ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.09.18 07:12
Створив адамам Бог тендітних єв,
Тож не бурчи. Люби свою і крапка.
Для жінки неважливо хто ти є -
Поет, монах чи в орденах вояка.

Буває, доля скине у кювет,
Від негараздів, наче пес побитий.
Замало грошей? Видом не атлет?

Володимир Бойко
2019.09.17 21:13
Упала зірка з небосхилу –
Чи від розпуки, чи з нудьги,
Чи лет її перепинили
Підступні друзі-вороги.

Упала зірка, та й по всьому...
Лиш вітерець прошелестів.
Вона не вернеться додому,

Ігор Федів
2019.09.17 19:16
Чому муляє у душі
І серце неспокійно б'ється?
Немає долі на землі,
Омана за ногами в'ється.
Що заховали у слова,
Якої думки там немає?
Їх не приймає голова,
У гаслах мозок помирає.

Сергій Губерначук
2019.09.17 17:54
Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день розпишу
фраґментами давніх повчальних історій.
Себе запечалю, тебе розсмішу,

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі голубі - волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
кошти не жалів на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава

Серго Сокольник
2019.09.16 23:12
андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

Осінь літо бере, як Отелло
Дездемону... Собі в па-де-де
Танцівниці шукає метелик,
Мов нектар випиваючи день,
Цей дурману наповн

Вячеслав Семенко
2019.09.16 22:35
Вели коня старого на забій
крізь ранній сон байдужого села.
Цвіла ще памороззю ковила
над путівцем, що вів на водопій.

Не порошив іще замерзлий шлях,
ще промінь пробивався крізь туман.
День у село заходив крадькома,

Любов Бенедишин
2019.09.16 15:16
Якась вона непевна, дивна:
То експресивна, то пасивна…

То мить розмінює на центи,
То нараховує проценти

На кожну краплю: смутку, болю…
Ніяк не визначиться з роллю:

Олександр Сушко
2019.09.16 12:03
І знову бій. Повсюди вороги,
Свої, чужі...не бачу вже різниці.
Кацапів хочу знищить до ноги,
А хохлаків повісити на гілці.

Одні стріляють точно межи віч,
А інші - чорним байдужем у душу.
Зірвати б їхні посмішки з облич,

Ігор Деркач
2019.09.16 09:09
ІПолетіли у вирій бусли
і жура до оселі вертає.
А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
я не чую, – немає коли,
а у тебе мене вже немає.

А життя як отой водопад
доливає літа по десятку,

Микола Соболь
2019.09.16 05:36
Стрункі берези та дуби розлогі
До неба піднялися край дороги.

Їх щиро радує і літо, і зима…
(Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

У виснажену землю голу, лису
По пагінцю приносив їх із лісу…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Критика | Аналітика

 Рецензія на книгу Олександра Сушка

"Вітражі - це не просто книга, це саме життя. Без прикрас"

Світлана Козаченко

Барви вітражів

Поетична книга Олександра Сушка «Вітражі» складається з чотирьох тематично-жанрових розділів: «Чорні вітражі» (громадянська лірика), «Сльози горять» (філософські, соціальні, моральні проблеми), «Сонячний вальс» (інтимна лірика), «Логос» (слово й митець) – та містить вірші, написані в кінці минулого століття й на початку нинішнього.
Визначальна риса поезії Сушка – гранична відвертість і прямота, чесність із читачем, а головне – із самим собою.
Ліричний герой – прямодушний, іронічний, самокритичний. Не любить прикрашати дійсність ні брехнею, ні просто красивими словами. Гостро переймається проблемами суспільства – політичними, моральними, соціальними, та будь-якими. Відверто висловлює думку про всі негаразди, водночас помічає прекрасне в людині та природі й захоплено передає свої почуття. Висловлює глибинно мудрі погляди на світ, на життя і смерть, на сенс людського існування. Не вагається у виборі між добром і злом, не йде на компроміси ні з ворогом роду людського, ні з власною совістю. Точно знає, у чому полягає людське щастя й навіть де пролягають шляхи до нього. Не стримує ні гніву проти зла, ні ніжності до коханої, ні просто любові до людей. Щирість – його основна риса – найбільше приваблює читача.
Основна тема розділу «Чорні вітражі» – війна, біль за долю України, ненависть до ворогів і зрадників, прагнення перемоги, справедливої відплати Злу:
«Не бійся, брате, вмерти на війні.
А бійся жити і не відомстити» («Іловайськ»).
Біль героя від утрат на полях боїв такий нестерпний, що вірш пишеться не чорнилом, а кров’ю: «У степах лишилися могили –
Друга там шукав і не знайшов.
Ось, пишу неначебто чорнилом,
Придивився – почорніла кров» («Слова»).
Заклик до боротьби за справжнє звільнення Батьківщини з багатовікової окупації, перегукуючись із «поховайте та вставайте», нині звучить актуально, як ніколи, хоч пророчо народжений поетом іще в минулому тисячолітті:
«Кайдани рви, ламай ярмо неволі,
Буди рабів, що сплять, сховавшись в льох!
Тоді до нас повернеться ще доля,
І Дух Святий, і Божий Син, і Бог» («Нащадкам», 1999).
«Бачу бій кривавий, чую криці дзенькіт,
Ллє руда з Сіркової руки…
Як же їх багато – тих, хто зрадив неньку!
А ще більше – сонних хохлаків...» – у вірші «Сіркова рука» автор звертається до історичної пам’яті нашого народу, гнівно, інвективно засуджуючи рабську ментальність, притаманну сьогодні багатьом українцям, ураженим недугою постколоніального синдрому.
Звертається поет і до образів інших національних героїв, серед них – велика постать Василя Стуса, нарівні з жертвою якого заради України мало хто може стати:
«Сміливим – битви, гробарі, тюрма,
А ховрахам – нора, шматок городу.
Таких, як Стус, на світі вже нема.
Такі, як я, – віршують про свободу...» («Такі, як я…»). І якщо такі, як ліричний герой Сушка, хоча б «віршують про свободу», то багато є тих, хто й не мріє про волю, бо рабство – значно зручніше та звичніше. А тому вони бережуть власних дітей, залишаючи право на боротьбу за героями:
«Ну, який із сантехніка воїн?
Що в окопі робити прищу?
Хай лягають у землю герої –
А свого на війну не пущу» («Сиди»). І цим самим зраджують Батьківщину.
Загалом, образ хохла-малороса-зрадника у творах Сушка виписаний досить влучно, чітко та виразно. Це й немічний «керівник», який прагне влади, але боїться воювати з ворогом:
«Якщо на фронті в ямі не лежав –
Не маєш права керувать народом» («Болить»), – і прості байдужі «хохли», які тримаються тільки за свій шкурний інтерес:
«Ідуть хохли.
В кишенях дулі,
Мармизи хитрі, потайні.
Байдужі їм кремлівські кулі,
Хати сусідів у вогні» («Хохли»).
Особливо болюча тема для поета – спустошення України через масову еміграцію зневірених людей: «Намережилося невеселе:
Емігранти збиваються в клин.
Вимирають містечка і села,
Шлють листи діточки із чужин» («Прощання»). І виникає апокаліптична картина, на жаль, дуже можливого майбутнього: Україна, рай на землі, найкраще місце на планеті, перетворюється на пустку без працьовитих рук своїх дітей, прикладених віднині до чужих далеких земель:
«Не чути ні душі,
в Едемі зовсім тихо,
Ні сміху, ні пісень –
сама лише пітьма.
Чорнобиль до плеча,
а кропива – під стріхи…
Косив би і косив,
та сил уже нема» («Останній могіканин»).
Аналізуючи, препаруючи глибокі виразки сучасного життя України, поет намагається знайти способи позбутися їх. Та вже продемонстровані, освітлені влучним поетичним словом, ці болючі точки починають втрачати свою силу і вплив на людей. Треба тільки більше читачів – і більше небайдужих стануть до боротьби проти Зла, яке намагається цілковито оволодіти нами. Непростий нині час, рубіжний. Нікому не можна лишатися осторонь цієї боротьби, тому що байдужість – на руку ворогам. А кожному небайдужому доведеться принес
ти якусь жертву, бо інакше – не буває: «
Єдиний шлях веде на небеса – Себе віддати людям. Без подяки» («У кожного своя стезя»).
Безкомпромісно відвертий сам із собою та читачем, у розділі «Сльози горять» поет досліджує проблему брехні та правди в різних іпостасях і аспектах – філософському, моральному, соціальному, релігійному…
Так, трудитися потрібно чесно, без фальшу:
«Я для людей працюю без спочину.
Для них творити – це моя робота.
Аби колись не кинули у спину:
«Твоє життя – одна фальшива нота» («Фальшива нота»).
І чесно любити Батьківщину, бо брехня «єство руйнує помаленьку»:
«І віру, і країну, і жону Солодким підгодовуєм обманом.
Вподобаєм багату чужину –
Отчизні дулю тицьнем з-за паркана» («Про зраду»).
І чесно називати вбивство – убивством:
«Черга в пекло земне. Вже заплачено гріш.
Неня долю односить на страту.
Боже мій! Зупини вже націлений ніж!
Бач, схиляються білі халати?» («Самота»).
А війну – війною, і ворогів – ворогами:
«Небо й пекло грають в шахи:
Люду рвуть голів пуки.
Москалі, татари, ляхи –
Тури, коні, пішаки.

