Степ та степ довкіль, шлях далекий лежить,
В тім степу глухім замерзав ямщик.
Із останніх сил у свій смертний час
Він товаришу віддавав наказ:
«Товаришу мій, зла не пригадай,
В цім степу глухім мене поховай.
Коників моїх батькові віддай,
Рідній матінці уклін передай.
Дружині скажи прощальні слова,
Обручку віддай ту, що з-під вінця.
Та скажи ти їй хай не печалиться,
З іншим хай вона повінчається.
Про мене скажи,що замерз в степу,
А любов її взяв у вічну путь».


Иван Суриков (1841-1880)

Степь да степь кругом, путь далёк лежит,
В той степи глухой замерзал ямщик.

И набравшись сил, чуя смертный час,
Он товарищу отдавал наказ.

Ты, товарищ мой, не попомни зла,
Здесь в степи глухой схорони меня.

А коней моих сведи к батюшке,
Передай поклон родной матушке.

А жене скажи слово прощальное,
Передай кольцо обручальное.

Да скажи ты ей, что я в степи замёрз
И любовь её я с собой унёс.