
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Знавець французької
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Знавець французької
Спекотна п'ятниця. Настільки спекотна, що хочеться хутчішого приходу вечора. Про це й мовить бригадир Микола, якого на французький лад хлопці називають шефом-сантьє. Слава Богу, робочий день закінчився, автобус привіз з роботи хутко і до квартири - рукою подати. А якщо бути ідеально точним - піднятися ліфтом.
Семеро українців опираються на стіни перед дверима ліфта і уявляють вечірній душ, смачну вечерю, з насолодою викурену цигарку, відпочинок у ліжку з мобільним у руках та інші блага, які дарує заробітчанське життя після виснажливої праці. Нарешті велика червона кнопка, яку натисли, приганяє бажану кабіну з верхніх поверхів. Виникає дилема: скільки заважить уся бригада з продуктами в рюкзаках, адже перевантажений ліфт може зупинитися.
Всі хочуть у помешкання в першу чергу, тому вибирають варіант "якось воно буде". Заскрипівши, кабіна повзе вгору, але невдовзі зупиняється, як укопана.
Хлопці тиснуть на кожну кнопку за принципом " невгамовному щастить". Намарно! За кілька хвилин заздрять оселедцям у банці, в яких, далебі, відносно більше простору... Шеф-сантьє Микола шкребе потилицю, але впевнено заявляє, що з його знанням французької бригада не пропаде. Й насправді Миколі вдається вийти на зв'язок з ліфтером, котрий, слухаючи Миколу, чомусь нервує і по кілька разів повторює свої запитання.
- П'яний, тому й не тямить одразу, - пояснює знавець французької поведінку співрозмовника.
Надалі - коротка мовчанка, після якої ліфт знову здригнувся і заскавулів, як побитий собака, зрушивши з місця.
З відчиненої кабіни виходили почергово, розглядалися, наче в'язні, яким поталанило вийти на волю. Білочубий Остап востаннє ковзнув поглядом по кабіні і зупинив його на оголошенні французькою.
- Миколо, переклади! - попрохав стиха.
Шеф-сантьє довго вдивляється у дрібно списаний красивим почерком аркуш блокнота, а відтак мовить.
- Французька сім'я, що мешкає в сімнадцятій квартирі нашого будинку, запрошує всіх бажаючих о двадцятій годині на благодійну вечерю з нагоди... Ну, яка нам різниця, що забагли святкувати наші сусіди, - додає від себе, мовляв, шкода марнувати час на переклад ще кількох речень.
- А з чим привітаємо сусідів, коли підемо на ту вечерю? - нервує кремезний Семен.
- Хто піде? - цікавиться шеф-сантьє
- Усі, гадаю, - міркує худощавий Сергій. - Кому завадить халява?
- Тоді мерщій митися і - в сімнадцяту квартиру! - підганяє бригаду косоокий Василь.
- А дочитати оголошення? - не йметься Семенові. - Аби привітання - в десятку ...
- Розпитаю у благодійників, - відмахується шеф-сантьє. - А тоді експромтом і вжару ... Все ж бо дружу з французькою.
О двадцятій семеро українців покашлюють перед дверима сімнадцятої квартири і погладжують животи, які сподіваються наповнити випивкою й усякою смакотою. Шеф-сантьє вправно заставляє співати дверний дзвінок. За хвилю у відчинених дверях сутулиться благодійник. Він не встигає розкрити рота, як хлопцям стає зрозуміло, що благодійниками будуть вони: за спиною господаря спаковані меблі й валізи для переїзду сусідської сім'ї в інше місце проживання. Відмовлятися від благодійництва вже вкрай не зручно, тому на радість сутулуватого сусіда, його огрядної дружини та двох їхніх дочок-підлітків, крехтячи і потіючи, зносять з восьмого поверху на перший шафи, скрині, ліжка, піаніно, великі мармурові вази, вазони, одне слово - все надбане французькою сім'єю за кілька років її існування. Згодом меблі і речі переміщають у під'їзд, де наповнюють ними кузов вантажівки, заздалегідь замовленої головою сімейства. Коли благодійна акція закінчується, і голова сімейства, і його огрядна дружина, і дівчата-підлітки розщедрюються на посмішки і в унісон відчеканюють: мерсі боку!