Шахівниця – Україна.
Наші душі на кону!» («Шахи»).
І чесно усвідомлювати своє призначення на землі:
«Я отримав перо – Не посади і трони.
Для митця влада – смерть, Нищівний суховій» («Дорога»).
Образ ліричного героя продовжує увиразнюватись, набувати чіткіших рис і обрисів:
«Я не святий. Далеко не святий –
Тягар страшний волочиться за грішним.
Про це нікчемні, заздрісні роти
За спиною патякають зловтішно» («Я не святий»);

«Брехуняки є справжні – з трибуни промови голосять,
Ну, а я – перебендя, від рала-сохи пустобріх» («Перший дзвоник»);

«Народ від люті геть заслаб – Руйнує власні житла.
А я не створений для зла: Поет – дитина світла» («Радість»).
Самокритика, самоіронія, ставлення до себе та своєї творчості без особливого пієтету – це Сушкове. З іншого боку, хоч для автора «поезія – як бите скло, кутами скалок ріже душі» («Постріл»), проте він високо цінує можливість ділитися з людьми глибинами власної душі:
«Не вірю, що життя – невдалий жарт
Чи випадкове зчеплення молекул!
Бо після себе залишаю сад
І думки-бірюзи коштовні глеки» («Крізь час»). І знову ж – чесно:
«Можливо, пройдеш весь олжею світ.
Та прийде час і блискавки, і грому.
А правда – це завжди надійний щит.
Із нею ти повернешся додому» («Брехня та правда»).
Трепетно, ніжно, закохано звучать рядки інтимної лірики в розділі «Сонячний вальс»: «Простелюся барвінком, Пташиною тьохну між віт –
Стільки років спливло, А на серці – розхристаний квітень.
Я люблю тебе, жінко! Ти – райдуга! Ти – цілий світ!
Життєдайна ріка: Пити воду твою – значить жити» («Гімн любові»). Для героя Олександра Сушка кохана – зірка із «сяйнистим взором», він ладен цілувати сліди її ніжок… і не лише їх. Потужний ліричний струмінь переважно давніших поезій густо переплітається з еротичними мотивами. Як справжній чоловік, автор не цурається хвилюючих видінь, ось як він пише про жіночі груди:
«Між ними і подих на мить затаю…
Пірну, як на дно океану,
І, щедро даруючи ласку свою,
Розбурхаю ніжно вулкани…» («Ласка»). А як пристрасно описує злиття чоловіка й жінки у вірші «Я загубився»…
І з’являються нові штрихи на портреті ліричного героя О.Сушка: пристрасний, ніжний, мудрий коханець, вірний і надійний у подружжі, та не завжди здатний опиратися чарам «мавок». Загалом, справжній козак – слабкий і беззахисний перед жіночою красою, але такий необхідний кожній жінці.
«Логос», слово. Слово про слово й про тих, для кого те слово – зброя, інструмент впливу, знаряддя самовираження, одним словом , – про митців і мистецтво.
«Де ж ви, рубенси, моцарти, фідії?
Як спустіли мільйонні міста...
Їжте, браття, рапани та мідії –
Для поезії час не настав», – так у вірші «Не на часі» автор висловлює гірку стурбованість падінням духовності людства, утратою потягу до високого й прекрасного. А пізніше підсумовує:
«Урок засвоєно гіркий:
Поети в цьому світі – зайві» («Зайві»).
Світ, у якому поезія (а ширше – мистецтво) стає зайвою, непотрібною, однозначно зупиняється в розвитку, деградує. Результатом такої деградації стає зниження якості творів мистецтва, засилля графоманії. А за погані вірші, на думку поета, слід… рубати руку, яка їх написала:
«Сьогодні вірші пряжать, як оладки:
