ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2020.02.20 22:25
Половіють зорі на світанні
І згасають, наче ліхтарі, –
Пригорнися ще раз на прощання
І вуста устами обігрій.
У досвітню пору якнайкраще
Жовтим цвітом квітнуть буркуни, –
Не лишай мене напризволяще,
Посеред лукавої весни.

Олександр Панін
2020.02.20 19:47
На основі відеокліпу:
"John Powell - Assassin's Tango"

Assassin's Tango,
тобто - танго вбивць -
то назва відеокліпу,
де попри гангстерські війни,
двоє кохають і танцюють

Козак Дума
2020.02.20 15:52
Ми честь свою і гідність захистили
у чотирнадцятім, із кров’ю, на снігу,
в кулак зібравши свою волю й сили.
Сьогодні нам говорять: «Ви в боргу!»

Що сталося? Куди бредеш, народе,
уперши більма в ясла, і мовчиш?!
Вже не потрібні воля і свобода?

Євген Федчук
2020.02.20 15:41
Якось несподівано захопила старість,
Вчора ще енергія била через край,
А сьогодні думати тільки і зосталось,
Що мене очікує:пекло або рай.
Що мене очікує – я і сам не знаю.
Жити намагався наче без гріха,
Але доля, кажуть, свій рахунок має,
А вона н

Тетяна Левицька
2020.02.20 15:16
Війна скінчиться, вбивце, у полон
здасися, не радій що снайпер схибив.
У кожного є свій армагеддон,
здируть і шкіру, як луску із риби.

Гряде розплата за жорстокість, кат!
Настане черга скинути забрало.
На цвинтарі - прокляття, сльози втрат ,

Сергій Губерначук
2020.02.20 12:34
Цей рух між елементами буття –
злиденний покер аж до самогубства –
повсюдний блеф гріха чи боголюбства –
блеф задля гри в життя без каяття!

П’яніє ґеніальність у нужді –
зливається з божественним началом –
їй коряться піґмеї і вожді –

Микола Соболь
2020.02.20 07:14
Чай без цукру зробить ранок ситим.
Не люблю писати уночі.
Хіба пелька тістечком забита
Провіршує рим складні ключі?

Кажуть: лине муза не до пуза.
Спродаю святкові кунтуші.
Бо поет у долі вічний лузер,

Королева Гір
2020.02.19 23:59
Запалю лампадку знову на вікні,
За НЕБЕСНУ СОТНЮ ці скорботні дні.
Роковини шості...шості...та не в снах,
Це - болюча рана, думка голосна.

Не палають шини на майдані скрізь,
Але плинуть ріки, не води, а й сліз,
Не стоять намети, не буде гуде майда

Козак Дума
2020.02.19 23:21
Вітер немов балерину
в небі хмарину кружляв,
в танці до сонця він линув,
принцом себе уявляв.
Раптом зітхнув, в гай повернув,
ліг під кущем відпочити –
плинув у сни серед весни,
бачив хмарину у квітах.

Олександр Сушко
2020.02.19 20:09
Нарешті! Ура! Алілуя!
Грипозна минулась халепа!
Давай я тебе поцілую,
Щоб настрій піднявся до неба.

Заскніла любов без обіймів,
Втомилася слухати чмихи.
Чахоточний вірусняк здимів,

Олександр Панін
2020.02.19 18:57
Зелені схили, мала альтанка,
Де не зустріти кохання вже,
І таємницю побачень давніх
Альтанка вірно береже…

Дівча ласкаве, красуня мила,
Твій образ чистий - кохання цвіт,
Як ти світилась, як ти любила,

Козак Дума
2020.02.19 18:19
Яка стратегія, навчання де з-під палки,
де на роялі – тільки без трусів,
де президент не може без шпаргалки...
Діждалися покращення часів?!

Євген Федчук
2020.02.19 15:41
Яремо, Яремочко, що ж ти наробив,
Всю Вкраїну-матінку кровію залив?
Чи тебе зродила справді Україна,
Отакого злого невдячного сина?
Як же ти на матір підняв свою руку,
Залишив по собі стогін, плач і муки?
Чи ж того хотіла твоя рідна мати
Щоб ім’ям

Вікторія Лимарівна
2020.02.19 14:08
З несамовитою швидкістю потяг,
не зупиняючись, мчиться вперед.
Брами йому відчиняють, ворота.
Тільки й бажає про зоряний злет.

