
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.04.13
13:07
– Не звертаймо на нього уваги.
– А що він? Навмисне дражниться?..
– Нажлугтився хлібної браги…
– А більш ні на що не наважиться?
– Йому відібрало мову –
так когось злякався…
– Зажди, він не скаже ні слова?..
– Кривляється, бо наклався.
– А що він? Навмисне дражниться?..
– Нажлугтився хлібної браги…
– А більш ні на що не наважиться?
– Йому відібрало мову –
так когось злякався…
– Зажди, він не скаже ні слова?..
– Кривляється, бо наклався.
2021.04.13
10:59
Пора року – зима. На кордонах супокій. Вві сні,
як у купелі, в чімось заміжнім, в’язкім, як варенні,
і щупачим велінням пороблено дрожем блешні,
і не зводяться з неї праотчі зіниці недремні.
Вдар об землю хвостом, і в морозній грудневій імлі,
ти поб
як у купелі, в чімось заміжнім, в’язкім, як варенні,
і щупачим велінням пороблено дрожем блешні,
і не зводяться з неї праотчі зіниці недремні.
Вдар об землю хвостом, і в морозній грудневій імлі,
ти поб
2021.04.13
09:21
Розчакловувати навроки земляків - важка справа. Особливо, коли ті земляки змалку привчилися красти і брехати. Здорова людина ніколи не дозволить собі поміняти чесну працю на барижництво, або піти, наприклад, у депутати.
Раніше як було: обирали козаки к
2021.04.13
05:48
Раз погрожують боєм
Україні моїй, -
Чвс вдягти однострої
І ставати у стрій.
І стояти не скраю
На переднім краю,
Де герої вмирають
За Вітчизну свою.
Україні моїй, -
Чвс вдягти однострої
І ставати у стрій.
І стояти не скраю
На переднім краю,
Де герої вмирають
За Вітчизну свою.
2021.04.13
05:47
Настане час, коли гламурні діви
в тобі не збудять пристрасті Венери,
Сирени не зворожать своїм співом,
і вогнищем не спопелять Химери.
Пройшов шляхи Гоморри і Содому,
жаркі минули ночі Афродіти…
Вогонь свічі веде тебе додому,
в сімейне коло, де чек
в тобі не збудять пристрасті Венери,
Сирени не зворожать своїм співом,
і вогнищем не спопелять Химери.
Пройшов шляхи Гоморри і Содому,
жаркі минули ночі Афродіти…
Вогонь свічі веде тебе додому,
в сімейне коло, де чек
2021.04.12
21:39
Там, поза Критськими ходами
Є композиція із брил,
Де камені лежать рядами -
Їх Бог зробив на свій копил.
Амфітеатром, напівколом -
На лави схожі чи стола.
Учитель походжав довкола -
Є композиція із брил,
Де камені лежать рядами -
Їх Бог зробив на свій копил.
Амфітеатром, напівколом -
На лави схожі чи стола.
Учитель походжав довкола -
2021.04.12
20:30
Відлітають журавлики-мрії
у далеке минуле моє...
на майбутнє немає надії,
та зозуля усе ще кує.
Догораюче полум’я ватри
й досі жевріє з десятирічь.
Те, що буде, нічого не варте
у далеке минуле моє...
на майбутнє немає надії,
та зозуля усе ще кує.
Догораюче полум’я ватри
й досі жевріє з десятирічь.
Те, що буде, нічого не варте
2021.04.12
10:19
Однак, три дні тривало це весілля?
склотару теж здаватимо три дні?
Отож, вломайте кожен хліба з сіллю –
і на коня! і довго на коні!!
17 липня 1995 р., Київ
склотару теж здаватимо три дні?
Отож, вломайте кожен хліба з сіллю –
і на коня! і довго на коні!!
17 липня 1995 р., Київ
2021.04.12
10:15
Знову проснулись весняні вітри
зранку і аж до нічної пори
то навівають, то шепчуть мені
запахи ніжні і звуки нічні.
Серденько, годі боятись!
Має все-все помінятись.
Кожного дня усе краще стає.
зранку і аж до нічної пори
то навівають, то шепчуть мені
запахи ніжні і звуки нічні.
Серденько, годі боятись!
Має все-все помінятись.
Кожного дня усе краще стає.
2021.04.12
05:52
Така весна, що без чобіт ніяк!
Дерева похилились на болоті…
Даремно ськати* збуджених пияк
й не збуджених також шукати годі.
У лісі покій. Тиша гробова.
Дзвінкі пощезли голоси пташині…
Геть замерзають зронені слова
Дерева похилились на болоті…
Даремно ськати* збуджених пияк
й не збуджених також шукати годі.
У лісі покій. Тиша гробова.
Дзвінкі пощезли голоси пташині…
Геть замерзають зронені слова
2021.04.11
21:42
Тече, тече, тече життя ріка,
попереду десь вічності пороги.
У Стікс її вода перетіка,
а там Харон завершує дорогу…
До ірію летить по небу клин,
«курли» сумливе зверху долинає.
Неумолимо лине часоплин
попереду десь вічності пороги.
У Стікс її вода перетіка,
а там Харон завершує дорогу…
До ірію летить по небу клин,
«курли» сумливе зверху долинає.
Неумолимо лине часоплин
2021.04.11
19:46
Рік починався сумно з «андрусівської зради»,
Як охрестили влучно те дійство козаки.
Ніякі обіцянки не стали на заваді
Роздерти Україну. Зібрались хижаки –
Москва, що допомогу козацтву обіцяла
Й Варшава, що втрачати ці землі не бажа.
Про думку україн
Як охрестили влучно те дійство козаки.
Ніякі обіцянки не стали на заваді
Роздерти Україну. Зібрались хижаки –
Москва, що допомогу козацтву обіцяла
Й Варшава, що втрачати ці землі не бажа.
Про думку україн
2021.04.11
12:03
Затуляє мене затуманене скло,
Охопила непевність остиглу дорогу.
Притихає незвично прарідне село
І ні птаха, ні страху – не видно нікого.
І за двері набряклі не робиться крок,
Я на стіл опускаю спочити долоню.
Час, як завжди, неквапно тече у пісо
Охопила непевність остиглу дорогу.
Притихає незвично прарідне село
І ні птаха, ні страху – не видно нікого.
І за двері набряклі не робиться крок,
Я на стіл опускаю спочити долоню.
Час, як завжди, неквапно тече у пісо
2021.04.11
10:37
Ще кілька літ тому хвалився він привселюдно:
«Не помічаю старості. Знаю, що їсти й пити.
А головне – не класти на серце зайвий клопіт.
Сказати б, глухою стіною відгородитися од світу.
Знавців, як жить, обходить смерть стороною».
І хоч мудреці й
«Не помічаю старості. Знаю, що їсти й пити.
А головне – не класти на серце зайвий клопіт.
Сказати б, глухою стіною відгородитися од світу.
Знавців, як жить, обходить смерть стороною».
І хоч мудреці й
2021.04.11
09:38
Вітри проснулись весняні.
Усе буяє ночі й дні
У далині розмаю.
О аромат, о гук новий!
О, бідне серце, не болій!
Весна все, все міняє.
І кращає щоденно світ,
Усе буяє ночі й дні
У далині розмаю.
О аромат, о гук новий!
О, бідне серце, не болій!
Весна все, все міняє.
І кращає щоденно світ,
2021.04.11
09:25
Я плачу не за тим
безруким чоловіком,
якого жінка – заживо в труну,
дебела жінка.
І не за родичем,
якого добрий слід,
якого жовта тюль у гробовім бузку
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...безруким чоловіком,
якого жінка – заживо в труну,
дебела жінка.
І не за родичем,
якого добрий слід,
якого жовта тюль у гробовім бузку
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.03.31
2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віта Парфенович (1983) /
Проза
Перша подруга
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перша подруга
Я беру її біляве волоссячко до рук і чешу гребінцем, боячись зробити боляче, смикнути ненароком. Я люблю її, а вона любить мене. І я не знаю, як давно у мене ця любов виникла. Здається, я її любила завжди, ще до своєї появи у цьому світі.
Сьогодні я вчуся плести косичку. Бабуся терпляче сидить на дивані. Я стою позаду і наполегливо намагаюся заплести косу. У бабусі багато терпіння. Вона виростила двох синів. Тепер няньчить мене. Мені з нею добре, затишно, цікаво і смачно. Я люблю перебувати у її товаристві навіть більше, аніж йти до дитсадка. Хіба що там є музичне. Адже музику я люблю не менше.
Люблю музичне і дні, коли воно є, стараюся не пропускати. Але коли мама мацає лоба, з докором хитає головою і каже, що я захворіла і в дитсадочок не піду, бо треба лікуватися, беру маленьке дитяче піаніно. Воно схоже на те, що у дитячому садочку. Україна. Така назва у піаніно. Це мені сказала мама і я їй вірю. Таким чином музичне проходить у мене вдома.
Мама заклопотана домашніми справами і роботою. Бабуся ж на роботу не ходить, тому це моя перша подруга. Ми разом ходимо до магазину. І бабуся купила мені першу мою власну помаду яскравого червоного кольору. Помада гарно пахне. Бабуся сказала, що якщо я рано почну фарбувати губи, то вони рано стануть сині, як у неї. Насправді у бабусі губи не сині. Трішки фіолетові. Але помаду я на смак спробувала. Схожа на пластилін, тільки тане швидше у роті. Не солодка. Безперечно, запах у помади і колір кращий, аніж смак. Того дня мене перевдягнули двічі, адже самотужки спробувала зробити помадою макіяж, розмалювати дзеркало і сукню.
Сьогодні ми гарнесенько чепуримося і йдемо на цвинтар прибирати могилки, саджати квіти. Бабуся розповідає мені про квіти і трави, мені цікаво абсолютно все нове. Вчора я прогуляла дитсадок умисно, адже бабуся напередодні ще звечора сказала, що полотиме квітничок. Квітничок гарний, мені хочеться разом з нею робити роботу. Тому зранку я кажу, що мене нудить. Музичного нема. Можна і попрацювати. Мама переживає, що мені недобре. А я маю з годину поприкидатися. Бабуся робить трав’яний чай і готує мені ліжечко з периною. Мама йде на роботу. Я, випивши чай, через деякий час стрибаю уже біля бабусі і кажу, що мені краще. Ще б пак! Я буду полоти квітничок! Бабусенька показує, як сходять тюльпани, лілії, півонії і любисток, як пробивається воронець і нарциси. Я обожнюю слухати про кожну травиночку. І мені кожної травинки відверто шкода. Але їм не місце у квітнику!
Ще ми разом ліпимо з тіста. Бабуся смачні вареники, а я – коники. Я дуже люблю тісто. Потім на обід у мене суп. Це перша страва. У бабусі завжди свіжий суп з добре засмаженою цибулею. Вона навіть трішки підгоріла. Але смак супу від того лише кращий. Друга страва – мої улюблені вареники з капустою. Я люблю і з картоплею. І з сиром. Але з капустою найбільше! Вони навіть смачніші, ніж з м’ясом. Потім бабусенька мене приколисує. А я скачу зайцем, поки не засну. Скакати – то своєрідний протест. Чому я маю вдень спати, коли скільки всього цікавого навкруги? Скільки всього корисного можна дізнатися, скільки роботи переробити!
Але бабуся майстерно приколисує. У неї залізне терпіння. Не зчуюся, а вже засну. Прокидаюся і розумію, що спала. Трішки похнюплена чвалаю на кухню. Бабуся або лаштує вечерю, або пере. І тоді я беруся прати ляльковий одяг. Не важливо, що він чистий. Важливий процес. Прання! Я намилюю велетенським шматком мила сукню ляльки. Мило не вміщається у руку, тому я тру об мило сукенку. Потім полощу, повторюючи за бабусею. Коли все чисте, бабуся бере і моє випране, прищіплює на мотузці. Мотузка зависоко, я не дістаю. Згодом мені зробив татко таку саму мотузку з міцної нитки, а бабуся купила дитячі прищепки.
Я ще з дитинства знаю, що стану багатою і знаменитою артисткою. Я люблю виступати і дарувати радість. Але не менше я люблю трави, шити одяг з рукавами лялькам, який жодна з дівчаток у групі дитсадка шити не вміє, носити у пору першої редиски і зеленої цибулі у дитсадок торбинку, яку пошила для мене мама, а там – хліб з салом , чи котлети, і ми з групою мандрівників летимо на дитячому літачку на майданчику і топчемо смачні бутерброди з редискою. Аж за вухами лящить! Ми часто подорожуємо в Африку, Австралію і Америку. Поки я знаю лише ці назви в свої чотири рочки. А ще я знаю літери. Не всі.