За хвилину французька сім'я зникає з очей, а бригада сипле компліменти на адресу шефа-сантьє, яких він волів би не чути...
2019р.
Семеро українців опираються на стіни перед дверима ліфта і уявляють вечірній душ, смачну вечерю, з насолодою викурену цигарку, відпочинок у ліжку з мобільним у руках та інші блага, які дарує заробітчанське життя після виснажливої праці. Нарешті велика червона кнопка, яку натисли, приганяє бажану кабіну з верхніх поверхів. Виникає дилема: скільки заважить уся бригада з продуктами в рюкзаках, адже перевантажений ліфт може зупинитися.
Всі хочуть у помешкання в першу чергу, тому вибирають варіант "якось воно буде". Заскрипівши, кабіна повзе вгору, але невдовзі зупиняється, як укопана.
Хлопці тиснуть на кожну кнопку за принципом " невгамовному щастить". Намарно! За кілька хвилин заздрять оселедцям у банці, в яких, далебі, відносно більше простору... Шеф-сантьє Микола шкребе потилицю, але впевнено заявляє, що з його знанням французької бригада не пропаде. Й насправді Миколі вдається вийти на зв'язок з ліфтером, котрий, слухаючи Миколу, чомусь нервує і по кілька разів повторює свої запитання.
- П'яний, тому й не тямить одразу, - пояснює знавець французької поведінку співрозмовника.
Надалі - коротка мовчанка, після якої ліфт знову здригнувся і заскавулів, як побитий собака, зрушивши з місця.
З відчиненої кабіни виходили почергово, розглядалися, наче в'язні, яким поталанило вийти на волю. Білочубий Остап востаннє ковзнув поглядом по кабіні і зупинив його на оголошенні французькою.
- Миколо, переклади! - попрохав стиха.
Шеф-сантьє довго вдивляється у дрібно списаний красивим почерком аркуш блокнота, а відтак мовить.
- Французька сім'я, що мешкає в сімнадцятій квартирі нашого будинку, запрошує всіх бажаючих о двадцятій годині на благодійну вечерю з нагоди... Ну, яка нам різниця, що забагли святкувати наші сусіди, - додає від себе, мовляв, шкода марнувати час на переклад ще кількох речень.
- А з чим привітаємо сусідів, коли підемо на ту вечерю? - нервує кремезний Семен.
- Хто піде? - цікавиться шеф-сантьє
- Усі, гадаю, - міркує худощавий Сергій. - Кому завадить халява?
- Тоді мерщій митися і - в сімнадцяту квартиру! - підганяє бригаду косоокий Василь.
- А дочитати оголошення? - не йметься Семенові. - Аби привітання - в десятку ...
- Розпитаю у благодійників, - відмахується шеф-сантьє. - А тоді експромтом і вжару ... Все ж бо дружу з французькою.
О двадцятій семеро українців покашлюють перед дверима сімнадцятої квартири і погладжують животи, які сподіваються наповнити випивкою й усякою смакотою. Шеф-сантьє вправно заставляє співати дверний дзвінок. За хвилю у відчинених дверях сутулиться благодійник. Він не встигає розкрити рота, як хлопцям стає зрозуміло, що благодійниками будуть вони: за спиною господаря спаковані меблі й валізи для переїзду сусідської сім'ї в інше місце проживання. Відмовлятися від благодійництва вже вкрай не зручно, тому на радість сутулуватого сусіда, його огрядної дружини та двох їхніх дочок-підлітків, крехтячи і потіючи, зносять з восьмого поверху на перший шафи, скрині, ліжка, піаніно, великі мармурові вази, вазони, одне слово - все надбане французькою сім'єю за кілька років її існування. Згодом меблі і речі переміщають у під'їзд, де наповнюють ними кузов вантажівки, заздалегідь замовленої головою сімейства. Коли благодійна акція закінчується, і голова сімейства, і його огрядна дружина, і дівчата-підлітки розщедрюються на посмішки і в унісон відчеканюють: мерсі боку!
За хвилину французька сім'я зникає з очей, а бригада сипле компліменти на адресу шефа-сантьє, яких він волів би не чути...
2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію