Гайвороння збиралося у перелітну дугу.
Навіть той, наймолодший, отримував дозвіл на виліт.
Приховав і недугу , і подругу ще молоду-
Не лишатись позаду,
Не втратити орієнтири.
А до нього дощі- як до рідного- пестять і плачуть,
А про нього говорять, і знають, і навіть щось пишуть.
Хибно думати, що недосвідчений- надто юначий.
Виявляється, молодість теж вибухає- як тиша.
І примушує вести такі незручні діалоги,
що від марних розмов
в емісарів аж кришаться зуби.
Ім би того, котрий наймолодший, призначити богом,
а не просто контрактником сорокарічної служби.
Хтось вважатиме це справедливим, а хтось і природнім.
Він би міг розчинитись у кольорі неба і рути...
Тільки мама казала нізащо не пити холодне,
тільки мама просила відразу даватися чути...