Потяг час`у в неймовірному русі
лине в безмежність, зупинок нема.
Десь там, далекий перон його змусить

Королева Гір
2020.02.19 11:09
Прийду до тата, сяду на порозі
І все я розпитаю про життя,
За мене він в молитві і в тривозі.
Дорослий я, та для батьків – дитя.
Пройдуся залюбки батьківським садом,
Нап’юсь води з криниці досхочу,
Торкнуся до лози із виноградом,
Думками у дитинств

Сергій Губерначук
2020.02.19 11:06
На тих бульварах, де зима й сніги
давно розсілись по глибоких лавах,
де в темних ліхтарях нічні боги
використовують вогні у власних справах,
де зустріч неможлива ані з ким,
окрім єдиної супутниці – розлуки,
на тих бульварах я шукаю дім,
якого ном
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Аліна Майстер
2020.02.17

Максим Кусимир
2020.02.12

Максим Баштинов
2020.02.11

Євген Федчук
2020.02.03

Дара Двора
2020.02.02

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Вірші

 Сидір і його коза

Останнім часом став я помічати, що не Сидір водить козу на вигон пастися, а коза Сидора. І це закономірно, оскільки тварина вгодована, повна дурної молодечої сили та вельми нахраписта. Увесь час підштрикує рогами лисого дідугана у м’якушки, немов каже: «Не будеш слухатися – загризу!».
А дід старенький, важко йому увесь час бігти попереду такої прудкої істоти. Втомлюється, часто зупиняється аби відхекатися. От тоді коза і волочить дідугана за собою на пасовисько по горбаках, оскільки для надійності Сидор обв’язав себе під ребрами налигачем з якимось мудрим морським вузлом. Інколи він і сам забуває як його розв’язати. А на ходу, коли зморшкуватий дупець жваво підплигує нерівностями - це зробити взагалі неможливо.
Ми вже звикли, коли повз нас уранці, вдень і увечері пропливає ця нерозлучна пара. Не раз і не два бачив, як дід Юрко хропів, коли його волочила гостророга Аглая в рідний сарай по закропивленим мочарам та сільською бруківкою. Вдома чоловіка одв'язувала дружина, звалювала собі на плечі і переносила до хати. Що там далі буває – самі знаєте: дід любить оковиту змалечку, тож дружина вибиває з нього хміль кочергою або довбнею.
А лукава яка ця рогата!
Посеред вулиці після дощу розляглася глибочезна калюжа. Обійти неможливо. От дід Юрко на козу зверху «геп!» , цвьохнув її по ріпиці лозиною і каже: - Іди вже, на тому боці злізу.
Коза озирнулася на супостата, кивнула головою і ступила ратицями в сільський океан. Дійшла до середини заповненої баговинням баюри, струснула діда з себе і хутко пострибала далі.
Вичалапав хазяїн з брудної калабані, витрусив з кишені намоклі цигарки і аж сльозу пустив від обиди. А до хати далеко. Добре, що я побачив те лихо, дав йому жінчині монгольські панталони з начосом. Підв’язав він їх під шиєю очкуром і мовить:
- Завтра занесу.
- Та не треба! – одказую стариганю.- Дарую, вони тобі пасують. Наче.
Подякував за гарні строї односелець, потиснув руку і пішов додому.
А за півгодини надверічньою втомленою тишею розлився оглушливий жіночий вереск. Навіть тут – за кілометр від домівки діда Юрка чулося люте гарчання його сердечної подруги життя.
- Бодай тебе пранці з’їли, бахуряко підтоптаний! Це у якої ти шльондри споднє позичив? Га? Знову до Одарки залицяєшся? Їй же сто років! У неї «там» тільки одна павутина! Ах ти ж гаспид!
А далі вже чулося тільки монотонне відлуння від гупання довбнею по спині рідної душі.
Аглая – коза з інтелектом. Дуже любить вірші. Тобто регулярно піджовує томики з вічним, які горбляться у мішках та стоять боком на поточеній шашелем етажерці ще сталінських часів у дальному кутку сарая.
Минулої весни, коли я приходив до сусіда допомогти спиляти роги козі на руків’я ножів, то вона якраз прикінчувала фоліант титана думки пані Саловсмак . Під ратицею сиротливо зіщулилася надкушена палітурка «Пихокардії». Я тоді навіть здивувався: «Ти диви! І відома у вузьких літературних колах нашого освіченого села поетеса, і коза діда Юрка – тезки! Ні, це не звичайний збіг! Це – доля.
