«Друїди тим часом пророчили біди і віщували нещастя Кормаку.
Казали вони, що не буде його шлях швидким та легким.
І були в той день порушені гейси Кормака:
пси його полювали на Маг Сайнб,
а сам він наздоганяв птахів Маг Да Кео,
що називається нині Лох-на-Ен.»

(Скела «Руйнування Дому Да Хока»)

Другу Вільяму – сумному диваку. Щиро.

Він шукав зелену троянду
На квітнику мертвого графа,
А там тільки червоні та білі,
Ніби жили ми не в часи телефонів та танго,
А тоді, коли мурували башти
Понурого Пейлу
За десять фунтів срібних.
Він шукав, хто ж іще,
Хто там може співати
Про зелені пагорби,
Хто ще затанцює джигу
Лупаючи ногами торф
І вапнякові брили.
Він жив у старезній башті
Пихатого старого барона,
Згадував, хто був чашником
Короля, що все втратив:
Все, навіть землю,
Яку топтав шкіряними чоботами,
Навіть себе, навіть гонор.

А він все шукав зелену троянду,
А він все дивився
На хвилі холодного моря,
Дослухався до стогону вітру
І думав: хто вони?
Оці привиди – діти старої Дананн,
Господарі чи то гості…
А ми все блукали
Куди – не знаючи,
А ми все купували
Гнилі помідори,
Побачивши афішу
«Кетрін, дочка Хулігана».
І тільки він помітив:
Народилась жахлива краса.