Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.16
00:05
Лiто пасма свої розпустило,
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
2026.07.15
23:19
Вони здравствують за цією веб-адресою, поки автором формується або редагується (хз) сама його сторінка. Він радив і мені натискать на підкреслене, і воно піддається цій нескладній дії ©
2026.07.15
16:52
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
Про поцілунки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про поцілунки
Поставити пора питання руба
І правдоньку дізнатися таки:
Якщо поцілувати нижче пупа,
То жінка скаже "Клас!" чи навпаки?
Здійснити необхідно вчинок мужній
І мавку ущасливити бігом.
Несу у ліжко їй цукерки, ружі,
Вона ж на мене глипає врагом.
Наважився - поліз ведмедем в пущу
Куйовдити трикутник волосків.
Дива, братва! Краса тепер незлюща!
"На плечі,-. шепче,- ніженьки закинь...".
Літали довго. Сонце впало спати,
Едем відкрився, чакри та Сезам.
Від вас не дочекаєшся поради -
У руки долю взяв нахабно сам.
Жона - богиня! В ній немає вади,
Схилив главу сумирно до ноги.
Учіться, браття, гарно цілуватись,
і буде мир та з м'ясом пироги.
30.09.2018.
Істина
Лежить п'яниця в калабані,
Під оком світиться синець.
А я вподобую кохання,
У цьому ділі, кажуть, спец.
Умільця любонька пригорне,
Ще й поцілує у вуста.
Життя ж п'яниці - смуга чорна,
Чортяка світом хилита.
Венеру зваблюю віршатком,
До вух вливаю мед-єлей.
А в питвака нема порядку,
Лиш самогон. Азохен вей!
Ще й подих, наче у дракона,
Пахтить, немов від трупака.
А в мене жіночка - ікона,
Сідничка тепла і м'яка.
Спиртуються щодня п'яниці,
У взорах - мряка і туман.
Мені ж миліші стиглі циці,
Від мавок юних без ума.
З алькова лине хтивий окрик,
Гукає в ніченьку жарку.
Втомився так, аж чубчик мокрий,
Спочити варто козаку.
30.09.2018р.
Кожному своє
Із чуттями спорожнів капшук,
Інтерес баби покрали з ниви.
Про любов добу як не пишу,
Криткують за віршата діви.
Вклав жарку еротику в гроби,
Поховав од світу зойки, пози.
Напишу вам краще про дуби,
Тему надихає стигла осінь.
Щось на древі листячком вихля,
Увижаються гріховні піки...
В маківку уперлося голля,
Вгору глип - дріадині кінцівки!
А вони у неї о-го-го!
Притулитись багнеться щокою.
Спокушає видиво гріхом,
Серденьку немає супокою.
Не пейзажний, мабуть, я віршун,
Секонд-хенд творіння, не "Армані".
Про природу більше не пишу,
Буду шкряботіти про кохання.
30.09.2018р.
І правдоньку дізнатися таки:
Якщо поцілувати нижче пупа,
То жінка скаже "Клас!" чи навпаки?
Здійснити необхідно вчинок мужній
І мавку ущасливити бігом.
Несу у ліжко їй цукерки, ружі,
Вона ж на мене глипає врагом.
Наважився - поліз ведмедем в пущу
Куйовдити трикутник волосків.
Дива, братва! Краса тепер незлюща!
"На плечі,-. шепче,- ніженьки закинь...".
Літали довго. Сонце впало спати,
Едем відкрився, чакри та Сезам.
Від вас не дочекаєшся поради -
У руки долю взяв нахабно сам.
Жона - богиня! В ній немає вади,
Схилив главу сумирно до ноги.
Учіться, браття, гарно цілуватись,
і буде мир та з м'ясом пироги.
30.09.2018.
Істина
Лежить п'яниця в калабані,
Під оком світиться синець.
А я вподобую кохання,
У цьому ділі, кажуть, спец.
Умільця любонька пригорне,
Ще й поцілує у вуста.
Життя ж п'яниці - смуга чорна,
Чортяка світом хилита.
Венеру зваблюю віршатком,
До вух вливаю мед-єлей.
А в питвака нема порядку,
Лиш самогон. Азохен вей!
Ще й подих, наче у дракона,
Пахтить, немов від трупака.
А в мене жіночка - ікона,
Сідничка тепла і м'яка.
Спиртуються щодня п'яниці,
У взорах - мряка і туман.
Мені ж миліші стиглі циці,
Від мавок юних без ума.
З алькова лине хтивий окрик,
Гукає в ніченьку жарку.
Втомився так, аж чубчик мокрий,
Спочити варто козаку.
30.09.2018р.
Кожному своє
Із чуттями спорожнів капшук,
Інтерес баби покрали з ниви.
Про любов добу як не пишу,
Криткують за віршата діви.
Вклав жарку еротику в гроби,
Поховав од світу зойки, пози.
Напишу вам краще про дуби,
Тему надихає стигла осінь.
Щось на древі листячком вихля,
Увижаються гріховні піки...
В маківку уперлося голля,
Вгору глип - дріадині кінцівки!
А вони у неї о-го-го!
Притулитись багнеться щокою.
Спокушає видиво гріхом,
Серденьку немає супокою.
Не пейзажний, мабуть, я віршун,
Секонд-хенд творіння, не "Армані".
Про природу більше не пишу,
Буду шкряботіти про кохання.
30.09.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
