ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2020.07.07 01:32
Літній дощик


Шкандибаю, у руках ковінька

Став старим, а був - прехтивий фавн.

А спекотне літо, наче жінка,-

Олексій Кацай
2020.07.06 20:29
планету машиною часу
жбурляє у космосу вир
де мов бумеранг папуаса
галакто-спіралиться шир
і на астероїдів брили
розсипавши простору схил
пітьма проявляє пітьмила
в непевному світлі світил

Євген Федчук
2020.07.06 19:21
Було це у часи у старовинні.
Коли? Не знаю. Та давно було.
Унадились татари в Україні
Чи не щодень чинити своє зло.
Ішли так часто. Йшло їх так багато,
Що всю траву стоптали у степах
Не стало чим й коня погодувати
На широченних степових шляхах.

Олександр Панін
2020.07.06 18:15
На зеленій галявині, на узліссі -
Засмучена дівчина у дрімучому лісі…
Як у ліс потрапила, Прекрасна,
Що робиш на галявині, Красна?

«Краще бути в лісі почорнілому,
ніж у чоловіка в домі немилому…

Олександр Сушко
2020.07.06 17:31
Він грав на піаніно власним членом,
Скакав по сцені у рябих трусах.
А нині - Президент! Спаситель! Ленін!
Країна, врешті, витягла туза.

І зажила-а-а! Аж мед тече по вухах,
Грошви до біса і війни нема...
Ці вибори - солодка груповуха,

Ярослав Чорногуз
2020.07.06 15:00
Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
Голубить воно, не пече.
Тону у вогні я оцім дивовижнім –
Смарагдових бранець очей.

ПРИСПІВ:
Смарагдові очі, смарагдові очі
Мене огорнули теплом.

Олександр Сушко
2020.07.06 09:29
Порізано талант сатири лезами,
Під хвіст коту усі мої труди!
Кошлате мудромисліє - поезія,
А те, що в мене - сірий наратив.

О, хто би дав хоча б ковточок радості?
Боги парнаські вирок прорекли:
"Для вічноті твої творіння - капості,

Сергій Губерначук
2020.07.06 09:14
Вічно серце живе
по тілах по людських,
не в однакових ритмах кочує.

Десь фонтаном прорве
між артерій вузьких,
десь мелодію Брамса прочує.

Іван Потьомкін
2020.07.05 21:35
Андрій Розумовський Маестро, чи не могли б Ви подивитись оцю ось пісню ? Бетховен З приємністю, Ваша величність. Ви стільки робите для мене, що тепер я – найбагатший, мабуть, серед моїх колег. Де ще б я перевірить зміг те, що тільки-но створив, як не

Ігор Шоха
2020.07.05 21:19
Є люди, з якими приємно завжди,
далеко не треба ходити,
є й інші, з якими, куди не іди,
немає про що говорити.

На інших надійся, та сам обирай,
на кого надія в дорозі,
оточена пеклом дорога у рай,

Дума Козак
2020.07.05 20:56
Млини...
Млини ідуть по полю
і мелють вітер на шматки,
а разом з ним щербату долю,
немов посохлі пелюстки...

Вони ідуть на захід сонця
чи навпаки – йому на схід?

Дума Козак
2020.07.05 20:32
Коса, дорога, рев мотора,
пісок розпечений, жара...
До моря, вниз і знов угору,
повзе авто на всіх парах.

Обабіч ліс, столітні сосни,
вірніше залишки ліска.
Було їм вирости непросто,

Євген Федчук
2020.07.05 20:10
Сидів в саду і слухав солов’я,
Що недалеко в гаї заливався.
Під спів той задрімати намагався,
Не міг заснути в душній хаті я.
Дививсь крізь віття на громаддя зір,
Якими щедро всипалося небо.
Задумувався про життя, про себе,
Про те усе, що бачив до

Олександр Сушко
2020.07.05 12:46
У дурня аж дзвенить у лобі,
Сховала маска розум, ніс.
Тепер носи її до гробу -
Намордник намертво приріс.

А ще сідай, пиши віршата
І глипай мовчки за вікно.
Для мене ж ця гультяйська влада -

Домінік Арфіст
2020.07.05 12:31
Диво сталося вночі – над горою за селом пролетіла величезна вогняна птаха і загубила перо… Його підібрав удосвіта маленький пастушок Стасик і обпік собі ліву руку. Відтепер його стали кликати Вогником і він почав розуміти мову тварин. Перо з часом охололо

Сергій Губерначук
2020.07.05 09:43
А ти ж мною шила,
шила-вишивала
мережані рушники,
лєнти й покривала.

