Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.12
10:31
Підійди сюди тихенько
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
2025.11.12
08:53
Пам'яті сестри
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
2025.11.11
23:09
Накуй зозуленько роки ті
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
2025.11.11
22:06
Осінь - час збирати каміння,
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
2025.11.11
19:39
Цей нестямний час
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай
Цей нестямний час 4x
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай
Цей нестямний час 4x
2025.11.11
19:33
Бабине літо пішло по-англійськи —
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
2025.11.11
18:09
Знов клята меланхолія крадеться,
Мене всього зміїно обпліта --
Немов на мури власної фортеці
Повзе гидка безбожна чорнота.
І без драбин залазить у шпарини,
Просочується в пори тіла скрізь.
Здається, що душа ось-ось порине
Мене всього зміїно обпліта --
Немов на мури власної фортеці
Повзе гидка безбожна чорнота.
І без драбин залазить у шпарини,
Просочується в пори тіла скрізь.
Здається, що душа ось-ось порине
2025.11.11
18:05
До вчительки питання має Таня:
- Скажіть, для чого в кенгуру кишеня?
Хитрує вчителька, їй трохи дивно:
- А врешті ти як думаєш, дитино?
Не знає, що сказати їй маленька:
- Якщо, напевно, буде небезпека,
Коли страшне щось може часом статись,-
В кише
- Скажіть, для чого в кенгуру кишеня?
Хитрує вчителька, їй трохи дивно:
- А врешті ти як думаєш, дитино?
Не знає, що сказати їй маленька:
- Якщо, напевно, буде небезпека,
Коли страшне щось може часом статись,-
В кише
2025.11.11
16:24
І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді хтось прошептав парадоксальне:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді хтось прошептав парадоксальне:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
2025.11.11
10:20
Сколобочився під ранок
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
2025.11.11
10:11
Жовтневі сонячні ванни
приймає, радіючи, листя.
Це осені притаманно,
якщо подивитись зблизька
в її золотаві очі,
у їх глибину бурштинну,
там скрите тепло пророчить
природньо назрілі зміни.
приймає, радіючи, листя.
Це осені притаманно,
якщо подивитись зблизька
в її золотаві очі,
у їх глибину бурштинну,
там скрите тепло пророчить
природньо назрілі зміни.
2025.11.11
10:04
Десь там, далеко, а не тут, в рову,
Шерхоче осінь жовтим падолистом.
Чи мертвий, а чи досі ще живу...
В житейських справах геть немає змісту.
Холодна тиша гірша за громи,
Ні лагоди, ні сну - липка тривога.
Лишилося півкроку до зими,
Шерхоче осінь жовтим падолистом.
Чи мертвий, а чи досі ще живу...
В житейських справах геть немає змісту.
Холодна тиша гірша за громи,
Ні лагоди, ні сну - липка тривога.
Лишилося півкроку до зими,
2025.11.11
06:57
Артур Курдіновський
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
2025.11.10
23:45
Осінній день, осінній день,
Сміється – вже ріденьке – листя.
Немов замріяних пісень
Сяйнули блискітки вогнисті.
Озерна рінь, озерна рінь
Несе своє текуче срібло,
Вібрує чарами… Вгорі
Сміється – вже ріденьке – листя.
Немов замріяних пісень
Сяйнули блискітки вогнисті.
Озерна рінь, озерна рінь
Несе своє текуче срібло,
Вібрує чарами… Вгорі
2025.11.10
22:37
Щоб троянди рук твоїх не зранили,
Я шипи безжально відривав...
Невтямки, чому мене ти зрадила,
Як для того привід не давав?
Ти у вазу квіти ті поставила
І бентежно погляд відвела...
Так, любов не втиснути у правила –
Я шипи безжально відривав...
Невтямки, чому мене ти зрадила,
Як для того привід не давав?
Ти у вазу квіти ті поставила
І бентежно погляд відвела...
Так, любов не втиснути у правила –
2025.11.10
22:14
Закинуте подвір'я,
як думки, які давно згасли,
як мрії, перетворені на попіл,
зарослі травою.
Закинуте подвір'я
обростає самотністю,
тривогою і відчаєм.
Закинуте подвір'я,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...як думки, які давно згасли,
як мрії, перетворені на попіл,
зарослі травою.
Закинуте подвір'я
обростає самотністю,
тривогою і відчаєм.
Закинуте подвір'я,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Майстер за спиною
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Майстер за спиною
Полудневе сонце не мало щодо них добрих намірів, не шкодувало ні старшого, ні молодшого, коли копали могилу на старому кладовищі в сусідньому селищі. Полудневе сонце напекло не тільки повернуті до нього спини, але й підігріло пляшку самогону, яку вони, кремезні парубки, що хвацько заглиблювалися в лоно кладовища, забули покласти в тінь. Над їхніми парубоцькими головами злітав чорнозем і влягався обабіч. Якби хтось поглянув на кладовище здалеку, йому здалося б, що то невидима смерть жонглює чорним, аби заманити цікавих на своє загадкове дійство…
Насправді ж років два, не менше, чорне наближалося до парубків, над чим не замислилися, бо пливли за течією певного збайдужіння до своїх невдач, думок, зовнішнього вигляду і водночас – до суджень оточуючих, що так хутко тонуть у склянці з горілкою. Горілка лилася в парубоцькі горлянки щоденно. Без неї не уявляли свого існування, тому й шукали такий підробіток, де б не забороняли, а навпаки – частували пекучою від щирого серця.
Старший жбурнув лопату і присів на дні могили.
- Перекур і по сто грамів!
- Не встигнемо докопати до появи процесії! – заперечив молодший.
- Докопаємо. Вилазь! – в голосі старшого змійка роздратування.
- Минулого разу, - слова молодшого, здалося, на мить сховалися у клубку цигаркового диму, що відділився від його рота, - минулого разу так остограмилися – аж заснули під хрестами. А могилу докопали родичі покійного, що прийшли з процесією.
Все ж парубки вибралися на розсипаний чорнозем, перевели подих і взялися за пляшку. Молодший налив пекучої у склянку і раптом знерухомив погляд.
- Чуєш, - шепнув старшому, - в тебе за спиною майстер!
- Який ще до біса майстер?
- Наш, з професійно-технічного… Куратор групи… Ну, пригадай, як нам було соромно, коли застукав нас в училищі з випивкою. Чи не єдиний раз в житті відчули ми тоді сором за випивку?
- Так… так… - пробурмотів старший, - обіцяли майстрові більше ніколи не пити.
Голова старшого рвучко повернулася. Молодший спостерігав, як вона, клаповуха і з кошлатою шевелюрою, зчитує з надгробного пам’ятника навпроти прізвище та ім’я колишнього майстра. За хвилю шевелюра трохи похилилася, а вуха, червоніючи, начебто зменшилися.
- Не дотримали обіцянки, - слова молодшого з клубка диму посипалися додолу, - не дотримали! А від цього люди вмирають! Може, й він…
- Не вигадуй, - перебив старший. – Скажеш таке… Але…Ну його, той самогон! Копаймо!
Знову заскрипіли лопати, а десь з окраїни селища донеслося розлого-тремтливе «Душу раба твого…»
2019р
Насправді ж років два, не менше, чорне наближалося до парубків, над чим не замислилися, бо пливли за течією певного збайдужіння до своїх невдач, думок, зовнішнього вигляду і водночас – до суджень оточуючих, що так хутко тонуть у склянці з горілкою. Горілка лилася в парубоцькі горлянки щоденно. Без неї не уявляли свого існування, тому й шукали такий підробіток, де б не забороняли, а навпаки – частували пекучою від щирого серця.
Старший жбурнув лопату і присів на дні могили.
- Перекур і по сто грамів!
- Не встигнемо докопати до появи процесії! – заперечив молодший.
- Докопаємо. Вилазь! – в голосі старшого змійка роздратування.
- Минулого разу, - слова молодшого, здалося, на мить сховалися у клубку цигаркового диму, що відділився від його рота, - минулого разу так остограмилися – аж заснули під хрестами. А могилу докопали родичі покійного, що прийшли з процесією.
Все ж парубки вибралися на розсипаний чорнозем, перевели подих і взялися за пляшку. Молодший налив пекучої у склянку і раптом знерухомив погляд.
- Чуєш, - шепнув старшому, - в тебе за спиною майстер!
- Який ще до біса майстер?
- Наш, з професійно-технічного… Куратор групи… Ну, пригадай, як нам було соромно, коли застукав нас в училищі з випивкою. Чи не єдиний раз в житті відчули ми тоді сором за випивку?
- Так… так… - пробурмотів старший, - обіцяли майстрові більше ніколи не пити.
Голова старшого рвучко повернулася. Молодший спостерігав, як вона, клаповуха і з кошлатою шевелюрою, зчитує з надгробного пам’ятника навпроти прізвище та ім’я колишнього майстра. За хвилю шевелюра трохи похилилася, а вуха, червоніючи, начебто зменшилися.
- Не дотримали обіцянки, - слова молодшого з клубка диму посипалися додолу, - не дотримали! А від цього люди вмирають! Може, й він…
- Не вигадуй, - перебив старший. – Скажеш таке… Але…Ну його, той самогон! Копаймо!
Знову заскрипіли лопати, а десь з окраїни селища донеслося розлого-тремтливе «Душу раба твого…»
2019р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
