Прости мені, мамо, і більше не плач,
не виправдала я твої сподівання.
Не вийшла у люди, так вийшло - пробач,
твоя непокірна, безхитрісна Таня.

Ти вчила, як гідність і хліб берегти,
збирати у кошики стиглі суниці.
Людей шанувати, іти до мети,
жасминовий цвіт діставати з криниці.
Хрести фарбувати блакиттю, а ще
розучувати на баяні етюди,
косу полоскати липневим дощем.
На жаль, не навчила втікати від  бруду.
Огидної зради, облуди і від
безсонних ночей, заплямованих буднів,
болючих утрат, несподіваних бід,
що скальпелем гострим спотворили груди.
Повчала цінити життя промінці
і пісню любити у світі найкращу.
Та не розтлумачила бідній вівці,
що можна потрапити звірові в пащу.
Ти дуже хотіла, щоб виросла я -
шляхетна, розумна, красива, ошатна.
Дала все мені, тільки доля моя
в зіницях помітити зорі не здатна.
2019р