Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1864. Село Колотовка (уривок)
Мерехтіння в хатинці похилій
поміж темних, безлюдних полів,
недороблений тин, майже згнилий,
та пронизливий стогін граків;
ледве дихають стомлені коні,
загрузають колеса в піску,
й мов боюся якоїсь погоні,
мовби рушив я в путь нелегку...
І чому так журюся я ревно,
що́ мені та дорога тяжка?
В рідну землю уїлася, певно,
й стала, журбо, ти рідна така...
Із тобою обжита землиця,
на тобі побудований дім,
тебе з житом - невиспана жниця
вижинає світанком блідим;
з молоком дістаєшся дитинці,
з поцілунком до парубка йдеш...
Мерехтіння в похилій хатинці,
мої рани старі - не бентеж!
(2019)
*** ОРИГИНАЛ ***
Огонек в полусгнившей избенке
Посреди потемневших полей,
Да плетень полусгнивший в сторонке,
Да визгливые стоны грачей...
Еле дышат усталые кони,
Жмет колеса сыпучий песок,
Словно жду я какой-то погони,
Словно путь мой тяжел и далек!
И зачем я так жадно тоскую,
И зачем мне дорога тяжка?
Видно, въелася в землю родную
Ты, родная кручина-тоска!
Тобой вспахана наша землица,
Тобой строены хата и дом,
Тебя с рожью усталая жница
Подрезает тяжелым серпом;
С молоком ты играешь в ребенке,
С поцелуем ты к юноше льнешь...
Огонек в полусгнившей избенке,
Старых ран не буди, не тревожь!
(1864)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
