ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2019.05.27 00:26
Дивися й слухай… Пізнавай
Життя красу і шумовиння, –
Воно ключем б’є через край
І душу знаджує невпинно.
Його строката течія
Докупи зводить дні і ночі,
Тож пам'ять збуджена твоя
Даремно голову морочить…

Іван Потьомкін
2019.05.26 21:21
І Пушкін, і Лермонтов тим паче
Втомилися життям, смерть сприйняли б за щастя.
На прив’язі один в царя ходив і прославляв свободу,
А другий кров місив в чеченському болоті,
Чекаючи кулі як причастя.
А ти, лемківський хруще , ти ж тільки-но почав густи

Тетяна Левицька
2019.05.26 18:48
В палких обіймах терпну, млію,
цілунком зваблюю вуста,
плекаю стомлену надію -
ввіійти в альков любові. Та -
зоря не згасла в соннім небі,
що нам світитеме весь час,
хай Ероса чутливий лебідь
оголених накриє нас.

Нінель Новікова
2019.05.26 12:21
Дзвеніла музика в саду
Щемливим, невимовним горем.
І свіжо й гостро пахли морем
На блюдці устриці в льоду.

Сказав мені: « Я вірний друг!» –
Торкнувся сукні переможно.
О, як з обіймами не схожі

Олександр Сушко
2019.05.26 11:40
Бовдур! Цілий вік на владу гавкав!
Гриз КучмУ, тепер команду "ЗЕ".
Бо - поет! Не безхребетна п'явка,
Що з громади соки тільки ссе.

Як вам слово "більшість" - правда гарне?
Є іще одне слівце "товпа".
- Зупиніться! Стоп! - кричати марно,

Ніна Виноградська
2019.05.26 10:56
У тім краю,
Де ріки
Тихоплинні,
Де райдуги із них
Вологу п’ють,
Ще не завмерла
Мова України.
Вона живе,

Ніна Виноградська
2019.05.26 10:54
Вогнем і мечем захищали державу
І гасли зірниці в очах вояків.
І кров’ю, і потом боролись за славу
Всі наші прапращури і до батьків.

Тепер наша черга ставати до зброї
І землю свою боронити в бою.
Бо наші сусіди на конях із Трої

Віктор Кучерук
2019.05.26 10:02
Вечора відсвіт червоний
Тоне в багровій воді, –
Берегом тупають коні
Сірі і темно-руді.
До прохолодних влоговин,
Чуючи дзенькіт відра, –
Сходять слухняно корови
З пагорбів ситних Дніпра.

Володимир Бойко
2019.05.26 09:28
Людям, вічно набурмосеним,
Видається все не так.
Набурмосені відносини
Дошкуляють, як чиряк.

Ні нещирі перепросини,
Ні фальшивість обіймань,
Не поможуть набурмосеним

Ярослав Чорногуз
2019.05.26 02:13
Моя любов, моя печаль,
Моє кохання чарівливе -
Крізь тиху вечора вуаль
Просвічує сяйливе диво!

І як до нього не спішить,
Й у сні мені цей рай не сниться –
Те тихе полум`я душі,

Юрій Сидорів
2019.05.25 22:23
Магелани загублених рим,
Океанів епічних сіндбади,
Я проханням ділюся моїм -
Заберіть до своєї бригади.

Не боюся авралів і вахт,
Не злякає мене і полундра.
Пропонуйте неписаний фрахт -

Вероніка Новікова
2019.05.25 22:19
Може, поставиш чаю, ввечері трохи лячно.
Ходить довкола слово, сяде на груди — плаче.
Тут, у пустій квартирі, мов на далекій зірці,
солодко тане плитка. А від мовчання гірко.

Може, борги вертала, може, знайшла забуте.
Сядь біля мене трохи. Хай розі

Іван Потьомкін
2019.05.25 21:38
Не по мені,
як намір обганяє розум,
як зверхницька мета
здоровий глузд зміта...

Марґо Ґейко
2019.05.25 20:41
Всміхайся та не влещуйся нічим.
Бо друга можна зрадити й цілунком,
А оди, що звучать занадто лунко,
Двосічними бувають, як мечі.

Нехай твій шлях, невстелений ніким,
Не те, щоб не затоплювала повінь,
Не те, щоб не вертав тебе на сповідь,

Вячеслав Семенко
2019.05.25 17:13
Я гостей не чекаю, адреси мовчать.
Небеса, на яких заборони печать,
вже нікого, ніколи, нічим не обмежать.
Але простір лишився моїм назавжди,
хоч поріг підмивають потоки води,
віддзеркалена в ній перекинута вежа.

Хай три виміри, наче кольчуга, скр

Гренуіль де Маре
2019.05.25 13:06
Та хай би вже було як є:
Небілені обдерті стіни,
Куток, де сіть павук снує –
І б’ються в ній страхи незмінні;

Нехай розвезло всі шляхи,
І сон вже не долає втому,
І Бог прикинувся глухим –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дмитро Бугера Брилінський
2019.05.22

Юлія Савіцька
2019.04.01

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віта Парфенович (1983) / Проза

 Хто я для тебе?

Хто я для тебе? Розмірковую про це ще з моменту нашої зустрічі… А зустріч сталася понад три роки… Тоді, коли ми стрілися вперше, я була для тебе – здобиччю.
Так, нема чого приховувати, адже виховані домашні дівчатка з доброго дива не забредуть у сумнівному товаристві посеред ночі до придорожнього кафе, яке радше називати забігайлівка.
Двоє дорослих дядь, які привели посередночі трьох кобіт, аби порозважатися. Зі сторони це, скоріш за все, виглядало саме так.
Дівчата були на підпитку, тому лишалося зовсім трохи, аби напоїти до правильної кондиції і отримати заплановане. Я тоді сотні разів пожалкувала, що опинилася за компанію у цій пригоді. Ми були у невідомому мені місці, прийшли утрьох, отже й піти мали утрьох. Але бажання дівчат хильнути халявного пива вирішило усе. Мужики вуха розвісили і чекали стану, коли можна буде знайти сексу на халяву, а я стала бранкою ситуації…
І тут ти вирішив проявити людяність (?), бо коли ми всі шестеро сиділи за столом, побачив, що я нічого не їм і не п’ю. Я сиділа, ніби тут і не тут, і дивилася на тебе. Просто дивилася у очі. І все. Ти щось там плів, вибачався за те, що квасу не завезли, а є лише пиво, але я не вживаю пива, тому просто сиділа за столом і дивилася, як мої приятельки заграють і регочуть з п’яними мужиками. Мені було гидко. Але відразу не можна було виказувати. Жарти про секс. Жартома мацання за стегна, добре, що мацали не мене.
Адже коли ми познайомилися з оцими молодиками, то вони клюнули на моє відверте декольте. Хоч зазвичай я так не ходжу, проте ми поверталися того дня з пляжу, і на мені була сукенка, у якій було не жарко. Сукенка з великим вирізом. І купальник.
Мужики пили пиво обабіч магазину, де ми купили собі хто що. Я була голодна, весь день трималася на яблуках білий налив, воді і насінні соняшника. Ми наплавалися. Я багато пірнала, тому підкріпитися дуже хотілося. Я побігла вибирати їжу, дівчата купили собі улюблених ласощів – пива і риби.
Пиво якось швидко скінчилося і треба було їхати додому… Або не їхати… я і не підозрювала, що події можуть скластися таким чином, і мої приятельки, бажаючи наживи, вирішать «замолодити» двох підстаркуватих льоліків. Вони для мене буди таки підстаркуваті… Але льоліки повелися, купили пива, підійшли пригостити. Один із них лупав очита, але тонув у мому декольте… мені було незручно, але прикритися не було чим, бо пляжний варіант був розрахований на пляж, а не на доленосні знайомства зі сватаннями…
Вікентій почав загравати. Все випускав свої далеко не однозначні жартики, але насувалася ніч, я подумала, що пиво доп’ється і розбіжимося. Та не так то воно склалося, як гадалося. Вікентій не давав проходу, аж поки одна з моїх приятельок Ксюша не видала ненароком, що вона йде від чоловіка, і у неї є всі шанси стати власницею не лише авто, яких у сім’ї аж два, але й квартири.
І тут Вікентій різко змінив свій вектор залицянь. Мені стало бридко і легко водночас. Бридко, бо оті всі слова, випущені цим півнем, ніц не вартували. Вікеша розраховував розжитися в перспективі, а от те, що вектор змінився різко і причини були – суто розрахунок мене зачепило. Паті продовжувалася. Незабаром ми вже набилися у викликане таксі і поїхали в якийсь нічний бар, де супутники обіцяли пригостити найсмачнішим у світі шашликом і пивом. Вікеша все плів про неодруженого господаря закладу, потираючи руки у очікуванні іншої розваги.
І от ми сидимо за столом. Я напроти нього – господаря нічного кафе. Ніч. Тиша. Цвіркуни. Гелготіння компанії, проте коли не заглиблюватися у дане дійство – то таки тиша. Він дивиться на мене, не у декольте, а ніби вглиб душі, дивиться і посміхається. Ніяково. Потім тихо його вуста промовляють: «Ви будете каву?»
«ТАК! Я БУДУ КАВУ!» – волають мої думки. «Я буду каву, аби не заснути і не впасти отут випадково! Аби не втратити свідомість від втоми і недосипу і не скористалися оці мужлани моєю не захищеністю!»
Натомість скромно відповідаю: «Буду». І ми йдемо на бар, де кавова машина меле ароматне зерно і варить запашний напій. Я спокійна, ми беремо горнятка і виходимо у плетену виноградом арку, під імпровізований дашок, сідаємо за столик. Нависає тиша. Ти хочеш поговорити. Не знаєш, з чого почати, тому починаю я: «Важко вести бізнес самому?»
Ти відповідаєш щось, не згадаю. Там було щось про перевірки і інспекції, прагнення розвинути інфраструктуру і покращити дизайн. Але потім ти просиш номер телефону. І я думаю, чи дати справжній, чи збрехати пару цифр. Але якесь внутрішнє почуття не дає мені брехати. І я називаю свій номер. Ти просиш його, говорячи про спрагу спілкування, оскільки бар – то основне місце роботи, відвідувачі приходять і відпочивають, поки ти працюєш, а спілкуватися для душі нема з ким. І ти дурієш від отієї самоти.
Ми говоримо про те, хто звідки родом, інтереси, ще про щось. Помалу стає видніше надворі. Сутінки поступаються перед світанком. І тут чути крик. Ми біжимо вдвох на галас і бачимо, як п’яна компанія збуджено валує. Здається, назріває бійка. Мужики хотіли легкодоступних дівчат, але не на тих напали. Дівчата хоч і пили, але не погодилися, не упали і не заснули. Я нічого не розумію, дівчата починають бігти, льоліки наздоганяти. В невідомому місці я поруч тебе. Вирішую йти, якось дістатися додому, наздогнати дівчат. Дорогою вони лаються і одна лишається голосувати на трасі, аби доїхати до метро. Інша йде поруч мене. І я замислююся, навіщо оце все мені? Чому я не поїхала одразу, коли стало зрозуміло, що подружки не збираються додому. Любов до пригод? Гострих відчуттів? Нам всім було цікаво, певно, де буде ота грань…
Наступного дня ти запросив мене на побачення. І я пішла. З того дня я дізналася про себе багато речей і багато відкриттів себе було зроблено. Як от – для тебе я цінність. Сама по собі, така як є. Незалежно від того, що маю чи не маю. Ми можемо сидіти на даху високоповерхівки звісивши ноги донизу і весело щебетати а чи мовчати. Ми можемо зібрати рюкзак і піти у похід пішки так далеко, наскільки здатні нести ноги. Ти мене жартома називаєш «Сусанін» і говориш про те, що ніколи б не пішов з таким екскурсоводом, який здатен вести найдовшими дорогами. Але попри все ти поруч, йдеш, несеш рюкзак, інколи – мене. Ми з тобою відкриваємо нові цікаві місця, як стають за замовчуванням нашими. Любимо провести весь день у ліжку, коли того хочеться, домовляючись заздалегідь про те, хто кому робить чай чи каву. Ми можемо знаходитися поруч, в одній кімнаті, кожен на своїй хвилі, або обійнявшись дивитися пригодницький фільм чи передачу про цікаві місця чи історичні постаті і події. Я можу бути маленькою дівчинкою, яка може покапризувати, похникати, чуттєвою і смішною. Цю роль я приміряла завдяки твоїм сильним плечам, за які, коли бракує сил, я можу сховатися. Я можу бути сталевою стервочкою, турботливою матусею чи старшою сестрою. Завдяки тобі я пізнала ці нові для мене ролі. Що це? Дружба? Партнерство? Любов?
Але ти мені сам зізнався, що краще пізнавши мене, я стала не здобиччю, не цукеркою у привабливій обгортці, яку хочеться скоріш здерти, а особистістю, живою і справжньою з усіма плюсами і мінусами.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-04-16 21:55:43
Переглядів сторінки твору 330
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.906 / 5.37)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.730 / 5.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.832
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Денники
Автор востаннє на сайті 2019.04.09 23:16
Автор у цю хвилину відсутній