ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2020.01.27
20:17
Мудрочолі діви не люблять, коли їх згадують незлим тихим словом. Люблять поштиво, з ритуальними кніксенами, попередньо знявши з глави кептарика та закотивши від захвату очі під лоба.
Не всі, звісно, є й притомні віршувальниці, яких на цьому сайті біль
Не всі, звісно, є й притомні віршувальниці, яких на цьому сайті біль
2020.01.27
19:09
Напевно не поет.
Що навіть гірше –
Не критик, і не про заїк.
Все це – не вірші.
Мій біль і розпач,
Сміх і гріх,
Нагода вивищитись,
Що навіть гірше –
Не критик, і не про заїк.
Все це – не вірші.
Мій біль і розпач,
Сміх і гріх,
Нагода вивищитись,
2020.01.27
14:23
За сніг зелений і червоний дощ
Плачу сльозами навпіл з самотою,
Що не стікає разом із водою,
А дихає за спиною: „Помовч!”.
Я подумки кажу їй: „Подивись,
Як біля тебе сіро, ніби в осінь”.
Димами затягло яскраву просинь
Плачу сльозами навпіл з самотою,
Що не стікає разом із водою,
А дихає за спиною: „Помовч!”.
Я подумки кажу їй: „Подивись,
Як біля тебе сіро, ніби в осінь”.
Димами затягло яскраву просинь
2020.01.27
13:14
По мокрім щебеню, і що ж,
ніч на пуантах йде незграбно.
Та цебенить в бляшанці дощ,
танцює у степовках* танго
із кастаньєтами в руках
на оцинкованій покрівлі,
так патетично, з серцем в такт.
Поливода в пелюстях лілій
ніч на пуантах йде незграбно.
Та цебенить в бляшанці дощ,
танцює у степовках* танго
із кастаньєтами в руках
на оцинкованій покрівлі,
так патетично, з серцем в такт.
Поливода в пелюстях лілій
2020.01.27
12:32
Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
«Які слова! Таж то сама любов!..»
...Нажаль, слова.
Не загніздилися в серцях
Лаур, Марій, Ликер.
Так і літають нічиї.
Невже на те, шоб справджувавсь
Одвічний парадокс:
«Які слова! Таж то сама любов!..»
...Нажаль, слова.
Не загніздилися в серцях
Лаур, Марій, Ликер.
Так і літають нічиї.
Невже на те, шоб справджувавсь
Одвічний парадокс:
2020.01.27
12:00
Якщо свічу апологету
запалює Аполлінер,
це у поезії – мінер.
Свідоме збочення поета
не попадає у етер.
***
Я іще чалапаю по плаю.
запалює Аполлінер,
це у поезії – мінер.
Свідоме збочення поета
не попадає у етер.
***
Я іще чалапаю по плаю.
2020.01.27
11:54
Ілюмінацій грайво переморгується,
тролейбуси скотилися у яр,
і далі – ні на колесо.
Депо.
Наліво – супермісто.
Направо – юність і дитинство.
Угору – сон.
Униз – кошмар.
тролейбуси скотилися у яр,
і далі – ні на колесо.
Депо.
Наліво – супермісто.
Направо – юність і дитинство.
Угору – сон.
Униз – кошмар.
2020.01.27
10:35
Митці розумують про вічне, аж морщать лоби,
Безділля рождає облудливе слово пророче.
Кому ти потрібен: державі? Родині? Собі?
Заробиш - процвиндриш, в окопах лежати не хочеш.
Я кликав до бою, до совісті й честі гукав,
А ти, мовби черв, заховався
Безділля рождає облудливе слово пророче.
Кому ти потрібен: державі? Родині? Собі?
Заробиш - процвиндриш, в окопах лежати не хочеш.
Я кликав до бою, до совісті й честі гукав,
А ти, мовби черв, заховався
2020.01.27
10:13
Шановна і малошановна, і нешанована автура сайту!
Прочитала свіжий коментар п. Чорногуза, згодом пані Вікторія видалила зі своєї сторінки той бруд...
Показали мені те лайнометання "слона в посудній лавці" - сама не шукала. Саме в мандрах.
Сайт нага
2020.01.27
07:30
Що хазяїн сайту обіцяє,
те і забуває на ходу.
У стакані буря затихає,
і нема ніякого роздраю.
Байки анонсує какаду.
До одного місця, що піїти
віршами оплачують оброк.
те і забуває на ходу.
У стакані буря затихає,
і нема ніякого роздраю.
Байки анонсує какаду.
До одного місця, що піїти
віршами оплачують оброк.
2020.01.27
06:07
Прокинутись хочеться завтра маленьким,
З роботи чекати на тата з гостинцем,
Який передав мені зайчик сіренький,
Сховавшись у тінь кучугур за віконцем,
Довкола будинки до свята готові,
Потріскують дрова тихенько у грубці,
У маминій хочу купатись любо
З роботи чекати на тата з гостинцем,
Який передав мені зайчик сіренький,
Сховавшись у тінь кучугур за віконцем,
Довкола будинки до свята готові,
Потріскують дрова тихенько у грубці,
У маминій хочу купатись любо
2020.01.27
01:50
Цілу нічку вона не згаса,
Мов гердану сяйлива окраса…
Це – дорога кудись – в небеса –
Чарівлива неонова траса.
Мов каміння коштовного гра
Щирозлотне кольє увінчала –
Лівий берег старого Дніпра –
Мов гердану сяйлива окраса…
Це – дорога кудись – в небеса –
Чарівлива неонова траса.
