Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Еверест. Крива насолоди
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Еверест. Крива насолоди
Я не знаю, як тобі сказати, і що, аби ти посунув уcі свої справи і захотів зустрічі зі мною.
Іще вчора я лежала у твоїх обіймах і ми говорили, бо ти просив цього. Щоб я тобі розповідала щось, що байдуже, а ти слухав ноти мого голосу.
Ми друзі - говориш ти. Ми - коханці, кажу я.
Ми грішні, і горітимемо в аду, кажу я. Тобі такі перспективи не до вподоби, тому ти рвучко заперечуєш.
Я щаслива зараз бути у твоїх обіймах. Торкатися своїм тілом твого тіла, вдихати твій аромат. Ти мені пахнеш дорогим парфюмом. Ти мені смачніший за всі делікатеси. Ти музикант-віртуоз, а я скрипка, на якій ти вміло виконуєш партії, і я кайфую і стону від насолоди. Тобі хочеться дати мені більше, бо сам зможеш досягти піку швидко. Розтягуємо у часі любощі. Хвилі. Мене підкидає на хвилях збудження і пристрасті. Ти не поспішаєш. Навпаки, гальмуєш, утихомирюючи мене.
«Не спіши. Насолодися. Дай мені знати, що ти сходиш на Еверест і бути твоїм поводирем. Дай мені торкатися. Тебе руками, вустами, тілом, гладити, покусувати, облизувати, цілувати, пестити, ляснути сідниці і зтиснути перста. Дай мені вивільнити з тебе мед. Дай мені скуштувати нектар, прекрасна квітко.»
« Я шалію. Ти мене зводиш з розуму. Ти найкращий» - кажу тобі, натомість не віриш.
А я знаю, що між нами хімія.
Я люблю тебе, але ти мовчиш.
Якби ми були вдвох, то я перестала б існувати.
Я б точно була постійно голодною, замінюючи їжу тобою, насолоджувалася, допоки не втратила свідомість.
Бог любить мене, тому каже «зась!» І ми кохаємося і розходимося кожен у своєму напрямку.
Я волога і нестримна. Маніячка, як кажеш ти, це все ти винний... я з тобою така!
І ти сходиш з розуму зі мною... шалієш... тішишся... але потім, після всього, що відбулося, довго вариш у собі спогади про нашу зустріч.
Рік. Два. І знову шукаєш мене, свою гарячу ненаситну маніячку.
У мене міняються чоловіки... і багато чого. Але я хочу до тебе... забуваю... потім знову кидаю все і біжу, бо кохаю тебе... І ти єдиний музикант-віртуоз, який грав на моїй скрипці...
Щоразу ти майстерно вибудовуєш криву насолоди, і я з чистим розумом легко крокую, вирвана з матриці буття і спостерігаючи світ. Ти один такий...єдиний і той, на чий запах я слідую, не судячи себе.
Я розслаблена, вдоволена і сита, але хочу тобою наїстися.
«Політаємо?» - кажеш ти. І я кажу: «Політаємо!»
Ти мене збуджуєш неймовірно. І всі стають нецікавими і прісними...
І я крокую спокійно вулицями, налаштована на хвилю любові, налаштована на хвилю насолоди і транслюю її тобі, порушуючи спокій інформаційного поля.
Аби ти захотів мене ще, як я хочу і прагну тебе - тіла, душі, енергетичного згустку і непідвладному розумові особливого елементу.
Я тобою шаленію і це відображається у моєму тілі і погляді... думках і настроєві.
Я щаслива, що ми зустрілися.
Інші не знають про що я. Та мені байдуже. Ти мені показав Еверест.
Іще вчора я лежала у твоїх обіймах і ми говорили, бо ти просив цього. Щоб я тобі розповідала щось, що байдуже, а ти слухав ноти мого голосу.
Ми друзі - говориш ти. Ми - коханці, кажу я.
Ми грішні, і горітимемо в аду, кажу я. Тобі такі перспективи не до вподоби, тому ти рвучко заперечуєш.
Я щаслива зараз бути у твоїх обіймах. Торкатися своїм тілом твого тіла, вдихати твій аромат. Ти мені пахнеш дорогим парфюмом. Ти мені смачніший за всі делікатеси. Ти музикант-віртуоз, а я скрипка, на якій ти вміло виконуєш партії, і я кайфую і стону від насолоди. Тобі хочеться дати мені більше, бо сам зможеш досягти піку швидко. Розтягуємо у часі любощі. Хвилі. Мене підкидає на хвилях збудження і пристрасті. Ти не поспішаєш. Навпаки, гальмуєш, утихомирюючи мене.
«Не спіши. Насолодися. Дай мені знати, що ти сходиш на Еверест і бути твоїм поводирем. Дай мені торкатися. Тебе руками, вустами, тілом, гладити, покусувати, облизувати, цілувати, пестити, ляснути сідниці і зтиснути перста. Дай мені вивільнити з тебе мед. Дай мені скуштувати нектар, прекрасна квітко.»
« Я шалію. Ти мене зводиш з розуму. Ти найкращий» - кажу тобі, натомість не віриш.
А я знаю, що між нами хімія.
Я люблю тебе, але ти мовчиш.
Якби ми були вдвох, то я перестала б існувати.
Я б точно була постійно голодною, замінюючи їжу тобою, насолоджувалася, допоки не втратила свідомість.
Бог любить мене, тому каже «зась!» І ми кохаємося і розходимося кожен у своєму напрямку.
Я волога і нестримна. Маніячка, як кажеш ти, це все ти винний... я з тобою така!
І ти сходиш з розуму зі мною... шалієш... тішишся... але потім, після всього, що відбулося, довго вариш у собі спогади про нашу зустріч.
Рік. Два. І знову шукаєш мене, свою гарячу ненаситну маніячку.
У мене міняються чоловіки... і багато чого. Але я хочу до тебе... забуваю... потім знову кидаю все і біжу, бо кохаю тебе... І ти єдиний музикант-віртуоз, який грав на моїй скрипці...
Щоразу ти майстерно вибудовуєш криву насолоди, і я з чистим розумом легко крокую, вирвана з матриці буття і спостерігаючи світ. Ти один такий...єдиний і той, на чий запах я слідую, не судячи себе.
Я розслаблена, вдоволена і сита, але хочу тобою наїстися.
«Політаємо?» - кажеш ти. І я кажу: «Політаємо!»
Ти мене збуджуєш неймовірно. І всі стають нецікавими і прісними...
І я крокую спокійно вулицями, налаштована на хвилю любові, налаштована на хвилю насолоди і транслюю її тобі, порушуючи спокій інформаційного поля.
Аби ти захотів мене ще, як я хочу і прагну тебе - тіла, душі, енергетичного згустку і непідвладному розумові особливого елементу.
Я тобою шаленію і це відображається у моєму тілі і погляді... думках і настроєві.
Я щаслива, що ми зустрілися.
Інші не знають про що я. Та мені байдуже. Ти мені показав Еверест.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
