
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Хто я для тебе?
Хто я для тебе? Розмірковую про це ще з моменту нашої зустрічі… А зустріч сталася понад три роки… Тоді, коли ми стрілися вперше, я була для тебе – здобиччю.
Так, нема чого приховувати, адже виховані домашні дівчатка з доброго дива не забредуть у сумнівному товаристві посеред ночі до придорожнього кафе, яке радше називати забігайлівка.
Двоє дорослих дядь, які привели посередночі трьох кобіт, аби порозважатися. Зі сторони це, скоріш за все, виглядало саме так.
Дівчата були на підпитку, тому лишалося зовсім трохи, аби напоїти до правильної кондиції і отримати заплановане. Я тоді сотні разів пожалкувала, що опинилася за компанію у цій пригоді. Ми були у невідомому мені місці, прийшли утрьох, отже й піти мали утрьох. Але бажання дівчат хильнути халявного пива вирішило усе. Мужики вуха розвісили і чекали стану, коли можна буде знайти сексу на халяву, а я стала бранкою ситуації…
І тут ти вирішив проявити людяність (?), бо коли ми всі шестеро сиділи за столом, побачив, що я нічого не їм і не п’ю. Я сиділа, ніби тут і не тут, і дивилася на тебе. Просто дивилася у очі. І все. Ти щось там плів, вибачався за те, що квасу не завезли, а є лише пиво, але я не вживаю пива, тому просто сиділа за столом і дивилася, як мої приятельки заграють і регочуть з п’яними мужиками. Мені було гидко. Але відразу не можна було виказувати. Жарти про секс. Жартома мацання за стегна, добре, що мацали не мене.
Адже коли ми познайомилися з оцими молодиками, то вони клюнули на моє відверте декольте. Хоч зазвичай я так не ходжу, проте ми поверталися того дня з пляжу, і на мені була сукенка, у якій було не жарко. Сукенка з великим вирізом. І купальник.
Мужики пили пиво обабіч магазину, де ми купили собі хто що. Я була голодна, весь день трималася на яблуках білий налив, воді і насінні соняшника. Ми наплавалися. Я багато пірнала, тому підкріпитися дуже хотілося. Я побігла вибирати їжу, дівчата купили собі улюблених ласощів – пива і риби.
Пиво якось швидко скінчилося і треба було їхати додому… Або не їхати… я і не підозрювала, що події можуть скластися таким чином, і мої приятельки, бажаючи наживи, вирішать «замолодити» двох підстаркуватих льоліків. Вони для мене буди таки підстаркуваті… Але льоліки повелися, купили пива, підійшли пригостити. Один із них лупав очита, але тонув у мому декольте… мені було незручно, але прикритися не було чим, бо пляжний варіант був розрахований на пляж, а не на доленосні знайомства зі сватаннями…
Вікентій почав загравати. Все випускав свої далеко не однозначні жартики, але насувалася ніч, я подумала, що пиво доп’ється і розбіжимося. Та не так то воно склалося, як гадалося. Вікентій не давав проходу, аж поки одна з моїх приятельок Ксюша не видала ненароком, що вона йде від чоловіка, і у неї є всі шанси стати власницею не лише авто, яких у сім’ї аж два, але й квартири.
І тут Вікентій різко змінив свій вектор залицянь. Мені стало бридко і легко водночас. Бридко, бо оті всі слова, випущені цим півнем, ніц не вартували. Вікеша розраховував розжитися в перспективі, а от те, що вектор змінився різко і причини були – суто розрахунок мене зачепило. Паті продовжувалася. Незабаром ми вже набилися у викликане таксі і поїхали в якийсь нічний бар, де супутники обіцяли пригостити найсмачнішим у світі шашликом і пивом. Вікеша все плів про неодруженого господаря закладу, потираючи руки у очікуванні іншої розваги.
І от ми сидимо за столом. Я напроти нього – господаря нічного кафе. Ніч. Тиша. Цвіркуни. Гелготіння компанії, проте коли не заглиблюватися у дане дійство – то таки тиша. Він дивиться на мене, не у декольте, а ніби вглиб душі, дивиться і посміхається. Ніяково. Потім тихо його вуста промовляють: «Ви будете каву?»
«ТАК! Я БУДУ КАВУ!» – волають мої думки. «Я буду каву, аби не заснути і не впасти отут випадково! Аби не втратити свідомість від втоми і недосипу і не скористалися оці мужлани моєю не захищеністю!»
Натомість скромно відповідаю: «Буду». І ми йдемо на бар, де кавова машина меле ароматне зерно і варить запашний напій. Я спокійна, ми беремо горнятка і виходимо у плетену виноградом арку, під імпровізований дашок, сідаємо за столик. Нависає тиша. Ти хочеш поговорити. Не знаєш, з чого почати, тому починаю я: «Важко вести бізнес самому?»
Ти відповідаєш щось, не згадаю. Там було щось про перевірки і інспекції, прагнення розвинути інфраструктуру і покращити дизайн. Але потім ти просиш номер телефону. І я думаю, чи дати справжній, чи збрехати пару цифр. Але якесь внутрішнє почуття не дає мені брехати. І я називаю свій номер. Ти просиш його, говорячи про спрагу спілкування, оскільки бар – то основне місце роботи, відвідувачі приходять і відпочивають, поки ти працюєш, а спілкуватися для душі нема з ким. І ти дурієш від отієї самоти.
Ми говоримо про те, хто звідки родом, інтереси, ще про щось. Помалу стає видніше надворі. Сутінки поступаються перед світанком. І тут чути крик. Ми біжимо вдвох на галас і бачимо, як п’яна компанія збуджено валує. Здається, назріває бійка. Мужики хотіли легкодоступних дівчат, але не на тих напали. Дівчата хоч і пили, але не погодилися, не упали і не заснули. Я нічого не розумію, дівчата починають бігти, льоліки наздоганяти. В невідомому місці я поруч тебе. Вирішую йти, якось дістатися додому, наздогнати дівчат. Дорогою вони лаються і одна лишається голосувати на трасі, аби доїхати до метро. Інша йде поруч мене. І я замислююся, навіщо оце все мені? Чому я не поїхала одразу, коли стало зрозуміло, що подружки не збираються додому. Любов до пригод? Гострих відчуттів? Нам всім було цікаво, певно, де буде ота грань…
Наступного дня ти запросив мене на побачення. І я пішла. З того дня я дізналася про себе багато речей і багато відкриттів себе було зроблено. Як от – для тебе я цінність. Сама по собі, така як є. Незалежно від того, що маю чи не маю. Ми можемо сидіти на даху високоповерхівки звісивши ноги донизу і весело щебетати а чи мовчати. Ми можемо зібрати рюкзак і піти у похід пішки так далеко, наскільки здатні нести ноги. Ти мене жартома називаєш «Сусанін» і говориш про те, що ніколи б не пішов з таким екскурсоводом, який здатен вести найдовшими дорогами. Але попри все ти поруч, йдеш, несеш рюкзак, інколи – мене. Ми з тобою відкриваємо нові цікаві місця, як стають за замовчуванням нашими. Любимо провести весь день у ліжку, коли того хочеться, домовляючись заздалегідь про те, хто кому робить чай чи каву. Ми можемо знаходитися поруч, в одній кімнаті, кожен на своїй хвилі, або обійнявшись дивитися пригодницький фільм чи передачу про цікаві місця чи історичні постаті і події. Я можу бути маленькою дівчинкою, яка може покапризувати, похникати, чуттєвою і смішною. Цю роль я приміряла завдяки твоїм сильним плечам, за які, коли бракує сил, я можу сховатися. Я можу бути сталевою стервочкою, турботливою матусею чи старшою сестрою. Завдяки тобі я пізнала ці нові для мене ролі. Що це? Дружба? Партнерство? Любов?
Але ти мені сам зізнався, що краще пізнавши мене, я стала не здобиччю, не цукеркою у привабливій обгортці, яку хочеться скоріш здерти, а особистістю, живою і справжньою з усіма плюсами і мінусами.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хто я для тебе?
Хто я для тебе? Розмірковую про це ще з моменту нашої зустрічі… А зустріч сталася понад три роки… Тоді, коли ми стрілися вперше, я була для тебе – здобиччю.
Так, нема чого приховувати, адже виховані домашні дівчатка з доброго дива не забредуть у сумнівному товаристві посеред ночі до придорожнього кафе, яке радше називати забігайлівка.
Двоє дорослих дядь, які привели посередночі трьох кобіт, аби порозважатися. Зі сторони це, скоріш за все, виглядало саме так.
Дівчата були на підпитку, тому лишалося зовсім трохи, аби напоїти до правильної кондиції і отримати заплановане. Я тоді сотні разів пожалкувала, що опинилася за компанію у цій пригоді. Ми були у невідомому мені місці, прийшли утрьох, отже й піти мали утрьох. Але бажання дівчат хильнути халявного пива вирішило усе. Мужики вуха розвісили і чекали стану, коли можна буде знайти сексу на халяву, а я стала бранкою ситуації…
І тут ти вирішив проявити людяність (?), бо коли ми всі шестеро сиділи за столом, побачив, що я нічого не їм і не п’ю. Я сиділа, ніби тут і не тут, і дивилася на тебе. Просто дивилася у очі. І все. Ти щось там плів, вибачався за те, що квасу не завезли, а є лише пиво, але я не вживаю пива, тому просто сиділа за столом і дивилася, як мої приятельки заграють і регочуть з п’яними мужиками. Мені було гидко. Але відразу не можна було виказувати. Жарти про секс. Жартома мацання за стегна, добре, що мацали не мене.
Адже коли ми познайомилися з оцими молодиками, то вони клюнули на моє відверте декольте. Хоч зазвичай я так не ходжу, проте ми поверталися того дня з пляжу, і на мені була сукенка, у якій було не жарко. Сукенка з великим вирізом. І купальник.
Мужики пили пиво обабіч магазину, де ми купили собі хто що. Я була голодна, весь день трималася на яблуках білий налив, воді і насінні соняшника. Ми наплавалися. Я багато пірнала, тому підкріпитися дуже хотілося. Я побігла вибирати їжу, дівчата купили собі улюблених ласощів – пива і риби.
Пиво якось швидко скінчилося і треба було їхати додому… Або не їхати… я і не підозрювала, що події можуть скластися таким чином, і мої приятельки, бажаючи наживи, вирішать «замолодити» двох підстаркуватих льоліків. Вони для мене буди таки підстаркуваті… Але льоліки повелися, купили пива, підійшли пригостити. Один із них лупав очита, але тонув у мому декольте… мені було незручно, але прикритися не було чим, бо пляжний варіант був розрахований на пляж, а не на доленосні знайомства зі сватаннями…
Вікентій почав загравати. Все випускав свої далеко не однозначні жартики, але насувалася ніч, я подумала, що пиво доп’ється і розбіжимося. Та не так то воно склалося, як гадалося. Вікентій не давав проходу, аж поки одна з моїх приятельок Ксюша не видала ненароком, що вона йде від чоловіка, і у неї є всі шанси стати власницею не лише авто, яких у сім’ї аж два, але й квартири.
І тут Вікентій різко змінив свій вектор залицянь. Мені стало бридко і легко водночас. Бридко, бо оті всі слова, випущені цим півнем, ніц не вартували. Вікеша розраховував розжитися в перспективі, а от те, що вектор змінився різко і причини були – суто розрахунок мене зачепило. Паті продовжувалася. Незабаром ми вже набилися у викликане таксі і поїхали в якийсь нічний бар, де супутники обіцяли пригостити найсмачнішим у світі шашликом і пивом. Вікеша все плів про неодруженого господаря закладу, потираючи руки у очікуванні іншої розваги.
І от ми сидимо за столом. Я напроти нього – господаря нічного кафе. Ніч. Тиша. Цвіркуни. Гелготіння компанії, проте коли не заглиблюватися у дане дійство – то таки тиша. Він дивиться на мене, не у декольте, а ніби вглиб душі, дивиться і посміхається. Ніяково. Потім тихо його вуста промовляють: «Ви будете каву?»
