Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
2026.07.27
06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
2026.07.27
06:01
Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18
Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Львівські музичні салони польської та австрійської ш
2026.07.27
01:40
Липню! Напишімо спільний вірш,
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
2026.07.27
00:13
Теслярі із Антананаріву
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
2026.07.26
19:41
Москалі хвалитись люблять величним минулим,
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
2026.07.26
16:50
Пливу на тебе сонного дивитись,
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
2026.07.26
13:33
Штрихи до сюжету кіноповісті)
До 235-ліття маестро Ксавера Франца Моцарта і 270-ліття його геніального батька Вольфганга Амадея Моцарта
П.С. Сьогодні, 26 липня 2026 року виповнюється 235 років від дня народження КСАВЕРА МОЦАРТА
«КСАВЕР МОЦАРТ: С
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
Перший дзвоник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перший дзвоник
Ось і перший дзвіночок - вистукує серце у грудях,
Потемніло в очах, а в легенях повітря нема.
Визирають із неба святоші, апостоли, судді,
Щойно літо було, а за мить - хуртовина, зима.
Полум'яна межа під ногами розверзлася хижо,
Ще би жив не тужив, а писати пора епілог.
Мойра грає ножем, ще не знає чи нить переріже,
Надокучив і їй, а не тільки людві скоморох.
Відпусти із лабет! Дуже боляче, смертонько, досить!
Задуши депутата, хоч лиха бажати і гріх.
Брехуняки є справжні, з трибуни промови голосять,
Ну, а я - перебендя, від рала-сохи пустобріх.
Заросило чоло, у тумані дружина сіріє,
Хтось благання почув, відхилилась від горла коса.
Біль затих та не втік, угніздився в душі чорним змієм,
Чую зверху смішок - не награлися ще небеса.
Покоротшав ланцюг, майже весь намотали на руку,
Наче й лихо-біда, а писати про це - моветон.
Прийде час - упаду вам, шановні, під ноги без звуку,
Гримнуть дзвони як грім. Тільки їх не почує ніхто.
17.07.2018р.
Останній могіканин
А час уже не той. Прорвало небо греблю,
Утік в Європу люд, онучок і синок.
Я жито покосив, покрили стебла землю,
Усує пропаде солома і зерно.
Немає орачів, немає хліборобів,
Останній коник здох, хазяїн теж помер.
Кладу нехитрий скарб собі в заплічні торби,
Зі світом без людей порвав останній нерв.
Не чути ні душі, в Едемві зовсім тихо,
Ні сміху, ні пісень - одна лише пітьма.
Чорнобиль - до плеча, а кропива - під стріхи,
Косив би і косив, та сил уже нема.
Востаннє гребонув із отчої криниці,
Краплина золота скотилась по щоці.
О, житечко моє! Чи будеш колоситься,
Коли сюди прийдуть бариги і купці?
17.07.2018р.
Потемніло в очах, а в легенях повітря нема.
Визирають із неба святоші, апостоли, судді,
Щойно літо було, а за мить - хуртовина, зима.
Полум'яна межа під ногами розверзлася хижо,
Ще би жив не тужив, а писати пора епілог.
Мойра грає ножем, ще не знає чи нить переріже,
Надокучив і їй, а не тільки людві скоморох.
Відпусти із лабет! Дуже боляче, смертонько, досить!
Задуши депутата, хоч лиха бажати і гріх.
Брехуняки є справжні, з трибуни промови голосять,
Ну, а я - перебендя, від рала-сохи пустобріх.
Заросило чоло, у тумані дружина сіріє,
Хтось благання почув, відхилилась від горла коса.
Біль затих та не втік, угніздився в душі чорним змієм,
Чую зверху смішок - не награлися ще небеса.
Покоротшав ланцюг, майже весь намотали на руку,
Наче й лихо-біда, а писати про це - моветон.
Прийде час - упаду вам, шановні, під ноги без звуку,
Гримнуть дзвони як грім. Тільки їх не почує ніхто.
17.07.2018р.
Останній могіканин
А час уже не той. Прорвало небо греблю,
Утік в Європу люд, онучок і синок.
Я жито покосив, покрили стебла землю,
Усує пропаде солома і зерно.
Немає орачів, немає хліборобів,
Останній коник здох, хазяїн теж помер.
Кладу нехитрий скарб собі в заплічні торби,
Зі світом без людей порвав останній нерв.
Не чути ні душі, в Едемві зовсім тихо,
Ні сміху, ні пісень - одна лише пітьма.
Чорнобиль - до плеча, а кропива - під стріхи,
Косив би і косив, та сил уже нема.
Востаннє гребонув із отчої криниці,
Краплина золота скотилась по щоці.
О, житечко моє! Чи будеш колоситься,
Коли сюди прийдуть бариги і купці?
17.07.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