Прийшов до мене наступного дня сусіда, панталони приніс. Правда шматок із гузна нещасної одежинки було вирвано з м’ясом, але то таке.
- Вибач, що порвалися,- каже сусід.
- Та не страшно. Це ж тільки ганчірка. Всі вони колись рвуться. Давай краще я тебе наливкою почастую, а то бачу, що ти сумний чогось дуже, невеселий.
Дід острашливо озирнувся, почухав трохи макірту і згідливо кивнув головою. От людина покладиста! Чому б з такою не посидіти?
А наступного дня прийшов знову.
- Наливка сподобалася? О-о-о-о! Мені теж іде на душу,- кажу замість здоровкання. Заходь, зараз спробуємо з іншої пляшки. Може ця краща.
- Ні! Не варто! – одказує дід і скосивши на мене очі, як півень на курку, сором'язливим голосом додає: - Грошей би позичив…
- А кіко треба?
- Тищу.
- А ну розказуй…
Покомизився трохи дід Юрко, незручно видавати військову таємницю, але як позичальникові та хорошому товаришеві розказав по секрету, яка з ним трапилася халепа.
- Одгепала мене жінка за панталони. Думала, що я знову, як у молодості, стрибаю в гречку. Довелося доказувати, що у мене стручок всох і ознак життя не подає.
- Не може бути, сусіде! Це ж яке горе!
- Може, може. Хочеш - і тобі покажу?
- Та ні, не варто. Вірю, ти ж – людина слова.
- Гаразд. Так от, – духопелить мене дружина, старається на совість. А коза у мене хоч і лукава, але за мене горою. Прочинила лобом двері, зайшла до хати і поцупила у жінки гаманця з грошима. Прямо зі столу! Винесла на двір, розтельбушила і згамала усі купюри! А там була майже вся наша з жінкою пенсія!
- Стій,- кажу дідові Юрієві, – ось, на - випий «свяченої», а потім розказуй це страхіття далі.
Налив йому гранчака малинової настоянки, дав цукерку «Тузік» аби закусив і співчутливо хитнув головою.
- Коли ж моя благовірна заспокоїлася, вийшла на двір і уздріла як Аглая доглитує останню банкноту, то схопилася за серце і впала мені на руки снопом.
А як очуняла, мовила гробовим голосом:
- Ти зі своєю Аглаєю мене в гріб заженете живцем. Іди, катюго, труси козу за вим'я, може видоїш з неї гроші. А як ні - ночуватимеш до осені в лопухах.
Дивився я на діда Юрка і подумав: «Це ж що виходить? Я і є призвідцем цього лиха, оскільки позичив панталони своєї жінки цьому рознещасному, зацькованому власною дружиною дідуганові! А якби не дав, то все було би гаразд. І синця під оком теж не було би ...»
- Зачекай,- мовив я і пішов до сусідньої кімнати. Відчинив шухляду стола і вийняв звідти конвертик з грошима, які збирав аби видати книжку своїх поезій на своє п’ятдесятиліття. Вийняв звідти дві тисячі. Сходив потім у льох з ашанівською торбою. Вернувся та засунув гроші в нагрудну кишеню діда Юрія.
- Скажеш дружині , що допоміг мені колоти кабана. І ось тобі ще м’ясця трохи. Свіжина.
Пішов дідусь додому. Цього разу без кози, але з мясом. І хоч мені не вдасться видати цього року книжку власного безсмертя – хіба це важливо? Важливо, що у діда Юрка відлягло від серця, важливо, що немолодим одиноким сусідам буде що їсти, важливо, що в нас, попри всі життєві негаразди, існує людяність і допомога ближньому - це не пустий звук, а нагальна потреба власної совісті.
Навесні, з лантухом за плечима, прийшов у гості дід Юрко. Привітався, розв'язав мішка і випустив звідти козеня.
- Оце тобі подарунок від нас,- мовив він і посміхнувся.
- О-о-о-о! Привіт, мала! – гукнув до хвостатого дива.
Малеча озирнулася, підплигнула на долівці і гукнула у відповідь:
- Ме-е-е-е!
17.07.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-07-17 19:35:28
Переглядів сторінки твору 115
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.974 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.975 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.816
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.02.19 20:09
Автор у цю хвилину відсутній