Згадую вкотре життєвий свій шлях,
Інколи навіть сльоза на очах
Зрадливо блисне ще й згадка, що доля
Досі тримає в самотньому колі.

Так і живу все один – тільки ліс,
Рідний для серця, бо в ньому я зріс.
Він, як жива неповторна істота.
Світ мальовничий відкриють ворота:

Квіточка, кущик, дЕрево, пташка,
Все це для мене начебто казка.
Є ще й рідня: це сестра та племінник,
Гарний, охочий до всього,відмінник.

Мавку зустрів Лісову,покохав.
Щастя такого ніколи не знав!
Байдуже, що Лісова ця дівчина,
Щиро й вона полюбила хлопчину.

Матері тільки не до вподоби:
«Сестро, благаю, дай же їм згоду,
Щоби жили молодята в коханні,
Може, і наші здійсняться бажання!

Внуків діждемось , справжнього свята.
Радості, сміху буде багато!»
Лагідним дотиком рідне внучатко
Якось, торкнувшись до скроні спочатку,

Скаже: « Волосся, чому в тебе сиве?
Діду, ти ж кажеш, що дуже щасливий,
Колір «чорнявий» десь втратив на схилі!»
«Дітки, які ж ви гарненьку та милі!!!
Дружня могла бути наша родина,
Тільки не сталося – боляче й нині".

13.08.2018

До театралізованого свята, присвяченого творчості Лесі Українки. ("Лісова пісня").