«ТАК! Я БУДУ КАВУ!» – волають мої думки. «Я буду каву, аби не заснути і не впасти отут випадково! Аби не втратити свідомість від втоми і недосипу і не скористалися оці мужлани моєю не захищеністю!»
Натомість скромно відповідаю: «Буду». І ми йдемо на бар, де кавова машина меле ароматне зерно і варить запашний напій. Я спокійна, ми беремо горнятка і виходимо у плетену виноградом арку, під імпровізований дашок, сідаємо за столик. Нависає тиша. Ти хочеш поговорити. Не знаєш, з чого почати, тому починаю я: «Важко вести бізнес самому?»
Ти відповідаєш щось, не згадаю. Там було щось про перевірки і інспекції, прагнення розвинути інфраструктуру і покращити дизайн. Але потім ти просиш номер телефону. І я думаю, чи дати справжній, чи збрехати пару цифр. Але якесь внутрішнє почуття не дає мені брехати. І я називаю свій номер. Ти просиш його, говорячи про спрагу спілкування, оскільки бар – то основне місце роботи, відвідувачі приходять і відпочивають, поки ти працюєш, а спілкуватися для душі нема з ким. І ти дурієш від отієї самоти.
Ми говоримо про те, хто звідки родом, інтереси, ще про щось. Помалу стає видніше надворі. Сутінки поступаються перед світанком. І тут чути крик. Ми біжимо вдвох на галас і бачимо, як п’яна компанія збуджено валує. Здається, назріває бійка. Мужики хотіли легкодоступних дівчат, але не на тих напали. Дівчата хоч і пили, але не погодилися, не упали і не заснули. Я нічого не розумію, дівчата починають бігти, льоліки наздоганяти. В невідомому місці я поруч тебе. Вирішую йти, якось дістатися додому, наздогнати дівчат. Дорогою вони лаються і одна лишається голосувати на трасі, аби доїхати до метро. Інша йде поруч мене. І я замислююся, навіщо оце все мені? Чому я не поїхала одразу, коли стало зрозуміло, що подружки не збираються додому. Любов до пригод? Гострих відчуттів? Нам всім було цікаво, певно, де буде ота грань…
Наступного дня ти запросив мене на побачення. І я пішла. З того дня я дізналася про себе багато речей і багато відкриттів себе було зроблено. Як от – для тебе я цінність. Сама по собі, така як є. Незалежно від того, що маю чи не маю. Ми можемо сидіти на даху високоповерхівки звісивши ноги донизу і весело щебетати а чи мовчати. Ми можемо зібрати рюкзак і піти у похід пішки так далеко, наскільки здатні нести ноги. Ти мене жартома називаєш «Сусанін» і говориш про те, що ніколи б не пішов з таким екскурсоводом, який здатен вести найдовшими дорогами. Але попри все ти поруч, йдеш, несеш рюкзак, інколи – мене. Ми з тобою відкриваємо нові цікаві місця, як стають за замовчуванням нашими. Любимо провести весь день у ліжку, коли того хочеться, домовляючись заздалегідь про те, хто кому робить чай чи каву. Ми можемо знаходитися поруч, в одній кімнаті, кожен на своїй хвилі, або обійнявшись дивитися пригодницький фільм чи передачу про цікаві місця чи історичні постаті і події. Я можу бути маленькою дівчинкою, яка може покапризувати, похникати, чуттєвою і смішною. Цю роль я приміряла завдяки твоїм сильним плечам, за які, коли бракує сил, я можу сховатися. Я можу бути сталевою стервочкою, турботливою матусею чи старшою сестрою. Завдяки тобі я пізнала ці нові для мене ролі. Що це? Дружба? Партнерство? Любов?
Але ти мені сам зізнався, що краще пізнавши мене, я стала не здобиччю, не цукеркою у привабливій обгортці, яку хочеться скоріш здерти, а особистістю, живою і справжньою з усіма плюсами і мінусами.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію