25 травня 2000 року з вини необачного сусіда
загинув у рідному подвір’ї 9-имісячний
наш улюбленець,котик Лапчик –
а рана болить і досі…

Як кошеня до рук і до грудей,
голівкою м'якою в підборіддя --
крадеться дум довірливе поріддя
в бездушних хащах покручів-людей --

розчавлені, розпластані ... Живем!

У світанкових сутінках Едем
вартує день-у-день по нову душу ...
(Чи ж я закономірність цю порушу
розвихреною трагікою барв
життя у вищих проявах любові
до ближнього, до брата, що по крові
є спільником в неправій боротьбі --

безглузда гра в безсмертя, далебі!)

Ти -- вічний блазень, тіла вічний раб!
Скаліченою пластикою лап
тебе не відігріє трем дитячий,
що над убитим кошеням заплаче --

о людство стехнізоване, спинись ...
Чи ти вчуваєш серце, як колись
вчував у тобі Бог-Отець Людину --
чи ти й собі вподобилось в тварину,
в розгнуздану сваволю дичини?!

Тихенько-тихо браму відчини,
аби почути пісню колискову,
заблудлого дитинства сонний схлип:

"А наш котик Лапчик,
спить, немов калачик,
котить лапкою горішки
діткам для потішки".*

... Спочивайте наші ручки,
спочивайте ніжки ...



(Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2

*сімейна пісенька для Лапчика, придумана спільно з донечкою Устонькою