Мені легко і просто бути собою – зіркою. Інколи, щоправда, хочеться стати відьмою, адже відьма від слова відати – знати, щоб вилікувати бабусю. Бо бабуся сама збирає трави і лікує себе. Вона знає багато про трави. Я намагаюся запам'ятовувати. А ще ми разом збираємо полуниці. Їх велетенська грядка. Я не надто люблю їх на смак, лише коли з цукром. А бабуся продає зранку на базарі, щоб купити щось інше, як лимонад чи шоколад. Я страшенно люблю лимонад. І люблю грати в бармена, звісно, я не знаю, що то бармен, винаходжу нові коктейлі, додаючи у різних пропорціях до лимонаду цукру, солі, харчової соди, інколи – пива. Все пробую на смак і морщу носика, коли занадто солоне чи пивне. Але переконана, що знайду ідеальний напій. Пиво беру таємно у батька. Він навіть не помічає, як я у маленьку чарочку відливаю. Або прошу. Трішки. Для коктейлю.
Мені страшенно хочеться вдома мати собачку чи котика. Я весь час, по дорозі з садочка додому дивлюся кого б поцупити, а раптом трапиться цуценя чи кошеня. Але кошенят просто так нічиїх не трапляється. І цуценят теж. Бабуся каже, що я ще маленька, трішки підрости треба. Але я самостійна. Вмію шити, читати по складам, співати, ліпити, вирізати з паперу аплікації, пекти у пісочниці торти і будувати замки, полоти квіти і малювати. Я часто малюю будинок і сад, і сонечко. Так я бачу дім, затишок. Так я уявляю світ – безкінечний простір доброти і любові. Так вчить мене бабуся – моя перша подруга.
Сьогодні я вчуся плести косичку. Бабуся терпляче сидить на дивані. Я стою позаду і наполегливо намагаюся заплести косу. У бабусі багато терпіння. Вона виростила двох синів. Тепер няньчить мене. Мені з нею добре, затишно, цікаво і смачно. Я люблю перебувати у її товаристві навіть більше, аніж йти до дитсадка. Хіба що там є музичне. Адже музику я люблю не менше.
Люблю музичне і дні, коли воно є, стараюся не пропускати. Але коли мама мацає лоба, з докором хитає головою і каже, що я захворіла і в дитсадочок не піду, бо треба лікуватися, беру маленьке дитяче піаніно. Воно схоже на те, що у дитячому садочку. Україна. Така назва у піаніно. Це мені сказала мама і я їй вірю. Таким чином музичне проходить у мене вдома.
Мама заклопотана домашніми справами і роботою. Бабуся ж на роботу не ходить, тому це моя перша подруга. Ми разом ходимо до магазину. І бабуся купила мені першу мою власну помаду яскравого червоного кольору. Помада гарно пахне. Бабуся сказала, що якщо я рано почну фарбувати губи, то вони рано стануть сині, як у неї. Насправді у бабусі губи не сині. Трішки фіолетові. Але помаду я на смак спробувала. Схожа на пластилін, тільки тане швидше у роті. Не солодка. Безперечно, запах у помади і колір кращий, аніж смак. Того дня мене перевдягнули двічі, адже самотужки спробувала зробити помадою макіяж, розмалювати дзеркало і сукню.
Сьогодні ми гарнесенько чепуримося і йдемо на цвинтар прибирати могилки, саджати квіти. Бабуся розповідає мені про квіти і трави, мені цікаво абсолютно все нове. Вчора я прогуляла дитсадок умисно, адже бабуся напередодні ще звечора сказала, що полотиме квітничок. Квітничок гарний, мені хочеться разом з нею робити роботу. Тому зранку я кажу, що мене нудить. Музичного нема. Можна і попрацювати. Мама переживає, що мені недобре. А я маю з годину поприкидатися. Бабуся робить трав’яний чай і готує мені ліжечко з периною. Мама йде на роботу. Я, випивши чай, через деякий час стрибаю уже біля бабусі і кажу, що мені краще. Ще б пак! Я буду полоти квітничок! Бабусенька показує, як сходять тюльпани, лілії, півонії і любисток, як пробивається воронець і нарциси. Я обожнюю слухати про кожну травиночку. І мені кожної травинки відверто шкода. Але їм не місце у квітнику!
Ще ми разом ліпимо з тіста. Бабуся смачні вареники, а я – коники. Я дуже люблю тісто. Потім на обід у мене суп. Це перша страва. У бабусі завжди свіжий суп з добре засмаженою цибулею. Вона навіть трішки підгоріла. Але смак супу від того лише кращий. Друга страва – мої улюблені вареники з капустою. Я люблю і з картоплею. І з сиром. Але з капустою найбільше! Вони навіть смачніші, ніж з м’ясом. Потім бабусенька мене приколисує. А я скачу зайцем, поки не засну. Скакати – то своєрідний протест. Чому я маю вдень спати, коли скільки всього цікавого навкруги? Скільки всього корисного можна дізнатися, скільки роботи переробити!
Але бабуся майстерно приколисує. У неї залізне терпіння. Не зчуюся, а вже засну. Прокидаюся і розумію, що спала. Трішки похнюплена чвалаю на кухню. Бабуся або лаштує вечерю, або пере. І тоді я беруся прати ляльковий одяг. Не важливо, що він чистий. Важливий процес. Прання! Я намилюю велетенським шматком мила сукню ляльки. Мило не вміщається у руку, тому я тру об мило сукенку. Потім полощу, повторюючи за бабусею. Коли все чисте, бабуся бере і моє випране, прищіплює на мотузці. Мотузка зависоко, я не дістаю. Згодом мені зробив татко таку саму мотузку з міцної нитки, а бабуся купила дитячі прищепки.
Я ще з дитинства знаю, що стану багатою і знаменитою артисткою. Я люблю виступати і дарувати радість. Але не менше я люблю трави, шити одяг з рукавами лялькам, який жодна з дівчаток у групі дитсадка шити не вміє, носити у пору першої редиски і зеленої цибулі у дитсадок торбинку, яку пошила для мене мама, а там – хліб з салом , чи котлети, і ми з групою мандрівників летимо на дитячому літачку на майданчику і топчемо смачні бутерброди з редискою. Аж за вухами лящить! Ми часто подорожуємо в Африку, Австралію і Америку. Поки я знаю лише ці назви в свої чотири рочки. А ще я знаю літери. Не всі.
Мені легко і просто бути собою – зіркою. Інколи, щоправда, хочеться стати відьмою, адже відьма від слова відати – знати, щоб вилікувати бабусю. Бо бабуся сама збирає трави і лікує себе. Вона знає багато про трави. Я намагаюся запам'ятовувати. А ще ми разом збираємо полуниці. Їх велетенська грядка. Я не надто люблю їх на смак, лише коли з цукром. А бабуся продає зранку на базарі, щоб купити щось інше, як лимонад чи шоколад. Я страшенно люблю лимонад. І люблю грати в бармена, звісно, я не знаю, що то бармен, винаходжу нові коктейлі, додаючи у різних пропорціях до лимонаду цукру, солі, харчової соди, інколи – пива. Все пробую на смак і морщу носика, коли занадто солоне чи пивне. Але переконана, що знайду ідеальний напій. Пиво беру таємно у батька. Він навіть не помічає, як я у маленьку чарочку відливаю. Або прошу. Трішки. Для коктейлю.
Мені страшенно хочеться вдома мати собачку чи котика. Я весь час, по дорозі з садочка додому дивлюся кого б поцупити, а раптом трапиться цуценя чи кошеня. Але кошенят просто так нічиїх не трапляється. І цуценят теж. Бабуся каже, що я ще маленька, трішки підрости треба. Але я самостійна. Вмію шити, читати по складам, співати, ліпити, вирізати з паперу аплікації, пекти у пісочниці торти і будувати замки, полоти квіти і малювати. Я часто малюю будинок і сад, і сонечко. Так я бачу дім, затишок. Так я уявляю світ – безкінечний простір доброти і любові. Так вчить мене бабуся – моя перша подруга.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію