Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Майстер за спиною
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Майстер за спиною
Полудневе сонце не мало щодо них добрих намірів, не шкодувало ні старшого, ні молодшого, коли копали могилу на старому кладовищі в сусідньому селищі. Полудневе сонце напекло не тільки повернуті до нього спини, але й підігріло пляшку самогону, яку вони, кремезні парубки, що хвацько заглиблювалися в лоно кладовища, забули покласти в тінь. Над їхніми парубоцькими головами злітав чорнозем і влягався обабіч. Якби хтось поглянув на кладовище здалеку, йому здалося б, що то невидима смерть жонглює чорним, аби заманити цікавих на своє загадкове дійство…
Насправді ж років два, не менше, чорне наближалося до парубків, над чим не замислилися, бо пливли за течією певного збайдужіння до своїх невдач, думок, зовнішнього вигляду і водночас – до суджень оточуючих, що так хутко тонуть у склянці з горілкою. Горілка лилася в парубоцькі горлянки щоденно. Без неї не уявляли свого існування, тому й шукали такий підробіток, де б не забороняли, а навпаки – частували пекучою від щирого серця.
Старший жбурнув лопату і присів на дні могили.
- Перекур і по сто грамів!
- Не встигнемо докопати до появи процесії! – заперечив молодший.
- Докопаємо. Вилазь! – в голосі старшого змійка роздратування.
- Минулого разу, - слова молодшого, здалося, на мить сховалися у клубку цигаркового диму, що відділився від його рота, - минулого разу так остограмилися – аж заснули під хрестами. А могилу докопали родичі покійного, що прийшли з процесією.
Все ж парубки вибралися на розсипаний чорнозем, перевели подих і взялися за пляшку. Молодший налив пекучої у склянку і раптом знерухомив погляд.
- Чуєш, - шепнув старшому, - в тебе за спиною майстер!
- Який ще до біса майстер?
- Наш, з професійно-технічного… Куратор групи… Ну, пригадай, як нам було соромно, коли застукав нас в училищі з випивкою. Чи не єдиний раз в житті відчули ми тоді сором за випивку?
- Так… так… - пробурмотів старший, - обіцяли майстрові більше ніколи не пити.
Голова старшого рвучко повернулася. Молодший спостерігав, як вона, клаповуха і з кошлатою шевелюрою, зчитує з надгробного пам’ятника навпроти прізвище та ім’я колишнього майстра. За хвилю шевелюра трохи похилилася, а вуха, червоніючи, начебто зменшилися.
- Не дотримали обіцянки, - слова молодшого з клубка диму посипалися додолу, - не дотримали! А від цього люди вмирають! Може, й він…
- Не вигадуй, - перебив старший. – Скажеш таке… Але…Ну його, той самогон! Копаймо!
Знову заскрипіли лопати, а десь з окраїни селища донеслося розлого-тремтливе «Душу раба твого…»
2019р
Насправді ж років два, не менше, чорне наближалося до парубків, над чим не замислилися, бо пливли за течією певного збайдужіння до своїх невдач, думок, зовнішнього вигляду і водночас – до суджень оточуючих, що так хутко тонуть у склянці з горілкою. Горілка лилася в парубоцькі горлянки щоденно. Без неї не уявляли свого існування, тому й шукали такий підробіток, де б не забороняли, а навпаки – частували пекучою від щирого серця.
Старший жбурнув лопату і присів на дні могили.
- Перекур і по сто грамів!
- Не встигнемо докопати до появи процесії! – заперечив молодший.
- Докопаємо. Вилазь! – в голосі старшого змійка роздратування.
- Минулого разу, - слова молодшого, здалося, на мить сховалися у клубку цигаркового диму, що відділився від його рота, - минулого разу так остограмилися – аж заснули під хрестами. А могилу докопали родичі покійного, що прийшли з процесією.
Все ж парубки вибралися на розсипаний чорнозем, перевели подих і взялися за пляшку. Молодший налив пекучої у склянку і раптом знерухомив погляд.
- Чуєш, - шепнув старшому, - в тебе за спиною майстер!
- Який ще до біса майстер?
- Наш, з професійно-технічного… Куратор групи… Ну, пригадай, як нам було соромно, коли застукав нас в училищі з випивкою. Чи не єдиний раз в житті відчули ми тоді сором за випивку?
- Так… так… - пробурмотів старший, - обіцяли майстрові більше ніколи не пити.
Голова старшого рвучко повернулася. Молодший спостерігав, як вона, клаповуха і з кошлатою шевелюрою, зчитує з надгробного пам’ятника навпроти прізвище та ім’я колишнього майстра. За хвилю шевелюра трохи похилилася, а вуха, червоніючи, начебто зменшилися.
- Не дотримали обіцянки, - слова молодшого з клубка диму посипалися додолу, - не дотримали! А від цього люди вмирають! Може, й він…
- Не вигадуй, - перебив старший. – Скажеш таке… Але…Ну його, той самогон! Копаймо!
Знову заскрипіли лопати, а десь з окраїни селища донеслося розлого-тремтливе «Душу раба твого…»
2019р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