Хто хоче – той і квецяє рядки.
Якби ж до нас вернулиcь ті порядки –
Ходив би кожний другий без руки» («Без руки»). Гіпербола гіперболою, але щось у цьому є .
Що ж воно таке – справжнє мистецтво? Справжня поезія? Хто він – поет? На думку О.Сушка, поет – це творець, деміург, у якого весь світ – «на кінчику пера». Бути поетом – означає страждати, жертвувати, віддаватись творчості до останку:
«Та в усьому є внутрішня логіка,
І розплата за дар немала:
Коли пишеш – гориш на жертовнику,
Навпаки – то душа й не жила» («Лети!»). А ще – відчувати свою відповідальність за весь біль світу й намагатися найсильнішою зброєю – словом – допомогти кожному, хто цього потребує:
«Знову поруч страждання, і знову хтось плаче –
В бідах світу себе я виню.
Дам напитися скривдженим словом гарячим,
Відігрітися біля вогню» («Відігрію»).
Митець служить передусім своєму народові. А значить – захищає його інтереси словом. Своїм, рідним словом, а не чужим, ворожим:
«Москвомовність – непростимий гріх.
Де воно – там розбрат, зрада, крівця.
Рідна ж мова – роду оберіг,
Захист від лукавого ординця» («Тарас Бульба»).
Олександр Сушко пише просто, не вдаючись у «красивості» й не прагнучи захмарних висот елітарної поезії. Його стиль – відвертість, чесність, простота, але й глибина думки-образу. Його мова – українська, автентична, яка не цурається, скажімо, коротких форм дієслів, просторіч або кумедних новотворів-неологізмів і цим тільки збагачується, стає ще більш справжньою, живою, природною. Його образний ряд – також щиро український, відображає реалії сьогоднішнього життя нашого суспільства, творить яскраві портрети сучасників, у яких багато хто впізнає себе. Форма вірша – традиційна силабо-тоніка, що переживе всі на світі верлібри й таке інше, бо це – суть поезії, її початки, її джерело. Поет не прагне ідеальної рими чи надскладних метафор, а природно використовує багатства мови для висловлення ідеї. Для нього зміст безумовно важливіший за форму, як і має бути в усьому – навіть у поезії.
Загалом, висока прозорість мови вірша, набагато прискіпливіше ставлення до підбирання рим та засобів поетичного мовлення, точності ритму, значно більш розвинена образна система «Вітражів» свідчать про неабиякий прогрес Сушка-поета від часу виходу попередніх збірок «Квіти юності» (1999) та «Монологи» (2001), які сам автор називає «скорше захалявними книжечками». Сьогодні перед нами – поет зрілий, свідомий свого життєвого й творчого вибору, свого методу й засобів віршування, свого призначення в цьому світі. І – що важливо – зі своїм, цілком упізнаваним, неординарним стилем письма.
А «Вітражі» насправді приховують багатобарвність поетичного світу Олександра Сушка. Книга виходить у час страшних випробувань України та її народу, а значить – і її поезії. Але поет не дивиться на світ крізь чорне скло – навіть сьогодні, коли часом здається: усе втрачено, ми вже летимо у прірву, – він знаходить у собі сили пам’ятати про свою місію й виконувати її попри все, бо це – єдина надія на зцілення цього світу:
Небесний дар не куплено за мідь.
За це важким обкладений оброком:
Усіх, кому нелегко чи болить, –
Лікую словом чистим і високим («Прощання»).

