Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
Про поцілунки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про поцілунки
Поставити пора питання руба
І правдоньку дізнатися таки:
Якщо поцілувати нижче пупа,
То жінка скаже "Клас!" чи навпаки?
Здійснити необхідно вчинок мужній
І мавку ущасливити бігом.
Несу у ліжко їй цукерки, ружі,
Вона ж на мене глипає врагом.
Наважився - поліз ведмедем в пущу
Куйовдити трикутник волосків.
Дива, братва! Краса тепер незлюща!
"На плечі,-. шепче,- ніженьки закинь...".
Літали довго. Сонце впало спати,
Едем відкрився, чакри та Сезам.
Від вас не дочекаєшся поради -
У руки долю взяв нахабно сам.
Жона - богиня! В ній немає вади,
Схилив главу сумирно до ноги.
Учіться, браття, гарно цілуватись,
і буде мир та з м'ясом пироги.
30.09.2018.
Істина
Лежить п'яниця в калабані,
Під оком світиться синець.
А я вподобую кохання,
У цьому ділі, кажуть, спец.
Умільця любонька пригорне,
Ще й поцілує у вуста.
Життя ж п'яниці - смуга чорна,
Чортяка світом хилита.
Венеру зваблюю віршатком,
До вух вливаю мед-єлей.
А в питвака нема порядку,
Лиш самогон. Азохен вей!
Ще й подих, наче у дракона,
Пахтить, немов від трупака.
А в мене жіночка - ікона,
Сідничка тепла і м'яка.
Спиртуються щодня п'яниці,
У взорах - мряка і туман.
Мені ж миліші стиглі циці,
Від мавок юних без ума.
З алькова лине хтивий окрик,
Гукає в ніченьку жарку.
Втомився так, аж чубчик мокрий,
Спочити варто козаку.
30.09.2018р.
Кожному своє
Із чуттями спорожнів капшук,
Інтерес баби покрали з ниви.
Про любов добу як не пишу,
Криткують за віршата діви.
Вклав жарку еротику в гроби,
Поховав од світу зойки, пози.
Напишу вам краще про дуби,
Тему надихає стигла осінь.
Щось на древі листячком вихля,
Увижаються гріховні піки...
В маківку уперлося голля,
Вгору глип - дріадині кінцівки!
А вони у неї о-го-го!
Притулитись багнеться щокою.
Спокушає видиво гріхом,
Серденьку немає супокою.
Не пейзажний, мабуть, я віршун,
Секонд-хенд творіння, не "Армані".
Про природу більше не пишу,
Буду шкряботіти про кохання.
30.09.2018р.
І правдоньку дізнатися таки:
Якщо поцілувати нижче пупа,
То жінка скаже "Клас!" чи навпаки?
Здійснити необхідно вчинок мужній
І мавку ущасливити бігом.
Несу у ліжко їй цукерки, ружі,
Вона ж на мене глипає врагом.
Наважився - поліз ведмедем в пущу
Куйовдити трикутник волосків.
Дива, братва! Краса тепер незлюща!
"На плечі,-. шепче,- ніженьки закинь...".
Літали довго. Сонце впало спати,
Едем відкрився, чакри та Сезам.
Від вас не дочекаєшся поради -
У руки долю взяв нахабно сам.
Жона - богиня! В ній немає вади,
Схилив главу сумирно до ноги.
Учіться, браття, гарно цілуватись,
і буде мир та з м'ясом пироги.
30.09.2018.
Істина
Лежить п'яниця в калабані,
Під оком світиться синець.
А я вподобую кохання,
У цьому ділі, кажуть, спец.
Умільця любонька пригорне,
Ще й поцілує у вуста.
Життя ж п'яниці - смуга чорна,
Чортяка світом хилита.
Венеру зваблюю віршатком,
До вух вливаю мед-єлей.
А в питвака нема порядку,
Лиш самогон. Азохен вей!
Ще й подих, наче у дракона,
Пахтить, немов від трупака.
А в мене жіночка - ікона,
Сідничка тепла і м'яка.
Спиртуються щодня п'яниці,
У взорах - мряка і туман.
Мені ж миліші стиглі циці,
Від мавок юних без ума.
З алькова лине хтивий окрик,
Гукає в ніченьку жарку.
Втомився так, аж чубчик мокрий,
Спочити варто козаку.
30.09.2018р.
Кожному своє
Із чуттями спорожнів капшук,
Інтерес баби покрали з ниви.
Про любов добу як не пишу,
Криткують за віршата діви.
Вклав жарку еротику в гроби,
Поховав од світу зойки, пози.
Напишу вам краще про дуби,
Тему надихає стигла осінь.
Щось на древі листячком вихля,
Увижаються гріховні піки...
В маківку уперлося голля,
Вгору глип - дріадині кінцівки!
А вони у неї о-го-го!
Притулитись багнеться щокою.
Спокушає видиво гріхом,
Серденьку немає супокою.
Не пейзажний, мабуть, я віршун,
Секонд-хенд творіння, не "Армані".
Про природу більше не пишу,
Буду шкряботіти про кохання.
30.09.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
