Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
2026.04.20
20:16
Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
2026.04.20
17:51
усе це буде не про нас
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
2026.04.20
17:42
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2026.04.20
17:30
Чи прислухаєшся до зір,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
2026.04.20
15:08
Долинають спогади тремтливі
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
2026.04.20
10:33
Олександр Чуркін (1903-1971)
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
2026.04.20
09:27
Сум…
Зупинилося серце чарівної жінки, знакової телеведучої, кінознавиці.
Саме вона у вересні 1995 року першою оголосила: «Вітаємо вас! В ефірі — "Студія 1+1!».
Ми разом вчилися на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченк
2026.04.19
23:17
Насипана Юрку могила*
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
2026.04.19
22:59
Вона умовчує тайноти -
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
2026.04.19
21:41
Мій друг питав мене
Де він бував
Куди потрапив?
Я казав, його звільнили
Ділитися зі світом жартами
Так, ніби він створив ореол
Я чув, як його радість плине
Де він бував
Куди потрапив?
Я казав, його звільнили
Ділитися зі світом жартами
Так, ніби він створив ореол
Я чув, як його радість плине
2026.04.19
21:32
Нескінченні, тривалі дощі
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Знавець французької
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Знавець французької
Спекотна п'ятниця. Настільки спекотна, що хочеться хутчішого приходу вечора. Про це й мовить бригадир Микола, якого на французький лад хлопці називають шефом-сантьє. Слава Богу, робочий день закінчився, автобус привіз з роботи хутко і до квартири - рукою подати. А якщо бути ідеально точним - піднятися ліфтом.
Семеро українців опираються на стіни перед дверима ліфта і уявляють вечірній душ, смачну вечерю, з насолодою викурену цигарку, відпочинок у ліжку з мобільним у руках та інші блага, які дарує заробітчанське життя після виснажливої праці. Нарешті велика червона кнопка, яку натисли, приганяє бажану кабіну з верхніх поверхів. Виникає дилема: скільки заважить уся бригада з продуктами в рюкзаках, адже перевантажений ліфт може зупинитися.
Всі хочуть у помешкання в першу чергу, тому вибирають варіант "якось воно буде". Заскрипівши, кабіна повзе вгору, але невдовзі зупиняється, як укопана.
Хлопці тиснуть на кожну кнопку за принципом " невгамовному щастить". Намарно! За кілька хвилин заздрять оселедцям у банці, в яких, далебі, відносно більше простору... Шеф-сантьє Микола шкребе потилицю, але впевнено заявляє, що з його знанням французької бригада не пропаде. Й насправді Миколі вдається вийти на зв'язок з ліфтером, котрий, слухаючи Миколу, чомусь нервує і по кілька разів повторює свої запитання.
- П'яний, тому й не тямить одразу, - пояснює знавець французької поведінку співрозмовника.
Надалі - коротка мовчанка, після якої ліфт знову здригнувся і заскавулів, як побитий собака, зрушивши з місця.
З відчиненої кабіни виходили почергово, розглядалися, наче в'язні, яким поталанило вийти на волю. Білочубий Остап востаннє ковзнув поглядом по кабіні і зупинив його на оголошенні французькою.
- Миколо, переклади! - попрохав стиха.
Шеф-сантьє довго вдивляється у дрібно списаний красивим почерком аркуш блокнота, а відтак мовить.
- Французька сім'я, що мешкає в сімнадцятій квартирі нашого будинку, запрошує всіх бажаючих о двадцятій годині на благодійну вечерю з нагоди... Ну, яка нам різниця, що забагли святкувати наші сусіди, - додає від себе, мовляв, шкода марнувати час на переклад ще кількох речень.
- А з чим привітаємо сусідів, коли підемо на ту вечерю? - нервує кремезний Семен.
- Хто піде? - цікавиться шеф-сантьє
- Усі, гадаю, - міркує худощавий Сергій. - Кому завадить халява?
- Тоді мерщій митися і - в сімнадцяту квартиру! - підганяє бригаду косоокий Василь.
- А дочитати оголошення? - не йметься Семенові. - Аби привітання - в десятку ...
- Розпитаю у благодійників, - відмахується шеф-сантьє. - А тоді експромтом і вжару ... Все ж бо дружу з французькою.
О двадцятій семеро українців покашлюють перед дверима сімнадцятої квартири і погладжують животи, які сподіваються наповнити випивкою й усякою смакотою. Шеф-сантьє вправно заставляє співати дверний дзвінок. За хвилю у відчинених дверях сутулиться благодійник. Він не встигає розкрити рота, як хлопцям стає зрозуміло, що благодійниками будуть вони: за спиною господаря спаковані меблі й валізи для переїзду сусідської сім'ї в інше місце проживання. Відмовлятися від благодійництва вже вкрай не зручно, тому на радість сутулуватого сусіда, його огрядної дружини та двох їхніх дочок-підлітків, крехтячи і потіючи, зносять з восьмого поверху на перший шафи, скрині, ліжка, піаніно, великі мармурові вази, вазони, одне слово - все надбане французькою сім'єю за кілька років її існування. Згодом меблі і речі переміщають у під'їзд, де наповнюють ними кузов вантажівки, заздалегідь замовленої головою сімейства. Коли благодійна акція закінчується, і голова сімейства, і його огрядна дружина, і дівчата-підлітки розщедрюються на посмішки і в унісон відчеканюють: мерсі боку!
За хвилину французька сім'я зникає з очей, а бригада сипле компліменти на адресу шефа-сантьє, яких він волів би не чути...
2019р.
Семеро українців опираються на стіни перед дверима ліфта і уявляють вечірній душ, смачну вечерю, з насолодою викурену цигарку, відпочинок у ліжку з мобільним у руках та інші блага, які дарує заробітчанське життя після виснажливої праці. Нарешті велика червона кнопка, яку натисли, приганяє бажану кабіну з верхніх поверхів. Виникає дилема: скільки заважить уся бригада з продуктами в рюкзаках, адже перевантажений ліфт може зупинитися.
Всі хочуть у помешкання в першу чергу, тому вибирають варіант "якось воно буде". Заскрипівши, кабіна повзе вгору, але невдовзі зупиняється, як укопана.
Хлопці тиснуть на кожну кнопку за принципом " невгамовному щастить". Намарно! За кілька хвилин заздрять оселедцям у банці, в яких, далебі, відносно більше простору... Шеф-сантьє Микола шкребе потилицю, але впевнено заявляє, що з його знанням французької бригада не пропаде. Й насправді Миколі вдається вийти на зв'язок з ліфтером, котрий, слухаючи Миколу, чомусь нервує і по кілька разів повторює свої запитання.
- П'яний, тому й не тямить одразу, - пояснює знавець французької поведінку співрозмовника.
Надалі - коротка мовчанка, після якої ліфт знову здригнувся і заскавулів, як побитий собака, зрушивши з місця.
З відчиненої кабіни виходили почергово, розглядалися, наче в'язні, яким поталанило вийти на волю. Білочубий Остап востаннє ковзнув поглядом по кабіні і зупинив його на оголошенні французькою.
- Миколо, переклади! - попрохав стиха.
Шеф-сантьє довго вдивляється у дрібно списаний красивим почерком аркуш блокнота, а відтак мовить.
- Французька сім'я, що мешкає в сімнадцятій квартирі нашого будинку, запрошує всіх бажаючих о двадцятій годині на благодійну вечерю з нагоди... Ну, яка нам різниця, що забагли святкувати наші сусіди, - додає від себе, мовляв, шкода марнувати час на переклад ще кількох речень.
- А з чим привітаємо сусідів, коли підемо на ту вечерю? - нервує кремезний Семен.
- Хто піде? - цікавиться шеф-сантьє
- Усі, гадаю, - міркує худощавий Сергій. - Кому завадить халява?
- Тоді мерщій митися і - в сімнадцяту квартиру! - підганяє бригаду косоокий Василь.
- А дочитати оголошення? - не йметься Семенові. - Аби привітання - в десятку ...
- Розпитаю у благодійників, - відмахується шеф-сантьє. - А тоді експромтом і вжару ... Все ж бо дружу з французькою.
О двадцятій семеро українців покашлюють перед дверима сімнадцятої квартири і погладжують животи, які сподіваються наповнити випивкою й усякою смакотою. Шеф-сантьє вправно заставляє співати дверний дзвінок. За хвилю у відчинених дверях сутулиться благодійник. Він не встигає розкрити рота, як хлопцям стає зрозуміло, що благодійниками будуть вони: за спиною господаря спаковані меблі й валізи для переїзду сусідської сім'ї в інше місце проживання. Відмовлятися від благодійництва вже вкрай не зручно, тому на радість сутулуватого сусіда, його огрядної дружини та двох їхніх дочок-підлітків, крехтячи і потіючи, зносять з восьмого поверху на перший шафи, скрині, ліжка, піаніно, великі мармурові вази, вазони, одне слово - все надбане французькою сім'єю за кілька років її існування. Згодом меблі і речі переміщають у під'їзд, де наповнюють ними кузов вантажівки, заздалегідь замовленої головою сімейства. Коли благодійна акція закінчується, і голова сімейства, і його огрядна дружина, і дівчата-підлітки розщедрюються на посмішки і в унісон відчеканюють: мерсі боку!
За хвилину французька сім'я зникає з очей, а бригада сипле компліменти на адресу шефа-сантьє, яких він волів би не чути...
2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