Світлана Козаченко, педагог, літредактор





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-05-09 11:29:59
Переглядів сторінки твору 913
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.979 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.981 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.09.18 07:13
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Деркач (Л.П./Л.П.) [ 2019-05-10 08:32:46 ]
Це ще, може, не радісна реремога, а вже є сумна констатація факту. Сама полеміка, типу: «стрижене-голене», доказує, що чорні барви у творчості поета, який не корчить із себе мастистого, не випадкові.
Бажаю успішної презентації у колі щирих друзів.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-05-10 14:24:22 ]
Так, пане Ігоре, не випадкові. Є речі, які можна тільки констатувати, не маючи змоги впливати на них. Наприклад, війна. Дякую за щирі слова. Це важливо.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Соболь (Л.П./Л.П.) [ 2019-05-10 15:14:50 ]
Складається враження, що видавати себе достойна лише одна "майстриня" решті - зась. Особисто я відклав свою книжечку на користь пана Олександра. У нього на сьогодні це крик душі, а моя ще почекає. Скажу одне: бувши на презентації "Птахокардії" думаю всі крапки над майстерністю поставить 19 травня. Якщо кількість гостей у Олександра Сушка буде вищою за поетичного кількість гостей генія сучасної поезії то факти будуть не на користь генія.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-05-10 20:00:15 ]
Таки відповім, пане Соболю.
По-перше, без лапок майстриню пишіть........бо навряд чи відкриється велич таланту поета - аматорові...
А оцінили професіонали. І це незаперечна оцінка.
Щодо значущості автора...все відносне.
На вуличні бої (чи півнячі) може прийти дивитися значно більше народу, аніж на професійний поєдинок...
то "професіоналізм" бійців, що драчку вуличну розпалили і дубасяться - вищий?
Чи танцюриста викрутаси, що зібрав більшу аудиторію на танцполі - майстерніші за віртуоза, соліста балету? Елітна поезія для одиниць, було так і буде, зате вона лишається на віки.
Наче поясненя вичерпне.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Соболь (Л.П./Л.П.) [ 2019-05-10 22:15:11 ]
Та звісно, "майстринє" давайте зустрінемося 19 на презинтації Сушка, а потім подивимося один одному в очі (якщо ні жодне Ваше слово не має ні ціни, ні вічності).

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-05-11 10:52:07 ]
Автор запрсив мене прилюдно і приватно, я відповіла.
Мріяти про зустріч зі мною не забороню, пане Колю.
Та звикла сама обирати оточення. Не доросли ви до моєї уваги, а ваш інтелект - до розуміння, що таке поезія і вірш, яка різниця між ними.
У лікнеп вам віршарський дорога. А ви куснути намагаєтеся мій обцас. Угамуйтеся. Шануйтеся. Кожному своє.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-05-11 11:00:36 ]
презинтації ? Миколо, презЕнтація ... витягнути час словника, та звіряти слова,
он я Сушкові хАхла зауважую тричі, а він лишає з А.
Смішно, ви чомусь думаєте, що якщо умієте щось десь робити, то й поетами можете бути. Нашвидку, без праці над написаним...або хтось за вас шліфуватиме.
Це важча місія. І віддаватися треба поезії на 200 відсотків, а не 25. Набувати досвіду, вчитимову, щоб не фальшувати словами. А поезія цінна тим, що у міжрядді відкриваються ширші панорами, аніж рядком, часом гострим, а частіше пласким....) сказано.
Зумійте бути художниками.
...............досить мене залучати до бесіди, маю інші зацікавлення.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-05-11 11:07:10 ]
Закон полярної реакції на талант

Талановиті люди завжди викликають полярні реакції: або захват, або ненависть. Їх неможливо сприймати байдужісінько. Їх неможливо не помічати, ігнорувати. їх неможливо забути. Про них пам'ятають, їх люблять, їм заздрять.
А тому, якщо ви талановиті, не сподівайтеся на всеохопне зачудування. Недруги будуть лише тому, що не всі таланти дісталися їм.

Марфа Юріївна.
Із росмови переклад мій.