Потім з світу зжила,
жила-виживала.
Дала в руки клумаки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віта Парфенович (1983) / Проза

 Хто я для тебе?

Хто я для тебе? Розмірковую про це ще з моменту нашої зустрічі… А зустріч сталася понад три роки… Тоді, коли ми стрілися вперше, я була для тебе – здобиччю.
Так, нема чого приховувати, адже виховані домашні дівчатка з доброго дива не забредуть у сумнівному товаристві посеред ночі до придорожнього кафе, яке радше називати забігайлівка.
Двоє дорослих дядь, які привели посередночі трьох кобіт, аби порозважатися. Зі сторони це, скоріш за все, виглядало саме так.
Дівчата були на підпитку, тому лишалося зовсім трохи, аби напоїти до правильної кондиції і отримати заплановане. Я тоді сотні разів пожалкувала, що опинилася за компанію у цій пригоді. Ми були у невідомому мені місці, прийшли утрьох, отже й піти мали утрьох. Але бажання дівчат хильнути халявного пива вирішило усе. Мужики вуха розвісили і чекали стану, коли можна буде знайти сексу на халяву, а я стала бранкою ситуації…
І тут ти вирішив проявити людяність (?), бо коли ми всі шестеро сиділи за столом, побачив, що я нічого не їм і не п’ю. Я сиділа, ніби тут і не тут, і дивилася на тебе. Просто дивилася у очі. І все. Ти щось там плів, вибачався за те, що квасу не завезли, а є лише пиво, але я не вживаю пива, тому просто сиділа за столом і дивилася, як мої приятельки заграють і регочуть з п’яними мужиками. Мені було гидко. Але відразу не можна було виказувати. Жарти про секс. Жартома мацання за стегна, добре, що мацали не мене.
Адже коли ми познайомилися з оцими молодиками, то вони клюнули на моє відверте декольте. Хоч зазвичай я так не ходжу, проте ми поверталися того дня з пляжу, і на мені була сукенка, у якій було не жарко. Сукенка з великим вирізом. І купальник.
Мужики пили пиво обабіч магазину, де ми купили собі хто що. Я була голодна, весь день трималася на яблуках білий налив, воді і насінні соняшника. Ми наплавалися. Я багато пірнала, тому підкріпитися дуже хотілося. Я побігла вибирати їжу, дівчата купили собі улюблених ласощів – пива і риби.
Пиво якось швидко скінчилося і треба було їхати додому… Або не їхати… я і не підозрювала, що події можуть скластися таким чином, і мої приятельки, бажаючи наживи, вирішать «замолодити» двох підстаркуватих льоліків. Вони для мене буди таки підстаркуваті… Але льоліки повелися, купили пива, підійшли пригостити. Один із них лупав очита, але тонув у мому декольте… мені було незручно, але прикритися не було чим, бо пляжний варіант був розрахований на пляж, а не на доленосні знайомства зі сватаннями…
Вікентій почав загравати. Все випускав свої далеко не однозначні жартики, але насувалася ніч, я подумала, що пиво доп’ється і розбіжимося. Та не так то воно склалося, як гадалося. Вікентій не давав проходу, аж поки одна з моїх приятельок Ксюша не видала ненароком, що вона йде від чоловіка, і у неї є всі шанси стати власницею не лише авто, яких у сім’ї аж два, але й квартири.
І тут Вікентій різко змінив свій вектор залицянь. Мені стало бридко і легко водночас. Бридко, бо оті всі слова, випущені цим півнем, ніц не вартували. Вікеша розраховував розжитися в перспективі, а от те, що вектор змінився різко і причини були – суто розрахунок мене зачепило. Паті продовжувалася. Незабаром ми вже набилися у викликане таксі і поїхали в якийсь нічний бар, де супутники обіцяли пригостити найсмачнішим у світі шашликом і пивом. Вікеша все плів про неодруженого господаря закладу, потираючи руки у очікуванні іншої розваги.
І от ми сидимо за столом. Я напроти нього – господаря нічного кафе. Ніч. Тиша. Цвіркуни. Гелготіння компанії, проте коли не заглиблюватися у дане дійство – то таки тиша. Він дивиться на мене, не у декольте, а ніби вглиб душі, дивиться і посміхається. Ніяково. Потім тихо його вуста промовляють: «Ви будете каву?»
