Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.24
09:35
Та годі вже цькувати Президента!
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
2026.01.23
22:44
Друзі, що скажу я вам:
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
2026.01.23
20:35
Цікаво, швендяє де лютий
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
2026.01.23
18:46
Із Леоніда Сергєєва
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
2026.01.23
17:05
плачуть листям осінні гаї
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
2026.01.23
16:55
Мобільний вимкнули зв'язок,
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
2026.01.23
11:23
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
2026.01.23
10:52
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
2026.01.23
06:16
Є бездверний дім і
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
2026.01.23
03:55
Падаю? Вклоняюся снігам...
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
2026.01.23
00:27
не задивляйтеся за вікно
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
2026.01.22
21:27
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
2026.01.22
17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
2026.01.22
16:29
Коли понюхаю чужу білизну -
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
2026.01.22
14:05
Не забуваю малу дітвору,
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
2026.01.22
12:14
Зима у біло-чорних кольорах,
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Знавець французької
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Знавець французької
Спекотна п'ятниця. Настільки спекотна, що хочеться хутчішого приходу вечора. Про це й мовить бригадир Микола, якого на французький лад хлопці називають шефом-сантьє. Слава Богу, робочий день закінчився, автобус привіз з роботи хутко і до квартири - рукою подати. А якщо бути ідеально точним - піднятися ліфтом.
Семеро українців опираються на стіни перед дверима ліфта і уявляють вечірній душ, смачну вечерю, з насолодою викурену цигарку, відпочинок у ліжку з мобільним у руках та інші блага, які дарує заробітчанське життя після виснажливої праці. Нарешті велика червона кнопка, яку натисли, приганяє бажану кабіну з верхніх поверхів. Виникає дилема: скільки заважить уся бригада з продуктами в рюкзаках, адже перевантажений ліфт може зупинитися.
Всі хочуть у помешкання в першу чергу, тому вибирають варіант "якось воно буде". Заскрипівши, кабіна повзе вгору, але невдовзі зупиняється, як укопана.
Хлопці тиснуть на кожну кнопку за принципом " невгамовному щастить". Намарно! За кілька хвилин заздрять оселедцям у банці, в яких, далебі, відносно більше простору... Шеф-сантьє Микола шкребе потилицю, але впевнено заявляє, що з його знанням французької бригада не пропаде. Й насправді Миколі вдається вийти на зв'язок з ліфтером, котрий, слухаючи Миколу, чомусь нервує і по кілька разів повторює свої запитання.
- П'яний, тому й не тямить одразу, - пояснює знавець французької поведінку співрозмовника.
Надалі - коротка мовчанка, після якої ліфт знову здригнувся і заскавулів, як побитий собака, зрушивши з місця.
З відчиненої кабіни виходили почергово, розглядалися, наче в'язні, яким поталанило вийти на волю. Білочубий Остап востаннє ковзнув поглядом по кабіні і зупинив його на оголошенні французькою.
- Миколо, переклади! - попрохав стиха.
Шеф-сантьє довго вдивляється у дрібно списаний красивим почерком аркуш блокнота, а відтак мовить.
- Французька сім'я, що мешкає в сімнадцятій квартирі нашого будинку, запрошує всіх бажаючих о двадцятій годині на благодійну вечерю з нагоди... Ну, яка нам різниця, що забагли святкувати наші сусіди, - додає від себе, мовляв, шкода марнувати час на переклад ще кількох речень.
- А з чим привітаємо сусідів, коли підемо на ту вечерю? - нервує кремезний Семен.
- Хто піде? - цікавиться шеф-сантьє
- Усі, гадаю, - міркує худощавий Сергій. - Кому завадить халява?
- Тоді мерщій митися і - в сімнадцяту квартиру! - підганяє бригаду косоокий Василь.
- А дочитати оголошення? - не йметься Семенові. - Аби привітання - в десятку ...
- Розпитаю у благодійників, - відмахується шеф-сантьє. - А тоді експромтом і вжару ... Все ж бо дружу з французькою.
О двадцятій семеро українців покашлюють перед дверима сімнадцятої квартири і погладжують животи, які сподіваються наповнити випивкою й усякою смакотою. Шеф-сантьє вправно заставляє співати дверний дзвінок. За хвилю у відчинених дверях сутулиться благодійник. Він не встигає розкрити рота, як хлопцям стає зрозуміло, що благодійниками будуть вони: за спиною господаря спаковані меблі й валізи для переїзду сусідської сім'ї в інше місце проживання. Відмовлятися від благодійництва вже вкрай не зручно, тому на радість сутулуватого сусіда, його огрядної дружини та двох їхніх дочок-підлітків, крехтячи і потіючи, зносять з восьмого поверху на перший шафи, скрині, ліжка, піаніно, великі мармурові вази, вазони, одне слово - все надбане французькою сім'єю за кілька років її існування. Згодом меблі і речі переміщають у під'їзд, де наповнюють ними кузов вантажівки, заздалегідь замовленої головою сімейства. Коли благодійна акція закінчується, і голова сімейства, і його огрядна дружина, і дівчата-підлітки розщедрюються на посмішки і в унісон відчеканюють: мерсі боку!
За хвилину французька сім'я зникає з очей, а бригада сипле компліменти на адресу шефа-сантьє, яких він волів би не чути...
2019р.
Семеро українців опираються на стіни перед дверима ліфта і уявляють вечірній душ, смачну вечерю, з насолодою викурену цигарку, відпочинок у ліжку з мобільним у руках та інші блага, які дарує заробітчанське життя після виснажливої праці. Нарешті велика червона кнопка, яку натисли, приганяє бажану кабіну з верхніх поверхів. Виникає дилема: скільки заважить уся бригада з продуктами в рюкзаках, адже перевантажений ліфт може зупинитися.
Всі хочуть у помешкання в першу чергу, тому вибирають варіант "якось воно буде". Заскрипівши, кабіна повзе вгору, але невдовзі зупиняється, як укопана.
Хлопці тиснуть на кожну кнопку за принципом " невгамовному щастить". Намарно! За кілька хвилин заздрять оселедцям у банці, в яких, далебі, відносно більше простору... Шеф-сантьє Микола шкребе потилицю, але впевнено заявляє, що з його знанням французької бригада не пропаде. Й насправді Миколі вдається вийти на зв'язок з ліфтером, котрий, слухаючи Миколу, чомусь нервує і по кілька разів повторює свої запитання.
- П'яний, тому й не тямить одразу, - пояснює знавець французької поведінку співрозмовника.
Надалі - коротка мовчанка, після якої ліфт знову здригнувся і заскавулів, як побитий собака, зрушивши з місця.
З відчиненої кабіни виходили почергово, розглядалися, наче в'язні, яким поталанило вийти на волю. Білочубий Остап востаннє ковзнув поглядом по кабіні і зупинив його на оголошенні французькою.
- Миколо, переклади! - попрохав стиха.
Шеф-сантьє довго вдивляється у дрібно списаний красивим почерком аркуш блокнота, а відтак мовить.
- Французька сім'я, що мешкає в сімнадцятій квартирі нашого будинку, запрошує всіх бажаючих о двадцятій годині на благодійну вечерю з нагоди... Ну, яка нам різниця, що забагли святкувати наші сусіди, - додає від себе, мовляв, шкода марнувати час на переклад ще кількох речень.
- А з чим привітаємо сусідів, коли підемо на ту вечерю? - нервує кремезний Семен.
- Хто піде? - цікавиться шеф-сантьє
- Усі, гадаю, - міркує худощавий Сергій. - Кому завадить халява?
- Тоді мерщій митися і - в сімнадцяту квартиру! - підганяє бригаду косоокий Василь.
- А дочитати оголошення? - не йметься Семенові. - Аби привітання - в десятку ...
- Розпитаю у благодійників, - відмахується шеф-сантьє. - А тоді експромтом і вжару ... Все ж бо дружу з французькою.
О двадцятій семеро українців покашлюють перед дверима сімнадцятої квартири і погладжують животи, які сподіваються наповнити випивкою й усякою смакотою. Шеф-сантьє вправно заставляє співати дверний дзвінок. За хвилю у відчинених дверях сутулиться благодійник. Він не встигає розкрити рота, як хлопцям стає зрозуміло, що благодійниками будуть вони: за спиною господаря спаковані меблі й валізи для переїзду сусідської сім'ї в інше місце проживання. Відмовлятися від благодійництва вже вкрай не зручно, тому на радість сутулуватого сусіда, його огрядної дружини та двох їхніх дочок-підлітків, крехтячи і потіючи, зносять з восьмого поверху на перший шафи, скрині, ліжка, піаніно, великі мармурові вази, вазони, одне слово - все надбане французькою сім'єю за кілька років її існування. Згодом меблі і речі переміщають у під'їзд, де наповнюють ними кузов вантажівки, заздалегідь замовленої головою сімейства. Коли благодійна акція закінчується, і голова сімейства, і його огрядна дружина, і дівчата-підлітки розщедрюються на посмішки і в унісон відчеканюють: мерсі боку!
За хвилину французька сім'я зникає з очей, а бригада сипле компліменти на адресу шефа-сантьє, яких він волів би не чути...
2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
