ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2020.01.24
02:46
Щойно якісь заброди
На болоті звели будинки,
І сказали, що то не кладовище,
Що то не гранітний надгробок
Над усіма мріями і сподіваннями,
А що то місто прозорості:
Не води каламутної
І риб банькуватих,
На болоті звели будинки,
І сказали, що то не кладовище,
Що то не гранітний надгробок
Над усіма мріями і сподіваннями,
А що то місто прозорості:
Не води каламутної
І риб банькуватих,
2020.01.23
21:07
Візьмемося за руки знову всі,
Живий ланцюг утворимо із вами.
Він в кожного вкраїнця у душі,
Хоч всі йдемо ми різними шляхами.
З’єднаємо два береги Дніпра,
З’єднаємо в душі, не лиш руками,
Погляне Володимира гора,
Живий ланцюг утворимо із вами.
Він в кожного вкраїнця у душі,
Хоч всі йдемо ми різними шляхами.
З’єднаємо два береги Дніпра,
З’єднаємо в душі, не лиш руками,
Погляне Володимира гора,
2020.01.23
19:21
Вночі мені наснилася підказка.
Вона стара як мудрості ріка:
коли у гості не приходить казка –
пора міняти вже чарівника!
Вона стара як мудрості ріка:
коли у гості не приходить казка –
пора міняти вже чарівника!
2020.01.23
18:56
Чому сльоза стікає із очей?
Тому, що гірко-солоно у світі.
Одним печаль всю душу пропече,
А іншим взимку тепло, ніби в літі.
А ти живеш по-правді у житті,
Об щось спіткнешся, шкандибаєш далі.
А інші нічогенько, не святі -
Тому, що гірко-солоно у світі.
Одним печаль всю душу пропече,
А іншим взимку тепло, ніби в літі.
А ти живеш по-правді у житті,
Об щось спіткнешся, шкандибаєш далі.
А інші нічогенько, не святі -
2020.01.23
18:36
Дозбирую роси
то стрази
чи сльози?..
Дочитую погляд
то солод
чи сміх?
Зриваються півні з дерев, наче просять:
Цілунків намисто нестримний потік!..
то стрази
чи сльози?..
Дочитую погляд
то солод
чи сміх?
Зриваються півні з дерев, наче просять:
Цілунків намисто нестримний потік!..
2020.01.23
18:31
Прошу пояснити,
чому всупереч задекларованим правилам публікації на сторінках ПМ без будь-яких пояснень, але очевидно з «благородною» метою причесати всіх під один гребінець в угоду відомо кому, мені за окремі твори майже одночасно виставляються оцінки з
2020.01.23
15:48
Не відпускає час, моє минуле
Із кожної щілини вигляда.
Виходить, що нічого не заснуло,
Хоча стекло, неначе та вода.
Моє кохання, чим тоді жила я,
Злітала в небо, плакала не раз
Від щастя, що живу неначе в раї,
Із кожної щілини вигляда.
Виходить, що нічого не заснуло,
Хоча стекло, неначе та вода.
Моє кохання, чим тоді жила я,
Злітала в небо, плакала не раз
Від щастя, що живу неначе в раї,
2020.01.23
14:53
Засинаю нічною порою
під акорди поезій згори.
І ясні, і прозорі собою,
не линяють мої кольори.
Є й ніякі, узяті зі стелі,
заяложені хною іржі,
що сіяє у гамі пастелі,
під акорди поезій згори.
І ясні, і прозорі собою,
не линяють мої кольори.
Є й ніякі, узяті зі стелі,
заяложені хною іржі,
що сіяє у гамі пастелі,
2020.01.23
14:01
Усе почалося зі слова – і скінчиться в слові.
Безмовна душа відійде у німі небеса.
Нечутно одхиляться двері живої любові –
і тишею тиш заговорить космічна краса!
~ 2005 р.
Безмовна душа відійде у німі небеса.
Нечутно одхиляться двері живої любові –
і тишею тиш заговорить космічна краса!
~ 2005 р.
2020.01.23
13:30
Яким він буде твір мій? Той, останній…
Не знаю і сказати не берусь…
Одне мені відомо вже зарання –
про нашу Неньку, Київськую Русь.
Про ту Вітчизну, що тверда мов камінь,
що у борні за волю до кінця.
Такий, що в душах житиме віками,
Не знаю і сказати не берусь…
Одне мені відомо вже зарання –
про нашу Неньку, Київськую Русь.
Про ту Вітчизну, що тверда мов камінь,
що у борні за волю до кінця.
Такий, що в душах житиме віками,
2020.01.23
13:24
Вован і Вова почекали,
потисли руки й почали
ділити українське сало.
Було одного вовка мало,
то ще одного додали.
***
Кому земля дає свої плоди?
потисли руки й почали
ділити українське сало.
Було одного вовка мало,
то ще одного додали.
***
Кому земля дає свої плоди?
2020.01.23
13:23
Засыпав нас у жернова -
Помола чистого не ждите!
Ведь там и Тело и Слова
И разный каждого Родитель…
23.01.2020.
Помола чистого не ждите!
Ведь там и Тело и Слова
И разный каждого Родитель…
23.01.2020.
2020.01.23
07:42
У чорному сімені літер,
В міжряддях ще білого поля,
Чекаю обіймів од вітру,
Шукаю для радості волі.
Мороз творить з інею айстри,
А парость вже світлом весніє.
Блукаю, шукаючи Майстра,
Що зламані крила замрії
В міжряддях ще білого поля,
Чекаю обіймів од вітру,
Шукаю для радості волі.
Мороз творить з інею айстри,
А парость вже світлом весніє.
Блукаю, шукаючи Майстра,
Що зламані крила замрії
2020.01.22
21:52
Які веселі очі у вікОн,
Які на них святкові візерунки.
Хтось фраки одягнув,хтось обладунки.
Ніч новорічна розливає трунки,
П*янкий парфюм,терпкий одеколон,
Грайливі вина і грайливий спіч
За всіх! і всім здоров*я,щастя й миру!
Дитя Святому витирає м
Які на них святкові візерунки.
Хтось фраки одягнув,хтось обладунки.
Ніч новорічна розливає трунки,
П*янкий парфюм,терпкий одеколон,
Грайливі вина і грайливий спіч
За всіх! і всім здоров*я,щастя й миру!
Дитя Святому витирає м
2020.01.22
21:04
Блукаючи у нутрощах планет,
поєднаних із другим боком неба,
вигадую нових зірок сюжет,
в якому все навколишнє потребу
вчуває несвідомо, і ланцюг
моїх слідів, наївний мов графіті,
торкається площин, драбин, яруг,
які ланцюг видовжують у ниті.
поєднаних із другим боком неба,
вигадую нових зірок сюжет,
в якому все навколишнє потребу
вчуває несвідомо, і ланцюг
моїх слідів, наївний мов графіті,
торкається площин, драбин, яруг,
які ланцюг видовжують у ниті.
2020.01.22
19:25
Поети чубляться до скону,
Бо нетривкий між ними мир,
Бо кожен має власний гонор,
Бо кожен сам собі кумир.
Отак стражденна Україна,
Зневажена поміж людей,
Відроджується й знову гине
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо нетривкий між ними мир,
Бо кожен має власний гонор,
Бо кожен сам собі кумир.
Отак стражденна Україна,
Зневажена поміж людей,
Відроджується й знову гине
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2020.01.22
2020.01.20
2020.01.14
2020.01.12
2020.01.08
2020.01.05
2020.01.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Я з такої глибинки" (1999)
* * *
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Ту грушу,
Що геть здичавіла,
Згадав би хіба,
Якби в сорок сьомім
Та груша
Нас не годувала
Смачними гниличками?!
Схожа на баобаб,
Вона своїм гіллям
Пів-хутора накривала.
Її, за повір’ям,
Іще Крамаренко саджав,
Сучасник Мазепи, –
Отож не одне покоління
Вбирало очима
Красу білоцвітну…
Вважай,
Та груша
Історію нашу
Скріпляла корінням.
Над нею громи розверзалися
І блискавки
Палили її –
На корі залишалися
Шрами…
Стояла віки.
Та знайшлися-таки лайдаки –
Добили красу
Гільйотиною
Пилорами.
Здається,
На тому
Й скінчилась епоха
Добра
(Воно ж, хоч маленьке,
Тулилось до стовбура груші)…
Усе вимирає.
Непам’ять й сліди постира.
Втечуть криниці животворні
І витечуть душі.
Та ми ж бо самі
Мордували себе і товкли,
Списавши свій гріх
На Гатила або ж на Батия, –
Колись-то ми й справді
Великим народом були.
Тепер же ми – етнос,
Пістрява юрма гнучкошия.
Ми лаємо всіх!
Ми не гідні Мазеп і Петлюр,
Що й справді шокують
Уяву ліниву та хвору,
Ми сторч головою
Пірнаємо в море зажур,
Щоб знов нахлебтатись
Солоно-гіркого мінору.
…Я знову шукав
Ту місцину,
Де груша росла, –
Бодай би хоч пагін проклюнувсь який
На руїні…
Мов повінь злизала,
Мов буря дощенту змела
Мою Україну –
Немає її в Україні!
1999
Що геть здичавіла,
Згадав би хіба,
Якби в сорок сьомім
Та груша
Нас не годувала
Смачними гниличками?!
Схожа на баобаб,
Вона своїм гіллям
Пів-хутора накривала.
Її, за повір’ям,
Іще Крамаренко саджав,
Сучасник Мазепи, –
Отож не одне покоління
Вбирало очима
Красу білоцвітну…
Вважай,
Та груша
Історію нашу
Скріпляла корінням.
Над нею громи розверзалися
І блискавки
Палили її –
На корі залишалися
Шрами…
Стояла віки.
Та знайшлися-таки лайдаки –
Добили красу
Гільйотиною
Пилорами.
Здається,
На тому
Й скінчилась епоха
Добра
(Воно ж, хоч маленьке,
Тулилось до стовбура груші)…
Усе вимирає.
Непам’ять й сліди постира.
Втечуть криниці животворні
І витечуть душі.
Та ми ж бо самі
Мордували себе і товкли,
Списавши свій гріх
На Гатила або ж на Батия, –
Колись-то ми й справді
Великим народом були.
Тепер же ми – етнос,
Пістрява юрма гнучкошия.
Ми лаємо всіх!
Ми не гідні Мазеп і Петлюр,
Що й справді шокують
Уяву ліниву та хвору,
Ми сторч головою
Пірнаємо в море зажур,
Щоб знов нахлебтатись
Солоно-гіркого мінору.
…Я знову шукав
Ту місцину,
Де груша росла, –
Бодай би хоч пагін проклюнувсь який
На руїні…
Мов повінь злизала,
Мов буря дощенту змела
Мою Україну –
Немає її в Україні!
1999
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1062 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1062 seconds