Ні, дорогий пане Юріє! Можливо декому літгерой і нагадує Аглаю Саловсмак. Не заперечую. Хоча цей твір - сатиричний компілянт, вигадка, яка може мати свої аналогії і в реальному житті.
Чи твір грубуватий? Аякже. Все наше життя серйозне і далеке від казки.
Українські приказки "Набздиш - не вгодиш, перднеш - розсердиш", "Циган зна що кобилі робить", "Жінка не бита, що коса не клепана" виникли не на пустому місці. І хочемо ми того, чи ні - будуть існувати в українському мовному просторі набагато довше, аніж ми житимемо чи наші творіння. Навіть довше, аніж творіння Аглаї Саловсмак. Чи Ваші. Чи мої.
Тож не будемо посипати голови попелом, а мужньо зустрінемо цю гнітючу істину, продовжуючи щедро сіяти власне недовговічне вічне.
А естетичний горизонт у кожному творі автор визначає, виходячи з конкретної ситуації та доречності. Потрібна приземленість - отже і стилістика відповідна, потрібне благородне - прокльовується високий стиль, обарвлений пафосом і патетикою.
І в тому, і в іншому випадках мусить бути виховна ціль. В цій сатирі вона є. І стосується конкретного персонажу. Діва регулярно випрошує аби її згадували незлим, тихим словом. Якщо просить, то я не відмовляю. Такий у мене характер - добрий і чуйний. Ось побачите - людина скоро прокинеться і прийде до мене в гості знову попісяти. За такі добрі подарунки виховані люди обов'язково дякують. А ми з вами таки виховані. Правда?
З повагою, Олександр