Мов каміння коштовного гра
Щирозлотне кольє увінчала –
Лівий берег старого Дніпра –
2020.01.27
01:37
Почала писати під чиїмось твором, але оскільки до чужого твору це відношення не має, вирішила винести своє звернення (і діалог із редакцією) окремо. Можна було б написати «під кнопочкою», але питання, яке я підняла, не віднесеш до «адміністративних». Це
2020.01.27
00:07
Замело снігами край Карпатський,
Різдвяна нічка білою була.
Пригадую я вік свій же юнацький
Й стежину, що до хати пролягла.
Замело снігами всі дороги,
Біла ковдра знов прикрила все .
Та заметіль забрала всі тривоги
І зустріч із батьками нам несе.
Різдвяна нічка білою була.
Пригадую я вік свій же юнацький
Й стежину, що до хати пролягла.
Замело снігами всі дороги,
Біла ковдра знов прикрила все .
Та заметіль забрала всі тривоги
І зустріч із батьками нам несе.
2020.01.26
22:10
Коханий мій, без тебе дуже гірко,
Сумна самотність мерзне у кутках.
А до вікна притискується гілка,
Що від морозу також утіка.
І ми удвох невидимо роздільні,
Я у кімнаті – гілка за вікном.
Печаль і біль однакові і спільні
Сумна самотність мерзне у кутках.
А до вікна притискується гілка,
Що від морозу також утіка.
І ми удвох невидимо роздільні,
Я у кімнаті – гілка за вікном.
Печаль і біль однакові і спільні
2020.01.26
17:50
Відцвіти, відійди, відлюби, не мене потривож,
Порозвіюй печалі, шалені французькі парфуми.
Ти втомилася дуже, завчасно спіткнулась. Отож
I завмерла даремно у кіптяві слова «парсуна»!
A поетка – залізна, як баба у казці, тебе
Потягнула подружн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Порозвіюй печалі, шалені французькі парфуми.
Ти втомилася дуже, завчасно спіткнулась. Отож
I завмерла даремно у кіптяві слова «парсуна»!
A поетка – залізна, як баба у казці, тебе
Потягнула подружн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2020.01.22
2020.01.20
2020.01.18
2020.01.14
2020.01.12
2020.01.08
2020.01.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Вірші
Фламінґо
Контекст :
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фламінґо
Цвіте під деревом мільйонолітнім
мільйонолітнім синім цвітом
мільйонолітня квітка.
Повзе змія мільйонолітня,
студена кров мільйонолітня,
мільйонолітня мудрість
між квіток.
Така ж коротка,
як укупі всі мільйони років –
і довга,
як щорік по однині:
змія повзе
з хребцями у хребті.
Блідо-рожева.
Кора на дереві червона і черства
на хлібнім дереві
мільйонолітнім.
Повзе змія,
стару блідо-рожеву шкіру
об кору злущує.
Летить лупа мільйонолітня
в очі часу
і запорошує блідо-рожевим днем
мене.
Летять мільйонолітні залишки
змії,
яка повзе по стовбуру нагору,
обвивши світ мільйонами кілець,
рахуючи гілки вже на мільйони,
перебираючи мільйонним ліком місць,
щоб огніздитися
і полетіти вниз.
Цвіте під деревом мільйонолітнім
мільйонолітнім синім цвітом
мільйонолітня квітка
і не знає,
коли впаде на неї хтось.
Рожевий.
Рожевий промінь
опускавсь на цвіт мільйонолітній.
Змія стояла на хвості
на висоті мільйонолітній
і тиснула хвостом
на плазунів
тваринних і рослинних.
Її закриті очі –
мільйонне чудо першої змії.
Її закриті очі –
мій день блідо-рожевий.
Її стрибок з хвоста –
мільйонолітній труд,
в якому пташкою стає
змія остання.
Про що мільйон разів кажу?
Про смерть.
Але мільйонолітня квітка?
А змія?
А сніг, який лупою налипає очі?
Мільйонолітні свідки
смерті?
Ні.
Фламінґо, чий політ я описав,
змією був на дереві.
1995 р.
мільйонолітнім синім цвітом
мільйонолітня квітка.
Повзе змія мільйонолітня,
студена кров мільйонолітня,
мільйонолітня мудрість
між квіток.
Така ж коротка,
як укупі всі мільйони років –
і довга,
як щорік по однині:
змія повзе
з хребцями у хребті.
Блідо-рожева.
Кора на дереві червона і черства
на хлібнім дереві
мільйонолітнім.
Повзе змія,
стару блідо-рожеву шкіру
об кору злущує.
Летить лупа мільйонолітня
в очі часу
і запорошує блідо-рожевим днем
мене.
Летять мільйонолітні залишки
змії,
яка повзе по стовбуру нагору,
обвивши світ мільйонами кілець,
рахуючи гілки вже на мільйони,
перебираючи мільйонним ліком місць,
щоб огніздитися
і полетіти вниз.
Цвіте під деревом мільйонолітнім
мільйонолітнім синім цвітом
мільйонолітня квітка
і не знає,
коли впаде на неї хтось.
Рожевий.
Рожевий промінь
опускавсь на цвіт мільйонолітній.
Змія стояла на хвості
на висоті мільйонолітній
і тиснула хвостом
на плазунів
тваринних і рослинних.
Її закриті очі –
мільйонне чудо першої змії.
Її закриті очі –
мій день блідо-рожевий.
Її стрибок з хвоста –
мільйонолітній труд,
в якому пташкою стає
змія остання.
Про що мільйон разів кажу?
Про смерть.
Але мільйонолітня квітка?
А змія?
А сніг, який лупою налипає очі?
Мільйонолітні свідки
смерті?
Ні.
Фламінґо, чий політ я описав,
змією був на дереві.
1995 р.
За визначенням автора вірш відноситься до філософської лірики.
Контекст :
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0858 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0858 seconds