«ТАК! Я БУДУ КАВУ!» – волають мої думки. «Я буду каву, аби не заснути і не впасти отут випадково! Аби не втратити свідомість від втоми і недосипу і не скористалися оці мужлани моєю не захищеністю!»
Натомість скромно відповідаю: «Буду». І ми йдемо на бар, де кавова машина меле ароматне зерно і варить запашний напій. Я спокійна, ми беремо горнятка і виходимо у плетену виноградом арку, під імпровізований дашок, сідаємо за столик. Нависає тиша. Ти хочеш поговорити. Не знаєш, з чого почати, тому починаю я: «Важко вести бізнес самому?»
Ти відповідаєш щось, не згадаю. Там було щось про перевірки і інспекції, прагнення розвинути інфраструктуру і покращити дизайн. Але потім ти просиш номер телефону. І я думаю, чи дати справжній, чи збрехати пару цифр. Але якесь внутрішнє почуття не дає мені брехати. І я називаю свій номер. Ти просиш його, говорячи про спрагу спілкування, оскільки бар – то основне місце роботи, відвідувачі приходять і відпочивають, поки ти працюєш, а спілкуватися для душі нема з ким. І ти дурієш від отієї самоти.
Ми говоримо про те, хто звідки родом, інтереси, ще про щось. Помалу стає видніше надворі. Сутінки поступаються перед світанком. І тут чути крик. Ми біжимо вдвох на галас і бачимо, як п’яна компанія збуджено валує. Здається, назріває бійка. Мужики хотіли легкодоступних дівчат, але не на тих напали. Дівчата хоч і пили, але не погодилися, не упали і не заснули. Я нічого не розумію, дівчата починають бігти, льоліки наздоганяти. В невідомому місці я поруч тебе. Вирішую йти, якось дістатися додому, наздогнати дівчат. Дорогою вони лаються і одна лишається голосувати на трасі, аби доїхати до метро. Інша йде поруч мене. І я замислююся, навіщо оце все мені? Чому я не поїхала одразу, коли стало зрозуміло, що подружки не збираються додому. Любов до пригод? Гострих відчуттів? Нам всім було цікаво, певно, де буде ота грань…
Наступного дня ти запросив мене на побачення. І я пішла. З того дня я дізналася про себе багато речей і багато відкриттів себе було зроблено. Як от – для тебе я цінність. Сама по собі, така як є. Незалежно від того, що маю чи не маю. Ми можемо сидіти на даху високоповерхівки звісивши ноги донизу і весело щебетати а чи мовчати. Ми можемо зібрати рюкзак і піти у похід пішки так далеко, наскільки здатні нести ноги. Ти мене жартома називаєш «Сусанін» і говориш про те, що ніколи б не пішов з таким екскурсоводом, який здатен вести найдовшими дорогами. Але попри все ти поруч, йдеш, несеш рюкзак, інколи – мене. Ми з тобою відкриваємо нові цікаві місця, як стають за замовчуванням нашими. Любимо провести весь день у ліжку, коли того хочеться, домовляючись заздалегідь про те, хто кому робить чай чи каву. Ми можемо знаходитися поруч, в одній кімнаті, кожен на своїй хвилі, або обійнявшись дивитися пригодницький фільм чи передачу про цікаві місця чи історичні постаті і події. Я можу бути маленькою дівчинкою, яка може покапризувати, похникати, чуттєвою і смішною. Цю роль я приміряла завдяки твоїм сильним плечам, за які, коли бракує сил, я можу сховатися. Я можу бути сталевою стервочкою, турботливою матусею чи старшою сестрою. Завдяки тобі я пізнала ці нові для мене ролі. Що це? Дружба? Партнерство? Любов?
Але ти мені сам зізнався, що краще пізнавши мене, я стала не здобиччю, не цукеркою у привабливій обгортці, яку хочеться скоріш здерти, а особистістю, живою і справжньою з усіма плюсами і мінусами.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-04-16 21:55:43
Переглядів сторінки твору 505
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.906 / 5.37)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.730 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.832
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Денники
Автор востаннє на сайті 2019.12.15 14:41
Автор у цю хвилину відсутній