
Палай, пломеній, гріши,
зволяй і годи собі,
як менада, сочи
сіль кроваву з губи.
Вий, трепечи, тряси
вволю плечем худим.
Той, хто вгорі єси,
най ковтає твій дим!
Так рвуться, тріщать шовки
і оголюють стан.
То приллє до щоки,
то палахнуть уста.
Так падають корпуси,
так, горілиць до зір,
спрагою потрясінь
визвіздиться позір.
Ти та, яка і була.
Від талану, житла
після тебе – зола
паленого дотла,
холод, світанок, сніг,
мерзлих різок танок.
Опіком, – що не зміг
втримати – рій думок.
1981
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Горіння
М. Б.
Зимний вечір. Дрівця,
феєрія вогняна –
що кучма без гребінця
на вітрі ясного дня.
Як золотиться кіс
пасмо в ряснім огні!
І сліпить, і жадних рис
у нім. І гаразд, як ні.
Ніяко й кочерзі,
зась пасемце ділить:
ярість у всій красі
умить усе попелить.
Я чую жар голіруч.
Мало куди гайне
розпашіле "не руш"
і скинулося "мене!"
У вічі уже пече.
Обвуглює до кости
несамовите "іще!"
і відчайдушне "пусти!"
Палай, пали мене, тни,
пломеню, як блатні,
як безумні кравці,
півня пусти і цій
зимі! Я пізнаю
патли твої. Твою
завивку. Насамкінець,
щипців і пасом герць!
Ти та, яка і була
завше. Не до полегш
роздягненій догола,
жбурячи жмут одеж.
Тільки тобі, вогню
подобі, або зорі,
поталою талану
яріти до звіздарів!
Іскряна, нутряна
поробо заграв пітьмі,
одінь пістряве рвання,
наразі ми геть самі!
Онде – твій жар і шал!
Не відрікайся! Їх –
мало хто спокушав
обвуглинами країв.
Темні краї тамті,
ревні, скорі на суть:
жоден, як ти тоді,
не умів захлиснуть,
духом зібратись враз,
вперейми метнутись, врешт.
Назорею б та страсть,
воістину би воскрес!
Палай, пломеній, гріши,
зволяй і годи собі,
як менада, сочи
сіль кроваву з губи.
Вий, трепечи, тряси
вволю плечем худим.
Той, хто вгорі єси,
най ковтає твій дим!
Так рвуться, тріщать шовки
і оголюють стан.
То приллє до щоки,
то палахнуть уста.
Так падають корпуси,
так, горілиць до зір,
спрагою потрясінь
визвіздиться позір.
Ти та, яка і була.
Від талану, житла
після тебе – зола
паленого дотла,
холод, світанок, сніг,
мерзлих різок танок.
Опіком, – що не зміг
втримати – рій думок.
1981
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
